Закони діалектики

Діалектика спирається на три основних, уні­версальних закони: закон взаємного переходу кількісних і якісних змін, закон єдності і боротьби Протилежностей і закон заперечення заперечення.

Закон взаємного переходу кількісних і якісних змін відби­ває ту важливу особливість об'єктивної реальності, відповідно до якої всі предмети, процеси і явища набувають визначеність лише у системі взаємодії, взаємозалежності, суперечливості своїх зовнішніх і внутрішніх властивостей, кількісних і якіс­них характеристик, що існують об'єктивно, незалежно від волі та бажань людей.

Для з'ясування сутності закону, його проявів і дії важливо розкрити такі категорії, як властивість, якість, кількість, міра, стрибок.

Властивість як категорія означає одну зі сторін предмета, речі, явища відносно іншої.

Якість - категорія, шо позначає сукупність основних власти­востей елементів, зв'язків і відносин, які забезпечують у певний проміжок часу усталеність та існування даної системи, її то­тожність самій собі і водночас відрізняючих її від інших систем. Якість - внутрішня основа предмета, явища, тотожна буттю визначеність. Якщо предмет втрачає визначеність, то він втра­чає і свою якість. Кількість - філософська категорія для по­значення переважно просторово-часових зв'язків і відношень, зміна яких у певних межах змінює окремі властивості і харак­теристики речі, предмета, явища, процесу не порушуючи їхньої якісної визначеності. Кількість відбиває такі параметри пред­мета, явища або процесу як число, величина, обсяг, вага, роз­міри, інтенсивність руху, температура та ін.

Єдність якісної і кількісної сторін речі, межа усталеності якості і змінюваності кількості в рамках даної якості позна­чається такою категорією, як міра.

Дуже важливою категорією для розуміння закону взаємного переходу кількісних і якісних змін є стрибок. У діалектиці взає­мозв'язку кількісних і якісних змін стрибок означає перехід від старої якості до нової. Стрибки, тобто перерва поступовості, різкий перелом у розвитку, взаємний перехід кількісних і якісних змін, єдність зникнення однієї якості в накопиченій кількості і виник­нення іншої якості в іншій кількості, різняться: 1. за часом; 2. у залежності від глибини якісних перетворень, що відбувають­ся; 3. стрибки різкі («із вибухом») і поступові («без вибуху»), які не слід плутати з повільними стрибками.

Накопичення безупинних кількісних змін у межах даної якості позначається поняттям еволюція. У широкому смислі це понят­тя означає розвиток. Крутий перелом, перерва поступовості, стрибкоподібне знищення якості, обумовлене накопиченням бе­зупинних кількісних змін позначається поняттям революція.

Цей закон розкриває характер розвитку, внутрішній ме­ханізм переходу до нової якості в будь якій сфері об'єктивної дійсності, відповідаючи на питання, як, яким чином відбу­вається розвиток, рух і зміна всього сущого.

Закон єдності і боротьби протилежностей відбиває таку фун­даментальну особливість об'єктивної дійсності, яка полягає в тому, що всі її предмети, явища і процеси включають в себе суперечливі моменти, тенденції, сторони, що борються і взаємо­діють між собою. Він розкриває внутрішньо властиве предметам і явищам джерело їх розвитку. Для з'ясування сутності закону необхідно розглянути ряд категорій, що його конкретизують. Почнемо з поняття «тотожність». Воно означає відношення рівності, однаковості предметів, явищ між собою чи з самими собою. Розрізняють два види тотожності:1) Тотожність одного предмета; 2) Тотожність багатьох предметів, явищ і процесів. Варто підкреслити, що тут йдеться не про формально - логічну тотожність типу «А» є «А», а про конкретну, реальну тотожність, що неминуче містить у собі і відмінність. Відмінність - поняття, що означає відношення нерівності, неоднаковості, відмінності предметів, явищ між собою, чи з самими собою, їх внутрішню «занепокоєність», прагнення вийти за межі самих себе.

Таким чином, у реальності предмет, явище завжди висту­пає як єдність тотожності і відмінності, що взаємодіють, даю­чи поштовх руху. У будь-якому конкретному випадку тотожність і відмінність є протилежностями. Протилежності - це такі сторони досліджуваного предмета, що не тільки різняться й виключають одна одну, але й передбачають одна одну, бо нарізно не існують. Будь-який предмет, процес або явище містять у собі таке, що є для нього іншим, чимось, що висту­пає в них одночасно як єдність буття і небуття, існування й неіснування, в силу чого вони внутрішньо нестабільні, «діяль-нісні», мають тенденцію до руйнації своєї тотожності (рівності) - до саморуху. Відношення цих протилежностей є протиріч­чям, що і виступає внутрішнім збудником, імпульсом, джере­лом усякого руху і розвитку.

У філософській літературі розрізняють поняття «джерело розвитку» і «рушійна сила розвитку». При цьому виходять із того, що існують безпосередні, внутрішні й опосередковані причини розвитку. Перші є джерелом розвитку, другі - рушій­ними силами. Зазначені поняття близькі за змістом, але «дже­рело розвитку» багатше за змістом, оскільки джерело одно­часно є і рушійною силою.

Протиріччя не є стабільними. Їхні зміни пов'язані з набут­тям ними у процесі їхнього розвитку певної специфіки. У зв'яз­ку з цим різняться такі форми протиріч: 1) тотожність-відмінність; 2) несуттєва відмінність; 3) істотна відмінність; 4) протилежність. Тотожність-відмінність як зародкове «ембрі­ональне» протиріччя; несуттєва відмінність; істотна відмінність як відмінність по суті; протилежність як нетотожність. Слід розрізняти протиріччя внутрішні й зовнішні, основні й нео­сновні. У суспільстві соціальні протиріччя набувають таких форм, як конфлікт, антагонізм.

Соціальний конфлікт - це взаємодія різних соціальних груп, спільностей, інтереси котрих взаємно протилежні і не знахо­дять вирішення на спільній основі. Антагонізм - одна з форм протиріч, що характеризується гострою, непримиренною бо­ротьбою ворогуючих сил, тенденцій, напрямків. Форми прояву антагонізму в природі й суспільстві різняться одна від одної. У суспільстві антагонізм - це рухливе співвідношення єдності та боротьби; антагонізм у живій природі є боротьбою як несуміс­ністю одних видів з іншими, скажімо, мікробів-антагоністів.

Якщо закон взаємного переходу кількісних і якісних змін розкриває характер розвитку, форми переходу старого якісного стану до нового, закон єдності й боротьби протилежностей -джерело розвитку, то закон заперечення заперечення показує, як виникають, розвиваються і вирішуються властиві даному предмету, явищу, процесу протиріччя, у якому напрямку відбу­вається розвиток, у якій формі і як здійснюється зв'язок та історична спадкоємність у розвитку. Цей процес відбувається об'єктивно як діалектичне заперечення - момент зв'язку й роз­витку, одночасне знищення старого і виникнення нового, що зароджується в старому і зберігає в собі у перетвореному виг­ляді на новій основі життєздатні риси, елементи старого.

У різних сферах дійсності діалектичне заперечення здій­снюється по-різному. Це залежить від природи явища й умов його розвитку. У неживій і живій природі процес заперечення здійснюється стихійно, як самозаперечення; у суспільстві, у мисленні - у процесі свідомої діяльності людей.

Формами діалектичного заперечення є: зближення, злиття, обмеження, удосконалення, скасування, конвергенція, крити­ка, самокритика, реформа, соціальна революція.

Слід мати на увазі, що старе в новому (спадкоємність), не завжди тільки позитивне, необхідне для нового. Саме ж нове утверджується не відразу, а поступово, набираючи силу.

Необхідно розрізняти нове й те, що таким здається. Дійсно нове є вираженням закономірного поступального розвитку явищ природи, суспільства, мислення, вираженням переходу явищ від нижчого етапу до вищого.

Який же зв'язок між першим і другим запереченням? Дру­ге заперечення виступає як більш високий щабель у розвитку, тому що воно містить у собі все цінне, що було у вихідному пункті й першому запереченні.

Заперечення заперечення виражає розвиток шляхом про­тиріч, виступає як перетворення протилежностей одна в одну. Проте це не є просте чергування переходів протилежностей однієї в іншу, проста заміна однієї єдності протилежностей іншою. Воно означає таку їхню заміну, що передбачає повто­рення етапів на новій, вищій, основі. Будучи нібито повернен­ням до старого, друге заперечення повторює вихідний пункт у «знятому», критично переробленому вигляді.

Формою прояву заперечення заперечення є спіралеподібність процесу розвитку. Так, приміром, йде розвиток пізнання світу: спочатку створюється загальна картина досліджуваного об'єкта, потім - розчленовування його на частини (аналіз), їхнє вив­чення окремо й наступне узагальнення отриманих знань (син­тез). Виділення саме трьох щаблів у структурі процесу розвит­ку не означає, що їхня кількість неодмінно дорівнює трьом. Скажімо, у періодичній системі елементів повторення власти­востей елементів має місце після більшої кількості щаблів.

Як і інші закони діалектики, закон заперечення заперечен­ня є законом усякого розвитку взагалі, не тільки його прогре­сивних, висхідних ліній, але й по спадних, регресивних.

Дата добавления: 2013-12-14