Національно-культурні процеси ХVІ – ХVІІ ст

Спочатку потрібно звернути увагу на впровадження процесу етнічної консолідації українського народу. Зростання економічних зв’язків між окремими землями та їх політичне спілкування було основою формування української народності, створення її спільної території, виникнення притаманних їй особливостей господарського життя, мови, побуту, культури та мистецтва. На основі старих місцевих говірок складалась українська мова з її фонетичними й морфологічними особливостями. Тобто з цього часу можна говорити про українську народність як про особливе історично-культурне й етнічне утворення, що виросло на ґрунті східного слов’янства.

В цей період, щоб не плутатися в назвах, церковники-греки почали називати землі навколо Москви Великою Руссю, а українські землі – Малою Руссю. Спочатку воно не мало значення зневаги. Гіркий термін вторинності і меншовартості слова «Мала Русь» почало набувати у XVIII – XIX ст. Також існував термін «Україна», який часто зустрічається в документах ХVІ – першої половини XVII ст.

Вплив Брестської унії на українське життя того часу приводив до активізації народних мас. Проти унії виступали народні маси, частина знаті на чолі з князем Василем Костянтином Острозьким (1527 – 1608 рр.), братства (громадські організації міщан, створені для захисту православної пастви). Це змусило Польщу в 1632 році знову дозволити легальне існування православної церкви.

Необхідно відмітити значний внесок братства у національно-культурне життя кінця ХVІ – початку ХVІІ ст.. Особливо відоме Успенське братство у Львові (1585), Київське Богоявленське братство (1615), Луцьке братство (1617).

Процес національно-культурного відродження, що ним охоплено було українське суспільство у XVI ст. – першій половині XVII ст., став яскравою сторінкою середньовічної України. Він був обумовлений різними факторами, серед яких відмічаємо зростанням ролі козацтва, діяльністю братств, розповсюдження ідеї Гуманізму та Реформації, появою друкарства, а взагалі у суспільстві зростала роль знань у житті суспільства. Джерелами початкової освіти були монастирські та церковні школи, у яких дітей навчали азбуці, молитвам, читанню церковних книг, рахуванню. Однак у 1576 році на Волині в м. Острог видатний просвітитель князь Костянтин Острозький заснував перший учбовий заклад вищого ступеня України – Острозьку колегію, яка через свою велику просвітительську та навчально-виховну роботу одержала статус академії (Острозька слов’яно-греко-латинська академія). Першим її ректором був відомий громадський діяч, письменник Герасим Смотрицький. Цей навчальний заклад виховав плеяду видатних політичних і культурних діячів України (Мелетій Смотрицький, гетьман Петро Конашевич Сагайдачний та інші).

Поширенню освіти, поглибленню її зв’язків з національним життям сприяли братські школи, навчання в яких проводилося рідною мовою.. Перша братська школа відкрита у Львові в 1585 році. У 1615 році відкрилася братська школа у Києві, першим ректором якої був Іов Борецький. У 1631 році архімандрит Києво-Печерської Лаври Петро Могила заснував при ній школу вищого типу, яку через рік було об’єднано з Київською братською школою і названо Києво-Могилянська колегія (з 1701 року – Київська академія). Ця школа, зберігаючи національні традиції, прийняла програму і методи західноєвропейських університетів. Вивчалися 7 вільних наук: граматика, риторика, поетика, філософія, математика, астрономія, музика – курс навчання тривав 12 років, викладання велося латинською мовою.

Ідеї гуманізму (любов до людини, її місце у суспільстві) також вплинули на процес національно-духовного піднесення, збагативши його культурними й науковими надбаннями народів Європи. Почуття патріотизму, вірність православній вірі, обов’язку захищати українські землі знаходимо у книжці історичних дум і пісень про Байду Вишневецького (засновника Січі), Козака Мамая, Петра Сагайдачного. Такі твори передавалися від покоління до покоління.

Видатною подією в національно-культурному відродженні стало відкриття Іваном Федоровим у 1573 році у Львові першої друкарні. Першим друкованим твором вважається «Апостол», виданий у 1574 році І. Федоровим у Львові. Найвизначнішою пам’яткою перекладної літератури цього періоду є «Пересопницьке Євангеліє», здійснене простою, близькою до народної мовою, Михайлом Василевичем та архімандритом Пересопницького монастиря Григорієм у 1556 – 1561 роках. Сьогодні на цьому Євангелії складають присягу на вірність українському народові Президенти України.

Наприкінці XVI ст. у відповідь на експансію католицизму на схід почала розвиватися полемічна література. Вона закликала український народ стати на захист вітчизни, національних традицій. У цей період виник вертепний театр, який став мандрівним народним музичним ляльковим театром для українців. Вистави вертепу дуже подобалися народу завдяки своїй комічності й доступності.

На західноукраїнських землях розвивається монументальна архітектура, представлена замками й церквами. Відомими є замки в Луцьку, Острозі, Крем’янці, Кам’янці-Подільському. До найкращих зразків іконопису і церковного різьблення цього періоду належить іконостас у відбудованому Успенському соборі Києво-Печерської Лаври.

Так національно-культурне відродження в Україні в XVI – першій половині XVI ст. ставило за мету формувати національну свідомість українців, протистояти окатоличенню, привернути увагу до суспільно-політичних, культурних і релігійних проблем українського народу, пробудити інтерес до рідної мови, культури та історії народу в умовах національно-культурного гноблення з боку Речі Посполитої.

Дата добавления: 2013-12-14