Юридичні документи та їх класифікація

Копія— це точне відтворення оригіналу. На копії документа обов'язково робиться помітка «копія»вгорі праворуч. Листуючись з підприємствами, орга­нізаціями чи установами у справах завжди залишають потрібні для довідок копії. Оригінал і копія мають однакову юридичну силу. Коли треба відтворити не весь документ, а лише його частину, робиться витяг.

При втраті документа видається його другий примірник — дублікат. Юридично оригінал і дублікат рівноцінні.

14. За терміном зберігання розрізняють документи:

- постійного зберігання,

- тривалого зберігання (понад 10 років),

- тимчасового зберігання (до 10 років).

Точний термін зберігання документів (3, 5, 7,10, 15, 25 років тощо) встанов­лює номенклатура справ.

Значення документа для суспільства полягає насамперед у тому, що в ньому відображаються взаємовідносини службового та приватного характеру між юри­дичними та фізичними особами у повсякденному житті.

Особливо велике значення має документ у здійсненні дієвого контролю за виконанням рішень, оскільки видати наказ чи винести резолюцію — це лише перша стадія керівництва. Перевірка ж виконання є головною ланкою в органі­зації роботи будь-якої установи чи закладу. Добре налагоджена робота з діловод­ства передбачає відповідний контроль за виконанням рішень. Це одночасно дає змогу виявити допущені помилки, уникнути їх у майбутньому та надає роботі структури конкретності та оперативності.

Отже, документи - це незамінні довідники, що з плином часу набувають науково-історичної цінності, стають джерелом знань.

Документи мають:

1) державне значення, відображаючи суспільні відносини, державний лад
та державну політику в різних її проявах, сутність взаємовідносин владних інсти­туцій з територіальними спільнотами громадян;

2) юридичне значення, фіксуючи правові відносини фізичних та юридич­них осіб і регулюючи їхні дії;

3) соціально-психологічне значення, відіграючи роль суспільно-стабілізую­чого чинника, закріплюючи в окремої особи розуміння наявності сталих загаль­ноприйнятих норм суспільної поведінки.

Зараз, коли перед державою постало багато нових завдань і значно зріс обсяг інформації, стали жорсткішими й вимоги до якості документів, термінів їх вико­нання та доведення до виконавців. Тому найважливішим напрямом поліпшення роботи з документами є повна автоматизація та комп'ютеризація ділових процесів, застосування новітніх засобів та технологій. Це допоможе зекономити час та зу­силля на малопродуктивну ручну працю, пошуки необхідних матеріалів.

Правову інформацію за ознаками матеріального вираження та зафіксованості у просторі можна поділити на документальну та недокументальну. Характеристика документальної інформації базується на по­нятті «юридичний документ».

Юридичний документ — це письмовий акт, який складається згідно з правовими вимогами та містить правову інформацію (підтвердження прав, обов'язків або підтвердження юридичних фактів, подій чи дій, що тягнуть виникнення певних прав та обов'язків). Він є письмовим ак­том, який встановлює, розвиває, змінює чи припиняє певні правовідно­сини або фіксує юридичне значущі факти й дії. Письмова форма юри­дичного документа зумовлена необхідністю багаторазового звертання до формулювань його тексту, можливістю використання як доказу при вирішенні будь-яких спірних питань органами влади, правосуддя, уп­равління. Юридичний документ — це, як правило, текстовий документ на паперових носіях. Проте з розвитком систем електронної інформації з'являються також документи на машинних носіях — диски, дискети, пластикові магнітні картки тощо. Правова інформація, хоча матеріаль­но й виражена, проте не зафіксована будь-яким способом на матеріаль­ному носії у вигляді документа, є недокументальною (незакріпленою) правовою інформацією. До такої інформації можна віднести, наприклад, усно виражені погляди щодо права та його прояви у житті суспільства.

В юридичних документах містяться відомості про суспільно-полі­тичний лад, звичаї народу, його культуру. Розкрити суть правового життя можна, вивчивши природу юридичних документів, за допомо­гою яких отримуються знання про право, правові явища. Зокрема, вив­чаючи тексти актів давньоруського права, актові книги, судебники, Литовські статути тощо, ми дізнаємося про історичні події тих часів. Правове життя є своєрідним дзеркалом суспільства. Юридичні до­кументи полегшують спілкування людей, їх діяльність і життя. Вони супроводжують всі стадії правового регулювання.

За допомогою юридичних документів засоби правового регулюван­ня (норми, індивідуальні рішення, угоди тощо) стають об'єктивовани­ми, доступними для інших суб'єктів, їм надається певна офіційність. За їх допомогою досягається визначеність правового регулювання, не­залежність від сваволі окремих осіб, стабільність суспільних відносин, правового та соціального стану людини.

Для більш чіткого й кращого розуміння суті юридичних документів необхідно визначити їх ознаки та види. Залежно від характеру правової інформації юридичні документи поділяються на п'ять основних груп:

1. Нормативні документи. До них належать всі нормативні правові акти як джерела, форми права. Це акти, що містять такі ідеальні об'єкти, як норми права. До числа цих документів слід віднести також інтерпретаційні акти загального характеру, що містять інтерпретаційні норми та приймаються компетентними органами у встановленому порядку і спря­мовані на роз'яснення чинних законів і підзаконних нормативних актів.

2. Документи, що містять рішення індивідуального характеру, ма­ють владно-обов'язковий характер, тягнуть правові наслідки, тобто встановлюють, змінюють, припиняють суб'єктивні права та юридичні обов'язки:

а) індивідуальні рішення державних органів (рішення вищих ор­ганів державної влади й управління; рішення, вироки, постанови судів, рішення арбітражних органів, накази міністрів, керівників під­приємств, установ, організацій, рішення державних інспекцій, акти слідства й дізнання тощо);

б) індивідуальні рішення органів громадських організацій і окре­мих осіб, коли їх рішенням у загальному чи індивідуальному плані надається юридичне обов'язкове значення (рішення комісій із трудо­вих спорів профспілкових комітетів, третейського судді тощо).

3. Документи, що фіксують юридичні факти. Це найбільша група юридичних документів.

Численність і різноманітність цих документів вимагає класифікації за характером фактів:

а) документи, що фіксують факти, які визначають правовий статус суб'єктів (паспорт, військовий квиток, документи про осві­ту, різноманітні посвідчення (пенсіонера, інваліда, учасника війни), документи, що посвідчують службовий стан, свідоцтва про народжен­ня, про шлюб, про усиновлення тощо);

б) документи, що фіксують факти, від яких залежить право­вий режим об'єктів права (технічний паспорт автомашини, рахунки в банку й ощадні книжки, документ про відведення земельної ділян­ки під будівництво, сільськогосподарське використання тощо);

в) документи, що фіксують факти-волевиявлення суб'єктів пра­ва (угоди, договори, довіреності, скарги, заяви тощо);

г) документи, що фіксують факти-події (акти про псування чи знищення посівів, худоби, будівель, транспортних засобів та іншого майна внаслідок стихійного лиха тощо);

д) документи, що фіксують факти руху товарно-матеріальних та інших цінностей (прибутково-видаткові фінансові документи держбанків, ощадних кас, грошових кас установ і підприємств, докумен­ти на приймання і передачу товарно-матеріальних цінностей від однієї організації іншій, від однієї матеріально відповідальної особи іншій тощо).

4. Гроші й цінні папери. Цінні папери — це документи, що фіксу­ють майнові права їх власників. Вони є юридичними документами, тому що фіксують юридичні права. Це — облігації, банківські серти­фікати, чеки, акції, векселі тощо. Своєрідними документами є паперо­ві гроші у вигляді банківських білетів. Як юридичний документ гро­шовий білет посвідчує майнове право особи — власника білета, правовикористовувати цей документ в обороті як засіб платежів за різного роду послуги й матеріальні цінності.

5. Документи, що фіксують факти-докази, використовуються для обґрунтування (доказування) фактів, які мають юридичне значення (юридичних фактів).

Документи третьої групи служать для того, щоб бути доказами юри­дичних фактів, які вони фіксують. А документи п'ятої групи фіксу­ють такі факти, які самі по собі не є юридичними, але служать для доказування таких. До них належать різного роду правові документи як джерела доказів: протоколи, які складаються в процесі слідства й дізнання (огляду місця події, допиту, очної ставки, обшуку, виїмки документів, висновку експерта) та в судових процесах (протоколи су­дових засідань).

Юридичні документи як носії інформації, що має юридичне зна­чення, носять, як правило, офіційний характер, тому що виходять від офіційних органів, уповноважених на їх прийняття чи видачу.

Дата добавления: 2013-12-14