Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Базові поняття ТіМФВ





Доверь свою работу кандидату наук!
1500+ квалифицированных специалистов готовы вам помочь

В с т у п

„Теорія і методика фізичного виховання” (ТіМФВ) є профільною навчальною дисципліною у процесі підготовки фахівців для сфери фізичного виховання і спорту. У ЛДУФК вона вивчається впродовж 4 років навчання (з 3 по 9 семестр) і входить у перелік державних іспитів. ТіМФВ формує систему фундаментальних знань, які в значній мірі обумовлюють успішність професійної діяльності педагога в галузі ФВіС.

На другому курсі вивчаються „Основи ТіМФВ”, які є розділом вказаної навчальної дисципліни. Він орієнтований на узагальнення специфічних теоретико-методичних закономірностей фізичного виховання, які розглядаються в структурі спортивно-педагогічних, психолого-педагогічних, соціальних та медико-біологічних дисциплін, а також спортивної підготовки.

Формою підсумкового контролю у четвертому семестрі є залік.

Одне з головних завдань курсу ТіМФВ – оволодіти вмінням інтегрувати знання та знаходити шляхи реалізації цих знань в практичній діяльності. Для цього у ТіМФВ використовують різні визначення і поняття.

Теорія (згідно із енциклопедичним визначенням) це:

1. Система основних ідей у тій чи іншій галузі знань.

2. Форма наукового знання, що дає цілісне уявлення про закономірності і суттєві зв’язки дійсності.

Теорія – спостереження, дослідження, логічне узагальнення досвіду суспільної практики, що відображає об’єктивні закономірності розвитку людини, суспільства.

Методика – сукупність способів проведення якоїсь роботи (у галузі педагогічної науки, у галузі фізичного виховання).

Методика – це конкретні форми та засоби використання методів, за допомогою яких здійснюється глибше пізнання різноманітних проблем педагогіки. Методика вирішує тактичні питання. Її завдання: розробка певного алгоритму дослідницької діяльності в конкретних умовах, з конкретним об’єктом дійсності із використанням певної системи засобів тощо. Тобто, методика містить опис сукупності методів, системи прийомів і засобів, що застосовуються для дослідження різних явищ. Методика відповідає на запитання: як, яким способом організувати та проводити дослідження? Її основна функція – організація дослідної діяльності.



Методика – це сукупність методів, прийомів і засобів оптимального вирішення назрілої проблеми чи виконання певного виду діяльності.

Визначень і понять є дуже багато, але для розуміння суті дисципліни ТіМФВ достатньо знати наступні:

Фізична культура (згідно Закону України „Про ФКіС”) – це складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров’я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості.

Фізична культура – це сукупність досягнень суспільства у створенні і раціональному використанні спеціальних засобів, методів і умов для цілеспрямованого фізичного вдосконалення людини (Б. М. Шиян).

Фізична культура – частина загальної культури, сукупність спеціальних духовних і матеріальних цінностей, способів їх виробництва та використання з метою оздоровлення людей і розвитку їхніх фізичних здатностей (Т. Ю. Круцевич).

Термін „фізична культура” використовується і у вужчих значеннях. А саме:

Фізична культура особистості – сукупність властивостей людини, які набуваються у процесі фізичного виховання і виражаються в її активній діяльності, спрямованій на всебічне удосконалення своєї фізичної природи та ведення здорового способу життя (Б. М. Шиян).

Фізична культура людини (індивідуума) – процес оволодіння знаннями, вміннями і навичками виховної, навчальної, оздоровчої, рекреаційної діяльності для подальшого використання у процесі самовдосконалення, і як результат – рівень фізичного здоров’я, який людина змогла зберегти або покращити завдяки своєму бажанню, знанням, здоровому способу життя та рухової активності (Т. Ю. Круцевич).

„Фізичною культурою” називають навчальну дисципліну в школі, профілактичні і лікувальні заняття в лікарнях та ін. аналогічних закладах, вона широко використовується у виробничій сфері та ін. У таких випадках доцільно користуватися терміном, додаючи відповідні прикметники: „шкільна фізична культура”, „лікувальна фізична культура”, „виробнича фізична культура”.

Рівень розвитку фізичної культури залежить від рівня соціального і економічного розвитку суспільства, оскільки вона є частиною загальної культури.

Фізична культура має багато функцій(загальновиховних, загальнокультурних, соціальних, специфічних). Слід знати про такі як: виховна, нормативна, інформаційна (розповсюдження і накопичення, передача від покоління в покоління), комунікативна (спілкування), естетична, біологічна (потреба в русі, покращення фізичного стану), гедоністична (задоволення від занять) та габітусна (зовнішній вигляд особи, що займається ФК).

Гедонізм (гр. hendone – „насолода”, „задоволення”)

Габітус (лат. habitus) – зовнішній вигляд людини, її тілобудова, осанка.

Під специфічними функціями ФК правомірно розуміти лише ті її функціональні властивості, які притаманні повною мірою тільки їй як особливій стороні культури. До них належать наступні: специфічні освітні функції, специфічні прикладні, специфічні „спортивні”, специфічні рекреативні і оздоровчо-реабілітаційні.

Функції лежать в основі кваліфікації видів фізичної культури, яка може бути представлена як базова фізична культура, спорт, прикладна і оздоровча фізична культура.

Базова фізична культура – забезпечує фізкультурну освіту і фізичну підготовку людини. Фундаментальною частиною базової фізичної культури є шкільна фізична культура. Базова фізична культура включає подальшу фізичну підготовку, що забезпечує більш високий рівень фізичної підготовленості.

Спорт (згідно Закону України „Про ФКіС”)– органічна частина фізичної культури, особлива сфера виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності.

Розрізняють масовий спорт та спорт вищих досягнень.

Масовий спорт входить в склад базової фізичної культури. Це регулярні заняття й участь у змаганнях представників різних вікових груп з метою зміцнення здоров’я, корекції фізичного розвитку і статури, підвищення працездатності, оволодіння життєво необхідними уміннями і навичками, активного відпочинку, досягнення фізичної досконалості.



Спорт вищих досягнень– особлива сферу фізичної культури. Це систематична, планова багаторічна підготовка й участь у змаганнях у вибраному виді спорту з метою досягнення максимально можливих спортивних результатів, перемоги на найбільших спортивних змаганнях. Він включає спорт професіональний (приносить прибуток) та спорт Олімпійський (перемога на Олімпійських іграх).

Аматорський спорт – задоволення природних потреб людини у рухах. Ґрунтується на потребі і мотивації.

Інвалідський спорт – параолімпійські ігри.

Заняття спортом – діяльність спрямована на вирішення задач фізичного виховання за рахунок впровадження в процес, головним чином, однієї спортивної вправи.

Спортивне тренування – форма занять спортом, спрямованих на оволодіння технікою і тактикою обраного виду, на досягнення максимального рівня розвитку рухових здібностей, розвиток деяких сторін техніки з метою підготовки до участі в змаганнях (А. А. Тер-Ованесян).

Прикладна фізична культура поділяється на професійну, прикладну і військово-прикладну. Вона включена в сферу професійної діяльності та у систему спеціальної підготовки в залежності від конкретних вимог і умов професії.

Оздоровча фізична культура– відновлення тимчасово втрачених функціональних можливостей організму.

Гігієнічна фізична культура – це „фоновий” вид ФК (умовний термін, який поєднує два підрозділи фізичної культури: гігієнічну та рекреативну фізичну культуру

Гігієнічна фізична культура включає такі типові елементи: ранкову гігієнічну гімнастику, прогулянки та різновиди фізичних вправ, які не пов’язані зі значними навантаженнями для покращення стану організму.

Рекреативнафізична культура представлена в режимі розширеного відпочинку-розваги (активний туризм і полювання з не строго нормованими і нефорсованими фізичними навантаженнями, фізкультурно-спортивні розваги як спосіб активного відпочинку і т. п.).

Фізичне виховання (згідно Закону України „Про ФКіС”)– головний напрям впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини.

Фізичне виховання – педагогічний процес спрямований на фізичне і духовне вдосконалення людини, оволодіння нею систематизованими знаннями, фізичними вправами та способами їх самостійного використання протягом усього життя (Б. М. Шиян).

Фізичне виховання – спеціалізований педагогічний процес цілеспрямованої систематичної дії на людину фізичними вправами, силами природи, гігієнічними факторами з метою зміцнення здоров’я, розвитку фізичних якостей, удосконалення морфологічних і функціональних спроможностей, формування й покращення основних життєво-важливих рухових навичок, умінь та пов’язаних із ними знань, забезпечення готовності людини до активної участі у суспільному, виробничому й культурному житті (Т. Ю. Круцевич).

З точки зору специфічних функцій у ФВ розрізняють дві нерозривно пов’язані сторони: фізичну (фізкультурну) освіту та сприяння розвитку (виховання) фізичних якостей.

Фізкультурна освіта – оволодіння людиною певними знаннями, руховими вміннями і навичками (наприклад вміння плавати, ходити на лижах), а також вміння керувати рухами свого тіла, добре орієнтуватись в просторі і часі.

Фізична освіта – засвоєння людиною в процесі спеціального навчання системи раціональних способів керування своїми рухами, необхідного в житті фонду умінь, навичок і пов’язаних з ними знань (Б. М. Шиян).

Фізична освіта – процес формування у людини рухових умінь і навичок, а також надбання і передавання спеціальних знань у галузі фізичної культури.

Виховання фізичних якостей включає: підвищення результативності в силових і швидкісних проявах, покращення витривалості, гнучкості і спритності. Ці сторони тісно пов’язані між собою (наприклад: якщо повторюються бігові вправи, то виховується сила і т.д. Водночас, закріплюється і вдосконалюється техніка).

Процес фізичного виховання не може бути відірваний від процесу фізичного розвитку. Коли ми чомусь навчаємось, то одночасно сприяємо і вихованню (розвитку) рухових якостей. Таким чином, управління фізичним розвитком і фізкультурна освіта разом становлять єдиний процес фізичного виховання.

Фізичний розвиток (Б. М. Шиян):

1. процес зміни форм і функцій (морфо-функціональних властивостей) організму людини протягом її індивідуального життя;

2. сукупність ознак, що характеризують зовнішні показники „функціонального стану” організму на тому чи іншому етапі його фізичного розвитку (ріст, вага, окружності тіла, спірометрія, динамометрія).

Зверніть увагу, що Т. Ю. Круцевич розділяє думку Б. М. Шияна щодо поняття „Фізичний розвиток” і також вживає його у двох значенях: як процес, що відбувається в організмі людини під час природного вікового розвитку та під дією фізичного навантаження, і як стан.

Фізичний розвиток (як стан) – це комплекс ознак, які характеризують морфо-функціональний стан організму, рівень розвитку фізичних якостей і здібностей, необхідних для його життєдіяльності (Т. Ю. Круцевич).

Ознаки фізичного розвитку Т. Ю. Круцевич поділяє на три групи:

- соматометричні (довжина і маса тіла; обхватні розміри грудної клітки, талії, стегон та ін.; довжина тулуба, кінцівок),

- стоматоскопічні(форма грудної клітки, спини, ніг, стопи, постава, рельєф і пружність мускулатури, статевий розвиток),

- фізіометричні (рівень розвитку скелетної мускулатури, фізична працездатність, рівень фізичних якостей).

Фізичний розвиток – це природній процес поступового становлення і зміни форм і функцій організму людини. У ході розвитку можна виділити 3 фази:

1. підвищення рівня;

2. відносна стабілізація;

3. поступове зниження фізичних можливостей (етап інволюції).

Передумовою фізичного розвитку є природні задатки дитини, які передаються по спадковості.

Поможем в написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой




Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 2633; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:
studopedia.su - Студопедия (2013 - 2022) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.032 сек.