Президентська

Парламентська

Парламентська— характерна для сучасних монархій, побудованих па принципі парламентаризму: Великобританія, Іспанія, Данія, Швеція, Бельгія,Нідерланди, Япо­нія та ін.

•Дуалістична— характерна для перехідного періоду від феодалізму до капіталізму, служить формою примирення інтересів феодалів (їх переважно виражає монарх) і інте­ресів буржуазії (їх представляє пар­ламент); кайзерівська Німеччина в 1871—1918 p., Туніс, Таїланд, Лі­вія, Ефіопія та ін. У деяких сучас­них країнах (султанат Бруней, ко­ролівство Тонга) збереглися окремі риси дуалістичної монархії. Прак­тично вона себе зжила.

Республіка: парламентська, президентська, змішана (напівпрезидентська, напівпарламентська)

— Глава держави (президент) не може впливати па склад і політику уряду. Уряд формується парламентом, підзвітний і підконтрольний йому (діє принцип політичної відповідальності уряду перед парламентом): Залишається при владі доти, поки має у своєму розпорядженні підтримку парламентської більшості. Президент — глава держави, але не глава уряду. Повноважень у президента менше, ніж у прем'єр-міністра, який є главою уряду і лідером правлячої партії або партійної коаліції. Верховна влада належить парламенту, що обирається населенням країни.

Президент обирається парламентом або більш широкою колегією за участі парламенту (Італія. Греція. Індія, ФРН, Чехія, Угорщина)

— Глава держави (президент) особисто або з наступним схваленням верх­ньої палати парламенту формує склад уряду, яким керує сам. Уряд, як правило, несе відповідальність перед президентом, а не перед парламен­том (можливий парламентський контроль). Повноваження президента дозволяють йому контролювати діяльність парламенту (право його роз­пуску, право вето та ін.)

Президент обирається позапарламентський шляхом — прямими або непрямими виборами населення (США, Аргентина, Мексика, Бразилія, Швейцарія, Іран, Ірак )

Змішана форми правління (напівпрезидентська, напівпарламентська)

— Глава держави (президент) пропонує склад уряду (насамперед канди­датуру прем'єр-міністра), який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом. Парламент і президент здійснюють контроль за діяльністю уряду (подвійний контроль). Виконавча влада належить не лише прези­денту, але і прем'єр-міністру, який очолює уряд. Президент вправі голо­вувати на засіданнях уряду.

Президент обирається позапарламентським шляхом (Україна, Фінлян­дія, Франція, Португалія. Ірландія, Ісландія, Румунія. Словенія, Хорватія).

За видами форм державного устрою розрізняють: унітарні держави; регіональні (регіоналістські) держави; федерації.

Унітарна держава (від лат. unitas — єдність; англ. unitarian/unitary state; фр. unitaire) — єдина держава, частинами якої є адміністратив­ні територіальніодиниці, які не володіють суверенними правами (Болгарія,Великобританія, Греція, Іспанія, Китай, Лаос, Нідерланди, Норвегія, Польща, Португалія, Таїланд, Україна, Фінляндія, Франція, Швеція, Японія та ін.)

Основні ознаки унітарної держави:

1) Єдина конституція(конституції прийняті в більшості країн світу);

2) єдинасистема вищих органів державної влади — глава держави, уряд, парламент (однопалатний чи двопалатний), юрисдикція яких поширюється на територію всієї країни;

3) єдине громадянство і єдина державна символіка;

4) єдина система законодавства і єдина судова система;

5) відсутність політичної самостійності в адміністративно-терито­ріальних одиницях;

6) у міжнародних відносинах виступає одноособово.

Частини унітарної держави мають різні назви: в Україні — області, у Польщі — воєводства, в Англії — графства, у Швеції — округи (лени), у Греції — області.

Види унітарних держав:

прості— складаються тільки з адміністративно-територіальних одиниць, що мають однаковий правовий статус — Алжир, Йорданія, Ісландія, Колумбія. Ліван. Польща;

змішані (ускладнені) — мають у своєму складі одну чи кілька адміні­стративно-територіальних одиниць, наділених статусом адміністративно-територіальних автономій (Великобританія. Грузія, Данія, Ізраїль, Китай, Португалія, Україна, Фінляндія)..Найчастіше статус автономії надається тим частинам унітарної держави, які відрізняються від інших за національним складом і географічним положенням. У Фін­ляндії — це Аландські острови, населенішведами. В Україні — це Авто­номна Республіка Крим, що розташована на півострові. Забезпечуючи відносно самостійне здійснення функцій виконавчої влади, а також окремих повноважень законодавчої влади, адміністративно-територі­альна автономія не порушує унітарної сутності держави;

складні — мають у своєму складі, окрім адміністративно-територі­альних автономій, політичні (законодавчі) автономії, що володіють статусом самоврядних державних утворень.

Регіональна (регіоналістська) держава — складна унітарна держа­ва, побудована на принципі децентралізації, що складається з авто­номій (регіонів) як адміністративних, так і політичних (законодав­чих).

- Регіоналістськими державами зі спеціальним статусом автономій, що визначений конституцією або законами держави, вважаються Іта­лія, Іспанія, Шрі-Ланка, ПАР та ін. Політичні автономні утворення, що входять до їх складу, мають представницькі збори із законодавчи­ми повноваженнями і свої органи виконавчої влади. Тому зазначені держави кваліфікуються ще як унітарні держави з елементами федера­лізму — перехідні від унітарної держави до федерації.

Наприклад, в Італії з 20 областей, що поділяються на провінції, п'ять областей (Трентино-Альто Адідже, Балі д'Аоста, Фріулі-Венеція Джулія, Сицилія і Сардинія) мають спеціальний статус (з найширшою автономією). В областях діють виборні органи влади — ради, що здій­снюють законодавчі та інші функції і утворюютьвиконавчі органи (джунти), діяльність яких координується центральним урядом через призначуваних комісарів. В Іспанії подібне самоврядування мають ряд областей – Країна Басків, Каталонія, Валенсія, Галісія, Андалусія та ще 14 регіонів.

Федерація (від лат, foederatio — союз, об'єднання; англ. federation; фр. federation) — союзна держава, частинами якої є державні утворен­ня, що володіють суверенними правами (Австралія, Австрія. Аргенти­на, Бельгія, Бразилія. Венесуела, Індія, Канада, Малайзія, Мексика, Росія, США, ФРН, Швейцарія, Ефіопія та ін. — усього у світі існує 24 федеративних держави).

Основні ознаки федерації:

1) наявність, окрім загальної конституції федерації, конституцій у її суб’єктів, що означає наділення суб'єктів федерації установчою вла­дою (винятком є Індія, Пакистан, Нігерія, де суб'єкти федерації не мають власних конституцій);

2) у політико-адміністративному відношенні територія не є єдиним цілим, а складається з територій суб'єктів федерації (федерованих дер­жав), які, у свою чергу, мають власний адміністративно-територіаль­ний поділ.

До складу сучасних федерацій входить різна кількість суб'єктів: у Російській Федерації — 89, США — 50, Австралії — 6, Канаді — 10, ФРН — 16, Бельгії — 3, Індії — 25. У деяких країнах є федеральні тери­торії, або землі, які не вважаються суб'єктами федерації (наприклад, у США — федеральний округ Колумбія з м. Вашингтоном або союзні території в Індії);

3) наявність федерального двопалатного парламенту, одна з палат якого є органом представництва суб'єктів федерації, наприклад Феде­ральні збори в РФ, Сенат — у США, Рада кантонів — у Швейцарії, Союзна Рада — в Австрії;

4) наявність парламентів у суб'єктів федерації, що володіють пра­вом видавати закони, які повинні відповідати загальнофедеральному за­конодавству і діяти у межах своїх територій;

5) наявність загальнофедерального уряду і самостійних органів управління суб'єктів федерації. У деяких країнах суб'єкти федерації мають своїх президентів (наприклад, у РФ — президент Татарстану та ін.). Компетенція між федерацією та її суб'єктом розмежовується фе­деральною конституцією;

6) наявність громадянства як усієї федерації, так і її суб'єктів — у біль­шості федерацій;

7) єдність економічного простору — наявність загальнофедеральної податкової і грошової систем;

8) федерація (не суб'єкти федерації) має суверенітет і є суб'єктом міжнародного права. Проте у договірних міжнародних відносинах може виступати як федерація в цілому, так і кожний з її суб'єктів;

9) у конституціях більшості федерацій світу не передбачено право сецессії— право виходу зі складу федерації.

У типовій федерації оборонна і зовнішня політика належать федеральному уряду, освіта – регіонам, а право оподаткування розділене між обома.

Політичний режим — це сукупність м етодів і способів реалізаціїдержавної влади, а також прийоми і засоби здійснення владних домагань недержавних структур — політичних і громадських організацій, які с складовою частиною політичної системи суспільства. Політичний режим характеризують такі елементи, як система конкуруючихпартій, способи голосування, структури груп тиску, способи і порядок формування органів державної влади, взаємодія галузей влади та їх реальне співвідношення й ін.

Сучасні політичні режими поділяються на види: демократичні і недемократичні. Існують також перехідні ре­жими

Демократичний політичний режим — порядок (стан) політичного життя суспільства, при якому дотримується демократична конститу­ція, реалізується принцип «поділу влади». Державна влада здійснюєть­ся на основі вільної і рівної участі громадян і їх об'єднань в управлінні державою. Забезпечується дія принципу виборності представницьких органів влади населенням, додержання юридично встановлених стро­ків їх повноважень. Створено умови для легалізованої діяльності опо­зиційних партій. Гарантується здійснення прав і свобод громадян і соціальних меншостей відповідно до міжнародних стандартів прав людини. Реальним є місцеве самоврядування. Домінують переконан­ня, узгодження, компроміс.

Перехідний політичний режим (характерний для постсоціалістичних країн Східної Європи, Єгипту, Шрі-Ланки, Нікарагуа, багатьох країн Азії, Африки, Латинської Америки, що пережили крах тоталітар­них І авторитарних режимів) — проміжний, тимчасовий порядок (стан) політичного життя суспільства, що виникає в результаті перемоги радикальних, опозиційних сил і має або демократичну, або авторитарну спрямованість.

Недемократичний політичний режим — порядок (стан) політичного життя суспільства, при якому не реалізується (найчастіше юридично не закріплений) принцип «поділу влади». Звужується або припиняється вплив громадян і їх об'єднань на управління державою, відсутня або стає формальною виборність. Забороняється діяльність опозиційних партій та організацій. Застосовуються політичні репресії. Звужуються або порушуються політичні права громадян і соціальних меншин. Реальна влада зосереджується в руках групи осіб або однієї особи, непідконтрольних народу.

Недемократичними є тоталітарний і авторитарний режими.

Тоталітарний режим {англ. totalitarianism) — порядок (стан) недемо­кратичної організації державної влади, коли в руках харизматичного лідера (Гітлер, Сталін, Мао Цзедун, Кім Ір Сен, Салазар) зосереджена необмежена влада, встановлена монополія державної власності, панує єдина ідеологія (ідеократія), відсутня гласність, переслідується опози­ція, людина реально позбавлена всіх демократичних прав і свобод.

Авторитарний режим (англ. authoritarianism) — порядок (стан) неде­мократичної організації державної влади, коли влада зосереджується в руках однієї особи або групи осіб, а особистість обмежена в політич­них правах і має певну автономію в економічній та інших неполітичних сферах життя. Авторитарний режим не настільки різкий у крайніх виявах, як тоталітарний режим.

Авторитарний режим встановлюється в державах, що: 1) відкидаютьдемократичні принципи організації і здійснення державної влади; 2) намагаються створити передумови для демократизації суспільства, але не встигли відпрацювати механізм демократичної влади; 3) є демо­кратичними, проте змушені, враховуючи обставини, вводити модель надзвичайного функціонування державної влади

Дата добавления: 2013-12-14