Лекція 1.3. Акціонерні товариства: суть і види

Додаткова література

Основна література

Умови утримання об'єктів спільного користування чи ліквідації негативних на­слідків діяльності об'єктів спільного користування та надання субвенції визначаються на договірних засадах між надавачем субвенції та її отримувачем.

Субвенція на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування надається з одного місцевого бю­джету іншому для компенсації відповідних видатків.

З приводу публічних фінансів

Договірно-правовий метод регулювання правовідносин

Даний спосіб найбільш розповсюджений у цивільному праві. Проте розповсюдження договірних форм та методів на сферу державного управління неоспорюється. Останнім часом повернулись знов до розробки таких видів договорів як адміністративно-правовий договір та конституційно-правовий договір, лише у фінансовому праві продовжуються дискусії з приводу можливості застосування даного способу правового регулювання.

Хоча, останнім часом у фінансово-правовому регулюванні все частіше викорис­товуються засоби, властиві цивільно-правовому регулюванню, зок­рема укладення договору при наданні податкового кредиту (ст..198ПКУ), цільових податкових пільг, при реструктуризації заборгованості підприємств з платежів до державного бюджету. Інший приклад можна навести з ст.. 104.БКУ «Субвенції на утримання об'єктів спільного користування чи ліквідацію негативних наслідків діяльності об'єктів спільного користування».

Стаття 107. Субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів) з місцевих бюджетів

(1. Субвенції на виконання інвестиційних програм (проектів) надаються з одного міс­цевого бюджету іншому на підставі договору між надавачем субвенції та її отримувачем.)

Договірна форма притаманна також для відносин щодо: здійснення Пенсійним фондом окремих банківських операцій, добровільних внесків до державних цільових фондів, державного кредиту. У цих випадках договір є засобом фінансово-правового регулювання, а не цивільно-правового, оскільки названі відносини виникають у сфері публічних фінансів, регулюються нормами фінансового права і ґрунтуються на чітко визначених повноваженнях[18].

Проте більшістю науковців вважається, що для фінансово-правового регулювання суспільних відносин у цілому найбільш характерними є приписи і заборони, тобто таке регулювання є владно імперативним. Це пояснюють природою тих суспільних відносин, які регулюються нормами фінансового права. Зазначаючи, щ зміст більшості фінансово-правових норм визначають владні відносини, або відносини влади, у яких одна сторона - орган державної чи місцевої влади наділена юридично владними повноваженнями. Цей суб'єкт діє так у силу того, що він виступає від імені держави, органів місцевого самоврядування і виражає публічний фінансовий інтерес. Договір являє собою юридичний факт, що виступає підставою виникнення, зміни, припинення фінансових правовідносин. Договірні відносини у фінансовому праві неоднорідні.

До суттєвих ознак фінансово-правових договорів можна віднести наступні:

По-перше, фінансові договори можуть бути укладені між учасниками фінансових відносин, причому на стороні одного з них завжди виступає публічний суб’єкт, або суб’єкт, який виконує публічні функції (наприклад, орган держави, місцевого самоврядування, фонд гарантування вкладів фізичних осіб тощо)..

По-друге, фінансові договори укладаються в рамках здійснення розподілу та перерозподілу ВВП та НД, іншими словами предмет даних договорів повинен відповідати предмету регулювання фінансового права.

По-третє, фінансові договори направлені на одну з трьох основних цілей – розподіл, перерозподіл чи контроль у сфері ВВП та НД.

По-четверте, підставою для укладення фінансового договору досить часто, але не завжди є, як правило, нормативний припис державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

По-п’яте, прояви договірного регулювання фінансово-правової сфери мають власну конструкцію. Тому виділення загальних ознак, притаманних усім фінансово-правовим договорам є складним завданням. Проте, погоджуючись із О.І.Худяковим, слід зазначити, що договір, в тому числі і фінансово-правовий представляє собою угоду сторін, їх згодне волевиявлення, що спрямоване на досягнення певного результату. У зв’язку з таким трактуванням фінансово-правового договору, як його базовий принцип виділяється принцип свободи договору, який проявляється в наступних трьох елементах:

1. Вільність укладення договору. Особа договору на власний розсуд вирішує питання про вступ у договірні відносини. Це зокрема передбачає відсутність примусу на вступ до певних договірних відносин. Зазначене характерне і для вступу у договірні відносини фінансово-правової сфери. Так, з метою розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань або податкового боргу платник податків звертається до підрозділу погашення податкового боргу органу державної податкової служби за місцем свого обліку або за місцем обліку такого грошового зобов’язання або податкового боргу з письмовою заявою. Тобто, платник податків сам вирішує вступати в договірні відносини з державою в особі відповідного податкового органу чи ні.

Вільність укладення договору в повній мірі стосується і договорів про передачу коштів між місцевими бюджетами. Така передача здійснюється на підставі рішень відповідних місцевих рад, прийнятих кожною із сторін такого договору (ч.3. ст. 93 БКУ). Тобто місцева рада вільно приймає рішення про вступ у такі договірні відносини.

Слід зазначити, що укладення фінансово-правових договір, як і цивільно-правових не завжди є результатом добровільного (вільного) вступу в такі відносини. Зокрема, Законом України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачений обов’язок власників наземних транспортних засобів укласти договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (невиконання чого тягне за собою накладення штрафу від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян). Відповідні приклади обов’язкових договорів існують і у фінансовому праві, наприклад, договори загальнообов’язкового соціального страхування тощо).

Примус до укладення договору допускається, коли обов’язок укласти договір передбачено законом або добровільно прийнятим зобов’язанням. Проте, вільність вступу за певних умов може бути обмежено. Так, податковий орган при дотриманні платником податків встановлених умов зобов’язаний прийняти рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань або податкового боргу і укласти відповідний договір. Отже, платник податків пропонує органу державної податкової служби укласти договір на умовах, які визначає сам платник. У свою чергу ОДПС може або прийняти рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань або податкового боргу, яке оформляється на бланку, або відмовляє платнику в розстроченні (відстроченні) в письмовій формі при недотриманні обов’язкових вимог. Орган державної податкової служби може погодитися із умовами платника податків, що викладенні у відповідній заяві або, якщо платник не відповідає встановленим критеріям, повністю відмовити у розстроченні(відстроченні) грошового зобов’язання чи податкового боргу. Таким чином, ОДПС може відмовитись вступати у договірні відносини лише в одному випадку, коли платник немає права на відстрочку (розстрочку) і це право не залежить від волі ОДПС.

2. Вільність вибору контрагента. Дана ознака нерозривно пов’язана із першою (вільністю укладення договорів) і теж має місце щодо фінансово-правових договорів. Так, при укладенні договорів про передачі коштів між місцевими бюджетами відповідна місцева рада вільно обирає ту раду, з якою бажає укласти відповідний договір. Неможливо примусити укласти такий договір з певною радою і заборонити укладення договору із будь-якою іншою.

3. Вільність визначення умов договору. Специфіка методу фінансово-правового регулювання не передбачає відступу від приписів нормативних актів. Тому говорити про укладення непередбаченого законодавством фінансово-правового договору неможливо. Однак, неможливо і повністю виключити вільність визначення умов договору як ознаки саме фінансово-правового договору. Як випливає із ч.4. ст. 93 БКУ, якщо інше не визначено договором, розмір переданих коштів на здійснення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, має бути пропорційний частці користувачів гарантованими послугами в повній вартості цих послуг, розрахованих за фінансовими нормативами бюджетної забезпеченості для органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, який передає ці кошти. Отже, сторони, при укладенні договору про передачу коштів між місцевими бюджетами, можуть визначати інший розмір переданих коштів на здійснення видатків місцевих бюджетів, що враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів.

Іншим прикладом є розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань або податкового боргу платників податків, передбачене Наказом Мінфіну України Про затвердження Порядку розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу) платників податків від 30.11.12. № 1261. Де зазначається, що сторони не можуть ні змінити перелік обов’язкових умов, ні внести нові. Однак, вони вільні у визначенні предмету та деяких інших умов договору. Йдеться насамперед про розмір суми, що підлягає розстроченню (відстроченню) та строк розстрочки (відстрочки). Також слід звернути увагу на п. 6.4. «Особливі умови» форми договору про розстрочення (відстрочення) грошових зобов’язань (податкового боргу).

Підсумовуючи, зазначимо, що фінансово-правовому договору притаманна свобода. Тобто всі три елементи свободи цивільно-правового договору: вільність вибору контрагентів, вільність визначення умов договору, вільність укладення договору – притаманні і фінансово-правовому договору.

Фінансово-правові договори відносяться до числа публічно-правових договорів, оскільки відповідають всім юридичним ознакам останніх; принципово відрізняються від подібних публічно-правових договорів, які використовуються іншими галузями права, своїм предметом і характером обов’язків сторін; мають специфічні правові особливості, які відокремлюють їх в окрему групу – фінансово-правових договорів чи фінансових публічно-правових договорів.

Можна виділити 4 групи фінансово-правових договорів.

Перша група договорів – це безпосередньо цивільно-правові договори “вплетені” в тканину фінансових правовідносин. Не дивлячись на довге спільне правове регулювання одного і того ж предмету, фінансові і цивільні відносини зберегли свою самостійність та незалежність один від одного. При використання окремих договірних конструкцій у фінансовому праві законодавець встановлює пряме посилання до норм цивільного законодавства. Це означає, що при укладенні певного договору суб’єкти фінансових відносин переміщуються в сферу цивільно-правового регулювання. Цивільне законодавство регламентує не тільки порядок укладення договору та його суттєві умови, але і питання відповідальності сторін за його неналежне виконання. В якості прикладу таких договірних відносин у фінансовому праві можна назвати договір податкової поруки, який міг укладатися між платником податків та банком та виступав одним з способів забезпечення виконання податкового зобов’язання до липня 2011 року. Згідно ПК РФ таким ознакам відповідає договір податкової застави, який використовується в якості засобу забезпечення виконання зобов’язання платником податків зі сплати податків.

Друга група договорів, яка використовується як спосіб регулювання фінансових відносин, характеризується більшим ступенем залежності від імперативних велінь уповноважених суб’єктів фінансових правовідносин. Такі договори характеризуються тим, що поєднують в собі елементи цивільно-правових принципів побудови відносин та одночасно достатньо детально врегульовані фінансовими нормами. На думку вчених, до такої групи договорів слід відносити: відносини по зворотному бюджетному фінансуванню, з інвестиційного податкового кредиту, цільових податкових пільг. Оскільки, по-перше, сторони цих відносин юридично не є рівними, що відображається в їх різній правосуб’єктності, одна сторона реалізує компетенцію, а інша правосуб’єктність юридичної чи фізичної особи. По-друге, як результат цього договірним відносинам завжди передує управлінське рішення державного органу про надання відповідному суб’єкту бюджетного чи податкового кредиту. По-третє, договір фактично є роз’ясненням до закону чи управлінського рішення, свобода розсуду суб’єктів є незначною.

У сфері фінансових правовідносин виділяють також таку групу фінансово-правових договорів як компетенційно - розмежувальні договори та угоди про делегування повноважень, які укладаються між різними рівнями та гілками влади. Досить поширеною є така група договорів у складних (федеративних) державах, наприклад РФ.

Четверту групу фінансово-правових договорів складають міжнародні договори про уникнення подвійного оподаткування. Міжнародне подвійне оподаткування – це одночасне обкладання в різних країнах ідентичними податками, або такими, що мають однакову природу. Основним призначенням двосторонніх податкових договорів є: запобігання податковим шахрайствам, уникнення подвійного оподаткування, запобігання ухилення від оподаткування, розподіл податкових прав між договірними державами, запобігання податкової дискримінації.

1. Воронова Л.К. Конституція України і фінансове законод // Право України. – 2012. - № 1-2. – С.111-124.

2. Гаврилюк Р.О. Предмет фінансового права постсоціалістичної держави: Навчально-методичний посібник. – Чернівці: Рута, 2003. – 72с.

3. Дмитренко Е.С. Фінансове право України. – Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алеута; КНТ, 2006. – 376с.

4. Карасёва М.В.Имущественная составляющая фінансово-правового регулирования и её современное развитие // Науч. труды по финансовому праву: современные проблемы предмета, метода ис системы финансового права. Материалы Первой международной научно-теоретической конференции «Худяковские чтения по финансовому праву». – Вып.1. - Алматы: ТОО «Налоговый эксперт», 2011. – С.59-67.

5. Орлюк О.П. Фінансове право. Акад. курс: підручник / О.П.Орлюк. – К.: Юрінком Інтер, 2010. – С.87-98.

6. Пацуркивский П.С. Основательны ли концептуальные и методологические основания постсоветской науки финансового права? // Науч. труды по финансовому праву: современные проблемы предмета, метода ис системы финансового права. Материалы Первой международной научно-теоретической конференции «Худяковские чтения по финансовому праву». – Вып.1. - Алматы: ТОО «Налоговый эксперт», 2011. – С. 150-155.

7. Селюков А.Д. Методологические аспекты в познании финансово-правовых явлений // Науч. труды по финансовому праву: современные проблемы предмета, метода ис системы финансового права. Материалы Первой международной научно-теоретической конференции «Худяковские чтения по финансовому праву». – Вып.1. - Алматы: ТОО «Налоговый эксперт», 2011. – С.194-214.

8. Фінансове право України: Підручник / Г.В. Бех, О.О. Дмитрик, І.Є. Криницький; За ред. М.П. Кучерявенка. – К.: Юрінком Інтер, 2007. – 320с.

9. Химичева Н.И. Финансово-правовая политика и её роль в соціально-экономическом развитии страны // Науч. труды по финансовому праву: современные проблемы предмета, метода ис системы финансового права. Материалы Первой международной научно-теоретической конференции «Худяковские чтения по финансовому праву». – Вып.1. - Алматы: ТОО «Налоговый эксперт», 2011. – С.50-58.

10. Ялбулганов А.А. Краткий очерк развития учения о предмете и системе фінансового права в России // Науч. труды по финансовому праву: современные проблемы предмета, метода ис системы финансового права. Материалы Первой международной научно-теоретической конференции «Худяковские чтения по финансовому праву». – Вып.1. - Алматы: ТОО «Налоговый эксперт», 2011. – С.91-112.

1. Воронова Л.К. Фінансове право України. Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, 2006. – С. 36-40.

2. Воронова Л.К. До дискусійних питань щодо предмета і методу фінансового права// Вісник Академії правових наук, 2003, №2-3. – С.313-324.

3. Дмитрик О.О. Сучасні підходи до визначення джерел фінансового права // Актуальні питання науки фінансового права: монографія / за ред. М.П.Кучерявенка. – Х.: Право, 2010. – С.101-179.

4. Косаняк В.Я.Оперативна самостійність суб’єктів фінансово-правових відносин як одна із ознак методу фінансово-правового регулювання // Вісник Львівського університету. Серія юридична. – 2003., Вип.. 38. – С.254-265.

5. Мирошник С.В. К вопросу о предмете финансового права // Науч. труды по финансовому праву: современные проблемы предмета, метода ис системы финансового права. Материалы Первой международной научно-теоретической конференции «Худяковские чтения по финансовому праву». – Вып.1. - Алматы: ТОО «Налоговый эксперт», 2011. –С.68-83.

6. Пацуркивский П.С.Предмет и границы финансового права постсоциалистического государства / Финансово-правовая доктрина постсоциалистического государства. Сб. науч. докла­дов и сообщений за материалами международной научной кон­ференции 22-24 сентября 2003 года «Финансовая доктрина постсоциалистического государства» Вып. 1. - Черновцы: Рута, 2003.

7. Рибакова С.В. О предмете фінансового права // Науч. труды по финансовому праву: современные проблемы предмета, метода ис системы финансового права. Материалы Первой международной научно-теоретической конференции «Худяковские чтения по финансовому праву». – Вып.1. - Алматы: ТОО «Налоговый эксперт», 2011. – С.84-40.

8. Радіонова І.В. Діалектика первинних і галузевих методів правового регулювання (на прикладі фінансового права) // Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип.. 253. Правознавство. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 84-88.

9. Рукавишникова И.В. Метод финансового права: монография. – М.: Юристъ, 2006. – 76-110, 197-259.

[1] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.89.

[2] Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, - 2006 – с.36.

1. [3] Фінансове право України. Навчальний посібник за вимогами кредитно-модульної системи / За заг. ред.. Л.К.Воронової. – К.: Правова єдність, 2009. – 384с.

[4] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.89.

[5] Воронова Л.К. Фінансове право України: Підручник. – К.: Прецедент; Моя книга, - 2006 – с.36.

[6] Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами і держав­ними цільовими фондами» №2181 від 21. 12 2000 р. №2181

[7] Порядок застосування податкового компро­місу органами державної податкової служби в межах адміністративної апеляційної процедури. Затверджений наказом ДПА України від 06.01.2000 №182, що набрав чинності 02.06.2001 р

[8] Ука­зом Президента України від 23 червня 1999 р. №714/99 "Про списання з суб'єктів підприємницької діяльності сум штрафних та фінансових санкцій"

[9] Указу Президента України від 28 лютого 1997 р. №187/97 "Про заходи щодо забезпечення наповнення до бюджету та посилен­ня фінансово-бюджетної дисципліни"

[10] Фінансове право України. Навчальний посібник за вимогами кредитно-модульної системи / За заг. ред.. Л.К.Воронової. – К.: Правова єдність, 2009. – с.57-58.

[11] Бюджетного кодексу України

[12] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.91.

[13] Закону України «Про Національний банк України»

[14] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.90.

[15] Дмитренко Е.С. Фінансове право України. Загальна частина: Навчальний посібник. – К.: Алерта; КНТ, 2006. – С.90.

[16] Рукавишникова И.В. Метод финансового права: Монография. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – с.201

[17] Рукавишникова И.В. Метод финансового права: Монография. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – с.203.

[18] Рукавишникова И.В. Метод финансового права: Монография. – М.: ОЛМА-ПРЕСС, 2004. – с.215.

1.Відкриті і закриті акціонерні товариства.

2. Управління створенням акціонерних товариств.

3. Особливості формування акціонерного сектору в Україні.

Дата добавления: 2013-12-14