Психологічна характеристика злочинної групи та організованої злочинної групи

З позицiй психологiї, злочинна група – це неформальне антисуспiльне об’єднання осiб для спільного вчинення злочинiв, що є єдиним, особливим суб’єктом дiяльностi. Саме спільність вчинення злочинiв певного виду (корисливих, корисливо-насильницьких, насильницьких) – головне, заради чого існує злочинна група.

У цьому визначенні наявні такi кваліфікаційні ознаки:

1) мала неформальна група, тобто нечисленна за складом спільність людей, стосунки у якій нормативно, офіційно не регулюються, підтримується безпосередній особистий контакт між учасниками;

2) об’єднання учасників вiдбувається завдяки спільній злочинній дiяльностi;

3) взаємодiя учасників групи певним чином організована (вiд ситуативних груп, де групові структури ледве визначені, до складноструктурованих, де існують багатоманітні та багатопланові функціональні та психологічні взаємозв’язки);

4) група є єдиним особливим суб’єктом дiяльностi, тобто кожен учасник надає свій внесок вiдповiдно до координації та розподілу ролей – з одного боку, до кожного пред’являються певні вимоги – з iншого. Такі вимоги можна умовно поділити на загальнi й часткові. Загальними є вимоги здійснювати протизаконні дiї, беззастережно дотримуватись норм, що склалися в групі, та внутрiгрупової субординації; частковими – обачливість у поведiнцi, здібності та досвід вчинення злочинiв, наявність певних особистісних властивостей (рішучість, сміливість, відсутність жалю до потерпілих та iн.).

Причини об’єднання декількох осiб у злочинну групу:

а) неможливість вчинити злочини самому чи складність його одноосібної реалізації;

б) особисті неформальні зв’язки i стосунки учасників у минулому за наявності антисуспільної спрямованості одного чи декількох із них;

в) спільність інтересів та соціальних установок учасників групи;

г) цілеспрямований вплив осiб, які мають антисуспільну спрямованість та/чи злочинний досвід.

Закономірності функціонування злочинних груп:

1) добровільність об’єднання учасників для здiйснення злочинної дiяльностi. Вона безсумнівна навіть у випадках, коли окремі особи залучаються за допомогою психологічного тиску, втягуються в групу проти їх волі, оскiльки рiшення про свою участь чи неучасть, в кінцевому рахунку, приймається людиною свідомо i самостійно.

2) розвиток групи вiд простого об’єднання двох чи бiльше осiб для вчинення одиничного злочину (ситуативні та тимчасові групи) до бiльш складних i органiзованих форм злочинних об’єднань, діяльність яких стає все бiльш цілеспрямованою, утаємниченою, жорстокою.

(Своїми словами)При тривалому успішному функціонуванні тенденція посилення організованості та набуття соцiально небезпечних форм стає невідворотною: лише у окремих випадках розвиток групи може призупинитися чи зупинитися зовсім (наприклад, при арешті лідера, втраті незамінних учасників, прийнятті деякими учасниками рiшення про припинення злочинної дiяльностi). Ймовірність саморозпуску злочинної групи слід оцінювати як дуже низьку, оскільки розрив із групою завжди утруднюється негативним ставленням iнших учасників, острахом помсти, розправи та iн.;

3) удосконалення функціонально-психологічної структури: склад учасникiв стабілізується, визначається злочинна спеціалізація (злочинні плани та об’єкти злочинних домагань).

(Своїми словами)Із завершенням інтеграційних процесів в злочинній групі встановлюється жорстка внутрішня організація та встановлюється система взаємних зобов’язань; чітко розподіляються функцiї і ролі, причому останні набувають стандартизованого та знеособленого вигляду; визначається система норм і правил поведінки як безпосередньо в процесі групової життєдіяльності, так і поза її межами. На певному етапі розвитку в організаційній структурі групи з’являється лiдер, який очолює ієрархію “ домінування – підлеглість ”. У ситуативних групах функції лідера і організатора реалізуються однією особою; в групах, що діють протягом тривалого часу, лiдер стає емоційним центром, виділяючись своїми особистiсними якостями, а організатор – інтелектуальним, перебираючи на себе власне управління груповою злочинною діяльністю. Нижче в груповій структурі знаходяться вiдповiдальнi виконавцi – керівники окремих підгруп чи при виконаннi окремих операцій, що, як правило, мають злочинний досвід та певні органiзаторськi здібності. Підлегле становище в групі обіймають виконавцi, якi спеціалізуються на окремих дiях та операціях, реалізуючи лише частину загального групового плану. Окрім того, у більшості злочинних груп є так звані “ опозиціонери ” – ті, що претендують на роль лідера за своїми особистісним якостями та рівнем домагань, або ж такi, що мали і втратили провідні позиції в групі: вони демонструють готовність замістити лідера, генерують конкуруючі плани та уявлення, прагнучи до створення мікрогруп i т.iн. Незважаючи на це, при вчиненні злочинiв “опозиціонери” демонструють конформізм та повну групову ідентифікацію. Загалом можна стверджувати, що в кожній злочинній групі наявні два різноспрямовані вектори групової динаміки: доцентровий – прагнення до підвищення рівня організованості й згуртованості; відцентровий – породжуваний внутрішньогруповими конфліктами та конкуруючими стосунками між її учасниками;

4) поступова заміна емоцiйних стосункiв мiж учасниками на суто функціонально-ділові, що базуються на спільній злочинній дiяльностi.

(Своїми словами)Значення відносин симпатії, дружніх і, навіть, родинних стосункiв поступово зменшується, а інколи – повнiстю відсутнє. Це забезпечує упорядкування жорсткість функціональних зв’язкiв, сприяє консолідації групи та узгодженості дiй її учасників;

5) значимою ознакою злочинної групи (i умовою її виникнення) є вимушена відособленість, замкнутість щодо iнших людей та соцiального середовища.

(Своїми словами)Це проявляється різною мірою, але чим вищий рівень її організованості та більш небезпечна групова злочинна діяльність, тим сильніше прагнення до відособлення та ізоляції. Відповідно оптимізується (мінімізується) кількість учасникiв до обсягу, необхідного для вчинення злочинів. Так, за статистичними даними групи з корисливою спрямованістю складаються із двох-трьох осiб, корисливо-насильницькі – бiльш численні, що зумовлюється необхідністю застосування психiчного i фізичного насильства для подолання опору потенційного потерпілого. Відособленість диктується також необхідністю конспірації (маскування) злочинної дiяльностi, у зв’язку з чим лідерами злочинної групи починає проводитися негласне спостереження за певними її членами (перевірка “лояльності”) та визначаються перестороги для включення у групу нових учасникiв (перевірка “надійності”, у тому числі – шляхом ініціювання вчинення ними злочину). З часом функція внутрішньої розвідки та контррозвiдки стає невід’ємною частиною групової злочинної життєдіяльності. Організовані злочинні групи визначають внутрiшньогруповi норми безпечної поведiнки, що передбачають жорсткі санкції (в граничних випадках – фізичне знищення) за їх порушення, що підсилює ізоляцію та відособленість учасників від суспільства.

Це не означає, що інтенсивність контактів мiж учасниками автоматично знижується. Безпосередні виконавцi підтримують досить тісні стосунки, бо для них важлива “надійність” напарників, подільників. Але особисті контакти між ними і “верхівкою” виключені повнiстю, керівництво реалізується через відповідальних виконавців, а рядові учасники, вчиняючи певні дiї, можуть і не усвідомлювати наявності злочинної “піраміди” i загального обсягу завданої шкоди. Вони лише знають, що не одинокі, що “верхи” забезпечують збереження групи та їх захист у разі небезпеки.

Відособленість та замкнутість групи осiб вiд соцiального оточення може бути для працівників правоохоронних органів певним орієнтиром щодо наявності в її учасникiв антисуспiльної спрямованостi. Група може також стати об’єктом уваги внаслiдок таких обставин, як невживання спиртних напоїв, заняття силовими видами спорту, iнших видів нетрадиційної для даного віку поведiнки, що може свідчити про прагнення підтримувати необхідну для злочинної дiяльностi “форму”. Але частіше учасники зловживають спиртним та наркотиками, ведуть розбещений спосiб життя тощо, тобто прагнення до відособленості в період підготовки до злочину та його вчинення змінюються на бажання “розслабитися”, продемонструвати оточуючим своє благополуччя, яке приводить до нехтування правилами конспірації;

6) розвиток групи супроводжується територіальним розповсюдженням злочинної дiяльностi, розширенням сфер впливу (мікрорайон – район – місто – область – регіон) та виникненням суперництва з iншими групами, що з часом призводить до їх перерозподілу.

Можна виділяти окремі різновиди злочинних груп, що матимуть свою специфіку:

1. Злочинні групи неповнолітніх та молоді -виникають, переважно, на основі неформальних груп або “груп дозвілля”. Це пов’язано з такими елементами підліткової психологiї, як підвищена схильнiсть до навіювання та наслідування, несталість емоційно-вольової сфери, орієнтованість на групу (конформізм), домінування потреби у спілкуванні з однолітками та переоцінка значимості їх схвалення, некритичність оцiнки своїх переваг i недоліків та ін.

(Своїми словами)Окрім вже зазначеної недостатньої самокритичності при оцінці своєї поведiнки, у них може бути навiть знижена здатнiсть до вибірковості свідомих дiй. Але особливу увагу слід приділити домінуючій у цьому віці схильності до групування. Саме в неформальній групі підлітки мають можливість виявити себе та самоствердитися як особистiсть.

За даними психологічних досліджень, учасникiв злочинних груп неповнолiтнiх та молодi первісно об’єднувало: сусідство по будинку – 30,4%, проживання на одній вулиці – 24,8%, спільне навчання та робота – 16%. Їх антисуспільна спрямованість зумовлювалася необхідністю задоволення потреби в спілкуванні при наявній вузькості, обмеженості інтересів (їх примітивізмі), невмінні організувати свій вільний час, що посилювалося комплексом об’єктивних причин та утрудненнями у нормативному проведенні часу.

2. Злочинні групи раніше засуджених -характеризується, передусім, тим, що вони спеціально створюються для вчинення злочину чи тривалої в часі злочинної діяльності. Цей процес ініціюється лідером – авторитетною особою, який відразу визначає груповий статус кожного з учасників, норми і правила поведінки в групі та її злочинну “спеціалізацію” (об’єкти злочинних домагань та засоби досягнення злочинної мети), тобто створює чітку функціонально-психологічну структуру. Завдяки цьому злочинні групи, що складаються з раніше засуджених, з самого початку свого існування стають організованими, “минаючи” попередні етапи групової динаміки.

(Своїми словами)Оскільки учасники названих груп мають злочинний досвід, відповідно, вони знайомі (особисто чи з розповідей товаришів у місцях відбування покарання) з методами оперативно-розшукової та слідчої дiяльностi правоохоронних органів, що дозволяє створити достатньо ефективну систему маскування та конспірації злочинних діянь, утруднює їх викриття і притягнення до кримінальної вiдповiдальностi.

Злочинні групи ранiше засуджених нечисленні: за даними кримінологічних досліджень, 87,6% із них складалися з 2-3 осiб. Їх учасники понад усе ставлять безпечність дiяльностi, тому обмежують число причетних i уникають проникнення в групу сторонніх осіб, не знайомих за попереднім вчиненням злочинів чи за спільним відбуванням покарання. Таке має місце лише в окремих випадках, при умови необхідності участі певного “фахівця” (водій, зварювальник, службовець пошти, лікар тощо), причому вони залучаються для здійснення окремої операції i володіють мінімально необхідним обсягом iнформацiї. Стосунки мiж учасниками базуються, передусім, на спільній злочинній діяльності, а також на злодійських традиціях i звичаях; емоційна сфера спілкування є другорядною або ж зовсім відсутня.

3. Злочинні групи розкрадачiв державної чи приватної власності - створюються досвідченим лідером, із самого початку є досить організованими i швидко еволюціонують у своєму розвитку; у них відсутні стосунки, засновані на емоцiйних зв’язках, а якщо такі спочатку й існують, то вони швидко заміщаються власне функціонально-діловими, зумовленими участю у групових злочинах, i не поширюються поза спільну злочинну діяльність.

(Своїми словами) Разом з тим, такі групи мають виражені специфічні відмінності. Вони полягають, передусім, у тому, що їх структура є своєрідною копією тих організацій, всередині яких вони функціонують: злочинні лідери обіймають в них вищі керівні посади, відповідальні виконавці – керують структурними підрозділами, де працюють рядові учасники. Існуючі відносини службової залежності використовуються, в тому числі, й для здійснення злочинних оборудок, тобто органiзатор, визначаючи можливостi для вчинення злочину, пристосовується до ситуацiї й використовує існуючі об’єктивнi умови у злочинних цiлях. Переплетення виробничої i злочинної дiяльностi, використання посадовими особами свого службового становища надає таким групам значних переваг.

Для втягнення у групу використовуються переважно такi прийоми, як шантажування та погроза компрометацiї (61,3%), створення ситуацiї матерiальної залежностi (32,0%), створення труднощiв у роботi в сполученнi з обiцянкою допомоги (6,7%), а також використання службової чи iншої залежності, прохання, умовляння, обман, і лише у надзвичайних випадках – насильство. При вiдмовi вiд подальшої злочинної дiяльностi окремими учасниками це не спричиняє жорстких санкцiй проти особи, окрiм вiдлучення вiд групи та розповсюдження дискредитуючої iнформацiї.

Характерною є також подвійна система цiнностей та переконань учасникiв таких груп щодо власностi: вони не ідентифікують себе зі злочинним світом, але при цьому ігнорують правопiдзахисні соціальні цінності та надають підвищеної значимості особистому добробуту; розкрадання суспiльної власностi, на вiдмiну вiд iнших злочинiв (квартирна та кишенькова крадіжка, пограбування, розбійний напад та ін.), хоча й оцінюється як протиправна дiя, але не засуджується як засiб особистого збагачення.

4. Злочиннi групи, що вчиняють пограбування та розбiйнi напади з метою заволодiння державною та приватною власністю -визначаються багатоступеневістю та багатофункціональністю планованої дiяльностi, необхiднiстю виконання досить складних операцiй, використанням рiзноманiтних спецiалiзованих засобiв при вчиненнi злочину i т.iн, що потребує не мiнiмальної, як у попереднiх випадках, а оптимальної чисельностi групи (в середньому – 4 чол.).

(Своїми словами)Їх психологiчними особливостями є високий ступiнь контактностi учасникiв мiж собою ще до визначення спрямованостi групи як злочинної. Вони формуються протягом достатньо тривалого часу (2-х i бiльше мiсяців), попередньо визначаючи стратегiю i тактику дiй, пришукуючи чи спецiально виготовляючи вiдповiдне технiчне оснащення, ретельно вивчаючи умови та обстановку, навiть тренуючись i набуваючи необхiдні уміння та навички. Все це зумовлює високу згуртованiсть групи та сталiсть стосункiв її учасників.

5. Злочиннi групи, що вчиняють насильницькi злочини - властивi жорсткi правила i традицiї, заснованi на культi насильства, що зумовлює значні психологiчнi і фiзичнi санкцiї за порушення норм рольової поведiнки, у тому числі – екстремальнi.

(Своїми словами)Найбiльш яскраво, у порiвняннi з вищезазначеними групами, виражена iдентифiкацiя особистостi з групою, внаслiдок чого значною мiрою деформуються уявлення про норми моралi i закону, втрачається самоконтроль, iгнорується та перестає усвiдомлюватися неминучiсть вiдповiдальностi.

Організована злочинність – це відносно масова група стійких і керованих співтовариств злочинців, що займаються злочинною діяльністю як промислом, вчиняють великомасштабні розкрадання державної і суспільної власності, створюючи для цього систему захисту від соціального контролю з використанням таких протизаконних засобів, як корупція, залякування, насильство та ін.

Можна виділити чотири основних параметри, що визначають соціально-психологічну характеристику організованої злочинності.

1. Об’єднання злочинних угрупувань у могутні регіональні, міжрегіональні і міжнародні організації зі складною функціонально-ієрархічною структурою.

(Своїми словами)Відомо, що Україна поділена на п’ять територіальних зон, кожна з яких містить у собі злочинні організації місцевого, обласного та регіонального рівня. Українські злочинні структури активно впроваджуються також в Європу та на американському континенті, складаючи все більшу конкуренцію традиційним місцевим кланам, причому їхня діяльність зареєстрована вже в понад 30-ти країнах світу.

Місце і роль злочинного угрупування в системі організованої злочинності визначає, насамперед, ступінь його організованості. Так, на найнижчому рівні знаходяться окремі злочинці та злочинні групи з відносно невизначеною структурою, найчастіше з перемінним складом учасників, що спеціалізуються на окремих видах злочинів (кишенькові злодії, шахраї, дрібні торговці наркотиками тощо). „Поділ праці” між такими групами точно визначений, вони мають свого „координатора” та „захисника”, користуються послугами скупника і мережею навідників.

На наступному рівні розташовуються злочинні групи з вираженою структурою і постійним складом учасників, серед яких чималий відсоток раніше засуджених та осіб із кримінальним досвідом. Сфера діяльності груп цього типу груп набагато ширша, вони використовують корумповані зв’язки з державним апаратом і правоохоронною системою, а також примушують до співробітництва деяку частину населення.

Вищий рівень представлений високоорганізованими співтовариствами типу синдикату. Вони мають добре розвинену і стабільну ієрархічну структуру, де члени групи наділені чітко визначеними ролями та функціями, а злочини ретельно плануються і готуються; важливим аспектом групової життєдіяльності є налагодження міжрегіональних і міжнародних злочинних зв’язків. У таких групах установлюється тверда дисципліна серед членів, що підтримується оперативно-діючим набором санкцій до порушників норм і правил; високий рівень конспірації і протидії правоохоронним органам (залякування чи фізичне знищення свідків, підкуп та шантаж державних службовців, вплив на співробітників, які проводять розслідування злочинів, та суддів).

2. Багатопланова, видозмінювана й всебічно організована злочинна діяльність. Усе різноманіття соціально-психологічних явищ в системі організованої злочинності реалізується через її цілі, мотивацію, засоби і прийоми злочинних дій.

(Своїми словами) Мета діяльності злочинних об’єднань полягає в одержанні максимального прибутку за рахунок інтенсивного використання всіх можливих матеріальних і людських ресурсів у злочинному промислі. Для досягнення цієї мети вони використовують різні, постійно змінювані й доповнювані, види протиправних дій. Дослідження вітчизняних та зарубіжних вчених свідчать, що в даний час найбільш характерними для організованої злочинності видами протиправної діяльності є[1]:

1) насильницьке впровадження в легальний бізнес (11);

2) незаконні валютні операції і банківські операції (5);

3) наркобізнес (6);

4) ігорний бізнес, в тому числі й контроль над ігровими залами та ігровими автоматами (3);

5) шахрайство на ринку цінних паперів, у будівельному та туристичному бізнесі тощо (2);

6) рекет стосовно фірм та приватних осіб, що мають високі офіційні і неофіційні доходи (1);

7) шантаж з використанням компрометуючих матеріалів (4);

8) викрадення дітей з метою одержання викупу (7);

9) розбійні напади на касирів, інкасаторів і ін. (8);

10) утримання нелегальних пансіонатів для відпочинку і розваг (10);

11) утримання нелегальних відеосалонів (12);

12) утримання таємних будинків розпусти (9).

Важливим компонентом психологічної структури організованої злочинності є засоби і прийоми злочинних дій, що ґрунтуються на злочинно-професійному досвіді та врахуванні конкретних соціально-економічних умов держави, регіону, міста і ін. Їх умовно можна розподілити на чотири групи:

1) засоби і прийоми здійснення злочинів. До цієї групи відносяться: планування злочинних акцій з детальним розподілом ролей учасників; гнучка тактика злочинних дій (в одному випадку для здійснення злочину поєднуються зусилля декількох груп, в іншому злочини вчиняються окремими злочинними групами чи навіть одинаками-професіоналами); використання консультантів-професіоналів з числа злочинного елементу і службовців державних закладів та установ; підшукання і виготовлення знарядь і засобів, що полегшують здійснення злочину; використання вогнепальної та холодної зброї, вибухових речовин, катування жертв та ін.;

2) засоби і прийоми протидії правоохоронним органам. До них відносяться: дестабілізація обстановки в регіоні шляхом організації групових порушень громадського порядку, масових хуліганських та інших проявів; демонстрація сили шляхом нападу на працівників правоохоронних органів; використання сучасної техніки, засобів зв’язку; дотримання прийомів конспірації; передача працівникам правоохоронних органів дезінформації; цільове спостереження за діяльністю представників органів внутрішніх справ та учасниками групи; злочинна розвідка й ін.;

3) засоби і прийоми приховання слідів злочинної діяльності. До їх числа можна віднести: знищення матеріальних слідів злочинів; знищення (приховання) знарядь і засобів їх вчинення; зміна (маскування) власної зовнішності; залякування чи підкуп свідків і потерпілих або використання підставних свідків; використання засобів, що утрудняють залучення службових собак; фальсифікація доказів (умисне залишення певних слідів на місці злочину, підміна знарядь злочинів і т.ін.); підкуп, шантаж чи погрози розправи над працівниками правоохоронних органів та членами їх сімей; розправа з членами угруповань, викритими в співробітництві з ОВС чи такими, що прагнуть припинити злочинну діяльність і ін.;

4) засоби і прийоми організаційного забезпечення: формування груп “бойовиків” з числа спортсменів чи криміналітету, ведення “розвідки” місця й умов здійснення злочину; формування резервних коштів (“общака”) та підготовка конспіративних квартир для забезпечення нелегального існування; використання найманців для здійснення вбивств; підготовка груп “прикриття”, транспортного та інформаційного забезпечення; вербування “надійних” правників, лікарів та інших необхідних фахівців; і т.ін.

3. Високий рівень групової організованості злочинних співтовариств. Раніше вже відзначалося, що однією з ознак організованої злочинності є наявність системи зв’язків з чітким розподілом ролей та функцій між її учасниками. Найбільш показова в цьому відношенні злочинна організація типу синдикат.

(Своїми словами) Структурно вона складається з декількох рівнів: керівництва (еліти), забезпечення безпеки, виконавчого, допоміжного.

Керівництво (еліта) – сюди входить організатор (“бос”) та його довірені особи (помічники, керівники окремих структурних підрозділів, радники). Основні їх функції полягають в підтриманні порядку в організації, визначенні об’єктів злочинних домагань та розробленні злочинних планів, забезпеченні безпеки злочинної діяльності, а також в одержанні максимального прибутку. Між тим, у справах, що стосуються всіх членів злочинної спільноти, абсолютним є авторитет лише організатора, хоча безпосередніх контактів із ним рядові учасники не мають.

Лідери окремих злочинних груп та радники здійснюють значний вплив на діяльність організації, але беззаперечною владою не володіють.

Блок забезпечення безпеки очолюється відповідними радниками (заступниками) і представлений окремими напрямами: формування злочинної ідеології, реалізація прийнятих рішень, контроль за діяльністю членів угруповання; легалізація коштів, здобутих злочинним шляхом; організація та підтримання необхідного рівня взаємодії між окремими злочинними групами, координація їх зусиль; вирішення конфліктних ситуацій між групами та окремими учасниками; виявлення і включення в систему нових груп і осіб; матеріальна підтримка засуджених і членів їхніх родин.

Загалом основними завданнями блоку безпеки є: створення умов для реалізації влади лідерів та убезпечення їх життєдіяльності, підтримання в злочинній організації необхідного рівня дисципліни та дотримання існуючих норм і правил поведінки, в тому числі – й реалізація відповідних санкцій у випадку їх порушення.

Виконавчий блок складається зі злочинних груп різного рівня організованості і окремих злочинців-професіоналів, кожен із яких має свою спеціалізацію, сферу та територію злочинного промислу. Їм дозволяється мати й власний легальний бізнес, але за умови відрахування організації визначеної лідерами частини своїх доходів.

Саме ці особи в структурі організованої злочинності вчиняють власне злочини, бо ні керівники, ні представники блоку безпеки не виконують „чорної”, повсякденної та небезпечної роботи, як правило, на свій страх і ризик. Тому вони найчастіше викриваються правоохоронними органами та притягаються до кримінальної відповідальності, в той час як „верхівка” організованої злочинності залишається безкарною.

Допоміжний блок – службовці та фахівці, що безпосередньо не входять до складу злочинної організації, але за винагороду надають їй різного роду послуги. Це можуть бути корумповані представники органів державної влади, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, судді, адвокати, банкіри, державні службовці, лікарі та будівельники, тощо. Надати вичерпний перелік у цьому випадку неможливо, бо надто різноманітні сфери життєдіяльності суспільства, до яких проникає чи прагне проникнути організована злочинність.

До допоміжного блоку можна зарахувати також приватних підприємців різного рівня, які передають організованій злочинності частину своїх доходів в обмін на захист від конкурентів („кришування”); тих, хто займаються протизаконними видами діяльності (торгівці „живим товаром”, утримувачі будинків розпусти, розповсюджувачі наркотиків, продавці краденого тощо). Всі вони в остаточному підсумку працюють на злочинні організації та підпорядковуються умовам, продиктованим її лідерами, безвідносно до цілей і мотивів, за якими така взаємодія відбувається.

4. Високий рівень професіоналізму учасників злочинної організації.

Організована злочинність прагне до високого рівня навченості та професіоналізму своїх учасників, про що свідчить багато фактів.

(Своїми словами)Так, наприклад, у складі викритих організованих злочинних груп майже кожен четвертий мав вищу, незакінчену вищу чи середню фахову освіту; там чималий відсоток раніше засуджених, що мають три і більше судимостей, “злодіїв у законі”, злочинних авторитетів. Близько 40% учасників таких груп – управлінці, службовці, юристи, спортсмени та інші фахівці з досить високим рівнем кваліфікації.

Професійні злочинці, як правило, вузькоспеціалізовані, бо кожен із них прагне займатися саме тим видом злочинного промислу, де може досягти найбільшого успіху та, що особливо важливо, максимального рівня особистої безпеки.

Для навчання своїх членів умінням і навичкам злочинної діяльності використовуються як офіційні, так і неофіційні структури: вищі заклади освіти та різного роду спеціалізовані курси (наприклад, із оволодіння комп’ютером чи автомобільної підготовки), місця позбавлення волі, молодіжні угрупування з антисуспільною спрямованістю. Живильним середовищем для професіоналізації злочинців завжди була і залишається кримінальна субкультура (наприклад, створення нелегальних злочинних „академій” для навчання картковому шулерству чи майстерності обману громадян типу „наперстництва”). Крім того, за допомогою шантажу, підкупу, насильства і погроз у певних випадках до злочинної діяльності можуть залучатися потрібні фахівці з різних професійних галузей.

Вимога убезпечення злочинного способу життя диктує професійним злочинцям необхідність користуватися умовною системою сигналів, жестів, знаків, незрозумілою для оточуючих мовою („фенею”). Навіть татуювання несуть суттєве інформаційне навантаження і багато чого можуть розповісти про людину. Тому такі знання є обов’язковим елементом професійної навченості в системі організованої злочинності.

[1] В дужках наводиться рейтингове місце відповідного виду злочинного промислу в 1992 р.

Дата добавления: 2013-12-14