Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів

Читайте также:
  1. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.
  2. Відповідальність за порушення нормативних актів про охорону прані
  3. Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища".
  4. Законодавство про охорону праці
  5. Законодавство України про охорону праці
  6. Основні положення,вимоги та норми законодавства України “Про охорону праці”.
  7. Охорону праці.
  8. Паризька конвенція про охорону промислової власності
  9. Повноваження і права профспілок у здійсненні контролю за додержанням законодавства про охорону праці
  10. Права на охорону праці під час укладання трудового договору
  11. Права працівників на охорону праці під час роботи



Міжнародно-правова охорона авторського права

Поняття авторського права та суміжних прав

1. У міжнародно-правових документах не міститься визначення права інтелектуальної власності. Однак у Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (1967) зазначено, що інтелектуальна власність включає права, пов'язані з:

1) літературними, художніми і науковими творами;

2) виконавчого діяльністю артистів, звукозаписом, радіо- та телевізійними передачами;

3) винаходами у будь-якій галузі людської діяльності;

4) науковими відкриттями;

5) промисловими зразками;

6) товарними знаками, знаками обслуговування, фірмовими назвами та комерційними позначеннями;

7) припиненням недобросовісної конкуренції, а також із усіма іншими правами, що є результатом інтелектуальної діяльності у промисловій, науковій, літературній або художній галузях.

Перший із зазначених об'єктів правового регулювання саме і є предметом власне авторського права, під яким у сучасному розумінні визнається природне право творця, що випливає із самої природи творчої діяльності, яке не залежить від довільних тлумачень офіційних влад. Проте, аби скласти належне уявлення щодо сутності цього права, слід коротко простежити історичні етапи його становлення.

2. Ідея охорони права авторів виникла у зв'язку з винаходом друкарства, завдяки якому стало можливим множити літературні твори за допомогою механічних процесів замість переписування їх від руки. Це, у свою чергу, обумовило виникнення нових професій – друкарів та книготорговців, діяльність яких, за відсутності будь-якої охорони від конкуренції шляхом продажу незаконно вироблених копій, ставала небезпечною.

Спочатку ця охорона здійснювалась через надання бенефіціарам різними владами привілеїв, що забезпечували їм виключні права на відтворення та розповсюдження на обмежений час охоронюваних об'єктів з одночасним наданням засобів захисту здійснення цих виключних прав (штрафи, арешти, конфіскація контрафактних виробів з одночасним відшкодуванням збитків). Проте, в кінці XVII сторіччя ця система себе вичерпала, оскільки нею не захищались права самих авторів.

Існуюча система правової охорони творів літератури, науки та мистецтва, як зазначається, була започаткована прийняттям в Англії у 1623 р. першого закону про охорону винаходів, а пізніше – так званого Статуту Королеви Ганни (1710), що був першим в історії людства законом власне про авторське право. За ним авторові було забезпечено виключне право на друкування або опублікування книги протягом 14 років від дня першого опублікування. Якщо весь цей строк автор залишався живим, йому надавався новий такий же строк, після чого твір переходив у вільне користування суспільства. Безумовно, це право (за винагороду) могло бути передано іншій особі – видавцеві.



У Франції 1789 р. було скасовано всі привілеї приватних осіб, міст і провінцій, внаслідок чого без захисту залишились як автори, так і видавці. Тому вже у 1791, потім у 1793 роках було прийнято два декрети стосовно охорони авторських прав, якими забезпечувалось (але тільки) публічне виконання твору автором протягом всього життя, а також протягом 5 років (10-ти років за другим з декретів) – на користь його спадкоємців.

Таким чином, як в Англії, так і у Франції права авторів розглядались виключно як майнові, тобто – у руслі права власності як такого, що забезпечували автору та його нащадкам лише майнову цінність твору, який охоронявся. Інша тенденція мала місце в Німеччині, де під впливом таких філософів, як Кант, склалась точка зору, за якою літературна або інша творча діяльність вважалась продовженням особистості автора, щодо якої він мав виключне право в силу природної справедливості. До речі, і у законі штату Масачузетс (1789) зазначалось, що не існує власності, що належить людині, більшої, ніж та, яка є результатом її розумової діяльності.

3. Цим певною мірою обумовлюється та особливість авторського права, яка позначається як «розщеплення» прав автора на майнові та немайнові, чого не існує в інших категоріях речових прав.

Майнові праваавторів, у загальному вигляді, зводяться до виключного права на використання свого твору у будь-якій формі та у будь-який спосіб. Абсолютність цього виду власності доведена до свого логічного завершення: автор може навіть знищити свій твір (інколи внаслідок цього останній так і не стане відомим світу), чого власник іншої речі, наприклад - нерухомості, має право зробити далеко не завжди.

Особисті немайнові прававиникають як наслідок завершення творчого процесу. До них належать:

• право авторства на твір;

• право на обнародування твору;

• право використовувати твір чи надавати право на його використання іншим особам за своїм ім'ям, під псевдонімом або анонімно;

• право на захист твору;

• право на захист репутації автора;

• право на доступ до (своїх) творів образотворчого мистецтва. Як зазначалося, право власності ґрунтується на презумпції прикріплення права до речі. Однак щодо інтелектуальної власності, зокрема – авторського права, ця презумпція не виконується. Якщо твір автора надруковано, скажімо, тиражем у 10 тис. примірників, то зазначене опублікування є як реалізацією права автора на обнародування твору, так і його використанням. Проте, одночасно, це є і відносним правом кожного покупця примірника твору користуватись ним для власних цілей.

4. Саме цим і обумовлюється наступна особливість авторського права – суто територіальний характерйого дії, коли захист авторських прав здійснюється тільки в межах території тієї держави, де це право виникло і визнано у встановленому порядку. Причому, надаючи захист авторським правам, кожен національний законодавець вимушений враховувати різні, інколи протилежні обставини. Так, по-перше, він має встановити певний баланс інтересів між правами творців на їх твори та правом суспільства на доступ до цих творів. По-друге, він повинен мати на меті заохочувати творчість і сприяти вільній та ефективній торгівлі результатами творчої діяльності з тим, щоб сприяти економічному та соціальному розвитку відповідного суспільства. По-третє, він має забезпечити належну охорону прав і інтересів творців, аби інтерес до творчої діяльності підтримувався на рівні, що задовольняє потреби цього ж суспільного розвитку.

У зв'язку з виникненням та функціонуванням світового ринку завдання, що постають перед авторським правом, значно ускладнились. У спеціальній Декларації, яку за доповіддю Комітету з міжнародного торгового права було прийнято на 69 Конференції Асоціації міжнародного права (Лондон, 2000), зазначено, що авторське право захищає суспільні інтереси, заохочуючи створення і розповсюдження творів авторів і митців, і знання про те, що вільне переміщення між національними та регіональними ринками творів, що потрапляють на ринок за згодою носія авторського права, відповідає суспільним інтересам.

Рівень реалізації тієї чи іншої із зазначених вище компонент, що обумовлюють необхідність та обсяг охоронюваного авторського права, є різним у кожній державі. Крім того, національні, етнічні, релігійні та інші особливості суспільного устрою накладають на правове регулювання, що встановлюється, свій відбиток, тому в різних правових системах в ньому існують великі відмінності. Проте, у всіх цих системах щодо авторського права є одна спільність, яка полягає в тому, що право однієї держави не може діяти на території іншої без її згоди. Цим, як зрозуміло, виключається можливість застосування до врегулювання питань, пов'язаних з авторським правом, колізійного методу. Саме ця особливість захисту прав авторів позначається у міжнародному приватному праві як відсутність у авторського права якості «екстериторіальності».

5. Ще однією суттєвою особливістю авторського права є те, що поряд з правами автора і у зв'язку з ними виникають так звані суміжніправа, які, своєю чергою, відзначаються двома особливостями. По-перше, вони ґрунтуються на законному використанні чужих авторських прав, і, по-друге, вони також випливають з творчої діяльності,яка, однак, пов'язана з реалізацією (використанням) вже обнародуваних творів літератури та мистецтва.

Прийнято розрізняти три групи суміжних прав:

• права виконавців на їх (власне) виконання;

• права виробників фонограм на їх фонограми;

• права організацій ефірного мовлення на їх радіо- або телевізійні програми.

Зважаючи на тісну взаємопов'язаність авторських і суміжних прав, в МПрП є сталою тенденція, за якою авторські та суміжні права, як правило, і розглядаються, і захищаються одночасно.

Охорона авторського права на міжнародному рівні почалась ще у середньовіччі і здійснювалась переважно шляхом укладання двосторонніх договорів. Як вважається, перший такий договір було укладено в 1840 р. між Австрією та Сардинією. До 1886 р. кількість таких угод у державах Європейського континенту зросла до тридцяти трьох. Але така регламентація відзначалась як неповнотою, так і відсутністю одноманітності, тому досить скоро стала зрозумілою необхідність створення єдиної системи міжнародної охорони авторських прав. Проте, навіть сьогодні не існує підстав вважати, що створення такої системи вже завершено. Внаслідок цього нами будуть розглянуті тільки деякі основні документи, які безспірно визнаються такими, що утворюють правові засади зазначеної системи міжнародної охорони авторського права.

 

1. Бернську конвенцію було прийнято 9 вересня 1886 р. Вона є одним з найстаріших міжнародних договорів, відкритим для приєднання для будь-якої держави. В ній беруть участь 147 держав світу, які, згідно зі ст. 1 Конвенції, утворюють Союз для охорони прав авторів на їх літературні і художні твори (Бернський Союз) з метою, як зазначено в преамбулі, «охороняти настільки ефективно й однаково, наскільки це можливо, права авторів на їх літературні і художні твори».

Первісний текст даної Конвенції неодноразово переглядався. Вперше – у 1908 р. (Берлін), потім – у 1928 р. (Рим), 1948 р. (Брюссель), 1967 (Стокгольм) та у 1971 р. (Париж). Найбільш повно Конвенція діє у вигляді Паризького Акта від 24. 07. 1971 p., зміненого 2. 10. 1979. р. Саме щодо цього тексту Законом України від 31. 05. 1995 р. було надано згоду на обов'язковість (у вигляді приєднання України до Бернської конвенції) і він набув чинності для нашої держави 25. 10. 1995 р.

У зв'язку із зазначеними переглядами тексту Бернської конвенції механізм її застосування Державами-членами є складним. Загальне правило щодо застосування Паризького Акту сформульоване у ст. 32 (1) Акта так: цей Акт замінює у відносинах між країнами Союзу і тією мірою, в якій він застосовується, Бернську конвенцію від 9 вересня 1886 року і всі наступні акти її перегляду. Проте Акти, які раніше набули чинності, продовжують застосовуватися в цілому або тією мірою, в якій Паризький Акт не замінює їх в силу попереднього правила, у відносинах між країнами Союзу, які не ратифікують цього Акту або не приєднаються до нього.

До речі, якщо дві країни Бернського Союзу пов'язані різними іншими актами перегляду Бернської конвенції, проте не пов'язані Паризьким Актом, їх взаємні відносини регулюються актом, який є найбільш раннім зі спільних (для них) за датою свого прийняття. Крім того, згідно зі ст. 28 (2) Паризького Акта, Іспанія, Сполучене Королівство Великобританії і Північної Ірландії, Сполучені Штати Америки і Франція будуть пов'язані (між собою та у відносинах з іншими країнами Союзу) Всесвітньою конвенцією про авторське право, переглянутою у Парижі 24 липня 1971 р.

2. Сфера дії Бернської конвенції.За Конвенцією, охороні підлягають «літературні і художні твори», визначення яких (ст. 2) є досить широким: ним охоплюються всі твори в галузі літератури, науки і мистецтва, яким би способом і в якій би формі вони не були виражені, хоча за законодавством країн Союзу зберігається право приписати, що літературні і художні твори або будь-які певні їх види не підлягають охороні, якщо вони не закріплені у тій або іншій матеріальній формі.

За законодавством країн Союзу зберігається також право визначити ступінь застосування їх законів до творів прикладного мистецтва і промислових рисунків і зразків, а також умови охорони таких творів, рисунків і зразків. Так само зберігається право повністю або частково вилучити із охорони політичні промови і промови, виголошені під час судових процесів, та визначити умови, на яких лекції, звернення та інші публічно виголошені твори того ж виду можуть відтворюватися в пресі, передаватися в ефір, повідомлятися для загального відома по дротах і бути предметом публічних повідомлень, коли таке використання виправдовується інформаційною метою.

Охорона, передбачена цією Конвенцією, застосовується (ст. 3):

а) до авторів, які є громадянами однієї з країн Союзу, щодо їх творів як випущених у світ, так і не випущених у світ;

б) до авторів, які не є громадянами однієї з країн Союзу, щодо їх творів, випущених у світ вперше в одній з цих країн або одночасно в країні, що не входить до Союзу, і в країні Союзу.

Слід мати на увазі, що автори, які не є громадянами однієї з країн Союзу, але мають своє звичайне місце проживання в одній із таких країн, прирівнюються для цілей цієї Конвенції до громадян цієї країни, а твір вважається випущеним у світ одночасно у кількох країнах, якщо він був випущений у двох або більше країнах протягом тридцяти дні після першого його випуску.

До речі, охорона застосовується, навіть якщо зазначені вище умови не виконані, у двох випадках, а саме:

• до авторів кінематографічних творів, виробник яких має свою штаб-квартиру або звичайне місце проживання в одній із країн Союзу;

• до авторів творів архітектури, споруджених у будь-якій країні Союзу, або інших художніх творів, що є частиною будівлі чи іншої споруди, розташованої в будь-якій країні Союзу.

Нарешті, Конвенцією визначено термін «випущені у світ твори». Це - твори, випущені за згодою їх авторів, яким би не був спосіб виготовлення примірників, за умови, що ці примірники випущені в обіг у кількості, здатній задовольнити розумні потреби публіки, беручи до уваги характер твору. З іншого боку, не є випуском у світ представлення драматичного, музично-драматичного або кінематографічного твору, виконання музичного твору, повідомлення по дротах або передача в ефір літературних чи художніх творів, показ твору мистецтва і спорудження твору архітектури.

3. Принципи охорони за Бернською конвенцією.Згідно зі ст. 5 (1) Конвенції, щодо творів, яким надається охорона, автори користуються в країнах Союзу, крім країни походження твору, правами, які надаються нині або будуть надані в подальшому відповідними законами цих країн своїм громадянам, а також правами, особо наданими цією Конвенцією. Це ніщо інше, як принцип національного режиму,який вище (див. гл. 6. 3. 2) вже розглядався. Спеціального пояснення вимагає лише одна частина наведеного положення - вислів «крім країни походження товару». Дане виключення ніяким чином не може бути витлумаченим як таке, що дозволяє законодавцю країни походження твору обмежувати обсяг прав авторів - цьому заперечує вказівка щодо «прав, особо надаваних цією Конвенцією». Проте, у країні походження твору законодавство може бути більш сприятливим, порівняно з іншими країнами Союзу. Саме задля того, щоб не обмежувати дію власного законодавства у країні, яка є країною походження твору, у Конвенції і сформульоване дане виключення. Звертаю увагу ще на один момент: права, які будуть надані у подальшому, згідно з загальним принципом права, отримують зворотну силу для всіх випадків захисту за Конвенцією.

Принцип автоматичності охорони.Стаття 5 (2) Конвенції передбачає, що користування наданими за Конвенцією правами і їх здійснення не пов'язані з виконанням будь-яких формальностей у державі, де охорона вимагається, тобто до автора не повинні висуватись умови реєстрації твору, депонування, робитись посилання на необхідність видання якогось акту, відсутність взаємності між відповідними державами і т. ін. Інакше кажучи, у необхідних випадках у відповідній державі твору авторові негайно надається національний режим захисту, бо вважається, що всі необхідні за законодавством цієї держави формальності щодо надання охорони такого твору вже є виконаними, оскільки, за припущенням, всі вони вже виконані у державі походження твору.

Принцип незалежності охорони.За цією ж статтею, користування наданими Конвенцією правами та їх здійснення не залежить від існування охорони в країні походження твору. Дію даного положення можна проілюструвати на такому прикладі: відомий твір Б. Пастернака «Доктор Живаго» було вперше опубліковано у 1957 р. в Італії. Колишній СРСР не був членом Бернського союзу, а зазначений твір в СРСР не видавався аж до його розпаду, тому в СРСР права Пастернака не захищались. Проте даний твір, як виданий в одній з держав – членів Союзу, і досі знаходиться під захистом Конвенції.

4. Правила застосування Конвенції.Бернською конвенцією передбачено низку положень, спрямованих на однаковість застосування її вимог, головним серед яких є таке (ст. З0 (1), ст. 18): ратифікація або приєднання держави до Конвенції автоматичноспричиняють до визнання всіх її положень і одержання всіх переваг, встановлених цією Конвенцією (правило зворотної дії). Саме з цієї причини ряд держав утримується від членства в ній, а у деяких з членів виникають певні ускладнення в застосуванні її окремих положень.

Бернська Конвенція, з точки зору охорони авторських прав, розрізняє такі поняття, як «країна походження твору» та «країна, в якій виникла потреба в охороні» (ст. 5). У їх співвідношенні виникають певні питання, які Конвенція намагається вирішити. Загальне правило захисту сформульоване у Конвенції так: крім установлених цією Конвенцією положень, обсяг охорони, однаково як і засоби захисту, що забезпечують автору охорону його права, регулюються виключно законодавством країни, в якій виникає потреба в такому захисті. Проте, необхідність охорони прав може виникнути і в державі походження твору, в зв'язку з чим у ст. 5 (3) Конвенції вказано, що охорона в країні походження твору регулюється внутрішнім законодавством цієї країни. При цьому, країною походження вважається:

а) для творів, вперше випущених у світ у будь-якій країні Союзу - ця країна; для творів, випущених у світ одночасно в кількох країнах Союзу, що надають різні сторони охорони,- та країна, законодавство якої встановлює найкоротший строк охорони;

б) для творів, випущених у світ одночасно у будь-якій країні, що не входить до Союзу, і в одній із країн Союзу,- ця остання країна;

в) для творів, не випущених у світ, або для творів, випущених у світ вперше в країні, що не входить до Союзу, без одночасного випуску в світ у будь-якій країні Союзу, - та країна Союзу, громадянином якої є автор (з добавленням раніше зазначених у ст. 4 виключень щодо кінематографічних творів та творів архітектури).

Останнє правило охорони передбачено у ст. 6 (1). Нею встановлено: якщо будь-яка країна, що не входить до Союзу, не забезпечує достатньої охорони творам авторів, які є громадянами однієї з країн Союзу, ця остання країна може обмежити охорону, надавану творам авторів, які на дату першого випуску в світ цих творів є громадянами цієї іншої країни і які не мають свого звичайного місця проживання в одній із країн Союзу. Якщо країна Союзу, в якій твір було вперше випущено в світ, скористається цим правом, інші країни Союзу не зобов'язанінадавати творам, підпорядкованим такому особливому режиму, більш широку охорону, ніж та, яка надана їм у країні першого випуску в світ.

5. Строки охорони авторських прав.Загальне правило щодо строку охорони (ст. 7 (1)) встановлює, що зазначений строк становить:

• увесь час життя автора

• і 50 років після його смерті.

Хоча строк охорони, надаваний після смерті автора, починає діяти з дня смерті автора, його сплив завжди відраховується з 1 січня року, що йде за роком зазначеної смерті. До того ж, країни Союзу (ст. 7 (6) та ст. 19) мають право встановлювати строк охорони, що перевищує зазначений строк (у Німеччині, наприклад, – 70 років). Цим, головним чином, пояснюється те обмеження ст. 5 (7) «крім країни походження твору», про яке вже йшлося. Слід мати на увазі, що у будь-якому випадку строк визначається законом країни, в якій вимагається охорона; проте, якщо законодавством цієї країни не передбачено інше, цей строк не може бути більш тривалим, ніж строк, встановлений у країні походження твору.

Ці ж положення (ст. 7bis) застосовується до творів, створених у співавторстві, за умови, що строки, які визначаються від часу смерті автора, обраховуються від часу смерті останнього з авторів, який пережив всіх інших співавторів.

Стаття 7 (2, 3) містить два спеціальних правила. Перше з них стосується кінематографічних творів, щодо яких країни Союзу вправі передбачити, що строк охорони закінчується через 50 років після того, як твір за згодою автора було зроблено доступним для загального відома (або через 50 років після створення твору за відсутності першої умови). Друге стосується творів, випущених анонімно або під псевдонімом – 50 років після того, як твір було правомірно зроблено доступним для загального відома. Але:

• якщо прийнятий автором псевдонім не викликає сумнівів, абоавтор твору, випущеного анонімно або під псевдонімом, розкриє свою особу протягом зазначеного строку, то застосовується вказане вище (ст. 7 (1)) загальне правило охорони.

Нарешті, за законодавством країн Союзу зберігається право визначити строк охорони фотографічних творів і творів прикладного мистецтва, що охороняються як художні твори; проте цей строк не може бути менший ніж 25 років від часу створення такого твору.

6. Слід зазначити, що первісна редакція Бернської конвенції була пристосована до потреб розвинених країн Європи. Коли ж її дія почала розповсюджуватися на інші регіони земної кулі, прийшло усвідомлення того, що нові країни, які ще тільки розвиваються, зіткнулись з необхідністю отримання більш легкого та широкого доступу до творів, що охороняються Бернською конвенцією, зокрема - в галузях технікиі освіти.Після декількох не зовсім вдалих спроб цю проблему було вирішено шляхом прийняття Додаткового розділу Паризького (1971) Акта Бернської конвенції для країн, що розвиваються, де встановлено особливий режим охорони двох передбачених Конвенцією прав у цих країнах - право перекладу та право відтворення, які здійснюються через механізм надання виключних і таких, що не передаються, обов'язкових ліцензій на використання відповідних творів у сфері систематичного навчання. Ці ліцензії повинні передбачати справедливу винагороду авторам чи володарям цього права, тобто ця винагорода повинна бути приблизно рівною звичайним гонорарам осіб, які вільно домовляються між собою. У національному законодавстві повинна передбачатися забезпеченість правильності перекладу та точність зазначення прізвища автора на всіх примірниках твору. Вивіз з країни зазначених перекладів чи відтворень творів, виготовлених на підставі даних пільг, за межі країни, та їх випуск у світ в інших країнах заборонено.

У зв'язку зі строками охорони варто зупинитися ще на положеннях ст. 18 Конвенції, де закріплено принцип ретроохорони: ця Конвенція застосовується до всіх творів, які на момент набуття нею чинності (або на момент нового приєднання) не стали загальним надбанням у країні походження у зв'язку із закінченням строку охорони. Вказаний принцип застосовується відповідно до положень спеціальних конвенцій, які укладені або будуть укладені з цією метою між країнами Союзу. За відсутності таких положень, відповідні країни визначають кожна для себе умови застосування цього принципу. Проте, як зазначено в частині (2) цієї статті, якщо внаслідок закінчення раніше наданого творові строку охорони він став уже суспільним надбанням у країні, в якій вимагається охорона, цей твір не буде знову взято під охорону в цій країні. Мабуть відповідно до цих положень (але без прямих посилань на них) в Законі України про приєднання України до Бернської конвенції від 31. 05. 1995 р. зазначено: доручити Міністерству закордонних справ України надіслати Генеральному директорові ВОІВ повідомлення про те, що дія зазначеної Конвенції не поширюється на твори, які на дату набуття чинності цієї Конвенції для України вже є на її території суспільним надбанням. До речі, це зроблено на кшталт відповідного російського (1994) застереження.

Як слушно зауважив А. Мінков, поняття суспільного надбання в РФ (як і у цілому в колишньому СРСР) не відповідає міжнародним стандартам: у всьому світі під суспільним надбанням розуміються лише твори, що охоронялись, але перестали охоронятись за спливом строку охорони.Додавши до них твори, які в СРСР ніколи не охоронялись, РФ значною мірою звузила коло творів, які підлягають охороні за Бернською конвенцією. Внаслідок цього члени Бернського Союзу звинувачують РФ у тому, що вона приєдналася до Конвенції неналежним чином, і якщо вона не відкличе цю заяву, буде неможливим її приєднання до Договору ВОІВ з авторського права (ДАП), Угоди ТРІПС де відтворені положення ст. 18 Бернської конвенції тощо.

Отже, РФ поставлена у скрутне становище: відкликати заяву необхідно, Проте, це поставить російських авторів у невигідне становище порівняно з іноземними колегами, бо рівень їх захисту буде значно меншим. З іншого боку, надання зворотної сили чинному Закону РФ «Про авторське право та суміжні права» здатне привести до складнощів щодо використання творів, створених до набуття цим Законом чинності.

7. Права авторів за Бернською конвенцією.Бернська конвенція містить ряд матеріальних норм, якими передбачаються такі виключні права авторів:

1) Право перекладати і дозволяти переклади своїх творів (протягом всього строку охорони (ст. 8).

2) Право дозволяти відтворення творів, що охороняються, будь-яким чином і в будь-якій формі (згідно зі ст. 9 Конвенції будь-який звуковий або візуальний запис вважається відтворенням).

3) Право на публічне виконання драматичних, музично-драматичних і музичних творів (ст. 11).

4) Право на передачу своїх творів в ефір або публічне повідомлення цих творів будь-якими іншим способом бездротової передачі, по дротах, за допомогою гучномовця або будь-якого іншого апарата, що передає знаки, звуки або зображення (ст. 11 bis).

5) Право на публічне читання своїх творів (ст. 11 ter).

6) Право на дозвіл щодо переробки, аранжування або іншої зміни своїх творів (ст. 12).

7) Право на кінематографічну переробку і відтворення своїх творів (ст. 14).

Стосовно цих прав будь-які можливості обмеження жорстко регламентовані. Наприклад, право дозволу відтворення творів не стосується використання цитат з твору, який правомірно зроблено доступним для загального відома, за умови дотримання добрих звичаїв і в обсязі, виправданому поставленою метою (ст. 10 (1)). Проте положення цієї Конвенції (ст. 17) не можуть ні в чому зачіпати право уряду кожної із країн Союзу дозволяти, контролювати або забороняти в законодавчому або адміністративному порядку розповсюдження, виконання чи показ будь-якого твору або постановки, щодо яких компетентний орган визнає за необхідне здійснити це право.

8. Окремо слід зупинитися на таких двох правах. Одне з них є немайновим (моральним) і воно так викладено у ст. 6 bis: незалежно від майнових прав і навіть після уступки прав автор має право вимагати визнання свого авторства на твір і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні цього твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, здатному завдати шкоди честі або репутації автора. Ці права зберігають силу після смерті автора принаймні до припинення майнових прав і здійснюються особами або установами, уповноваженими на це законодавством країни, в якій вимагається охорона (засоби захисту регулюються законодавством цієї країни).

Друге право, яке має назву «право долевої участі» (ст. 14 ter), наголошує: щодо оригіналів творів мистецтва і оригіналів рукописів письменників і композиторів автор, а після його смерті особи або установи, уповноважені національним законодавством, користуватимуться невідчужуваним правом часткової участі у кожному продажу твору, що йде за першою його уступкою, здійсненою автором твору (якщо законодавство країни, до якої належить автор, це дозволяє, і в обсязі, що допускається законодавством країни, в якій вимагається ця охорона).

9. На завершення викладу основних положень Бернської конвенції наведемо правило (ст. 16), за яким контрафактні примірники твору підлягають арешту в будь-якій країні Союзу, в якій цей твір користується правовою охороною. Це стосується також відтворень, що походять із країни, в якій твір не охороняється або перестав користуватися охороною. Арешт накладається відповідно до законодавства кожної країни.

Майте на увазі також, що з 1971 р. до Конвенції додано два Додаткових протоколи, в яких вирішуються питання застосування її положень до осіб без громадянства та біженців, а також стосовно творів, які видаються міжнародними організаціями.

Вивчаючи положення Бернської конвенції, неважко побачити, що нею автори наділяються широким колом виключних прав, проте ця сукупність прав не позначається терміном «право власності автора на твір». Не будемо аналізувати причини такого конвенційного рішення. Проте, воно залишає можливість для певних зауважень.

Наприклад, О. А. Підопригора не без підстав зазначає: «Якщо, скажімо, столяр зробив стіл або швець пошив чоботи - то ці об'єкти належать їм за правом власності, і це ні в кого не викликає сумніву. То чому ж авторові художнього твору закон надає лише виключне право на використання й навіть не згадує про право розпорядження?» Більш того, вчений вказує законодавцеві на непослідовність, яку важко пояснити як з позиції логіки, так і з погляду інтересів автора та держави. «Не можна збагнути, чому авторові літературного твору надається лише виключне право на його використання, а авторові винаходу - право власності на свій результат. Це незрозуміло й з огляду на те, що Закон України «Про власність» надав усім результатам інтелектуальної діяльності однаковий правовий режим – право власності».

На думку О. А. Підопригори, це можна пояснити тільки тим, що автори проекту закону «Про авторське право і суміжні права» прагнули наслідувати відповідний закон Російської Федерації. Може, це й так. Однак порівняння тексту зазначеного закону з текстом Бернської конвенції свідчить про значний текстуальний збіг цих документів, що можна витлумачити як бажання належним чином імплементувати у національне законодавство положення чинного для України міжнародного договору, що, саме по собі, аж ніяк не можна закинути законодавцю як ваду. Тому, критика О. А. Підопригорою нашого законодавця могла би тільки виграти, якби він висловив свої міркування і з даного аспекту проблеми національного регулювання прав авторів.





Дата добавления: 2013-12-14; Просмотров: 1003; Нарушение авторских прав?;


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



ПОИСК ПО САЙТУ:


Читайте также:



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2017) год. Не является автором материалов, а предоставляет студентам возможность бесплатного обучения и использования! Последнее добавление ip: 54.224.50.28
Генерация страницы за: 0.011 сек.