Питання

Питання

Адміністративна відповідальність може наступити за: незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності (літературного чи художнього твору, їх виконання, фонограми, передачі організації мовлення, комп'ютерної програми, бази даних, наукового відкриття, винаходу, корисної моделі, промислового зразка, знака для товарів і послуг, топографії інтегральної мікросхеми, раціоналізаторської пропозиції, сорту рослин тощо), привласнення авторства на такий об'єкт або інше умисне порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності, що охороняється законом; умисне поширення неправдивих або неточних відомостей, які можуть завдати шкоди діловій репутації або майновим інтересам іншого підприємця; отримання, використання, розголошення комерційної таємниці, а також конфіденційної інформації з метою заподіяння шкоди діловій репутації або майну іншого підприємця — тягне за собою накладення штрафу від дев'яти до вісімнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; демонстрування фільмів або розповсюдження фільмів шляхом продажу чи передачі в прокат фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів; розповсюдження фільмів шляхом виготовлення фільмокопій без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів із метою їх демонстрування, продажу, передачі в прокат; розповсюдження і демонстрування фільмів із порушенням умов, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів; недотримання суб'єктами кінематографії та телебачення квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу (статті 51², 164³, 164⁶-164⁸ КпАП України).

Процес доведення факту порушення авторських і суміжних прав є однією із найскладніших у механізмі захисту. Це пов'язане з тим, що незаконне відтворення має, як правило, анонімний характер. Той, хто цим займається, не ставить своє прізвище на контрафактних примірниках. Таким чином, у правовласника, що став жертвою порушення прав, немає засобів для встановлення особи порушника й доказів факту правопорушення. Крім того, досить легко знищити докази, тому що у цих випадках мова йде про предмети, що транспортуються легко, такі як книги, гравюри, диски, касети й інші предмети, і перешкодити закріпленню доказів протиправної дії.

Із метою застосування заходів, що перешкоджають такому становищу, багато країн світу в процесуальних законах і законах про авторське право і суміжні права передбачили можливість застосування засобів примусу.

Відповідно до норм законодавства країн світу можна вимагати застосування заходів примусу до того, як почнеться розгляд справи в суді, і навіть до того, як відбудеться порушення. Ці заходи покликані виконати винятково важливу роль, дозволяючи як не допустити здійснення незаконного діяння, так і зберегти докази, майно або матеріали справи. У світовій практиці досить нечастим явищем є випадки пред'явлення позовів про порушення авторських або суміжних прав без попередньої вимоги про застосування заходів примусу (у вигляді проведення попереджувальних або охоронних заходів).

Свідченням важливості засобів примусу в сфері авторського права є сам факт їхнього закріплення в Бернській конвенції. Ще Перший акт від 1886 р. (ст. 12) передбачав можливість вимагати конфіскацію будь-якого контрафактного твору відповідно до законодавства кожної країни.

У Всесвітній конвенції про авторське право не міститься чітко сформульованих положень про примусові заходи, але вони випливають зі змісту п. 1 ст. 1, відповідно до якого Договірні держави зобов'язуються «вживати всіх заходів щодо забезпечення відповідної й ефективної охорони прав...» і застосовувати норму національного режиму.

Відносно правопорушень у сфері авторського права і суміжних прав питання про примусові заходи є однією з найбільш важливих процесуальних проблем, що виникає й стосується однаковою мірою авторів, артистів-виконавців або виконавців, продюсерів і в цілому всіх, хто уповноважений використовувати твори й продукцію, що є результатом інтелектуальної діяльності.

Щодо предмета примусових заходів, їхнього призначення, то мова йде головним чином, з одного боку, про заходи, спрямовані на збереження майна: а) для того, щоб перешкодити здійсненню незаконних дій або ж щоб їх припинити; б) для того, щоб гарантувати виконання судового рішення і в) для того, щоб зберегти або попередити правопорушення, а з іншого боку, вжити заходів щодо збереження доказів.

Коли є підозри або докази, що акти піратства відбуваються, корисно вжити заходів примусу без змагального розгляду — незалежно від того, чи це передбачуваний порушник або треті особи.

Якщо зіставити статті 62² ЦПК України 1963 р. і 43² ГПК України з положеннями статей 52, 53 Закону України «Про авторське право й суміжні права», варто констатувати, що розроблювачі закону більш ретельно проробили питання про запобіжні заходи, в першу чергу щодо їхнього змісту. Наприклад, п. 1 ст. 62² ЦПК України 1963 р. передбачає такий запобіжний захід, як огляд приміщень, у яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав. Пункт «е» ст. 52 Закону більш детально виписує цей запобіжний захід — інспектування виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних із виробництвом екземплярів твору, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення або загрозу порушення авторського права або суміжних прав. Разом із тим, якщо в цілому оцінювати якість правового регулювання застосування примусових заходів у законодавстві України, то варто зробити висновок, що вони практично не містять положень, які дозволили б заінтересованій особі зібрати необхідні докази для обґрунтування своїх позовних вимог.

Практично у всіх положеннях Закону України «Про авторське право і суміжні права» щодо виду заходів примусу вже заздалегідь ніби презумується доведеність факту порушення авторського права, у той час як застосування самих заходів спрямоване здебільшого на збір доказів, що підтверджують таке порушення.

Можливість застосування запобіжних заходів при порушенні авторського або суміжних прав випливає також із положень ч. 2 ст. 432 ЦК України.

Якщо звернутися до закордонного досвіду щодо правового регулюванню подібних процедур, то до примусових заходів без змагального розгляду належать заходи такого характеру:

—накладення арешту або секвестру (заборона або обмеження права користуватися яким-небудь майном за рішенням державних органів) на піратські екземпляри, предмети й засоби, які використовувалися для їхнього випуску або додання їм товарного виду;

—інвентаризація, опис і накладення секвестру на один із контрафактних екземплярів. Якщо це є неможливим у силу їхніх особливих властивостей, то це можна замінити фотографіями вилучених екземплярів, зроблених під усіма необхідними ракурсами з метою його адекватного визначення без завдання їм шкоди в присутності експертів, що виконують процесуальну дію;

— опечатування приміщень, де виготовляються, доводяться до товарного вигляду або зберігаються контрафактні екземпляри;

— розпорядження тому, хто зберігає ці предмети, надати такі дані:

1) прізвище й місце проживання того, хто їх йому замовив, продав або передав, і дата замовлення, продажу або ж передачі із пред'явленням бланка замовлення, рахунки або квитанції про відповідну доставку;

2) кількість витрачених і проданих одиниць і їхню ціну, з наданням рахунка або квитанції про відповідний продаж;

3) відомості про осіб, яким він продав або передав ці екземпляри;

4) накладення арешту або секвестру на документи або бухгалтерські книги, що належать до контрафактних примірників;

5)у розпорядженні повинен бути наказ припинити дії, які ведуть до пред'явлення позову, під страхом застосування каральної пені (астрентів), не кажучи про можливість залучення до відповідальності за неповагу до суду й ризику, якому піддається той, стосовно кого відданий припис.

Дата добавления: 2013-12-14