Народно-господарський комплекс України

Обов’язки і функції органу з сертифікації, його права, та відповідальність встановлюються «Положенням про орган з сертифікації...». На акредитацію як органу з сертифікації можуть претендувати державні організації, що мають статус юридичної особи та можуть бути визнані третьою стороною.

Організація може бути акредитована як орган з сертифікації, якщо вона є незалежною від розробника, виробника, постачальника, споживача і має компе­тентність, яка дозволяє їй проводити сертифікацію у заявленій галузі акредитації.

Діяльність органу з сертифікації здійснюється під керівництвом Національного органу з сертифікації на підставі укладеної з ним угоди. Орган з сертифікації виконує такі основні функції:

- забезпечує розподіл функцій, відповідальності, взаємодію персоналу при реалізації всіх функцій органу;

- розробляє організаційно-методичні документи з функціонування органу з обґрунтованими процедурами і схемами сертифікації;

- розробляє пропозиції щодо розширення галузі акредитації органу з сертифікації;

- формує та актуалізує фонд нормативних документів, які використовуються під час сертифікації продукції в галузі акредитації;

- сертифікує продукцію, видає сертифікати відповідності та ліцензії на застосування знака відповідності (або сам застосовує знак) стосовно продукції, що сертифікується;

- реєструє сертифікати відповідності;

- здійснює аналіз та облік закордонних сертифікатів, протоколів випробувань та інших свідоцтв відповідності продукції встановленим вимогам;

- проводить інспекційний контроль за сертифікованою продукцією (за схемою сертифікації);

- відміняє або призупиняє дію виданих сертифікатів, бере участь у розробці коригувальних заходів, які контролюють їх виконання;

- забезпечує розміщення персоналу та підвищення кваліфікації;

- взаємодіє з випробувальними лабораторіями, іншими органами з сертифікації (також в інших країнах), Національним органом з сертифікації;

- взаємодіє з виробниками (продавцями) продукції, організаціями, які здійснюють державний контроль та нагляд за продукцією, споживачами та громадськими організаціями;

- здійснює внутрішню перевірку та забезпечення своєї відповідності вимогам даного документа та вимогам, встановленим у системах сертифікації однорідної продукції;

- веде документацію за всіма питаннями своєї діяльності;

- забезпечує доступність до цієї документації органів, які проводять інспекційний контроль його діяльності;

- забезпечує інформацією про результати сертифікації, в тому числі про продукцію, яка не пройшла сертифікацію або про виявленні порушення та невідповідності продукції встановленим вимогам, усі зацікавлені сторони.

Відповідно до перерахованих вище функцій орган з сертифікації повинен мати організаційну структуру, кваліфікований персонал, систему управління документацією та систему забезпечення якості робіт з сертифікації.

Зазвичай організаційна структура органу з сертифікації складається з:

- керівника;

- Ради;

- виконавчої групи;

- акредитованої випробувальної лабораторії (центру).

Керівник органу з сертифікації здійснює управління діяльністю органу та несе відповідальність за його функціонування перед Національним органом з сертифікації.

Керівник органу з сертифікації призначається на посаду та звільнюється з посади за погодженням з Національним органом з сертифікації.

Раду органу з сертифікації очолює керівник органу, який підзвітний Раді у своїй діяльності.

Склад Ради затверджується Національним органом з сертифікації та включає як правило, представника Національного органу з сертифікації, представників виконавчих груп, випробувальної лабораторії (центру).

До її діяльності можуть залучатися періодично або на постійній основі представники випробувальних лабораторій (центрів), органу з сертифікації систем якості, державних органів, що здійснюють наглядові функції (Держнаглядохоронпраці, Держкоматомнагляд та ін.) та взаємодіють з органом з сертифікації, а також представники товариств (спілок) споживачів та інших зацікавлених організацій.

Рада органу з сертифікації здійснює такі функції:

- формує політику органу з сертифікації та здійснює контроль за її проведенням;

- розробляє пропозиції щодо розширення галузі акредитації органу з сертифікації;

- розробляє пропозиції щодо удосконалення роботи органу з сертифікації;

- бере участь у проведенні внутрішніх перевірок ефективності функціонування системи якості;

- здійснює обмін досвідом виконання робіт з сертифікації з іншими органами та організаціями.

Структура органу з сертифікації повинна гарантувати неупередженість та рівні можливості участі всіх зацікавлених сторін у функціонуванні системи сертифікації.

Для цього в роботі Ради беруть участь представники зацікавлених організацій. Орган з сертифікації повинен мати постійний (штатний) персонал, який очолює керівник.

При цьому повинен бути виключений вплив на персонал з боку осіб або організацій, які мають безпосередню комерційну зацікавленість у результатах сертифікації. Орган з сертифікації може мати випробувальну лабораторію, яка охоплює всю або частину його галузі акредитації (випробувальна лабораторія повинна бути акредитована за відповідними правилами).

Виконавчі групи загалом здійснюють такі функції:

- формують та актуалізують фонд нормативних документів, що використовуються під час сертифікації продукції в галузі акредитації;

- розробляють та формують організаційно-методичні документи органу з сертифікації;

- приймають та розглядають заявки на сертифікацію продукції, готують рішення за ними та взаємодіють із заявниками під час проведення сертифікації;

- проводять відбір та ідентифікацію зразків продукції для випробувань;

- проводять аналіз наданих документів та протоколів випробувань;

- проводять обстеження та атестацію виробництв;

- взаємодіють з органами з сертифікації систем якості, акредитованими випробувальними лабораторіями (центрами), територіальними центрами стандартизації, метрології та сертифікації Держспоживстандарту України під час проведення робіт з сертифікації;

- оформлюють та видають сертифікати відповідності, атестати виробництва;

- готують рішення щодо визнання зарубіжних сертифікатів та доводять прийняті рішення до заявників;

- проводять або організують проведення технічного нагляду за виробництвом та випробуваннями сертифікованої продукції;

- готують рішення про скасування або припинення дії виданих сертифікатів відповідності та інформацію про прийняті органом рішення Національному органу з сертифікації, територіальним центрам стандартизації, метрології та сертифікації Держспоживстандарту України і заявникам;

- погоджують вжиття коригувальних заходів щодо усунення причин невідповідностей та порушень встановлених вимог, що виявлені під час проведення технічного нагляду за виробництвом сертифікованої продукції;

- проводять експертизу нормативних документів на продукцію, що сертифікується, та змін до них;

- беруть участь у роботі Технічного комітету зі стандартизації продукції в галузі акредитації;

- інформують виробників та постачальників сертифікованої продукції про заплановані зміни нормативних документів на цю продукцію;

- здійснюють нагляд за проведенням випробувань продукції, що сертифікується, з метою забезпечення об’єктивності та достовірності результатів випробувань;

- здійснюють технічний нагляд за атестованим виробництвом;

- ведуть облік сертифікованої продукції і сертифікатів відповідності;

- готують документи згідно з вимогами ДСТУ 3415 для включення до Реєстру Системи;

- здійснюють фінансову діяльність та діловодство;

- організовують підвищення кваліфікації та атестацію персоналу;

- приймають до розгляду апеляції з питань сертифікації продукції в галузі акредитації органу;

- готують звіти про результати діяльності органу з сертифікації для Національного органу з сертифікації та «Настанову з якості».

Орган з сертифікації повинен мати «Положення про орган з сертифікації...», «Порядок сертифікації...» та «Настанову з якості».

Завдання, які необхідно виконати органу з сертифікації в галузі якості, викладаються в спеціальному документі «Настанові з якості», яка повинна містити всю інформацію, необхідну для ефективного функціонування системи забезпечення якості, в тому числі:

- заяву про політику в галузі якості;

- стислий опис юридичного статусу органу з сертифікації;

- кваліфікацію та повноваження персоналу органу з сертифікації як штатного, так і позаштатного;

- процедури підбору та навчання персоналу органу з сертифікації;

- процедури, пов’язані з розглядом апеляцій;

- процедури проведення внутрішніх перевірок функціонування системи якості;

- повноваження Ради органу з сертифікації;

- організаційну структуру, відповідальність та розподіл функцій між виконавчими групами;

- копії атестатів акредитації та паспортів випробувальних лабораторій (центрів), що зайняті в проведенні випробувань продукції, яка сертифікується;

- перелік субпідрядників, копії атестатів їх акредитації або інших документів, що підтверджують їх компетентність;

- посадові інструкції персоналу, що визначають службові обов’язки і відповідальність та ін.

Структура органу з сертифікації вказується в «Положенні про орган з сертифікації».

Даний документ визначає юридичний статус органу і містить таку інформацію:

- галузь акредитації;

- стислий опис юридичного статусу органу з сертифікації;

- функції органу з сертифікації, його права, обов’язки, відповідальність;

- відомості про організацію діяльності органу з сертифікації, які включають організаційну схему, що відбиває підпорядкованість, відповідальність та розподіл обов’язків персоналу;

- кваліфікацію, практичний досвід роботи та повноваження персоналу органу з сертифікації як за штатом, так і позаштатного;

- перелік органів з сертифікації системи якості, випробувальних лабораторій, організацій, що взаємодіють з органом сертифікації.

Вимоги до персоналу органу з сертифікації та фонду нормативних документів.

Технічна компетентність органу з сертифікації повинна бути достатньою, щоб забезпечити виконання всього комплексу робіт з сертифікації відповідно до Порядку сертифікації, Положення про орган з сертифікації, Настанови з якості.

У зв’язку з цим орган повинен мати:

- кваліфікований персонал;

- фонд нормативних документів;

- розроблені та документовані процеси усіх стадій проведення сертифікації, включаючи інспекційний контроль за об’єктом сертифікації, внутрішні та зовнішні аудити систем якості тощо;

- технічні засоби, необхідні для обробки та оформлення результатів сертифікації, а також для здійснення інформаційної діяльності;

- приміщення для проведення сертифікації;

- випробувальне обладнання, якщо до складу органу входить випробувальна лабораторія.

Персонал органу з сертифікації має бути підготовлений для компетентного виконання обов’язків, що закріплені за ним.

Органом з сертифікації повинен вестись облік відомостей про кваліфікацію, навчання та професійний досвід співробітників.

Усі співробітники повинні мати чіткі посадові інструкції, які визначають їх службові обов’язки та пов’язану з ними відпові­дальність.

Інструкції повинні постійно поновлюватися.

Спеціалісти органу з сертифікації, які здійснюють оцінку відповідності продукції або послуг, випробування та інспекційний контроль, повинні бути експертами системи сертифікації в галузі, що відповідає галузі акредитації органу з сертифікації.

Фонд нормативних документів, які повинні бути в органі з сертифікації, містить основоположні законодавчі документи і нормативні матеріали Держспоживстандарту, правила і порядок проведення сертифікації в даній системі сертифікації, нормативні документи на об’єкт сертифікації.

Крім того, в органі повинні бути внутрішні документи на робочі процедури, починаючи зі стадії прийому заявки на сертифікацію і закінчуючи випадками відміни або призупинення дії стандартів.

Орган з сертифікації повинен мати систему контролю за документацією, що забезпечує її своєчасну актуалізацію та наявність на робочих місцях необхідних чинних документів.

Орган з сертифікації повинен підтримувати в робочому стані систему реєстрації та протоколювання. Протоколи та реєстраційні записи мають засвідчувати, у який спосіб було виконано кожну процедуру сертифікації, включаючи звіти про випробування та інспекційний контроль за сертифікованою продукцією. Усі протоколи та реєстраційні записи повинні зберігатись протягом строку, встановленого ДСТУ 3415.

Вимоги до випробувальних лабораторій в Україні регулюються ДСТУ 3412-96 "Система сертифікації УкрСЕПРО.

Вимоги до випробувальних лабораторій та порядок їх акредитації", положення якого розроблені з урахуванням відповідних настанов ІSO/ІЕС та європейських стандартів, які стосуються діяльності випробувальних лабораторій (EN 45001, EN 45002 та EN 45003).

Ці вимоги враховуються при створенні, акредитації та функціонуванні випробувальної лабораторії; у процесі взаємодії лабораторії з акредитуючим органом і з органами з сертифікації; при укладанні угод із зарубіжними партнерами про визнання протоколів випробувань.

Більшість випробувальних лабораторій України відрізняються від зарубіжних визнанням їх технічної компетентності, в той час як зарубіжні акредитовані як незалежні.

У ДСТУ 3412 зазначено, що акредитація випробувальної лабораторії є офіційним визнанням технічної компетентності та незалежності лабораторії від розробників, виробників (постачальників) та споживачів (покупців) продукції (процесів, послуг) або тільки її технічної компетентності щодо проведення випробувань конкретної продукції або конкретних видів випробувань відповідно до вимог стандартів або інших нормативних документів.

Акредитованою може бути будь-яка лабораторія, що виявила бажання пройти акредитацію, незалежно від її галузевої підпорядкованості та форм власності.

Випробування з метою сертифікації проводяться випробувальними лабораторіями, що акредитовані на технічну компетентність та незалежність у системі УкрСЕПРО.

Допускається проводити випробування з метою сертифікації випробувальними лабораторіями, що акредитовані тільки на технічну компетентність, але з контролем представниками органу з сертифікації продукції.

Відповідальність за необ’єктивність таких випробувань несе орган з сертифікації або організації, що виконує його функції, за дорученням яких випробувальна лабораторія здійснює випробування.

Основною функцією випробувальної лабораторії є проведення випробувань у закріпленій галузі акредитації.

Випробувальна лабораторія здійснює свою діяльність відповідно до «Положення про випробувальну лабораторію», яке очолює:

- опис юридичного статусу випробувальної лабораторії;

- функції випробувальної лабораторії, які вона виконує в Системі, її права, обов’язки та відповідальність;

- організаційну структуру випробувальної лабораторії з описом схеми управління, підпорядкованості та функцій, відомості про її персонал;

- відомості про випробувальне обладнання, засоби вимірювальної техніки та приміщення випробувальної лабораторії;

- взаємодію з іншими підрозділами та організаціями.

Випробувальна лабораторія повинна мати юридичний статус, організаційну структуру, адміністративну підпорядкованість, фінансовий стан та систему оплати праці співробітників, що забезпечують необхідну впевненість у тому, що вона визнається об’єктивною та і незалежною від розробників, виробників та споживачів з усіх питань оцінювання показників, що підтверджується під час сертифікації конкретної продукції.

На незалежність може претендувати випробувальна лабораторія, є юридичною особою, тобто самостійним підприємством (організацією) і має у своїй власності приміщення, випробувальне обладнання і засоби вимірювальної техніки або має довгостроковий договір оренди приміщень, випробувального обладнання та засобів вимірювальної техніки. У разі наявності засновників останні не можуть бути розробниками, виробниками, постачальниками, споживачами продукті в галузі акредитації лабораторії.

Якщо випробувальна лабораторія сама не є юридичною особою, а входить до складу підприємства (організації), що є юридичною особою, то вона має бути структурним підрозділом цього підприємства (організації). Практично всі діючі в теперішній час в Україні лабораторії були створені як структурні підрозділи тих чи піших організацій, науково-дослідних інститутів і підприємств.

Робота, що виконується випробувальною лабораторією, віддзеркалюється у протоколі випробувань, який засвідчує точно, чітко і недвозначно результати випробувань та іншу інформацію, що стосується проведених випробувань.

Кожен протокол випробувань має містити такі відомості:

- назву і адресу випробувальної лабораторії, місце проведення випробувань, якщо воно має іншу адресу, номер і дату атестата акредитації;

- позначення протоколу (наприклад, порядковий номер) і нумерацію кожної сторінки протоколу, а також загальну кількість сторінок;

- назву і адресу заявника;

- характеристику і позначення зразка, що випробувався;

- дату одержання зразка для випробувань і дату (дати) проведення випробувань;

- заяву із зазначенням того, що протокол випробувань стосується тільки зразків, підданих випробуванням;

- опис процедури відбору зразків або копію акта відбору зразків (у додатку), якщо це необхідно;

- дані, що стосуються використання стандартизованих і нестандартизованих методів випробувань або процедур;

- вимоги нормативних документів до показників (характеристик) продукції, що визначались під час проведення випробувань;

- фактичні значення показників (дані вимірів, спостережень, результати обчислень) та будь-які виявлені відмови (несправності);

- допустиму похибку вимірювання, показники точності випробування;

- підпис і посаду особи (осіб), відповідальної (відповідальних) за підготовку протоколу випробувань, і дату складання протоколу;

- запис, що виключає можливість повного або часткового передрукування протоколу без дозволу випробувальної лабораторії.

Багато суперечок викликає питання, якою має бути система акредитації: державною або недержавною, можливо або неможливо об’єднувати функції сертифікації та акредитації в одному органі.

У Франції діє система, в якій існують організації, що відповідають за окрему функцію: AFNOR – за стандартизацію, AFAQ – за сертифікацію систем якості, BMN – за метрологію, COFRAC – за акредитацію.

Водночас німецьке Товариство з сертифікації системи якості (DQS) проводить роботи з сертифікації систем якості та і акредитує організації і фірми країни на право сертифікувати системи якості.

У зарубіжних країнах акредитація є самостійним видом діяльності, який регламентується відповідними нормативними документами, виконання вимог яких є гарантією єдності та зіставлення щіпок компетентності акредитованої організації. А це забезпечує довіру до результатів випробувань і сертифікації.

У США системи акредитації випробувальних лабораторій и існують з 1976 р., у Франції – з 1979 р., у Великій Британії – з 1981 p., у Данії – з 1973 р. Одна національна система акредитації є лише в Данії, Швейцарії, Японії, Австралії, Норвегії та Фінляндії. В інших країнах існує по декілька систем, особливо вони багаточислені в США.

Практика акредитації в зарубіжних країнах організується по-різному. Наприклад, в Японії, Австрії, Фінляндії, Угорщині діє єдиний національний орган з акредитації, в Німеччині діють декілька і акредитуючих організацій за чіткої координації їх діяльності.

У США випускається акредитація за різними системами. Така різноманітність викликає деякі труднощі в міжнародних економічних зв’язках, що впливають на взаєморозуміння в галузі оцінки відповідності. У зв’язку з цим намітились тенденції до узгодження правил акредитації, і узгодження єдиних національних систем, що стане базою взаємного і пізнання результатів акредитації.

У проекті документа Європейської комісії ЄС «Акредитація і політика Європейського Співтовариства в галузі оцінки відповідності» зазначено: «На національному рівні акредитація повинна бути системою, яка створена під егідою державної влади, щоб забезпечити незалежність рішень на підставі відкрито прийнятих європейських стандартів. Система акредитації може, наприклад, бути приватною або напівприватною організацією, створеною на основі юридичного документа, яка підтримується державою, або вона може бути державним агентством, підпорядкованим міністерству, вона також може виконувати функцію одного з напрямів діяльності міністерства.

Однак їх взаємовідносини повинні забезпечувати незалежність систем акредитації, особливо комерційну незалежність.

Держспоживстандарт України як орган з акредитації останній вимозі відповідає, проте змішування функцій сертифікації та акредитації не є бажаним і потребує змін. Щоб покласти край суперечкам щодо акредитації, необхідно провести роботу з вступу національного органу з акредитації до європейських організацій з акредитації, проведення якої й вирішить усі спірні питання.

Українська система акредитації перебуває на перехідному етапі до запровадження принципів європейських систем. Найближчим часом перед вітчизняними органами з оцінки відповідності постане складне питання щодо готовності підтвердити свою технічну компетентність відповідно до міжнародних та європейських стандартів.

Кількість акредитованих органів з оцінки відповідності в Україні значно перевищує потреби промисловості, спричинює недобросовісну конкуренцію і викликає сумнів у європейських фахівців у цій галузі щодо самої процедури акредитації і недовіру до результатів робіт органів з сертифікації та випробувальних лабораторій.

Згідно з нормативними документами, які встановлюють порядок акредитації органів з сертифікації та випробувальних лабораторій, акредитація передбачає такі основні етапи:

- заявка на акредитацію;

- експертиза поданих документів;

- укладання угоди з Держстандартом України (органом з акредитації) і організацією-заявником на проведення робіт з акредитації;

- перевірка органу з сертифікації чи випробувальної лабораторії;

- прийняття рішення щодо акредитації за результатами перевірки;

- оформлення, реєстрація та видача атестата акредитації.

Організація, що претендує на акредитацію подає заявку та комплект документів, що містять:

- проект «Положення про орган з сертифікації...»;

- проект «Порядок сертифікації...»;

- «Настанову з якості»;

- копію наказу керівника організації-заявника про створення на її базі структурного підрозділу – органу з сертифікації (за необхідності);

- відомості про аудиторів;

- проект «Галузь акредитації».

Якщо орган з сертифікації планує провести акредитацію на відповідність європейським стандартам EN 45011-45013, то для того щоб його сертифікація визнавалась в Європі, потрібна така інформація:

- відомості про засновників та юридичний статут;

- адреса;

- організаційна структура органу;

- список співробітників та їх кваліфікація;

- документ про розподіл відповідальності між співробітниками;

- список співробітників, які відповідають за технічну точність сертифіката;

- підтвердження кваліфікації співробітників, які мають право підпису сертифіката;

- зразки підписів цих співробітників;

- заява про неупередженість;

- порядок розгляду скарг;

- заява про дотримання конфіденційності;

- перелік технічних засобів та обладнання;

- перелік випробувань, які проводяться (у випадку, якщо в структурі органу є випробувальна лабораторія);

- зразок протоколу випробувань;

- «Настанова з якості органу»;

- дані про спеціалістів, які залучаються.

Функціонування органу з сертифікації має деякі особливості залежно від об’єкта сертифікації. Органи з сертифікації продукції та послуг з власним випробувальним обладнання проводять оцінку відповідності в рамках внутрішнього розподілу обов’язків.

а) б)

Рис. 1.1. Функціонування органів з сертифікації продукції:

а) випробувальна лабораторія в структурі органу з сертифікації;

б) випробувальна лабораторія як самостійна структура.

У разі, коли орган з сертифікації та випробувальна лабораторія є самостійними організаціями, орган повинен чітко дотримуватися процедури передачі замовлення і документувати його.

При цьому варто звернути увагу на те, що персональна відповідальність співробітників, які здійснюють випробування та видають сертифікат, повинна бути чітко визначена посадовими інструкціями. Проведення випробувань та видача сертифіката однією особою не допускається.

Заявник може також звернутися у випробувальну лабораторію самостійна надати в орган з сертифікації протокол випробувань на розгляд.

Інспекційний контроль за діяльністю акредитованих органів з сертифікаті та випробувальних лабораторій здійснює Держспожистандарт України (орган з акредитації) або за його дорученням – територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації Держспоживстандарту України.

Набрали чинності європейські стандарти EN 45000, які регулюють діяльність у сфері оцінки відповідності.

Розглянемо організацію діяльності з акредитації відповідно до Закону України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності». Насамперед, необхідно охарактеризувати значення деяких термінів, що вживаються у Законі.

Орган з оцінки відповідності - випробувальна або калібрувальна лабораторія, орган з сертифікації, орган з контролю, які здійснюють діяльність У сфері оцінки відповідності продукції, процесів, послуг і персоналу вимогам, встановленим законодавством.

Акредитація здійснюється Національниморганом з сертифікації, який створюється центральним органом виконавчої влади з питань економіки.

До складу Національного органу з акредитації входять:

- Рада з акредитації;

- технічні комітети з акредитації;

- комісія з апеляцій.

Основними функціями Національного органу з акредитації є:

- акредитація органів з оцінки відповідності з подальшим контролем за їх відповідністю вимогам акредитації, прийняття рішення щодо акредитації, її поновлення, тимчасового зупинення або визнання недійсною;

- розроблення правил процедур і затвердження програм акредитації органів з оцінки відповідності, а також здійснення контролю за їх відповідністю вимогам акредитації;

- організація навчання, підготовки персоналу з акредитації і надання йому повноважень здійснювати діяльність з акредитації відповідно до вимог, встановлених законодавством;

- ведення реєстрів акредитованих органів оцінки відповідності, а також персоналу з акредитації;

- представництво та участь від України в міжнародних, європейських та інших регіональних організаціях з акредитації;

- укладання в установленому законодавством порядку міжнародних договорів про співробітництво та взаємне визнання акредитації органів з оцінки відповідності;

- участь у роботі щодо гармонізації нормативно-правових актів та нормативних документів з міжнародними та європейськими правилами і стандартами, які визначають вимоги до Національного органу з акредитації та акредитованих органів;

- ведення фонду нормативно-правових актів і нормативних документів з питань акредитації; організація інформаційного забезпечення з питань акредитації.

Рада з акредитації – наглядовий орган національного органу з акредитації, основними її функціями є:

- розроблення рекомендацій щодо формування політики у сфері акредитації та нагляд за її проведенням;

- нагляд за здійсненням акредитації відповідно до принципів, норм та вимог, встановлених у цьому Законі та інших нормативно-правових актах;

- надання рекомендацій щодо затвердження правил процедур та управління проведенням робіт з акредитації, здійснення контролю і розгляду апеляцій, у тому числі визначення розміру зборів за послуги у сфері акредитації;

- погодження положення про комісію з апеляцій та змін до нього;

- підготовка пропозицій стосовно контролю за здійсненням акредитації та організаційно-фінансовою діяльністю Національного органу з акредитації;

- прийняття рекомендацій щодо укладання міжнародних договорів про співробітництво та взаємне визнання акредитації органів з оцінки відповідності;

- розгляд щорічного звіту про діяльність Національного органу з сертифікації.

Технічні комітетиз акредитації створюються Національним органом з акредитації і розробляють методичні рекомендації з питань акредитації; визначення спеціальних вимог і додаткових критеріїв акредитації у відповідних сферах, підготовкою і поданням пропозицій національному органу з акредитації.

Орган з оцінки відповідності може оскаржити дії та рішення Національного органу з акредитації щодо відмови в акредитації шляхом подання апеляції до комісії з апеляційабо в судовому порядку.

Процедура акредитаціїскладається з таких дій, які виконуються послідовно:

- подання заявки органом з оцінки відповідності (заявником) на акредитацію чи розширення сфери його діяльності;

- надання заявником інформації та документації, необхідної для акредитації;

- призначення групи аудиторів з акредитації;

- складання програм робіт з акредитації та інформування про це заявника;

- проведення аналізу наданої інформації та документації;

- проведення перевірки заявника на місці;

- аналіз зібраних матеріалів і складання акта перевірки з рекомендаціями щодо акредитації або про відмову в акредитації.

Рішення про акредитацію органів з оцінки відповідності приймає керівник Національного органу з акредитації. У разі прийняття рішення про акредитацію органу з оцінки відповідності йому видається атестат про акредитацію встановленого зразка, який має строк дії до трьох років та яким надається право використання національного знака з акредитації. У разі прийняття рішення про відмову в акредитації надсилається (видається) заявникові повідомлення в письмовій формі про відмову в акредитації, в якому визначаються підстави такої відмови.

Акредитовані органи з оцінки відповідностіповинні виконувати роботи, на здійснення яких їх було акредитовано, дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері акредитації, на відповідність яким вони акредитовані. У процесі своєї діяльності акредитовані органи з оцінки відповідності взаємодіють з акредитуючим органом та іншими учасниками акредитації, надаючи інформацію про всі зміни, які можуть стосуватись критеріїв акредитації:

Джерелами фінансування робіт з акредитації є:

- кошти, отриманні як оплата робіт з акредитації;

- кошти Державного бюджету України;

- інші кошти, передбачені Законом.

Фінансуванню у межах виділених бюджетних коштів у сфері акредитації підлягають:

- науково-дослідні роботи;

- розроблення проектів нормативно-правових актів та нормативних документів з питань акредитації;

- участь у роботі міжнародних, європейських та інших регіональних організацій.

Згідно із Законом України «Про акредитацію органів з оцінки відповідності» відповідно до міжнародних та європейських правил і процедур буде створено незалежний Національний орган з акредитації, який забезпечить компетентну, прозору та незалежну оцінку органів з сертифікації та випробувальних лабораторій.

Його створення розмежує функції акредитації і сертифікації, що дасть змогу України стати членом міжнародних та європейських організацій з акредитації, відкриє шлях до визнання національної системи технічного регулювання з боку країн-торговельних партнерів та значно спростить доступ українських товарів на світові ринки. Наказом Президента України «Про програму інтеграції України до Європейського Союзу» передбачена взаємна акредитація випро­бувальних лабораторій у рамках реалізації укладених угод, вступ України до Європейської асоціації з акредитації (ЕА) та до Міжнародного форуму з акредитації (IAF), членами якого є ЄС та провідні європейські країни.

Народне господарство – це результати або сукупність усіх видів діяльності людини, в ході якої створюється споживчі вартості (матеріальні, духовні блага і цінності).

Основні риси господарства України:

· наявність потужної промисловості і аграрно-пром. ланки

· активна участь у міжнар. територіальному поділі праці

· переважання у промисловості виробництва засобів виробництва

· високий рівень територіальної зосередженості промисловості у пром.. вузлах

· недостатній розвиток рекреації

· наявність розгалуженої транспортної системи

· слабкий розвиток інноваційного розвитку

· недостатній розвиток ринкової, виробничої, соціальної та економічної інфраструктури

· недостатнє використання потужностей виробничої сфери

· надмірна зношеність основних виробничих фондів та застарілість технологій виробництва

Галузева(компонентна) структура господарства

1. виробнича – ланки: промисловість (добувна, обробна), сільське господарство (рослинництво, тваринництво), будівництво (капітальне, реконструкція та ремонт) …

2. невиробнича – ланки: система управління та бюрократичний апарат; побутове і житлово-комунальне обслуговування; освіта, культура, наука і мистецтво; охорона здоров’я, спорт; сфера фінансів, кредитування, страхування

Дата добавления: 2013-12-14