Класифікації дизартрії

Другий синдром дизартрії — синдром порушень мовного видиху.

При дизартрії порушення голосу вкрай різноманітні, специфічні для різних її форм. Найбільше часто вони характеризуються недостатньою силою голосу (голос слабкий, тихий), порушеннями тембру голосу (глухий, назалізований, хрипкий, монотонний, здавлений, тьмяний; може бути гортанним, форсованим, напруженим, переривчастим та ін.), слабкою виразністю або відсутністю голосових модуляцій (дитина не може довільно змінювати висоту тону).

Отже, наступною характерною рисою дизартрії є порушення голосу і мелодико-інтонаційні розлади. Порушення голосу пов'язані з парезами м'язів язика, губ, м'якого неба, голосових складок, м'язів гортані, порушеннями їхнього м'язового тонусу й обмеженням їхньої рухливості.

Спастичне скорочення м'язів голосового апарата може цілком виключити можливість вібрації голосових складок, що буде різко порушувати процес утворення дзвінких приголосних.

Отже, основні симптоми дизартрії — порушення звуковимови і просодичної сторони мовлення — визначаються характером і ступенем виразності проявів артикуляційних, дихальних і голосових розладів. При дизартрії порушується нижчий фонологічний рівень мовлення.

Ураження фонологічного рівня мовлення в період інтенсивного розвитку мовної функції в деяких випадках може привести до складної дезінтеграцї і патології всього мовного розвитку дитини. У зв'язку з цим в окремих дітей з дизартрією має місце затримка темпів мовного розвитку, вторинні порушення лексико-граматичного ладу мовлення.

При дизартрії поряд з мовленнєвими виділяють і немовнєві порушення. Це прояви бульварного і псевдобульбарного синдромів у вигляді розладів смоктання, ковтання, жування, фізіологічного подиху в сполученні з порушеннями загальної моторики й особливо тонкої диференційованої моторики пальців рук. Діагноз „дизартрія” ставиться на основі виявлених специфічних мовних і немовних порушень.

У її основу покладений принцип локалізації, синдромологичний підхід, ступінь зрозумілості мовлення для навколишніх. Найбільш розповсюджена класифікація у вітчизняній логопедії створена з урахуванням неврологічного підходу на основі рівня локалізації поразки рухового апарата мови (О.В. Правдіна й ін.).

Розрізняють наступні форми дизартрії: бульварну, псевдобульбарну, екстрапірамидну (або підкіркову), мозочкову, кіркову. На основі синдромологического підходу виділяють наступні форми дизартрії стосовно до дітей з церебральним паралічем: спастико-паретичну, спастико-ригідну, спастико-гіперкінетичну, спастико-атактичну, атактико-гіперкінетичну (И.И. Панченко, 1979).

Класифікація дизартрії за ступенем зрозумілості мовлення для оточуючих була запропонована французьким невропатологом G. Tardier (1968) стосовно до дітей з церебральним паралічем. Автор виділяє чотири ступені тяжкості мовних порушень у таких дітей.

Перший, найлегший ступінь, коли порушення звуковимови виявляються тільки фахівцем у процесі обстеження дитини.

Друга — порушення вимови помітні кожному, але мовлення зрозуміле для навколишніх.

Третя — мовлення зрозуміле тільки близьким дитини і частково для оточуючих.

Четверта, найважча — відсутність мовлення або мовлення майже незрозуміле навіть близьким дитини (анартрія).

6. Характеристика різних форм дизартрії.

Кіркова дизартрія являє собою групу моторних розладів мовлення різного патогенезу, пов'язаних з осередковими ураженням кори головного мозку.

Перший варіант кіркової дизартрії зумовлений одностороннім або частіше двостороннім ураженням нижнього відділу передньої центральної звивини. У цих випадках виникає вибірковий центральний парез м'язів артикуляційного апарата (найбільше язика). Вибірковий кірковий парез окремих м'язів язика приводить до обмеження обсягу найбільш тонких ізольованих рухів: руху кінчика язика нагору. При цьому варіанті порушується вимова передньоязикових звуків.

Для діагностики кіркової дизартрії необхідний тонкий нейролінгвістичний аналіз, що дозволяє визначити, які з передньоязикових звуків страждають у конкретному випадку і який механізм порушень.

При першому варіанті кіркової дизартрії серед передньоязикових звуків у першу чергу порушується вимова так званих какумінальних приголосних, котрі утворяться при піднятому і злегка загнутому вгору кінчику язика (ш, ж, р). При важких формах дизартрії вони відсутні, при більш легких — заміняються іншими передньоязиковими приголосними, найбільше часто дорсальними, при вимові яких передня частина спинки язика піднімається горбом до неба (с, з, с', з', т, д, н).

Важкими для вимови при кірковій дизартрії є й апікальні приголосні, що утворяться при зближенні або смиканні кінчика язика з верхніми зубами або альвеолами (л).

При кірковій дизартрії може порушуватися також вимова приголосних по способі їхнього утворення: зімкнених, щілинних і дрижачих. Найбільше часто — щілинних (л, л').

Характерно вибіркове підвищення м'язового тонусу, головним чином у м'язах кінчика язика, що ще більш обмежує його тонкі диференційовані рухи. У легких випадках порушується темп і плавність цих рухів, що виявляється в повільній вимові передньоязикових звуків і складів.

Другий варіант кіркової дизартрії пов'язаний з недостатністю кінестетичного праксису, що спостерігається при однобічних ураженнях кори домінантної (звичайно лівої) півкулі мозку в нижніх постцентральних відділах кори. У цих випадках страждає вимова приголосних звуків, що особливо шиплячих і африкатів. Порушення артикуляції непостійні й неоднозначні. Пошук потрібного артикуляційного укладу в момент мовлення уповільнює її темп і порушує плавність.

Відзначаються труднощі відчуття і відтворення певних артикуляційних укладів. Спостерігається недостатність лицевого гнозису: дитина утрудняється в чіткій локалізації крапкового дотику до певних ділянок обличчя, особливо в області артикуляційного апарата.

Третій варіант кіркової дизартрії пов'язаний з недостатністю динамічного кінетичного праксису, це спостерігається при однобічних ураженнях кори домінантної півкулі в нижніх відділах премоторних областей кори. При порушеннях кінетичного праксису утруднена вимова складних африкатів, що можуть розпадатися на складові частини, спостерігаються заміни щілинних звуків на зімкненіні (з — д), пропуски звуків при збігу приголосних, іноді з вибірковим оглушенням дзвінких зімкнених приголосних. Мовлення напружене, уповільнене.

Відзначаються труднощі при відтворенні серії послідовних рухів за завданням (по показі або по словесній інструкції). При другому і третьому варіантах коркової дизартрії особливо утруднена автоматизації звуків.

Псевдобульбарна дизартрія виникає при двосторонньому ураженні рухових кірково-ядерних шляхів, що йдуть від кори головного мозку до ядер черепних нервів стовбура. Для псевдобульбарній дизартрії характерне підвищення м'язового тонусу в артикуляційній мускулатурі по типу спастичності — спастична форма псевдобульбарної дизартрії. Рідше на тлі обмеження обсягу довільних рухів спостерігається незначне підвищення мязового тонусу в окремих м'язових групах або пониження м'язового тонусу — паретична форма псевбульварної дизартрії. При обох формах відзначається обмеження активних рухів м'язів артикуляційного апарата, у важких випадках — майже повна їхня відсутність.

При відсутності або недостатності довільних рухів відзначається збереженність рефлекторних автоматичних рухів, посилення глоткових, піднебінного рефлексів, також в ряді випадків збереження рефлексів орального автоматизму. Наявні синкінезії. Язик при псевдобульбарній дизартрії напружений, відтягнутий назад, спинка його закруглена і закриває вхід у глотку, кінчик язика не виражений, Довільні рухи язика утруднені, дитина не може висунути язик з порожнини рота, однак амплітуда цього руху обмежена, він із трудом утримує висунутий язик по середній лінії; язик відхиляється убік або опускається на нижню губу, загинаючись до підборіддя. Бічні рухи висунутого язика відрізняються малої амплітудою, уповільненим темпом, дифузійним переміщенням усієї його маси, кінчик при всіх його рухах залишається пасивним і звичайно напруженим.

Особливо важким при псевдобульбарній дизартрії є рух висунутого язика вгору з загинанням його кінчика до носа. При виконанні руху видно підвищення м'язового тонусу, пасивність кінчика язика, а також виснажливість руху. У всіх випадках при псевдобульбарної дизартрії порушуються в першу чергу найбільш складні і диференційовані довільні артикуляційні рухи. Не-довільні, рефлекторні рухи збережені. При обмеженості довільних рухів язика дитина під час їжі облизує губи, але не може вимовити дзвінких звуків, вона їх вимовляє коли кашляє, чхає, сміється. Дисоціацією у виконанні довільних і недовільних рухів при псевдобульбарній дизартрії визначаються характерні порушення звуковимови — вибіркові труднощі у вимові найбільш складних і диференційованих по артикуляційних укладах (р, л, ш, ж, ц, ч). Звук р утрачає вібруючий характер, дзвінкість, часто заміняється щілинним звуком. Для звуку л характерна відсутність певного фокусу утворення, активного прогинання спинки язика вниз, недостатня підняття країв язикаі відсутність або слабість змикання кінчика з твердим небом. Усе це визначає звучання л як плоскощілинного звуку.

Таким чином, при псевдобульбарній дизартрії, так само як і при кіркової, порушується вимова найбільш складних по артикуляції передньоязикових звуків, але на відміну від кіркової порушення носять більш розповсюджений характер, поєднуючись з викривленою вимовою й інших груп звуків, порушеннями дихання, голосу, інтонаційно-мелодійної сторони мовлення, часто — слиновиділенням.

Бульбарна дизартрія являє собою симптомокомплекс мовнорухових розладів, що розвиваються в результаті ураження ядер, корінців або периферичних відділів VII, IX, X і XII черепно-мозкових нервів. Прибульбарній дизартрії має місце периферичний парезмовної мускулатури. У дитячій практиці щонайбільше значення мають однобічні вибіркові ураження лицевого нерва при вірусних захворюваннях або при запаленнях середнього вуха. У цих випадках розвиваються в’ялі паралічі м'язів губ, однієї щоки, що приводять до порушенняі нечіткості артикуляції губних звуків. При двосторонніх ураженнях порушення звуковимови більшвиражені. Грубо викривлюється вимова всіх губних звуків по типу наближення їх до єдиного глухого щілинногогубно-губного звуку. Усізімкнені приголосні також наближаються до щілинних, а передньоязикові — до єдиного глухого плоскощілинного звуку, дзвінкі приголосні плутаються. Ці порушення вимови супроводжуються назалізацією.

Розмежування бульбарної дизартрії від паретичної псевдобульбарної проводиться в основному за такими критеріями:

— характер парезу або паралічу мовної мускулатури (при бульбарній — периферичний, при псевдобульбарній — центральний);

— характер порушення мовної моторики (при бульбарній порушені довільні і мимовільні рухи, при псевдобульбарній — переважно довільні);

— характер поразки артикуляційної моторики (при бульбарній дизартрії — дифузний, при псевдобульбарній — вибірковий з порушенням тонких диференційованих артикуляційних рухів);

— специфіка порушень звуковимови (при бульбарній дизартрії артикуляція голосних наближаєся до нейтрального звуку, при псевдобульбарній — відсунута назад; при бульбарной — голосні і дзвінкі приголосні приглушені, при псевдобульбарной — поряд з прилушенням проголосних спостерігається їх дзвінкість);

— при псевдобульбарній дизартрії навіть при переважанні паретичного варіанта в окремих м'язових групах відзначаються елементи спастичності.

Екстрапірамидна дизартрія. Екстрапірамідна система автоматично створює те тло готовності, на якому можливе здійснення швидких, точних і диференційованих рухів. Вона має важливе значення в регуляції м'язового тонусу, послідовності, сили і рухливості м'язових скорочень, забезпечує автоматизоване, емоційно виразне виконання рухових актів.

Порушення звуковимови при екстрапірамідній дизартрії визначаються наступними факторами:

—змінами м'язового тонусу в мовний мускулатурі;

—наявністю насильницьких рухів (гіперкинезів);

—порушеннями пропріцептивної аферентацїї від мовної мускулатури;

—порушеннями емоційно-рухової іннервації.

Обсяг рухів у м'язах артикуляційного апарата при екстрапірамідній дизартрії, на відміну від псевдобульбарної, може бути достатнім. Особливі труднощі дитина переживає в збереженні і відчутті артикуляційної пози, що пов'язано з постійно мінливим м'язовим тонусом і насильницькими рухами. Тому при екстрапірамідній дизартрії часто спостерігається кінестетична диспраксія. У спокійному стані в мовній мускулатурі можуть відмічатися легкі коливання м'язового тонусу (дистонія) або деяке його зниження (гіпотонія), при спробах мовлення в стані хвилювання, емоційного напруження спостерігається різке підвищення м’язового тонусу і насильницькі рухи. Язик збирається у грудку, підтягується до кореня, різко напружується, Підвищення тонусу в м'язах голосового апарата й у дихальній мускулатурі виключає довільне підключення голосу, і дитина не може вимовити жодного звуку. При менш виражених порушеннях м'язового тонусу мовлення змазане, невиразне, голос з носовим відтінком, різко порушена просодична сторона мовлення, її інтонаційно-мелодична структура, темп. Емоційні відтінки в мовленні не виражені, мовлення монотонне, одноманітне, немодульоване. Спостерігається загасання голосу, що переходить в незрозуміле бурмотання. Особливістю екстрапірамідної дизартрії є відсутність стабільних і однотипних порушень вимови, а також велика складність при автоматизації звуків. Екстрапірамідна дизартрія нерідко поєднується з порушеннями слуху по типі нейросенсорної туговухості, при цьому страждає слух на високі тони.

Мозочкова дизартрія. При цій формі дизартрії має місце ураження мозочка і його зв'язків з іншими відділами центральної нервової системы, а також лобно-мозочкових шляхів. Мовлення при мозочковій дизартрії уповільнене, поштовхообразне, скандоване, з порушеною модуляцією наголосів, затуханням голосу до кінця фрази. Відзначається знижений тонус у м'язах язика і губ, язик тонкий, розпластаний у порожнині рота, рухливість його обмежена, темп рухів уповільнений, відзначаються труднощі утримання артикуляційних укладів і слабість їхніх відчуттів, м'яке небо провисає, жування ослаблено, міміка млява. Руху язика неточні, проявами гіпер- або гіпометрії (надмірності або достатності обсягу руху). При більш тонких цілеспрямованих рухах відзначається дрібне тремтіння язика. Виражена назалізацію більшості звуків.

1. Легкий ступінь псевдобульбарної дизартрії характеризується вщсутністю грубих порушень моторики артикуляційного апарата. Труднощі артикуляції полягають у повільних, недостатньо точних рухах язика, губ. Розлад жування й ковтання виявляєтьсяне яскраво, у рідких захлипуваннях. Вимова у таких дітей порушено внаслідок недостатньо чіткої артикуляційної моторики, мова трохи вповільнена, характерна змазаність при проголошенні звуків. Частіше страждає вимова складних по артикуляції звуків: ж, ш, р, ц, ч. Дзвінкі звуки вимовляються з недостатньою участю голосу. Важкі для вимови м'які звуки, що вимагають додавання до основної артикуляції підйому середньої частини спинки язика до твердого піднебіння. Недоліки вимови роблять несприятливі впливи на фонематичний розвиток. Більшість дітей з легким ступенем дизартрії випробовують деякі труднощі у звуковому аналізі. Основним дефектом у дітей, що страждають на псевдобульбарною дизартрією в легкому ступені, є порушення фонетичної сторони мови.

2. Середній ступінь. Діти із середнім ступенем дизартрії становлять найбільш численну групу. Для них характерна мові, відсутність рухів лицьових м'язів. Дитина не може надути щоки, витягнути губи, щільно зімкнути їх. Рухи язика обмежені. Дитина не може підняти кінчик язика вгору, повернути його вправо, уліво, удержати в даному положенні. Значні труднощі представляє перемикання від одного руху до іншого. М'яке піднебіння буває часто малорухомим, голос має назальний відтінок. Характерно рясна слинотеча. Утруднено акти жування й ковтання. Мова таких дітей звичайно дуже невиразна, змазана, тиха. Характерна нечітка через малорухомість губ, язика артикуляція голосних, вимовних звичайно із сильним носовим видихом. Частіше дзвінкі приголосні заміняються глухими. Нерідко звуки наприкінці слова й у сполученнях приголосних опускаються. Діти з подібним порушенням не можуть успішно навчатися в загальноосвітній школі. Найбільш сприятливі умови для їхнього навчання й виховання створені в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мови, де до цих учнів здійнюється індивідуальний підхід.

3. Важкий ступінь псевдобульбарної дизартрії ї анартрія ї характеризується глибоким ураженням м'язів і повною бездіяльністю мовного апарат. Лице дитини, що страждає анартрією, обличчя маскоподібне: нижня щелепа відвисає, рот постійно відкритий. Язик нерухомо лежить на дні ротової порожнини, рухи губ різко обмежені. Утруднено акти жування й ковтання. Мовлення відсутнє повністю, іноді є окремі нечленороздільні звуки. Діти з анартрією при гарному розумовому розвитку також можуть навчатися в спеціальних школах для дітей з важкими порушеннями мовленняи, де завдяки спеціальним логопедичним методам успішно опановують навичками листа й програмою по загальноосвітніх предметах.

Дата добавления: 2013-12-13