Зобов’язання із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи

V ПИТАННЯ

В ЦК, використовуючи досвід законотворення і наукові розробки, закріплено два види зобов'язань з рятування:

1) зобов'язання, що ви­никають внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи;

2) зо­бов'язання, що виникають у зв'язку з рятуванням майна іншої особи.

В силу ст. 1161 ЦК шкода, завдана особі, яка без відповідних пов­новажень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної за­грози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.

Зміст зобов'язання внаслідок рятування здоров'я та життя фізичної особи складає право рятувальника вимагати, а держави відшкодувати завдану йому шкоду в повному обсязі. Останнє передбачає компенсацію як майнових, так і немайнових втрат рятувальника. Йдеться про втрачений заробіток, пошкоджене майно, витрати на лікування та ін. При вчиненні рятувальних дій рятувальник може і загинути, тоді управомоченими особами виступлять утриманці рятувальника, а та­кож його дитина, народжена після його смерті. В такому разі відшко­дування шкоди буде відбуватися відповідно до статей 1200, 1201 ЦК за правилами відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого. Умовами виникнення зобов'язання, що розглядається, виступають:

1) Існування реальної загрози для життя та здоров'я фізичної особи. Саме реальної, а не уявної і відсутньої в об'єктивній дійсності. Під загрозою розуміється можлива небезпека.

Дії по рятуванню можуть продовжува­тися тільки до тих пір, доки така небезпека ще існує. У той же час зо­бов'язання має виникнути і в тому разі, коли за обставинами справи рятувальнику не був ясним момент припинення небезпеки, і він про­довжував рятувальні дії. Не визнаються рятувальними дії, вчинені після усунення небезпеки, і в застосуванні яких давно пройшла необ­хідність.

Визначення як об'єкта охорони «здоров'я та життя фізичної особи» викликає питання, чи виникне назване зобов'язання, коли рятується лише здоров'я, тобто загроза життю була відсутньою на момент вчи­нення рятувальних дій. Виправданим слід вважати, що рятувальними дії будуть визнаватися і тоді, коли небезпека загрожувала лише здо­ров'ю людини. В іншому випадку може виникнути проблема оцінки рятувальником ступеня загрози, зіставлення ним рівня небезпеки, що загрожує здоров'ю іншої особи та його власному, і т. п.

2) Відсутність у рятувальника відповідних повноважень вчиняти рятувальні дії стосовно інших осіб. Так, кредиторами в цьому зобо­в'язанні не можуть виступати професійні рятувальники, лікарі, ос­кільки рятувальні дії для них є виконанням професійних обов'язків.
Заподіяна їм при цьому шкода відшкодовується організаціями, з якими вони перебувають у трудових відносинах, а також системою дер­жавного обов'язкового страхування.

3) Спрямованість дій на рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи. Це означає, що вони мають за мету саме рятування здоров'я та життя іншої фізичної особи, а не іншого блага. Тому зо­бов’язання не виникає, коли рятування інших осіб стало побічним наслідком рятування власного життя рятувальником.

Зрозуміло, що при оцінці спрямованості дій саме на рятування життя і здоров'я іншої людини необхідно виходити із суб'єктивного сприйняття рятувальника. Треба також оцінювати доцільність і ро­зумність дій його при рятуванні, виходячи із тих вимог, які можуть бути пред'явлені до кожної окремої особистості в конкретних умо­вах. Належить оцінити досвідченість, знання потерпілого, його вмін­ня орієнтуватись, ступінь раптовості дій, що створили небезпеку, та інші конкретні обставини, і з цих позицій вирішувати питання про розумність і доцільність дій рятувальника. І якщо вийде, що громадя­нин діяв явно нерозумно і недоцільно, тобто коли йому самому має бути ясною невідповідність його дій обстановці, яка склалась, у відшкодуванні шкоди за ст. 1161 ЦК йому необхідно відмовити.

Рятувальні дії носять фактичний характер і особливістю їх є швид­кість і невідкладність виконання. Досягнення результату діяльності не є підставою для виникнення цього зобов'язання. Закон стимулює саме вчинення фактичних дій, спрямованих на рятування здоров'я та життя фізичної особи. Тому в тексті ст. 1161 ЦК і використовуються слова «рятувала здоров'я та життя», а не «врятувала»

4) Наявність шкоди у рятувальника. Це може бути як пошкоджен­ня його майна, втрата заробітку внаслідок хвороби, каліцтва і т. п.

5) Причинний зв'язок між діями, спрямованими на рятування, і шкодою. Особливістю причинного зв'язку в зобов'язанні з рятування здоров'я і життя порівняно із зобов'язаннями по відшкодуванню шко­ди є те, що враховується причинний зв'язок між діями рятувальника і понесеною ним шкодою, а не причинний зв'язок між діями заподіювача шкоди і шкодою, яка виникла у потерпілого. Без зменшення майно­вого або немайнового блага на боці рятувальника зобов'язання не ви­никає, оскільки його мета відшкодування шкоди, а не виплата винагороди за вчинені дії.

Отже, зобов'язання з рятування здоров'я та життя фізичної особи - це таке недоговірне зобов'язання, яке виникає із односторон­ньої правомірної дії (дій) рятувальника, спрямованої на відвернення реальної загрози здоров'ю та життю іншої особи, і полягає у відшко­дуванні державою в повному обсязі шкоди, зазнаної рятувальником.

Cуб’єкти зобов’язання: можуть бути як юридичні, так і фізичні особи.

У разі рятування здоров’я та життя особи обов’язок з відшкодування приймає на себе держава, одним із основних зобов’язань якої є турбота про безпеку та охорону життя і здоров’я громадян. Приймаючи на себе зобов’язання з відшкодування шкоди, завданої рятівникові під час рятування життя або здоров’я громадян, держава вирішила проблему, по-перше, гарантованості такого відшкодування, а по-друге, відшкодування завданої рятівникові шкоди у повному обсязі.

Необхідність дій по рятуванню людського життя може виникнути за таких обставин:

1) небезпека, що загрожує загибеллю або каліцтвом фізичної особи, яка склалася внаслідок її власних необережних або навмисних дій;

2) небезпека, яка виникла внаслідок протиправних дій третіх осіб, яка спрямована як проти особи або майна того, кого рятують, так і об’єктивно створює загрозу його життю (наприклад, внаслідок пожежі, аварії на підприємстві тощо);

3) небезпека створена внаслідок шкідливого впливу стихійних сил природи (землетрус, повінь);

4) загроза життю громадянина виявилася наслідком бездіяльності осіб, які зобов’язані оберігати людей від можливої небезпеки (наприклад, рятівники водних станцій).

На виникнення зобов’зання відшкодувати шкоду не впливає наявність вини (за виключенням умислу) потерпілого (рятівника):

1) якщо рятівник і порушує будь-які правила (що за інших обставин могло б бути поставлено йому в вину), то робить це в інтересах особи, здоров’я, життя якої він рятує;

2) від особи, яка діє з ризиком для себе, не можна вимагати повної уважності в умовах, що виключають таку можливість через їх надзвичайний характер;

3) інша оцінка дій громадян не стимулювала б громадян до виконання суспільно-корисних дій, пов’язаних з рятуванням життя (здоров’я) або майна інших осіб.

Ст. 1162 ЦК визначає зобов’язання, що виникають у зв’язку з рятуванням майна іншої особи.

Зобов'язання по відшкодуванню шкоди, завданої рятувальнику ка­ліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, при рятуванні майна іншої особи, виникає за наступних умов:

1) наявність реальної загрози для майна іншої особи;

2) відсутність у рятувальника повноважень на рятування майна ін­шої особи;

3) спрямованість дій рятувальника саме на рятування майна іншої особи;

4) істотна цінність майна, стосовно якого існує реальна загроза знищення (пошкодження);

5) завдання рятувальнику шкоди, яка полягає в його каліцтві, ін­шому ушкодженні здоров'я або смерті;

6) причинний зв'язок між діями рятувальника і завданою йому шкодою.

Рятувальником в цьому зобов'язанні може бути лише фізична осо­ба, а боржником - держава.

Специфіка другого зобов'язання - по відшкодуванню шкоди, за­вданої майну рятувальника, полягає в наступному:

а) кредиторами і боржниками можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи;

б) урахування при визначенні розміру відшкодування шкоди май­нового становища як рятувальника, так і власника (володільця) майна;

в) обмеження розміру відшкодування вартістю майна, яке рятува­лось.

Умовами виникнення зобов'язання по відшкодуванню шкоди май­ну рятувальника є:

1) наявність реальної загрози для майна іншої особи;

2) відсутність у рятувальника повноважень на рятування майна ін­шої особи;

3) спрямованість дій рятувальника саме на рятування майна іншої особи;

4) істотна цінність майна, стосовно якого існує реальна загроза знищення (пошкодження);

5) завдання рятувальнику майнової шкоди, яка полягає у втраті, знищенні, пошкодженні його майна при вчиненні рятувальних дій;

6) причинний зв'язок між діями рятувальника і завданою йому шкодою.

Дії особи мають бути спрямовані на запобігання шкоді, яка загро­жує майну; іншими словами, мета цих дій повинна полягати в ряту­ванні майна. Якщо воно є лише попутним моментом в діях особи, спрямованих на досягнення іншого результату (наприклад, рятуван­ня власного майна), то немає підстав для покладення обов'язку від­шкодувати зазнану особою шкоду.

Щодо розміру належної рятівникові до відшкодування шкоди у разі ушкодження майна рятувальника застосовуються певні обмеження:

1) розмір відшкодування шкоди не може перевищувати вартості майна, яке рятувалося;

2) шкода відшкодовується з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдано шкоди, і отже, розмір сум, належних до відшкодування рятувальнику власником (володільцем) майна, може бути зменшено.

За відсутності цих обмежень усунення загрози шкоди втрачало б для власників або володільців майна, яке було під загрозою, економічний зміст. Тому при оцінці доцільності та результативності дій рятівника законодавець виходить з того, що ризик недоцільності рятівних дій повинен нести рятівник. Якщо майно все ж таки врятувати не вдалося, цей факт не обмежує права рятівника на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, але зводить шанси на задоволення такого позову до нуля.

ВИСНОВКИ З П'ЯТОГО ПИТАННЯ:

Таким чином, за зобов’язанням із рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи особа, яка вчинила дії спрямовані на рятування здоров’я та життя іншої фізичної особи, майна іншої фізичної або юридичної особи без відповідних повноважень має право на відшкодування завданої їй шкоди у повному обсязі.

Правове регулювання здійснюється Главою 80 ЦК України.

Законодавець розрізняє такі випадки виникнення зобов’язання:

1) із рятування здоров’я та життя фізичної особи;

2) із рятування майна фізичної або юридичної особи.

Підставами виникнення зобов’язання із рятування здоров’я та життя фізичної особи є: наявність реальної загрози для здоров’я та життя фізичної особи; відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо іншої особи дії, тому лікарі, пожежники та інші особи не визнаються суб’єктами таких зобов’язань; спрямованість дій на рятування здоров’я та життя фізичної особи; виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо здоров’я та життя фізичної особи.

Відповідно до ст. 1161 ЦК України, шкода, завдана особі, яка без відповідних повноважень рятувала здоров'я та життя фізичної особи від реальної загрози для неї, відшкодовується державою у повному обсязі.

Підставами виникнення зобов’язання із рятування майна фізичної особи або юридичної особи (іншої особи) є: наявність реальної загрози для майна іншої особи; відсутність у рятувальника повноважень вчиняти рятувальні щодо майна іншої особи дії; спрямованість дій на рятування майна іншої особи; майно повинно мати істотну цінність, яка визначається угодою сторін, актами законодавства, адміністративними актами тощо; виникнення у рятувальника шкоди внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи.

Законодавець розрізняє два види шкоди, завданої особі внаслідок вчинення ним рятувальних дій щодо майна іншої особи без відповідних повноважень: а) шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи; б) шкода, завдана майну фізичної особи.

Якщо шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, то вона відшкодовується державою в повному обсязі (ч. 1 ст. 1162 ЦК України)

А шкода, завдана майну особи, яка без відповідних повноважень рятувала від реальної загрози майно іншої особи, яке має істотну цінність, відшкодовується власником (володільцем) цього майна з урахуванням його матеріального становища (ч. 2 ст. 1162 ЦК України). При цьому, шкода відшкодовується: а) з урахуванням майнового становища власника (володільця) майна, якому завдана шкода; б) в межах вартості майна, яке рятувалося.

Дата добавления: 2014-01-04