Боротьба за Кубу

Не встигли ще звістки про ці події розбігтися по світу, як боротьба на Кубі на диво швидко досягла кульмінації. Морський флот США заблокував іспанський флот біля Сантьяго. Хоча флот США і був чудово споряджений, армія спромоглася назбирати лише 28 тисяч солдатів регулярних військ та близько 100 тисяч солдатів ополчення. Загалом під час війни було завербовано ще 200 тисяч ополченців – переважно добровольців. Збройним військам дуже бракувало досвіду та належного командування, тому багато солдатів померло від хвороб, а не від руки ворога.

Приблизно 17 тисяч солдатів поспіхом зібрали у місті Тампа, штат Флорида. Серед них була і Перша кавалерія добровольців, відомих як «відважні вершники», а ще більше відомих тим, що другим за чином там був підполковник Теодор Рузвельт. Аби «не залишатись осторонь цієї гри» та щоб «підтвердити власні слова ділом», Рузвельт відразу після оголошення війни покинув департамент військово-морського флоту. Він пошив собі гідну уніформу у братів Бруксів і кинувся допомагати збирати полк добровольців, до якого увійшли спортсмени-студенти з Ліги плюща (Ліга ВНЗ північно-східних штатів, для організації студентських змагань), загартовані життям колишні в’язні, індіанці та снайпери з південно-західних штатів. Їхня висадка на південно-східному березі Куби була суцільним безладдям: коней помилково відправили деінде, і «відважні вершники» перетворились на «потомлених піших».

Бої на морі і на суші біля Сантьяго зламали опір іспанців. Вже 1 липня близько 7 тисяч американських солдатів відібрали укріплене селище Ель-Каней від ворожого гарнізону в 600 чоловік. Поки набагато чисельніша атакувала гору Сан-Хуан, менший військовий підрозділ, до якого входили і піші «відважні вершники», разом із чорношкірими солдатами з двох загонів кінноти захопили ворожу позицію на підступах до гори Кеттл. Пізніше Рузвельт заявив, що «волів очолити цю операцію, аніж прослужити три терміни в американському сенаті». Друг його в листі до дружини Рузвельта писав, що її чоловік «насолоджувався кров’ю і перемогою».

Ці дві битви допомогли американцям зайняти позиції, з яких вони, пішовши на захід і на південь, змогли взяти в облогу Сантьяго та іспанський флот. 3 липня іспанський флот зробив хоробру спробу визволитися, та його застарілі кораблі були качками супроти сучаснішого американського флоту, до якого входило п’ять лінкорів та два крейсери. Тут, як і в Манільській затоці, втрати були односторонні: 474 іспанців вбито або поранено, 1750 взято в полон, при 1 вбитому та 1 пораненому з американського боку. Сантьяго здалося 17 липня, а вже 25 липня американські війська майже без опору ввійшли в іспанське Пуерто-Ріко.

Наступного дня іспанський уряд виступив із пропозицією миру. Після двотижневих переговорів 12 серпня (коли ще не минуло й 4-х місяців з початку війни і з дня захоплення Маніли) було підписано перемир’я. У мирному протоколі зазначалось, що Іспанія має відмовитися від Куби, а США повинні анексувати Пуерто-Ріко та зайняти Манілу після передачі влади на Філіппінах.

Загалом у чотиримісячній війні від хвороб та поранень загинуло 60 тисяч іспанських солдатів. Із понад 274 тисяч американців, які несли службу на цій війні, під час демобілізації померло приблизно 6 тисяч, проте тільки 379 загинуло у бою. Більшість померла від малярії, черевного тифу, дизентерії та жовтої гарячки. Саме таку ціну заплатили США за те, аби вийти на світову арену як могутня держава, з усіма перевагами та проблемами метрополії.

Дата добавления: 2014-01-04