Зародження дисидентського руху в 50-х рр. XX століття

За часів Хрущова зі збройним спротивом ОУН та УПА та боротьбою за незалежність України було закінчено.

Водночас зі спробами змін у офіційній політиці щодо суспільно-політичного життя України став розвиватися дисидентський рух — опозиційних рух проти панівного державного ладу, який виник у середині 50-х років. Він виник як протест проти антинародних дій партійно-державного режиму, недотримання ним конституційних положень та очевидних порушень соціальної справедливості.

Передумовами та причинами появи дисидентського руху були:

• поява світового правозахисного руху, спричинена прийняттям ООН Загатьної декларації прав людини (10 грудня 1948 р.);

• лібералізація радянського режиму в часи «відлиги» при збереженні монопольної влади бюрократичної партійної верхівки в СРСР;

• антикомуністичні виступи в країнах Східної Європи;

• постійні утиски та обмеження владою культурного та духовного життя, русифікація України.

Дисиденти спочатку виступати проти недоліків існуючої системи, ігнорування марксистсько-ленінських

ідей, порушення законів, прав людини, свободи слова, совісті і друку, за вільний розвиток української мови і культури, за правдиве висвітлення історії.

Формами боротьби дисидентів були

• протести, звернення до керівників країни «відкриті листи» до ООН;

• поширення офіційно забороненої літератури, підпільні видання - «самвидав», передача на Захід заборонених творів і видання їх в Європі - «тамвидав»;

• створення дисидентських організацій;

• акції солідарності з іншими народами

Першим документом цього руху став «Відкритий лист до ООН», надісланий українськими політв'язнями з Мордовії (1955 р.).

Рух дисидентів умовно поділяється на напрями.

• національно-визвольний — боротьба за вільний розвиток української мови та культури, національне відродження, самостійність України;

• правозахисний — вимоги дотримання в СРСР основних прав і свобод людини, викриття злочинів тоталітарної системи;

• релігійний — за відновлення в Україні заборонених релігійних конфесій, дотримання свободи віросповідання;

• марксистський (рух за «демократичний соціалізм») - за встановлення «реального соціалізму», «соціалізму з людським обличчям».

Особливістю дисидентського руху в Україні, на відміну від російського, було поєднання правозахисник і національно-визвольних ідей.

Посилення боротьби з релігією. Восени 1954 р. з'явилася постанова ЦК КПРС «Про помилки в проведенні науково-атеїстичної пропаганди серед населення». За рішенням Ради у справах Російської православної церкви при Раді Міністрів СРСР від 17 серпня 1955 р. відмінено реєстрацію членів виконавчих органів і ревізійних комісій приходських церков. У 1956 р. почалося повернення репресованих священиків, у тому числі ліквідованої 1946-1949 рр. Української греко - католицької церкви

Однак наприкінці 50-х років становише різко змінилося КПРС брала курс не побудову комунізму, на форсоване «подолання» релігійності надзвичайно посиливши адміністративне втручання і діяльність релігійних організацій. Прийняті тоді акти значно обмежили можливості відкриття церков, проте істотно полегшили їх закриття передавши вирішення цього питання з відання Ряди Міністрів УРСР у компетенцію облвиконкомів. Місцеві органи влади встановили жорсткий контроль за священиками, релігійними громадами, фінансовою і господарською діяльністю церкви.

Восени 1958 р. Рада Міністрів СРСР прийняла кілька постанов, спрямованих на ліквідацію монастирів. За рішенням Ради Міністрів УРСР, площа землі що перебувала в користуванні всіх монастирів України, зменшилася майже в шість разів. У 1958 р. в СРСР налічувалось 63 монастирі і скити, з них в Україні 32 монастирі та 8 скитів. Зусиллями партійних і державних органів лише за літо 1959 р. в Україні було закрито 8 монастирів і скитів.

Восени 1958 р. прийнято постанову про податки на виробництво свічок у церковних майстернях, яка послаблювала економічну основу існування церкви. Навесні 1959 р. Рада у справах Російської православної церкви при Раді Міністрі» СРСР відновила реєстрацію членів виконавчих органів і ревізійних комісій приходських церков, яку здійснювали уповноважені цієї Ради або місцеві радянські органи Того ж 1959 р. за рішенням Президії ЦК КПРС було вжито заходи, спрямовані на припинення паломництва і закриття святих місць. Усе це відображало новий наступ на церкву, яку М. Хрущов називав «агентурою буржуазної ідеології».

Навесні 1961 р. Рада Міністрів УРСР прийняла постанову «Про посилення контролю за виконанням законодавства про культи».

У 50-60-і рр. в Україні намагалися існувати дисидентські організації.

• 1956 р. - «реалістичний робітничий гурток демократів» (Донбас, лідер €. Донченко), який видавав рукописний часопис «Свободное слово». Мета організації: демократшувати СРСР - створення альтернативи для КПРС проведення вільних виборів; передання землі селянам

• 1956-1959 рр. - «Об'єднання» (Львів, лідери - В. Леонюк, Я. Гасюк, Б. Христинич), що виступало за незалежність України;

• у 1959 р. в Західній Україні утворена Українська робітничо-селянська спілка (УРСС), метою якої було здобуття незалежності України мирним шляхом Автор програми спілки, один з її організаторів, юрист Левко Лук'яненко, соратник - І. Кандиба У 1961 році за доносом спілку було викрито. Її членів засудили до тривалих строків ув'язнення, а Л. Лук'яненка - до страти, яку замінили на 15-річне ув'язнення;

• 1964-1967 рр. - Український народний фронт (лідер Д Квацько), який видавав рукописний журнал «Воля і Батьківщина» і вистуліав за незалежність України.

Найвідомішою працею цього часу стала робота літературного критика з Києва І. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» написана 1965 р. і перекладена потім кількома європейськими мовами. Книга була своєрідним протестом проти проведених 1965 р. арештів українських дисидентів, звинувачення їх в антирадянській діяльності.

Дата добавления: 2014-01-04