Військові поразки УНР

Звільнившись від умов Брестського мирного договору, більшовики розпочали підготовку до захоплення влади в Україні. Вони створили з незадіяних на фронтах військових формувань Українську радянську армію, яка в грудні 1918 р. розгорнула наступ на Харків і Київ. У січні 1919 р. радянські війська захопили Харків.

Уряд Директорії звернувся до Москви із запитом, чому російське військо без оголошення війни вторглося до України. Більшовицьке керівництво відповіло, що російських військ в Україні нема, а воєнні дії відбуваються між військами Директорії і радянського уряду України.

Складність ситуації була пов’язана не стільки з масовим наступом Червоної армії, скільки з розвалом військ самої Директорії. 12 січня більшовики захопили Чернігів і наблизились до Броварів, де розташувалася 40-тисячна петлюрівська армія. Війська УНР мали чотирьохкратну перевагу в живій силі, але незважаючи на це, після трьохденних боїв відступили. У січні 1918 р. Дніпровська дивізія, яка була розташована під Києвом, разом із селянами довколишніх сіл поставила перед Директорією вимогу передати владу Радам і націоналізувати великі підприємства. С.Петлюра направив проти бунтівників своє військо. Але петлюрівці були розбиті, а частина їх перейшла на бік більшовиків. Наприкінці січня збільшовизувалися частини Задніпровської дивізії, які перебували на Півдні України. Вони вийшли з під контролю Директорії і почали бойові дії на боці Червоної армії проти білогвардійців та військ Антанти. На підтримку Рад стали загони Н.Махна, який спочатку уклав союз з С.Петлюрою та одержав від нього зброю, а потім перейшов до більшовиків. Армія УНР танула на очах. У середині грудня 1918 р. вона нараховувала 100 тис. чол., а наприкінці січня 1919 р. (тобто через півтора місяця) від неї залишилося тільки 21 тис. вояків.

Уряд Директорії, намагаючись знайти вихід із складної ситуації, відправив до Москви дипломатичну місію для переговорів з Москвою. Вона погоджувалась на проголошення радянської влади та укладення економічного договору між УНР і РСФРР. Натомість радянській Росії пропонувалося припинити наступ своїх військ в Україні і визнати незалежність УНР. Але місія закінчилась провалом, оскільки Москва, враховуючи падіння авторитету Директорії, вже не сприймала її як рівноправного партнера. Після цього Директорія 16 січня 1919 р. офіційно оголосила себе у стані війни з радянською Росією. Більшовики відповіли на це наступом на Полтаву, Катеринослав, Донбас. 5 лютого 1919 р. радянські війська увійшли до Києва, а на початку березня наблизились до Вінниці де знаходилась Директорія.

Уряд Директорії звернувся до Москви із запитом, чому російське військо без оголошення війни вторглося до України. Більшовицьке керівництво відповіло, що російських військ в Україні нема, а воєнні дії відбуваються між військами Директорії і радянського уряду України.

Складність ситуації була пов’язана не стільки з масовим наступом Червоної армії, скільки з розвалом військ самої Директорії. 12 січня більшовики захопили Чернігів і наблизились до Броварів, де розташувалася 40-тисячна петлюрівська армія. Війська УНР мали чотирьохкратну перевагу в живій силі, але незважаючи на це, після трьохденних боїв відступили. У січні 1918 р. Дніпровська дивізія, яка була розташована під Києвом, разом із селянами довколишніх сіл поставила перед Директорією вимогу передати владу Радам і націоналізувати великі підприємства. С.Петлюра направив проти бунтівників своє військо. Але петлюрівці були розбиті, а частина їх перейшла на бік більшовиків. Наприкінці січня збільшовизувалися частини Задніпровської дивізії, які перебували на Півдні України. Вони вийшли з під контролю Директорії і почали бойові дії на боці Червоної армії проти білогвардійців та військ Антанти. На підтримку Рад стали загони Н.Махна, який спочатку уклав союз з С.Петлюрою та одержав від нього зброю, а потім перейшов до більшовиків. Армія УНР танула на очах. У середині грудня 1918 р. вона нараховувала 100 тис. чол., а наприкінці січня 1919 р. (тобто через півтора місяця) від неї залишилося тільки 21 тис. вояків.

Уряд Директорії, намагаючись знайти вихід із складної ситуації, відправив до Москви дипломатичну місію для переговорів з Москвою. Вона погоджувалась на проголошення радянської влади та укладення економічного договору між УНР і РСФРР. Натомість радянській Росії пропонувалося припинити наступ своїх військ в Україні і визнати незалежність УНР. Але місія закінчилась провалом, оскільки Москва, враховуючи падіння авторитету Директорії, вже не сприймала її як рівноправного партнера. Після цього Директорія 16 січня 1919 р. офіційно оголосила себе у стані війни з радянською Росією. Більшовики відповіли на це наступом на Полтаву, Катеринослав, Донбас. 5 лютого 1919 р. радянські війська увійшли до Києва, а на початку березня наблизились до Вінниці де знаходилась Директорія.

15 березня С.Петлюра, перегрупувавши своє військо, несподівано для більшовиків перейшов у наступ в районі Коростень-Бердичів з метою відбити Київ. Радянські частини почали відступати, і петлюрівці підійшли до столиці на 50 км. Однак далі розвинути успіх не змогли. Більшовики перекинули під Київ частини з інших ділянок фронту і посунули петлюрівців. У квітні радянські війська захопили Житомир, Кам’янець-Подільський, Гусятин, Новоград-Волинський та ін. міста.

Успішно діяли більшовики проти Директорії і на південній ділянці фронту. Петлюрівці були тут майже повністю розбиті, а залишки їх військ відійшли за румунський кордон. За короткий час майже вся територія Правобережної України опинилася під владою більшовиків.

У травні 1919 р. С.Петлюра реформував своє військо. Він викоренив партизанщину і зміцнив дисципліну. Це дало Директорії змогу стабілізувати фронт на лінії Старокостянтинів - Проскурів - Кам’янець-Подільський. Але перехопити втрачену ініціативу у боротьбі з більшовиками не вдалося. Армія УНР відчувала серйозні проблеми з матеріальним постачанням та озброєнням.

Дата добавления: 2014-01-04