Причини появи та розвитку ринку похідних цінних паперів. Їх види

Основною причиною появи та розвитку ринку строкових угод було бажання виробників та покупців продукції зменшити вплив небажаних цінових змін на результати проведення майбутніх операцій купівлі-продажу цієї продукції на ринку. Ринок строкових угод став одним із механізмів страхування від ризиків цінових змін на реальному ринку. Під небажаними ціновими змінами на ринку можна розуміти зміни цін на широке коло фінансових, матеріальних активів, а також зміни різноманітних інструментів та індикаторів фінансового ринку. Це можуть бути зміни цін на продукцію, акції, зміни процентних ставок, валютних курсів тощо. Тому можна стверджувати, що ринок строко­вих угод є ефективним механізмом страхування від цінового, процентного, валютного та інших фінансових ризиків.

У сучасних умовах деривативи виконують 2 важливі функції:

- створюють механізми для проведення операцій хеджування цінових ризиків – хеджери;

- дозволяють біржовим спекулянтам гарантувати свої прогнози і здійснювати спекулятивні операції з метою отримання доходу від різниці у цінах – спекулянти.

Використання строкових угод дає змогу учасникам ринку зменшити ступінь ризику майбутніх операцій з купівлі-продажу активів на ринку, зменшуючи водночас і можливі прибутки чи збитки від таких операцій. При цьому продавець певного виду продукції страхується за допомогою строкового контракту від можливого падіння ціни на дану продукцію в момент, коли йому потрібно буде її продати, а покупець продукції — від можливого зростання цін на момент купівлі даної продукції на ринку.

Таке страхування від можливої несприятливої зміни цін на цей актив на реальному ринку за допомогою проведення операцій на ринку строкових угод називають хеджуванням. Хеджуванням в основному займаються безпосередні власники активів. Розрізняють довге та коротке хеджування.

Довге – придбання на ринку строкового контракту на купівлю певного активу.

Коротке – придбання на ринку строкового контракту на продаж певного активу.

Тих, хто грає на підвищення цін, називають "биками", а тих, хто на пониження, — "ведмедями".

Коротке хеджування використовують власники активу для страхування від можливого падіння цін на цей актив, якщо такий актив потрібно через деякий час продати на ринку. Довге хеджування ви­користовують майбутні покупці для страхування від небажаного зростання цін на той актив, який буде згодом придбаний ними на ринку.

У цілому ринок строкових угод не тільки слугує ефективним ме­ханізмом страхування цінових ризиків, а й є високодохідним об'єк­том інвестування вільних фінансових ресурсів.

Одні зі строкових угод є обов’язковими до виконання, інші дають право виконати чи не виконати угоду. Одні орієнтовані на поставку активу, покладеного в основу угоди, інші практично ніколи не закінчуються реальною поставкою активу. Одні укладаються виключно на біржі, інші можуть бути як біржовими, так і позабіржовими. При чому біржові строкові контракти передбачають дострокове й одностороннє припинення зобов'язань через укладання угоди, протилежної за напрямом операції відповідному строковому контракту.

Основними деривативами є форвардні та ф’ючерсні контракти, опціони, свопи. Оскільки всі вони пов’язані з виконанням певних дій протягом визначеного періоду часу, то їх ще називають строковими контрактами. Вони визначаються своїми специфікаціями – юридичними документами, в яких обумовлюються обсяг базового активу, термін виконання, валюта розрахунку, спосіб виконання тощо.

Розвиток фінансового ринку, як і інші сфери економіки, потребують втілення інновацій, якими сьогодні є впрова­дження і розвиток похідних фінансових інструментів. Інвес­тувати кошти можна в статутний капітал, в цінні папери, в нерухомість, у золото, в іноземну валюту тощо. На сучас­них розвинутих фінансових ринках одним із найпопулярніших способів інвестування є використання похідних цінних паперів або деривативів.

На вітчизняному фінансовому ринку перед його учасни­ками останнім часом постала проблема зменшення власних ризиків. Вирішенню цієї проблеми можуть допомогти нові фінансові інструменти, які створюють можливості запобіган­ня ризику, являючи собою елементи біржового страхування, а конкретними фінансовими інструментами, що забезпечують ризик, є похідні цінні папери: опціони, ф'ючерси та інші.

Похідні фінансові інструменти або деривативи — особ­лива група, яка має встановлені законодавством реквізити і засвідчує зобов'язання, внаслідок виконання яких відбу­вається перехід права власності на базовий актив або про­водяться розрахунки на підставі ціни (величини) базового активу.

Похідні цінні папери — цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов'язаний з правом на придбання чи продаж про­тягом строку, встановленого договором, цінних паперів, ін­ших фінансових та/або товарних ресурсів. Ціни на по­хідні фінансові інструменти встановлюються залежно від цін активів, які покладено в їх основу, і називаються базовими активами. Базовими активами можуть бути цінні папери, процентні ставки, фондові індекси, товарні ресурси, дорого­цінні метали, іноземна валюта тощо. Отже, особливість по­хідних фінансових паперів (деривативів) полягає в тому, що їх інвестиційна віддача залежить від тих фінансових інстру­ментів, від яких вони походять, тобто їх обіг пов'язаний з обігом базових фінансових активів. Слід зауважити, що предметом похідного контракту можуть виступати не лише фінансові інструменти, але й біржові товари, відповідно до цього розрізняють фінансові і товарні деривативи.

Похідні фінансові інструменти (деривативи) дістали свою назву від англійського терміну «derivative» — «похідний», оскільки їх вартість є похідною від вартості базових інстру­ментів, покладених в основу угоди.

У міжнародній практиці найпоширенішими видами деривативів є форвардні та ф'ючерсні контракти, опціони і своп контракти, а найпопулярнішими видами базових фінансових інструментів — валюта, грошові кошти у формі кредитів і депозитів, цінні папери, фондові індекси.

У вітчизняній практиці на фінансовому ринку більш ши­рокого застосування здобули операції з традиційними фінан­совими інструментами, з угодами, предметом яких є грошові кошти (або їх еквіваленти), такі як кредиторська і дебіторська заборгованість; векселі; акції; облігації; факторинг, форфейтинг, фінансова оренда; гарантії кредитної лінії, страхові уго­ди фінансового характеру тощо.

До похідних інструментів можуть відноситися й інші уго­ди фінансового характеру, інвестиційні характеристики яких залежать від базового активу, наприклад, інвестиційні сертифікати — цінні папери, емітовані інвестиційним фондом чи інвестиційною компанією (сума загальної емісії не повин­на перевищувати 15-кратного розміру статутного фонду емі­тента), які засвідчують внесення вкладу їх власником в інвес­тиційний фонд і дають право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Метою інвестування в даному випадку є можливість зменшити свої ризики, оскільки за інвестиційним сертифікатом стоїть значна кількість цінних паперів — інвестиційний порт­фель емітента, яким керують професійні менеджери.

Перелік похідних інструментів постійно розширюється за­вдяки фінансовому інжинірингу, який направлений на розроб­ку і впровадження в практику нових фінансових контрактів.

Основні функції похідних фінансових інструментів:

^ посвідчення прав, які випливають із володіння основним папером (сертифікат акцій, облігацій);

^ надання додаткових пільг власникам основного папера (опціон, варант, ордер);

^ забезпечення функціонування основного папера (купон);

^ прогнозування динаміки курсів і страхування власників цінних паперів від їх падіння (ф 'ючерс, опціон);

^ можливість заміни основного папера його сурогатною формою (сертифікати акцій та облігацій, депозитарні роз­писки);

^ забезпечення проникнення основного папера на іноземні фондові ринки (депозитарні розписки).

Похідні цінні папери мають більш ризикований характер, ніж основний цінний папір, оскільки ризик за останнім дода­ється до ризиків за похідними цінними паперами.

Критеріями віднесення фінансового інструменту до групи похідних є:

— залежність його ціни безпосередньо або опосередкова­но від ціни або характеристики базового активу;

— стандартизація умов виконання зобов'язань за фінансо­вим інструментом;

— наявність сукупності документів, які мають один ба­зовий актив, однаковий термін обігу і термін виконання зо­бов'язань;

— відповідність обсягу та якості базового активу встанов­леним стандартам.

Економічний зміст похідних фінансових інструментів по­в'язаний з причиною їх появи. Деривативи виникли як відпо­відь на зростаючий рівень ризику у зв'язку з мінливістю цін, запропонувавши учасникам ринкових відносин механізми зниження цих ризиків. Процедура попередньої домовленості щодо умов операції обміну, яка має відбутися в майбутньому, дозволяє і продавцеві, і покупцеві протягом форвардного пе­ріоду стати незалежними від ризику зміни ринкової ціни ба­зового інструменту. Якщо строкова (майбутня, форвардна) ціна показує прибуток порівняно з витратами виробництва, то товаровиробник може уникнути цінового ризику, уклавши угоду про продаж товару ще до завершення виробничого процесу. Якщо ця ціна не покриває витрат, то вона стимулює виробництво даного товару взагалі.

Таким чином, за своїм призначенням похідні інструмен­ти спрямовані на створення механізмів захисту виробників і споживачів від ризиків з погляду умов придбання та реалі­зації товарів і фінансових інструментів, дозволяючи уника­ти цінових ризиків тим суб'єктам господарювання, які не бажають ризикувати. В цілому строкові угоди дають змогу розділити на складові ті ризики, які притаманні базисним інструментам, і одночасно перерозподілити їх між учасни­ками угоди. Це дозволяє торгувати ризиками окремо від ба­зисних інструментів, тобто здійснювати трансферт цінових ризиків.

За економічним змістом ринок похідних фінансових ін­струментів — це сукупність економічних відносин щодо пе­рерозподілу ризиків, які виникають у процесі обміну фінансо­вими інструментами чи товарами.

Дата добавления: 2014-01-04