Тема 5. Туристичні формальності

5.1. Види формальностей у міжнародному туризмі
Формальність — це переважно обов'язкова дія, передбачена встанов¬леними правилами, або дотримання певної форми чи процедури. Фор¬мальності в міжнародному туризмі — це дії і процедури, пов'язані з обов'язковим виконанням туристами, які перетинають державний кор¬дон, встановлених правил, що регулюють порядок виїзду, в'їзду і перебу¬вання в іншій країні. Правила для мандрівників встановлюються на підставі міждержавних договорів, чинних міжнародних норм і місцевих звичаїв і є обов'язковими для туристів, туристичних фірм, інших органі¬зацій, які мають відношення до міжнародного туризму. Туристичні фор¬мальності держави запроваджують з метою державної безпеки, боротьби з незаконною міграцією, міжнародним тероризмом, торгівлею наркотика¬ми, проституцією тощо, а також для гарантування безпеки мандрівників і захисту навколишнього середовища. Туристичні формальності безпосе¬редньо стосуються самих туристів: оформлення закордонних паспортів і віз, проходження митних процедур, валютний, медичний і санітарний контроль. Туристичні фірми теж зобов'язані дотримуватися адміністра¬тивних формальностей, до яких належать оформлення ліцензії, сертифіката відповідності на створюваний турпродукт, реєстрація в МЗС, присвоєння туристичного референс-номера, акредитація в іноземних посольствах.
Туристичні формальності можна поділити на такі види: поліцейські; паспортні та візові; сплата мита і валютний контроль; медико-санітарні; формальності безпеки і страхові.
Недотримання хоча б однієї з формальностей може перешкодити виїз¬ду туриста за кордон. Жорсткість формальностей впливає на міжнародні туристичні потоки, ускладнюючи пересування людей. Не сприяють зро¬станню кількості туристичних поїздок, наприклад, складна і затягнута в часі процедура оформлення виїзних документів, надмірно високий кон¬сульський збір, запровадження обмежень на обмін валюти.
Загальна декларація прав людини, прийнята на сесії Генеральної Асамб¬леї ООН 1948 р., проголосила рівність усіх людей без будь-якої дискримі¬нації, право на життя, на волю й особисту недоторканність, на відпочинок і соціальне забезпечення, на захист прав та ін. Відповідно до Загальної декларації, всі держави світового співтовариства, великі та малі, є юри¬дично рівними і зобов'язані поважати суверенні права людини й інших держав. Загальна декларація прав людини стала першим міжнародним документом історичного значення, який проголосив основні права і сво-боди людини. її основні положення слугують правовим фундаментом міжнародного туризму. На ній, зокрема, базується Манільська декларація зі світового туризму (1980), яка проголосила право громадянина на відпо¬чинок, свободу подорожей і туризму як найважливіший фактор розвитку туризму й індивідуальності туриста. У сфері одержання послуг турист не має обмежень і не може бути дискримінований за національними і расо¬вими ознаками, статтю чи релігією. Усіма міжнародними нормами туризм визнаний загальнолюдським явищем, і ніхто не може бути обмежений у можливості здійснити подорож. Водночас право громадян на свободу подорожей припускає обов'язкове дотримання правил міжнародного туриз¬му, повагу законів і місцевих звичаїв відвідуваної країни і виїзд із від¬відуваного місця в зазначений термін.
Головну роль у гармонізації і спрощенні формальностей відіграє держа¬ва. Державне регулювання туристичних формальностей передбачає су¬купність державних заходів однієї чи групи держав, спрямованих на за¬провадження взаємно прийнятних умов і спрощених правил, які дозволяють кожній людині брати участь у міжнародному туризмі.
Основна мета державного регулювання туристичних формальностей — сприяти свободі подорожей і доступу максимальної кількості людей до міжнародного туризму. Державні органи повинні своїми рішеннями, з од¬ного боку, створювати умови, сприятливі для розвитку туристичної діяль¬ності, з іншого — гарантувати свободу і безпеку туристичних поїздок і відвідувань, запроваджуючи такі прикордонні, митні, медичні й інші формальності, які не заважатимуть розвитку міжнародного туризму. Підвищену увагу до розвитку туризму, крім урядів, виявляють національ¬ні парламенти. Так, у Європейському парламенті й національних парла¬ментах деяких європейських держав створено спеціальні групи і комісії з туризму, які розробляють загальну стратегію й законопроекти, що сприя¬ють розвитку туризму.
Способи державного регулювання формальностей у сфері туризму:
— ухвалення законів і нормативних актів, спрямованих на впорядку¬вання й удосконалення туристичних формальностей;
— ліцензування, стандартизація в туристичній індустрії, сертифікація туристичного продукту;
— запровадження правил в'їзду, виїзду і перебування на території країни тимчасового проживання;
— створення сприятливих умов для митного і валютного регулюван¬ня;
— захист прав та інтересів мандрівників, гарантування їхньої безпе¬ки;
— сприяння підготовці кадрів і розвитку наукових досліджень у сфері туристичних формальностей.
Починаючи з 1921 р. Ліга Націй, Організація Об'єднаних Націй, а з 1975 р. — Всесвітня організація туризму (UNWTO), національні тури¬стичні адміністрації і міжнародні організації вважали спрощення фор¬мальностей одним із головних своїх завдань. У 1944 р. на чиказькій конференції Міжнародна організація цивільної авіації однією з перших запропонувала уніфікувати закордонні паспорти. У 1954 р. була ухвалена Конвенція про митні пільги для туризму.
У 50—90-ті роки XX ст. Всесвітня організація охорони здоров'я, Рада митного співробітництва, Міжнародна морська організація, Міжнародна організація цивільної авіації, діючи в тісному контакті з UNWTO, ухва¬лили рекомендації з питань медичного, прикордонного та митного кон¬тролю, затверджені відповідними документами.
У межах світового співтовариства роботу з регулювання туризму та його формальностей провадить міжурядова організація в сфері туризму — UNWTO.
У 1994 р. UNWTO створила Комітет з якості туристичного обслугову¬вання, основними напрямами діяльності якого стали:
— спрощення туристичного обміну і формальностей;
— узгодження законодавчого порядку регулювання туризму, у тому числі за надзвичайних обставин (епідемій, стихійних явищ та ін.);
— надання допомоги в розробці державної політики щодо налагодження раціональної взаємодії між сторонами, які беруть участь у туризмі.
Усім країнам рекомендувалося заснувати національний орган (комітет з якості туристичного обслуговування), аналогічний до створеного UNWTO Комітету, який би координував діяльність з упорядкування і спрощення положень, формальностей і процедур, які стосуються туристичних подо¬рожей, поїздок і перебування туристів.
Надаючи особливого значення гармонізації вимог до туристичних фор¬мальностей, а також безпеці й захисту туристів, UNWTO багаторазово включала перелічені питання в документи, ухвалені на найважливіших форумах і нарадах: у Манільську декларацію зі світового туризму (1980),
Гаазьку декларацію з туризму (1989), Резолюцію щодо спрощення поїздок, а також з безпеки і захисту туристів (1991), у документи Міжнародної конференції з безпеки туризму і зменшення ризиків при подорожах (Швеція, 1995), Міжнародного форуму з туризму в Іспанії (1995), а також у Глобальний етичний кодекс туриста (1999).
Учасники форумів UNWTO визнали, що держава повинна сприяти спрощенню і регулюванню туристичних формальностей, що має важливе значення для розвитку туризму у світі. У результаті були прийняті відповідні пакети рекомендацій у цій сфері стосовно поліцейських, паспортних, візових, митних, валютних, медико-санітарних формальностей і формальностей безпеки.
Поліцейські формальності: приведення паспортів у відповідність зі стандартами ІКАО, що дає змогу здійснювати перевірку за допомогою комп'ютерних систем.
Паспортні формальності: встановлення терміну дії паспорта не менше п'яти років із необмеженою кількістю поїздок; децентралізація паспортних служб; скорочення термінів і спрощення процедури оформлення закордонних паспортів; запровадження поміркованого збору за оформлення паспорта; зберігання закордонного паспорта у власника без права його конфіскації.
Візові формальності: взаємне визнання візи низкою держав; в окремих поширення чинності візи до 12 місяців на один чи кілька в'їздів у всі пункти і по всіх маршрутах, відкритих для туристів; безвізовий в'їзд на термін до трьох місяців; запровадження єдиного консульського збору незалежно від громадянства туриста.
Митні формальності: запровадження для туристів пільгових митних податків, зборів; надання митних пільг (у тому числі скасування податків) на ввезення устаткування для готелів та інших туристичних об'єктів; включення деяких податків і зборів на утримання і відновлення туристичних об'єктів у структуру непрямого оподатковування, у вартість квитків замість прямого збору валюти з відвідувачів.
Валютні формальності (за рекомендаціями UNWTO: можливість отримувати в країні, з якої туристи виїжджають, вільно конвертованої валюти, необхідної для їхніх поїздок; дозвіл на ввезення валюти в розмірі,зазначеному в митній декларації; обмін ввезеної валюти тільки на добровільній основі; забезпечення можливості зворотного обміну валюти при виїзді з країни перебування; надання туристам права мати при виїзді достатні суми в національних грошових одиницях для зворотної поїздки своєю країною; надання туристам і відвідувачам повної інформації про правила і поточний курс обміну валюти; розміщення в обов’язковому порядку необхідної інформації на контрольно-пропускних пунктах в’їзду.
Медико-санітарні формальності: розширення співпраці національних туристичних адміністрацій з санітарно-епідеміологічними організаціями й органами охорони здоров'я в справі надання вичерпної інформації ме¬дичного характеру всім зацікавленим особам; укладання багатосторонніх державних договорів щодо надання невідкладної медичної допомоги всім без винятку туристам; у разі захворювання в гострій формі чи смерті не¬гайне повідомлення консульства і родичів; перевезення тіла на батьків¬щину чи його поховання; швидке оформлення потрібних документів.
Формальності безпеки: впровадження жорстких вимог до безпеки туристів і зменшення ризиків при подорожах; забезпечення дотримання екологічних норм на туристичних об'єктах і в регіонах відвідування.
Ці рекомендації ґрунтуються на основних принципах спрощення ту¬ристичних формальностей, сформульованих у документах Будапештської конвенції (1989) і майже повністю повторених у документах Гаазької де¬кларації з туризму.
Великі міжнародні туристичні асоціації, наприклад, Туристична асо¬ціація країн Азії і Тихого океану (ПАТА), одним із своїх найважливіших завдань вважають сприяння співпраці з питань спрощення прикордонних формальностей, валютних і митних правил та інших норм.
Попри суттєві відмінності, міжнародний і внутрішній туризм є взаємо¬залежними і виступають свого роду взаємними каталізаторами. Так, вну¬трішній туризм сприяє освоєнню нових рекреаційних ресурсів і районів, створенню туристичної інфраструктури, підготовці фахівців і тим самим пожвавлює інтеграційні процеси, формування єдиного світового тури¬стичного простору. З урахуванням вразливості міжнародного туризму, що є наслідком впливу різних факторів (різкі коливання валютних курсів, жорсткість правил повітряних перевезень та ін.), робота національних туристичних адміністрацій усіх країн повинна будуватися в тісному кон¬такті з усіма іншими зацікавленими організаціями, включаючи поліцію, асоціації готелів, туристичні асоціації і фірми, засоби масової інформа¬ції.
5.2. Поліцейські формальності
Під поліцейськими формальностями розуміють процедури, пов'язані з перевіркою дотримання громадянами, які перетинають державний кор¬дон при в'їзді і виїзді з країни, паспортно-візового режиму, з'ясуванням мети їхнього прибуття в країну, місцезнаходження і термінів перебуван¬ня.
Здійснення прикордонного контролю покладено на прикордонні служ¬би в міжнародних аеропортах, морських і річкових вокзалах, на шляхах міжнародного залізничного й автомобільного сполучення.
У багатьох країнах при проходженні на кордоні паспортного контролю необхідно заповнювати спеціальні картки прибуття. Дуже часто такі карт¬ки видаються ще на борту літака, в потязі безпосередньо перед в'їздом у країну. В них турист вписує свої прізвище та ім'я, місце народження (країну), професію, вказує мету поїздки й адресу постійного місця прожи¬вання (населений пункт чи країна). Це робиться з метою контролю за в'їздом-виїздом громадян, у тому числі іноземців (нерезидентів), а також з метою отримання інформації для туристичної статистики.
Підставою для пропуску через державний кордон туристів, транспорт¬них засобів, вантажів, товарів і тварин є наявність документів на право виїзду чи в'їзду (паспортів, віз та ін.). Не підлягають пропуску через дер¬жавний кордон іноземні громадяни, яким відповідно до законодавства країни не дозволений в'їзд чи заборонений виїзд із неї.
Пропуск туристів, їхніх транспортних засобів, товарів і вантажів через державний кордон регулюється законодавством країни в'їзду. Прикордон¬ний контроль включає перевірку підстав для пропуску через кордон, ви¬явлення і затримку порушників правил перетину кордону, вантажів, то¬варів і тварин, ввезення чи вивезення яких заборонено законодавством країни, а також порушників митного, імміграційного, санітарно-каран¬тинного, ветеринарного, транспортного та іншого видів контролю.
Туристи чи транспортні засоби, які перетинають державний кордон із порушенням встановлених законом правил, визнаються порушниками державного кордону.
Договором між двома і більше суміжними державами може бути вста¬новлений спрощений порядок пропуску туристів та інших осіб через дер¬жавний кордон. Позитивний приклад вирішення цієї проблеми подає Об'єднана Європа. У червні 1985 р. Нідерланди, Бельгія, ФРН, Франція і Люксембург підписали у Шенгені угоду про поетапне скасування пас¬портного і митного контролю для своїх громадян на загальних кордонах. За час, що минув після підписання угоди, до неї приєдналися інші євро¬пейські країни, а в її текст були внесені доповнення й уточнення: чіткой однозначно окреслено зовнішні кордони ЄС, з метою збереження й зміц¬нення суспільної безпеки запроваджені єдині консульські правила, норми і порядок перетину кордонів ЄС.
При виїзді з країни пізніше передбаченого візою терміну прикордонний контроль деяких країн за встановлену законодавством плату може про¬довжити чинність візи іноземним туристам, а за тривалого проживання без візи позбавити права відвідувати цю країну на термін від шести міся¬ців до трьох років.
Поліцейські формальності, пов'язані з процедурою контролю за дотри¬манням правил і термінів перебування іноземних туристів у країні і виїз¬ду з неї, в багатьох країнах виконує спеціально створена туристична поліція. В її функції входить також перевірка наявності у туристичних фірм ліцензій, прийом скарг туристів, організація роботи ліній зв'язку термінової допомоги, боротьба з наркотиками і проституцією, охорона пам'ятників і об'єктів туризму. Поселяючись у готель, кожен іноземний громадянин заповнює спеціальну форму — картку прибуття, в якій вказує свої паспортні дані: прізвище, ім'я, по батькові, дату народження, грома¬дянство, мету приїзду, термін перебування, адресу постійного місця про¬живання та ін. Як правило, у цій же формі наводяться основні правила проживання і режим роботи готелю, включаючи правила пожежної без¬пеки. Підпис туриста є свідченням того, що він ознайомлений із прави¬лами, цінами на проживання й обслуговування. Потім відомості з картки прибуття записуються в журнал реєстрації клієнтів готелю. Журнал і карт¬ки прибуття контролюються поліцейськими, імміграційними й іншими службами держави.
За порушення правил перебування в країні туристична поліція карає штрафами, ув'язненням чи достроковим виселенням з країни.

5.3. Паспортні формальності
Паспорт є офіційним документом, який засвідчує особу громадянина при виїзді за межі країни, перебуванні за її межами і в'їзді у свою країну. Це основна функція паспорта. У паспорті громадянина України, призна¬ченому для поїздок за кордон, вказуються двома мовами (англійською та українською): прізвище й ім'я мандрівника; його стать, вік, дата і місце народження; номер паспорта, дата видачі та термін його дії; орган, який видав паспорт. Відповідно до чинного законодавства і конституційних гарантій на право вільного переміщення громадян, паспорт надає право на вільний виїзд за межі країни і повинен зберігатися в його власника, за винятком випадків, передбачених законодавством країни.
Римська конференція з міжнародних подорожей і туризму (1963) ре¬комендувала урядам узгодити універсальні вимоги до паспортних фор¬мальностей, зокрема, привести закордонні паспорти всіх держав у від¬повідність до стандартів ІКАО, що уможливить їх перевірку за допомогою комп'ютерних систем.
Крім звичайних закордонних паспортів тієї чи іншої держави, в між¬народних поїздках з метою туризму можуть використовуватися міжна¬родні студентські картки — International Student Identity Card (ISIC) (посвідчення особи), а в окремих випадках (не по лінії туризму) — інші документи:
— паспорт (посвідчення особи) іноземця чи особи без громадянства, який видається іноземному громадянину, що постійно проживає в дер¬жаві;
— дипломатичні, консульські, службові паспорти;
— сімейні паспорти на чоловіка і дружину (з дітьми чи без дітей);
— паспорт (посвідчення особи) дитини;
— паспорт моряка;
— інші спеціальні документи.
Відповідно до закону "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну", основними документами, на підставі яких громадяни України можуть виїжджати і в'їжджати в Україну, визнані:
— паспорт;
— дипломатичний паспорт;
— службовий паспорт;
— паспорт моряка.
Для оформлення закордонного паспорта громадянин України повинен подати:
— заяву відповідної форми зі зазначенням (якщо є) трудової діяльності за останні 5 років у двох примірниках;
— свій український паспорт і свідоцтва про народження дітей (якщо заявник просить внести відомості про них у свій паспорт чи видати їм паспорти);
— чотири власних фотографії встановленого зразка, а при внесенні відомостей про дітей — фотографії дітей;
— облікову картку;
— військовий квиток (для військовозобов'язаних);
— квитанцію про сплату державного збору й оплату вартості бланка паспорта.
Відомості про трудову діяльність у заяві посвідчуються за місцем пра¬ці (служби, навчання). Для підтвердження зазначених у заяві відомостей про трудову діяльність співробітник органу, що оформляє паспорт, має право вимагати від заявника пред'явлення трудової книжки. Датою по¬дання заяви вважається день подання всіх передбачених і належним чином оформлених документів. У разі оформлення паспорта за місцем прожи¬вання термін оформлення не повинен перевищувати одного місяця від дня подання заяви.
Паспорт видається терміном на десять років. У разі його втрати необхід¬но негайно звернутися з заявою в найближче відділення міліції чи дипло¬матичне представництво України за кордоном.
Якщо турист втратив паспорт, перебуваючи за кордоном, йому видаєть¬ся посвідчення, яке засвідчує особу громадянина України і надає йому право на в'їзд (повернення) до України. Посвідчення видає дипломатичне представництво чи консульська установа України на термін, необхідний для повернення додому, але не більше 15 днів. Щоб одержати таке по¬свідчення, заявник подає:
— заяву встановленого зразка;
— документ (довідку, протокол), виданий компетентним органом краї¬ни перебування, який підтверджує факт його звернення з приводу втрати паспорта;
— дві фотографії;
— документи, які дозволяють ідентифікувати особу заявника, встано¬вити його місце проживання в межах України (права водія тощо).
За відсутності в заявника документів, які підтверджують його особу, українське громадянство і місце проживання в межах України, диплома¬тичне представництво чи консульська установа України надсилає для перевірки відповідний запит у паспортно-візову службу МЗС України.
Діти, як правило, виїжджають на відпочинок у супроводі хоча б одно¬го з батьків, вихователів чи опікунів. Якщо неповнолітній виїжджає в іншу країну з одним із батьків, він повинен мати при собі, крім паспор¬та, нотаріально посвідчену згоду другого з батьків на його виїзд із зазна¬ченням країни і терміну виїзду. Якщо дитина виїжджає без супроводу батьків, вона повинна мати, крім паспорта, нотаріально посвідчену згоду обох батьків. Якщо ж батьки розлучені, згода другого з них не потрібна, але при цьому необхідно подати копію свідоцтва про розлучення. Якщо один із батьків заявить про свою незгоду на виїзд неповнолітньої дитини в турподорож за кордон, питання про можливість її виїзду вирішується в судовому порядку.
Укладаючи договір з туристом, багато турфірм включають до нього пункт, який передбачає, що турфірма не несе відповідальності за правиль¬ність оформлення закордонного паспорта клієнта. Відповідальність за правильність оформлення паспорта звичайно покладається на самого ту¬риста. Водночас, приймаючи документи від клієнта, туристична фірма зобов'язана звернути увагу на туристичні формальності: перевірити зов¬нішній вигляд і зміст паспорта туриста, дату закінчення терміну його чинності, переконатися в наявності підпису в паспорті його власника. Якщо в паспорт внесені відомості про дітей, необхідно також перевірити наявність вклеєної в паспорт фотографії дитини. Паспорт туриста повинен бути чинним на дату його повернення в країну з закордонної поїздки і не повинен мати технічних дефектів (пошкоджених сторінок, відклеєної фотографії, нечіткої печатки тощо). Якщо турист не пройшов паспортно¬го контролю через наявність перелічених недоліків, туристична фірма від¬повідальності не несе.
Студенти, школярі й викладачі всіх країн, подорожуючи за кордон, крім паспортів, можуть використовувати міжнародну студентську картку (посвідчення особи) International Student Identity Card (ISIC) — Єдине міжнародне студентське посвідчення.
Міжнародна конфедерація студентського туризму (МКСТ), заснована 1949 р. у Швеції, координує роботу навчальних центрів і студентських таборів у всьому світі. До неї входять п'ять асоціацій, одна з них із 1969 р. здійснює програму ISIC, яка забезпечує студентам знижки під час подо¬рожі, а також пільги, пов'язані з відвідуванням музеїв, театрів та інших культурно-видовищних заходів. Щорічно випускається близько 2 млн карток, а за більш ніж 50 років дії програми посвідчення ISIC одержали понад 50 млн студентів. Посвідчення ISIC визнаються в 90 країнах і ви¬користовуються, в тому числі, як своєрідна перепустка у студентські містечка. На їх підставі можна одержати місце (номер) у молодіжному готелі, пільгові квитки у музеї, театри та на виставки, пільги на прокат спортивного інвентарю. Мінімальний розмір знижки — 5 %, максималь¬ний — 100 %. Знижки від 10 до 50 % власники карток зазвичай одержу¬ють при купівлі квитків на літак, поїзд, автобус. Міжнародна конфедера¬ція студентського туризму щорічно організовує чартерні перевезення студентів багатьма закордонними авіакомпаніями. Запроваджено спеціаль¬ні молодіжні тарифи. Бронювання квитків і місць у готелях за посвідчен¬ням ISIC треба здійснювати заздалегідь. Деякі бари, кафе, клуби також надають знижки власникам карток (при вході до цих закладів, як прави¬ло, розміщено логотип ISIC).
3 1997 р. картки ISIC на підставі учнівського чи студентського квитка, аспірантського чи викладацького посвідчення видають школярам 12— 18 років, студентам, аспірантам і викладачам. Вартість картки — 6—8 дол. США на рік.

Дата добавления: 2014-01-04