Візові формальності

Для в'їзду в іншу державу і тимчасового проживання на її території туристу, як правило, потрібна віза.
Віза (від лат. visum — проглянуте) — дозвіл конкретній особі на в'їзд в іншу країну, виїзд з її території, транзитний проїзд через неї. Виходячи з цього, візи бувають в'їзними (entry visa), виїзними (exit visa) і транзит¬ними (transit visa).
Віза може бути одноразовою (на одноразовий в'їзд у країну у визначе¬ний період часу на певний термін) і багаторазовою (multy). На підставі багаторазової візи можна перетинати державний кордон кілька разів за визначений період часу (протягом трьох, шести місяців чи року). У деяких випадках у багаторазовій візі зазначається конкретна кількість поїздок і їхня тривалість (наприклад, 10 разів на рік тривалістю два тижні кожна поїздка). Візи можуть бути індивідуальними (проставляються в паспорт туриста) і груповими (окремий документ), шенгенські (на в'їзд у країни Шенгенської угоди), студентські (на навчання) та ін.
За призначенням візи поділяють на такі види: туристична (без права займатися оплачуваною діяльністю в країні призначення); гостьова (з правом роботи); службова (ділова, приватна); імміграційна (на постійне місце проживання).
У багатьох країнах існує своя класифікація віз. У США, наприклад, таких віз близько 20: В-2 — туризм, приватні й гостьові поїздки; С-1 — транзитна віза; D-1 — групова віза; F-1 — студентська віза з правом пра¬цевлаштування на території студмістечка; J-1 — віза для студентських обмінів; К-1 — віза для молодят; М-1 — М-4 — візи для студентів неака¬демічних закладів освіти на канікули; 0-1 — віза для іноземців; R-1 — віза для прочан (паломників) та ін.
Існує також особливий вид візи — поліцейська віза. її одержують осо¬би, які потрапили в країну внаслідок різних форс-мажорних обставин: терористичних актів, викрадення літаків, стихійних лих, небезпечної для життя і здоров'я хвороби, аварій транспортних засобів та ін.
Туристична віза надає право власнику паспорта на тимчасовий в'їзд у країну відвідування з метою туризму і відпочинку. Вона є основним документом для відвідування іншої держави і підтверджує, що паспорт туриста зареєстрований у консульській установі держави, яку він планує відвідати. Видають візи консульські відділи посольств іноземних держав чи генеральні консульства в регіонах. Для одержання візи за допомогою турфірм необхідно подати анкети встановленого зразка (для різних країн вони можуть бути різними), паспорт, візову підтримку, тобто запрошення від приймаючої сторони, фотографії й оплатити консульський збір. У де-яких посольствах для отримання візи потрібно додатково подати страховий поліс, авіаквиток, а іноді й заставну суму в розмірі 2 тис. дол. США з умо¬вою повернення застави після повернення туриста з турпоїздки (якщо консульство має підозри щодо наміру туриста залишитися в країні виїзду після закінчення терміну візи).
Періодично та чи інша країна чи група країн істотно посилюють режим в'їзду, запроваджуючи більш жорсткі правила одержання туристичних віз. При поданні заяви на візу посольства часто вимагають копію й оригі¬нал внутрішнього паспорта, довідку з місця роботи з зазначенням посади і розміру окладу та ін. Візова анкета США, наприклад, включає 35 пунк¬тів і докладних пояснень. Якщо виникають якісь запитання, заявника запрошують на співбесіду зі співробітником консульства для обговорення можливості поїздки в США. Якщо турист часто виїжджає за кордон і доб¬ре ознайомлений із правилами імміграції і туристичними формальностя¬ми, візу йому видають звичайно без співбесіди. Відмовляючи у видачі візи, консульство і посольство, згідно з дипломатичним протоколом, не зо¬бов'язані пояснювати причину.
Підставами для відмови в наданні віз можуть бути:
- неправильно оформлені документи (в запрошенні сторони, що при¬ймає, може бути відсутнім підтвердження бронювання готелю, неправиль¬но написане прізвище туриста; термін дії паспорта туриста минає менш ніж через три місяці й ін.);
- якщо у працівників посольства виникають сумніви щодо особистості заявника і намірів перебування в країні (можлива приналежність заявни¬ка до терористичних чи екстремістських організацій; нелегальні доходи при купівлі дорогих турів; судимість; намір іммігрувати в країну під ви¬глядом туриста; намір молодих дівчат заробляти проституцією за кордоном тощо).
Турфірма, укладаючи договір із туристом, зобов'язана попередити, що вона не несе відповідальності за можливу відмову в наданні візи. У цьому разі збитки, яких зазнав турист, може компенсувати тільки страхова компанія, якщо іншого не передбачено договором страхування. Відмова в отриманні візи спричиняє моральні й матеріальні витрати як туристів, так і турфірм.
UNWТО пропонує при наданні туристичних віз ураховувати такі реко¬мендації:
— безвізовий в'їзд дозволений на термін до 3-х днів;
— віза є чинною протягом 12-ти місяців (для одного чи декількох в'їздів) у всіх пунктах, за всіма маршрутами, відкритих для пересування туристів усіма видами транспорту;
— взаємне визнання візи декількома державами;
— у виняткових випадках можливість видачі візи на КПП в'їзду чи дозвіл в'їзду на 72 години.
Турфірмам і туристам, які виїжджають, необхідно враховувати такі особливості візових формальностей:
— практично в усіх країнах під час поїздки не можна переоформити візу, наприклад, з туристичної на студентську;
— під час турпоїздки не можна продовжити термін візи. Для цього потрібно повертатися в країну і знову подавати документи в посольство;
якщо віза була отримана і проставлена в паспорті, але турпоїздка з певних причин не відбулася і перенесена на більш пізній час, тоді необ¬хідно спочатку анулювати візу в посольстві, а потім дати запит на нову. Наявність візи в паспорті не дає повної гарантії того, що закордонна поїздка обов'язково відбудеться. Остаточне рішення про в'їзд в ту чи іншу державу ухвалюють відповідні імміграційні (прикордонні, поліцейські та ін.) служби на кордоні держави. Подібна практика часто застосовується на кордонах мусульманських держав. Останніми роками вона дедалі часті¬ше застосовується і на кордонах європейських держав, оскільки є вимогою керівництва Євросоюзу.
Усе більше європейських держав вимагають від іноземних туристів, які в'їжджають до них, пред'явлення при перетині державного кордону, крім візи, ваучера і квитка, грошових засобів, достатніх для цивілізованої поїздки (в середньому з розрахунку 50 дол. США (чи 40 євро) на один день перебування).
Щоб підтвердити платоспроможність, іноземець при в'їзді в країну може пред'явити необхідну суму, кредитну картку, дорожні чеки або ту¬ристичний ваучер, який гарантує туристу повний пансіон. Вважається, що такі правила допомагають боротися з побутовою злочинністю іноземців і скорочують потік нелегальних іммігрантів. Підраховано, що більшість нелегалів прибувають у країну за туристичними візами, а потім незакон¬но залишаються після закінчення терміну їхньої дії.
Шенгенська віза. Туристична поїздка декількома європейськими краї¬нами може здійснюватися за оформлення лише однієї такої візи. Згідно з угодою семи європейських країн, підписаною у Шенгені (Люксембург), яка набула чинності 26 березня 1995 р., віза на в'їзд в одну з країн Шенгенської угоди надає право туристу вільно пересуватися територіями інших країн. Спочатку митний і паспортний контроль було скасовано на вну¬трішніх кордонах Бельгії, Нідерландів, Люксембургу, Німеччини, Фран¬ції, Іспанії й Португалії. Згодом до ШІенгенської угоди приєдналися Греція. Данія, Ісландія, Норвегія, Фінляндія, Швеція, Австрія, Італія. Першими країнами, що підписали договір, стали Бельгія, Німеччина, Іспанія, Люксембург, Нідерланди, Португалія і Франція. У 2006 році до Шенгенської зони приєдналися Австрія, Греція, Данія, Ісландія, Італія, Норвегія, Швеція і Фінляндія. Всі країни, за винятком Норвегії та Ісландії є членами Європейського Союзу, а два члени ЄС, Ірландія і Великобританія, не входять у Шенгенську зону. 21 грудня 2007 року до Шенгенської зони приєдналися ще 9 держав: Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Чехія та Естонія. Також очікується, що протягом подальших трьох років до угоди приєднається ще й Швейцарія.
Туристи можуть подорожувати по більшій частині Європи, не турбуючись про формальності. У деяких ви¬падках з урахуванням доповнень ці домовленості називають Шенгенськими угодами Європейського Союзу, хоча Шенгенський і Європейський со¬юзи — це різні поняття. Шенген — єдиний візовий простір, Європейський Союз — економічна співдружність. У Шенгенську зону входять усі краї¬ни — учасниці ЄС, окрім Великої Британії та Ірландії. І тільки одна шен¬генська країна — Ісландія — не є членом ЄС. При переході на нову єдину валюту — євро — Швеція, Данія, Норвегія та Ісландія зберегли свої на¬ціональні валюти, хоча і входять у ЄС і Шенген. На євро перейшов і Ватикан.
Отримавши Шенгенську візу, можна безперешкодно відвідати будь-яку країну Шенгена. Проте, щоб оформлення Шенгенської візи пройшло безболісно, треба знати декілька простих правил:
1. Необхідно дотримувати правило першого в'їзду - можна перетинати кордон тільки тієї країни, в посольстві якої була отримана Шенгенська віза. Порушення цього правила викличе депортацію, а також заборону на відвідини країн Шенгенської зони. Винятком може стати тільки транзитне пересування.
2. Якщо ви плануєте відвідати відразу декілька країн Шенгенської зони, то візу необхідно оформляти в посольстві країни, в якій ви збираєтеся провести більше всього часу. В цьому випадку також діє правило першого в'їзду.
3. Шенгенська віза може бути одноразовою і багаторазовою.
4. Перелік документів на оформлення візи у всіх посольствах практично однаковий, проте є великі відмінності в термінах подачі документів, видачі віз, а також у списках і вимогах документів, що подаються.
5. На територіях всіх країн Шенгенської зони ведеться загальна база по особах, що здійснювали які-небудь правопорушення. Тому, якщо у вас були якісь проблеми із законом в одній із країн Шенгенської угоди, то, швидше за все, вам відмовлять у в'їзді і в решті країн-учасниць.
6. Невиїзд з країни Шенгенської угоди є дуже серйозним правопорушенням, яке також спричиняє за собою депортацію і заборону відвідин всіх країн-учасниць.
7. Національна Шенгенська віза країни дає право на в'їзд і перебування тільки в одній країні, а відвідини інших країн є незаконними і спричиняють за собою депортацію і заборону на відвідини всіх країн Шенгенської угоди.
8. Національна Шенгенська віза видається у випадку, якщо в анкеті ви вказуєте, що збираєтеся відвідати тільки цю країну.
Оформлення Шенгенської візи може здаватися дуже складним, проте якщо слідувати всім вищеперерахованим правилам і підготувати всі необхідні документи, то завдання вже не здається таким нездійсненним.
Отримання візи в країни-учасниці Шенгенської угоди вимагає таких документів:
1. Закордонний паспорт, з терміном дії не менше трьох місяців з моменту повернення до України (у деяких країнах не менше 4-6 місяців).
2. Копія всіх заповнених сторінок внутрішнього паспорта.
3. Довідка з місця роботи на фірмовому бланку, з вказівкою посади, середньомісячного окладу, стажу роботи, а також терміну відрядження або відпустки.
4. Заповнені анкети.
5. Запрошення приймаючої сторони або документ, підтверджуючий броню в готелі на весь період, включаючи інші країни, які ви маєте намір відвідати за цю поїздку.
6. Одна або декілька кольорових фотографій (80% фотографії повинне займати обличчя, вуха і лоб мають бути відкриті).
7. Броня квитка із закритими датами або копія квитка.
8. Доказ платоспроможності - довідка з банку - виписка з рахунку не більше ніж 3-х місячної давності на певну суму в день на людину, або інформація про кількість грошей на картці.
9. Опис туристичного маршруту (не для всіх країн).
10. У разі бізнес-поїздки - додаткова інформація про фірму.
11. Максимальний термін оформлення візи - 21 день
Щоб отримання візи відбулося напевно, у вас можуть зажадати надати нотаріально завірені документи з перекладом, або ж підтвердження бронювання готелю, прислане факсом. Також у деяких посольствах можуть попросити надати не броню квитків, а оригінали. У разі відмови, вони надають авіакомпанії спеціальні документи для повернення грошей. Також для підтвердження платоспроможності можуть зажадати довідки про наявність квартири, машини або іншого майна.
У консульстві звертають увагу на спеціальність, стаж роботи, заробітну плату, наявність родини і дітей, точність поданих відомостей, наявність службових телефонів.
Проблеми з відкриттям візи можуть виникнути у вихідців із Північно¬го Кавказу, у тих, хто одержує невелику заробітну плату, молодих неза¬міжніх жінок, молодих програмістів (вони найчастіше зважуються на нелегальну імміграцію). Досвід показує, що проблем із шенгенською візою не буває в туристів, які працюють у відомих фірмах, мають хороший прибуток і неодноразово бували за кордоном.
Запроваджено два типи віз:
1) єдина шенгенська віза для короткострокового перебування (до трьох місяців), яка надає право вільно пересуватися територіями країн Шенгена;
2) національна в'їзна віза на строк понад три місяці, чинна в межах держави, яка її видала.
Групових шенгенських віз немає. Пільговий (безвізовий) порядок в'їзду в країни Шенгенської угоди поширюється на громадян Угорщини, Поль¬щі, Чехії, Словаччини, Латвії, Литви, Естонії та ін.
У Страсбурзі створений єдиний комп'ютерний банк даних з обліку і кон¬тролю іноземців, які в'їжджають на шенгенську територію. Тут містяться відомості про "небажаних осіб", які порушили паспортні й візові формаль¬ності, режим перебування в країні, вчинили протиправні дії тощо, на підставі яких особи можуть бути позбавлені права на в'їзд у Шенген на 10 років.
Пільговий порядок в'їзду передбачений для країн з безвізовим режимом: у Туреччину, Єгипет, на Кіпр, у Хорватію, на Мальдіви. Для відвідування цих країн потрібен тільки чинний паспорт.
Транзитні візи видаються з правом зупинки і без права зупинки в дер¬жаві, через територію якої транзитом подорожують туристичні групи. Транзитна віза з правом зупинки видається на підставі документів, які підтверджують таку необхідність. Як правило, транзитні візи використо¬вуються при морських круїзних подорожах в акваторії декількох країн, автобусних турах країнами Європи, програмами яких передбачені одно-, дводенні зупинки в різних містах для екскурсій і відпочинку. Транзитні візи видаються за наявності в'їзних віз у країну призначення і підтверд-жуються проїзними документами. Транзитний проїзд без візи дозволяється туристам, які здійснюють безпересадковий переліт повітряним транспортом через територію краї¬ни.
В'їзна віза для іноземних туристів (в'їзний туризм) оформляється на підставі візової підтримки (visa support), тобто запрошення від туристич¬ної фірми на відвідування іноземної держави.

Довгострокові шенгенські візи прирівнені до дозволу на проживання

Європарламент прирівняв довгострокові шенгенські візи до дозволу на проживання.
Як передає власний кореспондент УНІАН, про це йдеться у доповіді Карлоса КОЕЛЬО (група народних партій, Португалія), схваленій сьогодні на пленарному засіданні Європарламенту у Страсбурзі.
За доповідь проголосували 562 депутати, проти – 29, утримався 51.
Документ передбачає надання права власникам довгострокових Шенгенських віз (студентам, викладачам, науковцям тощо) права на вільне пересування до інших країн, що входять до Шенгенської зони.
До останнього часу Шенгенська угода не дозволяла власникам довгострокових шенгенських віз відвідувати інші країни Шенгенської зони, або їздити транзитом через інші країни, що входять до Шенгенської зони, крім країни, яка видала візу.
“Факт, коли студент, що отримав візу на навчання у Бельгії, не може поїхати до спеціалізованої бібліотеки у Нідерландах, щоб отримати інформацію для написання своєї дисертації, або поїхати на вихідні до Барселони, є просто неприйнятним”, - заявив з цього приводу автор доповіді К.КОЕЛЬО.
Згідно з новим законодавством, максимальний термін дії довгострокової візи встановлено в 1 рік. За необхідності більш тривалого перебування вихідця з третьої країни у країні-члені ЄС по завершенню однорічного терміну має видаватися посвідка на проживання.
Нове законодавство набуде чинності в ЄС з 5 квітня цього року.

Правила в'їзду в Шенгенську зону
Шенгенська зона об”єднує європейські країни, що підписали Угоду «Про відміну паспортного та митного контролю між країнами Європейского союзу» від 14 липня 1985 року. Угода набрала чинності 26 березня 1995 року. 15 березня 2006 року було прийнято Шенгенський кодекс про кордони.
З 21 грудня 2007 року Шенгенська зона налічує 24 країни (22 з 27 країн-членів ЄС та 2 країни Європейської економічної зони): Австрія, Бельгія, Данія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Ісландія, Італія, Греція, Люксембург, Нідерланди, Норвегія, Португалія, Іспанія, Швеція, Естонія, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина, Словенія, Угорщина, Чехія.
Згідно з Шенгенською Угодою, для в’їзду до Шенгенської зони громадяни третіх країн, в тому числі й України, потребують оформлення віз (за деякими виключеннями для окремих категорій громадян України, зазначеними нижче). Візи мають оформлюватися в посольстві тієї країни-учасниці Шенгенської угоди, державний кордон якої перетинатиметься першою або яка є країною основного призначення. Шенгенська віза дійсна для перебування в усіх країнах-учасницях Шенгенської угоди.
Для подачі заяви на отримання візи до Шенгенської зони необхідно мати дійсний паспортний документ або дозвіл на проживання в Україні, який має бути дійсним щонайменше протягом трьох місяців після повернення з країни-учасниці Шенгенської угоди.
Перелік необхідних документів для оформлення Шенгенської візи надається посольством кожної країни-учасниці Шенгенської угоди. До основних документів належать: - візова анкета, паспортний документ, дійсний для виїзду за кордон, ксерокопія першої сторінки закордонного паспорта, поліс медичного страхування, який охоплює термін перебування, зазначений у візовій анкеті. Водночас, згідно з законодавством країн-учасниць Шенгенської угоди, в кожному окремому випадку, з метою підтвердження даних, що містяться у візовій анкеті, консульська посадова особа має право вимагати додаткові документи: підтвердження мети поїздки (запрошення), підтвердження щодо працевлаштування або здійснення підприємницької діяльності заявника, наявність фінансових засобів забезпечення на термін перебування, тощо.
З 01 січня 2008 року порядок виїзду громадян України на термін не більше 90 діб до країн-учасниць Шенгенської угоди, які є членами ЄС, (Норвегія та Ісландія не входять до ЄС) регулюється положеннями Угоди між Україною та ЄС про спрощення оформлення віз. http://zakon1.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=994_850
Згадана Угода передбачає суттєві преференції для громадян України.
5-річні багаторазові візи можуть отримати дружина/чоловік, батьки та діти громадян України, які мають дозвіл на перебування в державах-членах ЄС, бізнесмени, які регулярно подорожують до держав-членів, журналісти, офіційні особи центральних та місцевих органів влади, постійні члени офіційних делегацій.
1-річні багаторазові візи можуть бути видані діячам науки, культури, спортсменам, професійним перевізникам, членам екіпажів поїздів, учасникам програм обміну між спорідненими містами.
Право на безкоштовне оформлення віз мають дружина/чоловік, батьки та діти громадян України, які мають дозвіл на перебування в державах-членах ЄС, учні, студенти, громадяни, які подорожують з гуманітарною метою, інваліди та супроводжуючі особи, спортсмени та супроводжуючі особи, журналісти, професійні перевізники, члени екіпажів поїздів, пенсіонери, діти віком до 18 років та залежні особи віком до 21 року, члени офіційних делегацій, представники центральних та місцевих органів влади, учасники наукових, культурних та мистецьких заходів, учасники програм обміну між спорідненими містами.
Консульський збір для інших категорій громадян України складає 35 євро, у випадках термінового оформлення візи – 70 євро.
Терміни розгляду заяв на видачу віз становлять до 10 днів, в окремих випадках з метою перевірки наданих заявником відомостей можуть бути продовжені до 30 днів.
Громадяни України – власники дипломатичних паспортів, мають право безвізового в’їзду та перебування на території держав-членів ЄС (за винятком Великобританії, Данії та Ірландії) на термін до 90 днів протягом 180 днів.
Крім цього, для власників службових паспортів України на підставі двосторонніх міжурядових угод діє безвізовий режим в”їзду до Литви, Польщі, Словаччини та Угорщини.

5.5. Митні формальності та валютний контроль
Митні формальності та валютний контроль здійснюються при перетині державного кордону і передбачають заповнення митної декларації вста¬новленої форми для кожної особи, яка досягла 16-літнього віку. Митна декларація застосовується при митному контролі за товарами і предмета¬ми, що належать фізичним особам. Турист зобов'язаний відповісти на всі запитання митної декларації точно і без виправлень, спотворення інфор¬мації спричиняє відповідальність згідно з законодавством країни.
У декларацію вносяться відомості про туриста, країну прибуття і краї¬ну проходження, мету поїздки, особистий багаж, наявність валюти, пред¬метів старовини і мистецтва, виробів із дорогоцінних металів і дорогоцін¬них каменів, диких і домашніх тварин. Вказуються відомості про заборонені для перевезення речі: зброю, боєприпаси, наркотики, вибухові речовини, радіоактивні матеріали, високочастотні радіоелектронні пристрої. У виїз¬ну декларацію бажано також внести інформацію про нову дорогу кіно¬апаратуру, біноклі, фотоапарати, відеокамери. Митна декларація збері¬гається на весь період тимчасового виїзду чи в'їзду і при поверненні пред'являється митним органам. Після завершення контролю співробітник митниці засвідчує декларацію печаткою і залишає в справах митниці з терміном зберігання, визначеним національним законодавством.
При митному контролі митні органи можуть застосовувати спрощений пільговий порядок проходження туристів двома коридорами: "зеленим" і "червоним". "Червоний" коридор використовується для декларування товарів у письмовій формі, "зелений" — в усній. Застосування двох кори¬дорів (каналів) забезпечує прискорення руху пасажиропотоку через дер¬жавний кордон, збільшення пропускної здатності пунктів пропуску, спро¬щує роботу митних органів. Безпосередньо перед двоканальною системою митного контролю створюється інформаційна зона (стенди, щити, табло, буклети), призначена для того, щоб туристи могли зробити свідомий вибір форми декларування товарів і відповідного коридору.
При перетині кордонів усі особи однаково відповідальні за сплату мита, податків на додаткову вартість і акцизів, митних зборів. Предмети осо¬бистого споживання, які туристи переміщують через кордон, практично в усіх державах звільнені від митних платежів, якщо їх кількість не пе¬ревищує визначених меж.
Призначення ввезених товарів зумовлюється врахуванням таких фак¬торів:
— характеру товарів (їхніх споживчих властивостей, традиційної прак¬тики застосування); наприклад, при ввезенні-вивезенні товарів, які зви¬чайно не використовуються у побуті (промислове устаткування, вантажні автомобілі), потрібно довести, що вони необхідні для особистого спожи¬вання;
— частоти переміщення товарів — якщо турист періодично ввозить (вивозить) однорідні товари, він повинен довести, що робить це не з ко¬мерційною метою;
— обставин поїздки (мета поїздки, тривалість, країна перебування, сума звезеної чи вивезеної валюти).
Якщо ввезені товари не відповідають переліченим вимогам, туристу доведеться сплатити митні платежі й збори в розмірах, визначених їхньою митною вартістю і кодом товару. Якщо ввезений товар має вартість біль¬шу, ніж зазначені безмитні норми, то турист зобов'язаний сплатити від¬повідні митні платежі.
До предметів особистого споживання належать: особисті ювелірні при¬краси; фото- і кінокамери з невеликою кількістю фото- і кіноплівки; пе¬реносні слайд- чи кінопроектори; портативні музичні інструменти; пере¬носні магнітофони, приймачі й телевізори; переносні друкарські машинки; дитячі й інвалідні візки; портативні комп'ютери, відеокамери, відеомагнітофони, мобільні телефони; спортивні предмети різних видів; біноклі. Зони звільняються від сплати мита. Відповідно до спрощеного (безмитно¬го) порядку, необхідно, щоб ввезені товари не були призначені для вироб-ничої чи комерційної діяльності. Усі товари повинні бути призначені тільки для особистого споживання туриста чи членів його родини й у відповідних кількостях.
Деякі товари можна ввозити без мита, але в обмежених кількостях. Відповідно до рекомендацій Міжнародної організації економічного співробітництва і розвитку, кожен турист може, наприклад, безмитно прово¬зити через кордон для особистого споживання: 2 л вина і 1 л міцних ал¬когольних напоїв; 200 г тютюну і тютюнових виробів і 200 шт. сигарет, чи 50 сигар, чи будь-яке поєднання цих виробів, що не перевищує 250 г; 50 г парфумів; 500 г кави і 100 г чаю; ліки в необхідних кількостях для особистого споживання. У різних країнах існують різні норми ввезення товарів, не оподатковуваних митом. Наприклад, 200 шт. сигарет, 250 г тютюну, 2 л вина, 1 л міцних спиртних напоїв і 50 г парфумів можуть ввозити туристи в Австрію, Бельгію, Велику Британію, Грецію, Данію. Іспанію, Італію, Люксембург, Швейцарію. У Мексику можна ввозити 400 шт. сигарет, 250 г тютюну, 3 л вина і 3 л міцних спиртних напоїв; у Японію — 400 шт. сигарет, 500 г тютюну, 3 пляшки вина і 3 пляшки міцних спиртних напоїв; у Францію — 200 шт. сигарет, 250 г тютюну,
2 л вина і 2 л міцних спиртних напоїв; в Індонезію — 200 шт. сигарет, 100 г тютюну, 1 л вина і 1 л міцних спиртних напоїв.
При перетині кордону в автомобілі турист може мати додатково 1 кані¬стру бензину ємністю 20 л, шини, камери в кількості 5 шт., а також 1000 шт. тютюнових виробів, 5 л алкогольних напоїв (для осіб, не молод¬ших 21 року); ювелірні вироби з золота, платини — до 120 г, з дорогоцін¬них і напівкоштовних каменів — 5 предметів, діаманти — 0,5 карата; одяг з хутра чи шкіри — 3 предмети; килими — 2 шт.; рибні делікате¬си — не більше 5 кг на людину, чорну і червону ікру — не більше 280 г з тарою; ліки — не більше 1 упаковки кожного найменування.
Під час закордонних поїздок туристи досить часто купують скульптури і прикраси, картини і гравюри, зброю, рукописи, інші предмети, які ма¬ють культурно-історичну цінність. Якщо їх куплено в магазині, то до чека додається відповідний дозвіл на вивезення коштовної покупки за кордон. Але не завжди такі покупки здійснюються в магазинах. У цих випадках варто звернутися у відповідні служби з регулювання вивезення і ввезення культурних цінностей чи погодитися залишити ці покупки на кордоні при проходженні митного контролю.
Багато видів флори і фауни захищені Конвенцією з міжнародної тор¬гівлі видами флори і фауни, яким загрожує зникнення. її підписали практично всі країни. Конвенція регламентує вивезення рідкісних рослин, тварин і виробів із них. Обмеження пов'язані з забороною на вивезення орхідей, кактусів, мавп, папуг, ящірок, змій, хамелеонів, диких кішок, а також виробів з хутра тигра, леопарда, лева, ягуара, зі слонової кістки, шкіри черепах, крокодилів, кобри й інших рептилій. На митниці перелі¬чені рослини і тварини можуть бути конфісковані без компенсації. При купівлі рослин у горщиках (карликові дерева, кактуси тощо) потрібно одержати фітосанітарний сертифікат, який підтверджує, що рослина здо¬рова.
У багатьох країнах існують обмеження на ввезення-вивезення кішок, собак, акваріумних рибок, вимагаються міжнародний ветеринарний сертифікат, що підтверджує зроблені їм щеплення, і довідка про щеплення проти сказу, які мають термін дії. В деяких державах існує заборона на ввезення певних тварин. Наприклад, у Францію та Ізраїль не можна вво¬зити цуценят і кошенят віком до трьох місяців, у Саудівську Аравію за¬боронено ввезення голубів, качок, гусей, індиків, курчат. Перевезення тварини оплачується як додаткова вага багажу, навіть якщо багажу взагалі немає. У деяких країнах існують квитки на тварин вартістю від 100 до 150 дол. США.
Відповідно до рекомендацій UNWTO і ІКАО, при в'їзді-виїзді туристи не повинні обкладатися податками і митом. Якщо такі податки не можуть бути скасовані через те, що вони спрямовуються на поліпшення інфра¬структури туризму, то доцільно не збирати валюту особисто з пасажира при вході в аеропорт, що болісно сприймається туристами, а включати їх у непряме оподатковування, у вартість квитків. Тим часом на практиці в багатьох міжнародних аеропортах встановлені аеропортові збори з ту-ристів, які вилітають у свою країну. Наприклад, аеропортовий збір у Таїланді — 12 дол., у Кенії — 20 дол., на Кубі — 12 дол., у Мекси¬ці — 12 дол. США. Отримані кошти спрямовуються на поліпшення ін¬фраструктури аеропортів і стану прикордонних і митних служб, що по¬винно скоротити час на здійснення туристичних формальностей.
У різних країнах діють неоднакові правила ввезення-вивезення валюти. Наприклад, у США турист зобов'язаний декларувати ввезення-вивезення валюти на суму понад 10 тис. дол. У багатьох закордонних країнах для туристів немає обмежень на ввезення-вивезення національної валюти че¬рез свої кордони (Австрія, Бельгія, Велика Британія, Данія, Німеччина, Швейцарія, США, Канада, Австралія, Японія). У країнах Західної Європи й інших країнах для заохочення туристів діє система пільгових покупок без податку — "tax-free" (TFS).
Із запровадженням з 1 липня 2002 р. у 12-ти європейських країнах єдиної валюти — євро — UNWTO провела спеціальний семінар "Євро і туризм", на якому відзначалися переваги євро перед іншими валютами: зникає необхідність витрачати час і засоби на обмінні операції; ціни на турпослуги стають більш прозорими; спрощуються функції поліції.
Валютні формальності досить часто змінюються, і турфірмам варто регулярно уточнювати відомості про них й інформувати туристів.

5.6. Медико-санітарні формальності
Під медико-санітарними формальностями розуміють процедури, по¬в'язані з перевіркою отримання особами, які перетинають кордон, вимог з вакцинації, щеплення та інших спеціальних вимог (медико-санітарних, епідеміологічних, ветеринарних тощо). Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) розробила Вимоги до свідоцтва про щеплення при поїзд¬ці за кордон, що слугують практичними рекомендаціями для туристичних фірм і туристів усього світу. Міжнародні медико-санітарні правила діють з 1951 р., періодично в них вносяться зміни і виправлення. Рекомендації, покликані зменшити можливість поширення небезпечних інфекцій, у тому числі за допомогою туризму, публікуються у виданні "Епідеміологічний щорічник". ВООЗ має робочі угоди з ВТО, відповідно до яких поточна інформація про формальності, пов'язані з проходженням санітарного кон¬тролю UNWTO, публікується в щорічному виданні UNWTO "Закордонний ту¬ризм — прикордонні формальності".
Учасники 10-ї асамблеї UNWTO (1993), присвяченої проблемам охоро¬ни здоров'я, закликали національні туристичні адміністрації до активної співпраці з органами охорони здоров'я своїх країн у справі надання ту¬ристичної інформації медичного характеру всім зацікавленим особам. Зазначалося, що UNWTO домагатиметься підтримки заходів, що стосу¬ються охорони здоров'я туристів, безпеки їхніх поїздок, санітарного кон¬тролю за харчовими продуктами.
До карантинних захворювань міжнародного значення відносять чуму, холеру, віспу, жовту лихоманку, малярію. ВООЗ дійшла висновку, що смертельні випадки від малярії серед туристів, які подорожували в тропіч¬ні країни, траплялися здебільшого через їхню непоінформованість чи недооцінку ними небезпеки хвороби. Малярія провокує багато інших хво¬роб, наприклад, застуду, і початковий діагноз важко правильно встано¬вити навіть кваліфікованому лікарю.
Для запобігання поширення цих небезпечних захворювань органи охо¬рони здоров'я можуть вдаватися до особливих заходів санітарного кон¬тролю. Оскільки епідеміологічна ситуація щодо карантинних і паразитар¬них захворювань у деяких закордонних країнах продовжує залишатися напруженою, туристи повинні одержувати достовірну інформацію про захворювання і захист від нього перед поїздкою в тропічні країни. Її пере¬важно подають у формі пам'ятки громадянам, засвідченої підписом туроператора і печаткою турфірми.
Туристи, які бажають здійснити подорож у країну з підвищеним ризи¬ком інфекційних захворювань, зобов'язані проходити профілактику відповідно до міжнародних медичних вимог (медико-санітарні формаль¬ності).
Зоною жовтої лихоманки є в Америці: Бразилія, Болівія, Колумбія, Венесуела, Перу, Еквадор; в Африці: Замбія, Кенія, Танзанія, Гана, Гві¬нея, Нігерія, Судан. Вирушаючи в ці країни, турист повинен зробити щеплення не пізніше ніж за місяць до від'їзду, одержати міжнародний сертифікат про вакцинацію і висновок лікаря про відсутність протипока¬зань для поїздки. Без цього туриста знімуть з рейсу на підставі медико-санітарних правил. Турист-порушник може бути поміщений в ізолятор на інкубаційний період. У разі протипоказань до щеплень (наприклад, вагіт¬ність, застудні захворювання, алергія на яєчний жовток) турпоїздка в пе¬релічені країни відбутися не може. Оскільки ризик захворіти інфекційним захворюванням існує практично на всій території цих країн, наявність міжнародного сертифіката при в'їзді в країну є обов'язковою.
Виїжджаючи в країни, неблагополучні щодо малярії (Кенія, Зімбабве, Індонезія, Китай, Оман, Індія, Шрі-Ланка та ін.), необхідно регулярно приймати противомалярійні препарати, починаючи за тиждень до виїзду й протягом місяця після повернення.
Вакцинації підлягають туристи, які виїжджають у країни, де поширені такі карантинні захворювання, як холера, чума, віспа. Віспа поширена в Африці: Мозамбік, Танзанія, Уганда, Зімбабве, Заїр, Ангола, Гвінея, Конго; в Азії: Індія, В'єтнам; у Південній Америці: Болівія, Бразилія, Перу, Венесуела, Гватемала, Колумбія, Мексика.
Чуми варто побоюватися, виїжджаючи у В'єтнам, Болівію, Бразилію, Перу, Замбію, Зімбабве, Танзанію, на Мадагаскар.
Холера поширена в Азії: Афганістан, В'єтнам, Індія, Іран, Китай, Ма¬лайзія, Монголія, Філіппіни, Шрі-Ланка; в Америці: Аргентина, Болівія, Бразилія, Венесуела, Колумбія, Мексика, Коста-Рика, Еквадор; в Африці: Замбія, Кенія, Мозамбік, Танзанія, Уганда.
Готувати туристів до поїздки в інфекційно небезпечні райони треба з урахуванням рекомендацій ВООЗ і UNWTO. Для профілактики заразних захворювань необхідно ознайомлювати туристів із правилами й обмежу¬вальними заходами проживання, харчування і відпочинку, вакцинації проти небезпечних захворювань (наприклад, проти жовтої лихоманки), профілактичного лікування (у випадку з малярією). Головне правило, якого повинні неухильно дотримуватися турфірми й самі туристи: під час поїздки в країни спекотного пояса і після повернення з них за найменшо¬го нездужання необхідно терміново звертатися до лікаря, назвавши краї¬ну, з якої повернулися.
Рекламуючи цілорічні поїздки за кордон, турфірми готують інформа¬ційні видання, які розповідають про вплив на здоров'я туристів, зокрема, зміни клімату. Переїзд з холодної зими в спекотне літо не завжди безпеч¬ний для здоров'я, особливо для людей похилого віку і дітей. Перед поїзд¬кою в тропіки туристам необхідно проконсультуватися з лікарем.

5.7. Формальності безпеки
Із зростанням туристського потоку у світі, вдосконаленням транспорт¬них перевезень, розширенням географії турпоїздок питання особистої безпеки туристів набувають особливого значення. Однак безпека міжна¬родного туризму — це гарантія не лише особистої безпеки, а й збереже¬ності майна туристів, поваги до їхніх прав і свободи, надійності туристич¬них об'єктів і сприятливого навколишнього середовища, особливо в районах визначних туристичних пам'яток. Безпека міжнародного туризму повин¬на забезпечуватися з моменту перетину кордону при використанні транс¬порту, розміщенні в готелі, відвідуванні рекреаційних і туристичних об'єктів та ін.
Міжнародний досвід розробки заходів безпеки і захисту туристів вивчає й узагальнює UNWTO.
Безпеку і захист туристів у міжнародних подорожах декларують різні міжнародні документи, зокрема такі:
— Хартія туризму і Кодекс туриста, прийняті Генеральною асамблеєю UNWTO (Софія, 1986 p.);
— документи Гаазької міжпарламентської конференції (Нідерланди, 1989 p.);
— документи 9-ї Генеральної асамблеї UNWTO (Буенос-Айрес, 1991 p.);
— Глобальний етичний кодекс туриста, прийнятий Генеральною асам¬блеєю UNWTO в Сантьяго (Чилі, 1999 p.).
У 1994 р. при Виконавчій раді UNWTO створений Комітет з якості туристського обслуговування, який відповідає за питання безпеки подо¬рожей. Того ж року було обстежено 73 країни світу з питань безпеки і за¬хисту мандрівників, туристів, туристичних об'єктів.
У 1995 р. з ініціативи UNWTO відбулася 1-ша Міжнародна конферен¬ція з безпеки туризму і зменшення ризиків у подорожах.
У декларації Гаазької міжпарламентської конференції 1989 р. заявлено: "Безпека і захист туристів і повага до їхнього достоїнства є основними умовами розвитку туризму, тому всім державам, які співпрацюють у ме¬жах UNWTO, необхідно:
а) щоб заходи для спрощення туристичних подорожей, поїздок і перебувань супроводжувалися заходами для гарантування безпеки і захисту туристів і туристичних об'єктів та достоїнства туристів;
б) щоб з цією метою була сформована ефективна політика, спрямована на гарантування безпеки і захист туристів і туристичних об'єктів, а також поваги до достоїнства туристів;
в) точно визначати туристичні товари, об'єкти й устаткування, які через те, що використовуються туристами, вимагають особливої уваги;
г) готувати відповідну документацію й інформацію і забезпечувати доступ до неї у разі загрози туристичним об'єктам і (чи) туристичним визначним пам'яткам;
ґ) дотримуватись, відповідно до процедур, специфічних для систем за¬конодавства в кожній окремій країні, юридичних положень у сфері за¬хисту туристів, включаючи, зокрема, право туристів домагатися ефектив¬ного судового захисту в національних судах у разі дій, які завдають шкоди особисто їм чи їхньому майну, особливо за таких найбільш небез¬печних актів, як тероризм".
У рекомендаціях Конференції особливу увагу приділено захисту туристів від терористичних актів. Оскільки тероризм становить реальну загрозу туризму і пересуванням туристів, до терористів необхідно ставитися як до будь-яких інших карних елементів, їх потрібно переслідувати і карати; тільки тоді жодна країна не стане для терористів безпечним притулком.
Держава, що приймає, і держава, з якої турист прибув, повинні вжи¬вати всіх заходів, щоб:
— законодавство країн було спрямоване на боротьбу з насильством і зло¬чинністю, а також на захист і збереження навколишнього середовища, особливо в районі визначних туристичних центрів;
— у кожній державі був створений спеціалізований центральний орган із гарантування безпеки туристів у разі епідемій і загрози терактів, а та¬кож у разі вчинення серйозних і систематичних злочинів проти туристів і їхнього майна;
— забезпечити базове страхування туристів на випадок основних ризи¬ків, з якими вони зіштовхуються (хвороба, крадіжка);
— розвивати тісну взаємодію державних органів з компетентними ор¬ганами на всіх рівнях, а також з туристичними і готельними асоціаціями, агентствами, авіакомпаніями і будь-якими іншими органами, зацікавле¬ними в безпеці туризму;
— інфраструктура місць туристичного призначення могла прийняти і розмістити потоки туристів, які виникають епізодично під час сезону, з урахуванням можливості здійснення заходів, спрямованих на охорону їхнього здоров'я в сфері суспільного харчування й обмеження негативних наслідків для навколишнього середовища;
— спростити й прискорити позасудові суперечки між туристами і турфірмами, для чого повинен бути створений відповідний орган, наприклад, служба захисту споживачів;
— надавати взаємну технічну допомогу, в разі необхідності, шляхом обміну досвідом у галузі безпеки і захисту туристів; на підставі міжна¬родних угод сприяти обміну фахівцями з безпеки туристів.
Держава і приватний сектор повинні:
— підвищувати рівень поінформованості з питань безпеки і захисту туристів як працівників сфери туризму, так і громадськості;
— сприяти всіма необхідними способами підготовці представників різ¬них професій, які прямо чи опосередковано відповідають за безпеку і захист туристів;
— у разі терористичних актів надавати в розпорядження інших держав усю необхідну інформацію про обставини, які виникли;
— надавати туристам, які зазнали зазіхань чи потрапили у скруту, право на одержання невідкладної медичної допомоги, можливості повідо¬мити свою родину, використовуючи при цьому найбільш оперативні засо¬би зв'язку, право без внесення будь-якої застави почати судову справу проти осіб, які вчинили зазіхання, й одержати з цією метою потрібну юридичну допомогу;
— вживати всіх необхідних заходів, щоб викрадену і згодом знайдену власність повернути в країну, з якої прибув турист.
В Естерунді (Швеція) 9—11 червня 1995 р. відбулася 1-ша Міжнародна конференція з безпеки туризму і зменшення ризиків у подорожах. У Кон¬ференції взяли участь представники США, Канади, Франції, Великої Британії, ФРН, Австрії, Іспанії, Росії, Ізраїлю і ще 20 держав, а також представники Інтерполу, Європейського туристичного дослідницького центру, туристичної й авіаційної поліції, служби безпеки і міністерств внутрішніх справ кількох країн. На Конференції відзначалося, що безпе¬ка туризму і зменшення ризиків у подорожах — це надзвичайно широкий спектр питань: тероризм, військові ускладнення і перевороти, піратство, криміногенні ситуації і злочинність, епідемії, хвороби, у тому числі ВІЛ-інфекція, нещасні випадки, поширення наркотиків, вандалізм та інші форми насильства, проституція. Обговорювалися питання своєчасного і постійного обміну інформацією між країнами, національними туристич¬ними адміністраціями й іншими установами сфери туризму, координації їхніх дій і взаємодопомоги.
Відповідно до рекомендацій UNWTO, багато країн створили національ¬ні програми гарантування безпеки і захисту туристів. У Мексиці 1996 р. ухвалено державну програму безпеки туризму, якою передбачені такі заходи: створення в аеропортах, морських терміналах й інших місцях перетину кордонів інформаційних пунктів для надання консультаційної й іншої допомоги іноземним туристам; створення під егідою Міністерства туризму інформаційно-довідкових матеріалів про Мексику, включаючи перелік небезпечних для відвідування туристами місць із криміногенною ситуацією; ухвалення законодавчих актів, які визначають покарання за обман туристів водіями таксі, працівниками готелів, ресторанів, магазинів й інших підприємств сфери обслуговування; створення "туристичної по¬ліції" для надання термінової допомоги туристам із врученням номерів телефонів поліції кожному туристу при в'їзді в країну. У США була ство¬рена Рада з посилення безпеки повітряних перевезень, яка розробила такі заходи: проведення силами поліції особливих перевірок працівників аеро¬портів, які мають доступ у "зони безпеки" повітряних терміналів, із метою виявлення їх можливого негативного минулого; ретельне оформлення і ви¬віряння списків пасажирів, які вилітають на міжнародних рейсах із за¬значенням паспортних даних кожного пасажира, назви країни, яка видала паспорт, і телефонів будь-кого з родичів чи друзів на випадок надзвичайних подій; створення в аеропортах США єдиної комп'ютерної системи для виявлення й ідентифікації можливих терористів і встановлення новітньо¬го обладнання для виявлення вибухових пристроїв.
За даними UNWTO, щорічно по всьому світі подорожує понад 800 млн туристів, очікується, що саме туризм стане найбільшою світовою індуст¬рією. Незважаючи на те, що кількість країн, до яких вирушають туристи, з кожним роком зростає і більшість із них є безпечними для туризму, все ж деякі країни варто відвідувати з великою обережністю, а від відві¬дування інших варто тимчасово утриматися. Звичайний тур Центральною Америкою, наприклад, включає тільки дві чи три країни, такі, як Коста-Рика, Гватемала і Панама. Інші виключаються через політичну нестабіль¬ність чи нерозвиненість інфраструктури.
До безпечних для туризму умов належать: спокійна політична ситуація в країні, відсутність надзвичайних ситуацій і стихійних явищ, низька криміногенність чи її відсутність, чітка взаємодія державних органів і ту¬ристичних організацій з охорони туристичних об'єктів, дружелюбність і відкритість громадян. За таких умов не повинні порушуватися права і свобода як самих туристів, так і жителів країни перебування.
Найпоширеніший туристичний центр може втратити свою привабливість через небезпечні для туризму умови: політичну нестабільність, природні катастрофи, епідемії, небезпечні для життя метеорологічні умови, неспри¬ятливу екологію, криміногенну ситуацію, злочинність тощо.
Політична нестабільність (військові й етнічні конфлікти, терористич¬ні акти, народні хвилювання, масові безладдя) становить серйозну загро¬зу для особистої безпеки туристів. Наприклад, у період, коли плани ін¬дійського уряду провести "Рік відвідування Індії" було зірвано насильством сектантів і боротьбою каст, країни Європи, а також Сполучені Штати та Японія оголосили Індію небезпечною зоною. Під час терактів в Єрусалимі й унаслідок конфліктів між Ізраїлем і палестинськими бойовиками у 2002 р. постраждали й туристи. Через це Єрусалим й деякі інші міста Святої Землі були виключені з туристичних маршрутів. Після терористичних актів проти іноземних туристів у Луксорі (Єгипет) 1997 р. багато держав оголосили Єгипет небезпечним для відвідування туристами. З таких же причин іноземним туристам, за висновками їхніх урядів, не рекомендуєть¬ся відвідувати такі країни Африки, Азії та Океанії, як Афганістан, Па¬лестина, Алжир, Ангола, Бурунді, Конго, Нігерія, Сомалі, Руанда, Судан, Гвінея-Бісау, Ліберія, Центральноафриканська Республіка, південь Філіппін, Соломонові острови, Фіджі й ін. Щорічно до переліку небезпеч¬них для відвідування туристами включають близько 30 держав.
За надзвичайних ситуацій страхові поліси звичайно не передбачають відшкодування збитків, заподіяних здоров'ю туристів. Тому у разі серйоз¬ної загрози безпеці й неможливості продовжувати подорож туристичні організації зобов'язані негайно поінформувати органи виконавчої влади і зацікавлених осіб про необхідність надання туристам невідкладної допо¬моги.
Природні катастрофи (повені, землетруси, виверження вулканів) й ін¬ші стихійні лиха, які стаються найчастіше зненацька, становлять реаль¬ну загрозу для життя, здоров'я і майна туристів. Нерідко державні орга¬ни попереджають своїх громадян і турфірми про настання природних катастроф і небезпеку відвідування деяких районів чи країн. У разі виник¬нення надзвичайних ситуацій спеціальні національні й міжнародні служ¬би швидкого реагування вживають екстрених заходів з вивезення туристів із небезпечних районів і районів катастроф.
Епідемії (чума, холера та ін.), карантини. Туристи, які мають намір здійснити поїздку в країну, де існує підвищений ризик епідеміологічних та інфекційних захворювань, зобов'язані пройти профілактичні заходи, відповідно до міжнародних медичних вимог, чи утриматися від поїздки до ліквідації епідемії.
Небезпечні для життя метеорологічні умови (шторми, зливи, урагани, сніжні лавини). Ризик одержання травми, захворювання чи загроза жит¬тю з найбільшою вірогідністю виникають за несприятливих атмосферних й інших природних явищ. Обов'язком турфірм є попереджувальне інфор¬мування туристів, які вирушають у морські круїзи, про можливу небез¬пеку і правила поводження під час шторму, урагану тощо, а туристів-гірськолижників — про правила поведінки на гірських схилах. Особам похилого віку, дітям і туристам із послабленим здоров'ям варто поради¬тися з лікарем і, можливо, відмовитися від участі в подібних подорожах. Про туристів, які потрапили на гірськолижному курорті в сніжну лавину, туроператори і турагенти зобов'язані негайно інформувати органи вико¬навчої влади, консульські представництва і зацікавлені страхові та тури¬стичні організації.
Несприятлива екологія (радіоактивне випромінювання, забруднення місцевості, води) становить загрозу безпеці як туристів, так і туристичних об'єктів. Багато туристів, особливо з Японії, мають при собі мініатюрні датчики рівня радіації і можуть вимагати припинити поїздку за наявності підвищеного радіаційного фону. Турфірми, розробляючи туристичні про¬грами та екскурсійні маршрути, зобов'язані прокладати їх поза зонами, відвідування яких може зашкодити здоров'ю туристів. У своїй діяльності вони повинні передбачати заходи, спрямовані на збереження визначних природних пам'яток і умов життя місцевого населення.
Туристів, які вирушають у країни спекотного пояса (Єгипет, Туреччи¬на, Індія, Таїланд), варто інформувати про небезпеку ультрафіолетового опромінення, підвищеного рівня радіоактивності й рекомендувати їм, щоб уникнути сонячного опіку чи теплового удару, використовувати захисні креми, сонячні окуляри, відповідний одяг. Варто звертати увагу на наяв¬ність шкідливих для здоров'я речовин у питній воді, продуктах харчуван¬ня, ґрунті, на небезпеку вживання сирих продуктів і фруктів, куплених на місцевих ринках поза підприємствами громадського харчування, через можливість харчового отруєння.
Криміногенна ситуація і злочинність, поширення наркотиків, проститу¬ція, вандалізм й інші форми насильства можуть зробити обрану туристами країну небезпечною для відвідування. Дуже часто саме туристи стають жертвами шахраїв, грабіжників, хуліганів, терористів. У деяких столицях світу з підвищеною криміногенною обстановкою, наприклад, у Йоганнес¬бурзі (ПАР), Найробі (Кенія), Ріо-де-Жанейро (Бразилія), для туристів видають проспекти, в яких не рекомендується гуляти поодинці, виходити на вулицю у вечірній час, носити дорогі прикраси, фото- і відеоапаратуру, великі суми грошей, залишати гроші в номері готелю та ін.

5.8. Страхування в міжнародному туризмі
Страхування — це вид цивільно-правових відносин щодо захисту май¬нових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним за¬конодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (стра¬хових внесків, страхових премій).
Основними сторонами цих відносин є страховики (страхові компанії), страхувальники (туроператори і турагенти) і туристи, які виїжджають за кордон.
В Україні відносини страхування законодавчо нормуються: Законом України "Про страхування", Законом України "Про туризм" і низкою інших документів. Згідно зі ст. 17 Закону України "Про туризм", страху¬вання туристів (медичне та від нещасного випадку) є обов'язковим і здійс¬нюється суб'єктами туристичної діяльності на підставі угод зі страховими компаніями, які мають право на таку діяльність.
Іноземні туристи, які прибувають в Україну, мають, зазвичай, обо¬в'язкову, за законодавством країни проживання (крім країн СНД), медич¬ну страховку або спеціально придбаний з нагоди туристичної поїздки страховий поліс.
Страхування в міжнародному туризмі — це основна форма гарантуван¬ня страховими компаніями безпеки туристів у країні тимчасового пере¬бування, покликана при настанні страхових випадків компенсувати мож¬ливу шкоду, заподіяну здоров'ю чи майну туристів, за рахунок страхових внесків, що сплачуються ними.
Страховий випадок — це подія, у результаті якої була заподіяна шко¬да здоров'ю чи майну застрахованого туриста, чи інша подія, передбачена договором страхування, з настанням якої страхова компанія зобов'язується надати допомогу і відшкодувати цілком чи частково понесені витрати.
Основні види страхування:
— медичне — страхування життя і здоров'я туриста;
— майнове — страхування багажу, фото- і відеоапаратури, особистого автотранспорту й іншого особистого майна туриста, а також майна турфірм (офісних приміщень, оргтехніки, автотранспорту та ін.);
— цивільної відповідальності — страхування відповідальності туристів, власників транспорту, готелів, турфірм, інших суб'єктів туризму.
Особливості страхування в туризмі — ризикованість (імовірність подій), короткочасність поїздок, невизначеність настання страхових випадків. У туристичному бізнесі ризик настання небажаних подій і їхніх негатив¬них наслідків є особливо великим: сам характер надання турпослуг часто пов'язаний із перебуванням туристів у різних екзотичних, екстремальних і незвичних для них місцях, де буває важко передбачити наявність не¬сприятливих для самопочуття туристів факторів. Крім того, при взаємодії великої кількості незалежних один від одного ділових партнерів (закор¬донні туроператори, консульські служби, адміністрації готелів, транспорт¬ні компанії та ін.) ймовірність настання страхових випадків зростає. У світі прийнято отримувати страхові поліси мандрівника в офісі страхової ком¬панії чи в турфірмі, яка уклала з нею договір. Згідно з договором зі стра¬ховими компаніями, туроператори і турагенти надають туристам, які виїжджають за кордон, сприяння у страхуванні різних страхових ризи¬ків:
— від гострих раптових захворювань;
— від нещасних випадків;
— від втрати багажу чи іншого майна;
— від неможливості виїзду в оплачену поїздку;
— від відсутності на гірськолижних курортах снігу;
— у разі затримки літаків та іншого транспорту при виїзді-в'їзді;
— у разі невидачі візи;
— у разі настання особистої цивільної відповідальності гірськолижни¬ків;
— у разі поганої погоди під час перебування туриста на відпочинку;
— у разі ненадання чи неповного надання турпослуг.
Отже, страхова компанія допомагає застрахованому туристу вирішити всі проблеми й одержати кваліфіковану медичну, юридичну чи адміністра¬тивну допомогу. Страхові компанії, своєю чергою, можуть запропонувати турфірмам страхування таких ризиків: фінансового; майнового; цивільної відповідальності за договором з туристом тощо.
Взаємини між турфірмами і страховими компаніями будуються на під¬ставі договорів страхування. Завданням турфірми є правильний вибір надійної страхової компанії, що діє не менше трьох років і має ліцензію на здійснення страхової діяльності. Турист не завжди може визначити, яка з компаній є надійною. Якщо правила страхування, зазначені в полісі, сумнівні й суперечливі (наприклад, можуть бути наведені правила доб¬ровільного медичного страхування, які не мають жодного відношення до ризикових видів страхування тих, хто виїжджає за кордон), а покриття медичних витрат дуже обмежене (турист може бути застрахований на 25 тис. дол. США, але реальне покриття медичних витрат може скласти не більше 8 тис. дол.), тоді з такою страховою компанією краще не мати справи. Не варто довіряти компаніям, які пропонують занижені тарифи. Це обов'язково згодом позначиться на якості наданих послуг. Турфірми найчастіше роблять вибір за клієнта і страховий поліс включають у тур-пакет разом із візою, ваучером, квитками.
Договір страхування — це угода між турфірмою-страхувальником і страховою компанією про те, що вона зобов'язується при настанні стра¬хового випадку під час перебування на території страхування надати не¬відкладну допомогу (медичну, медико-транспортну, технічну й ін.) і від¬шкодувати витрати застрахованим туристам, а турфірма зобов'язується оплатити страхові внески (страхову премію) у встановлений термін. Договір страхування повинен охоплювати всі умови страхування: об'єкт страху¬вання, характер страхових випадків, розмір страхового відшкодування, розмір страхового внеску і порядок його внесення, термін дії договору, підписи сторін. Страхова компанія зобов'язана ознайомити турфірму з пра-вилами страхування (у різних страховиків ці правила можуть бути неод¬наковими), повідомити назву закордонної сервісної компанії асистанс, а при настанні страхового випадку зробити страхову виплату компанії асистанс (чи туристу) у встановлений договором термін. Своєю чергою, турфірма-страхувальник зобов'язана оплатити страховий внесок (страхо¬ву премію) у повному розмірі до початку терміну страхування.
Мінімальний термін дії договору — один день, максимальний — один рік. Якщо турист, що укладає договір страхування, планує багаторазові виїзди за кордон і відома лише кількість днів, але не відома дата виїзду, то страховик несе відповідальність у межах тієї кількості днів, яка ви¬значена в страховому полісі. При кожному виїзді за кордон термін страхування автоматично зменшується на кількість днів, проведену на території страхування. Дія договору страхування, як правило, припиняється після закінчення терміну його дії, при виконанні страховою компанією своїх зобов'язань перед турфірмою, а також при несплаті турфірмою страхових внесків у передбачений договором термін.
Страхування може бути добровільним і обов'язковим, індивідуальним і груповим.
Добровільне страхування здійснюється на підставі договору між тур¬фірмою (чи страховою компанією) і туристами, які виїжджають за кордон. Страхування проводиться за допомогою страхового поліса, який охоплює різноманітні ризики, що можуть виникнути в період відпустки. Практич¬но страхування всіх видів є добровільним.
Обов'язкове страхування здійснюється, якщо цього вимагає закон країни перебування. Медичне страхування при в'їзді в деякі країни є не¬одмінною умовою одержання візи і, власне кажучи, стає обов'язковим. У більшості цивілізованих країн страхування є одним із найприбутковіших видів бізнесу. Усе більше країн (Франція, Німеччина, США, Велика Бри¬танія, Австрія, Швеція, Швейцарія, Бельгія, Греція, Іспанія, ПАР та ін.) встановлюють обов'язковість медичного страхування туристів із досить високим лімітом покриття витрат у страхових випадках — від ЗО до 50 тис. дол. США. При поданні документів на візу для виїзду в ці країни потріб¬но пред'явити страховий поліс на поїздку, інакше віза не буде видана. У кожній країні існують свої особливості. Так, відповідно до нових вимог прикордонної служби Фінляндії, запроваджених з початку 2002 p., кожен мандрівник зобов'язаний пред'явити на посту паспортного контролю ори¬гінал страхового поліса. Його відсутність може стати перешкодою для в'їзду в країну.
За кордоном поширені дві форми страхового обслуговування туристів: сервісне (асистанс) і компенсаційне.
Асистанс — особливий вид міжнародного сервісного обслуговування туристів на території страхування з метою надання їм допомоги на місці в межах договору страхування (медичної, медико-технічної, юридичної та ін.). Через непередбачуваність настання страхових випадків і розмаїття маршрутів закордонних поїздок туристів страхові компанії не в змозі забезпечити екстрену допомогу потерпілим самотужки. Тому на час поїзд¬ки туристів за кордон страхові компанії надають їм весь комплекс стра¬хових послуг за посередництвом закордонних сервісних медичних асистанс-компаній (Medical Assistance Company), з якими вони укладають договори. Сервісне обслуговування за допомогою високопрофесійних асистанс-компаній включає медичну, юридичну чи адміністративну допо¬могу застрахованому туристу і не потребує від нього додаткових грошових витрат. Безсумнівно, воно є зручним і сучасним видом страхового обслу¬говування. Усі витрати при цьому виді страхування мандрівників несе страховик.
Компенсаційне страхування передбачає оплату страхових випадків Україні тимчасового перебування самими туристами. Це, як правило, легкі випадки захворювання, лікування яких коштує недорого. Якщо при настанні страхового випадку турист самостійно купив потрібні ліки й інші медичні препарати, то для одержання компенсації за страховим полісом йому необхідно протягом ЗО днів після повернення з поїздки подати в страхову компанію всі оригінали рахунків, довідок, чеків, що підтвер¬джують витрати. Будь-яке відшкодування витрат можливе лише за умови, якщо турист має страховий поліс мандрівника. За відсутності поліса всі витрати з відшкодування збитків при настанні страхового випадку по¬кладаються на туристів.
Страхові випадки мають сезонний характер: максимальна їхня кількість припадає звичайно на літньо-осінній сезон (застудні захворювання, різні травми, шлунково-кишкові захворювання). Більш спокійним вважається зимово-весняний сезон (невисокий відсоток травматизму, переважно на гірськолижних курортах).
Страхові компанії страхують і підвищені ризики, передбачені турист¬ським страховим полісом, з настанням яких вони зобов'язані надати ту¬ристу необхідну допомогу. До групи підвищених ризиків належать екзо¬тичні й екстремальні види туризму, які стали досить популярними. Поряд із традиційним пляжним відпочинком туристів дедалі частіше ваблять прерії і савани, вони мандрують джунглями і пустелями, підні¬маються скелями, займаються дайвінгом, віндсерфінгом, гірськими ли¬жами, "підкоряють" Північний полюс, беруть участь у сафарі, стрибають із парашутом і навіть літають на космічному кораблі. Такі туристи нале¬жать до групи підвищеного ризику, і з ними відбуваються нечасті, але серйозні за важкістю і медичними витратами випадки, що ускладнює роботу страховиків. Іноді аматори активного відпочинку, крім підвище¬ного ризику одержати травму, можуть зіштовхнутися ще з однією про¬блемою. Гори, ріки, відкритий океан, пустелі — це місця, що знаходять¬ся на значній відстані від "цивілізації". Іноді при настанні страхового випадку евакуювати потерпілого можна тільки на вертольоті, а такі ряту-вальні роботи є дуже дорогими й оплатити їх самостійно більшість людей не в змозі. Вирішення проблеми — страховий поліс і допомога асистанс-компанії.
Свої особливості для страхування в туризмі мають дитячі групи. Сфери організованого дитячого відпочинку, екскурсійні автобусні маршрути, навчання дітей за кордоном мають високу ймовірність виникнення стра¬хових випадків. Тому страховий поліс при поїздках дитячих груп є обов'язковим. При цьому вартість страховки для дітей менша, ніж для дорослих. Якщо в подорож вирушає родина з дітьми, то застрахованими повинні бути всі члени родини, включаючи дітей. Незайвими виявляться взяті зі собою ліки, бактерицидний пластир, бинт, щоб можна було нада¬ти дитині першу допомогу при одержанні незначної подряпини від коралів чи при переїданні екзотичних фруктів.
До третьої групи ризику входять туристи літнього віку (старші за 60 років), які надають перевагу подорожам по всьому світу тривалістю від одного-двох тижнів до трьох місяців та більше. Найчастіше подорожують туристи-пенсіонери з Німеччини, Великої Британії, Японії, де соціальний захист таких категорій громадян є досить надійним. Нерідко в таких гру¬пах є люди похилого віку, які пересуваються в інвалідних візках.
Підвищену увагу і надійний страховий захист страхові компанії забез¬печують гірськолижникам. Хоча не завжди страхові компанії, які займа¬ються страхуванням у туризмі, виділяють аматорів гірських лиж в окре¬му категорію клієнтів. Туристам, які вирушають на гірськолижні курорти, такі компанії пропонують класичні програми з різними страховими сума¬ми і варіантами страхування додаткових ризиків. Чим вищий ризик, тим вищий тариф.
Турфірми, які спрямовують туристів на гірськолижні курорти, повин¬ні відповідально ставитися до їхнього медичного страхування і допомага¬ти їм обрати програму страхування, що включає необхідний мінімум страхових послуг, зі страховим покриттям не менше ЗО тис. дол. СПІА.

5.9. Медичне страхування туристів
Через високу вартість медичних послуг за кордоном оплачувати їх на місці самостійно туристам невигідно. За наявності страхового поліса тур¬боту про життя і здоров'я туриста бере на себе страхова компанія.
Страховий поліс мандрівника (Travel Insurance Policy) є номерним бланком суворої звітності. На паспортній частині поліса, тобто на його обкладинці, зазначаються повна назва страхової компанії та її партне¬ра — закордонної сервісної компанії (Medical Assistance Company). В ос¬новній частині поліса подають реквізити страхувальника, ім'я, прізвище і дату народження туриста, територію дії поліса (країна), страхову суму, розмір збитків, які не відшкодовуються (франшиза), об'єкт страхування, вказують правила страхування, докладно описують ризики, за які стра¬хова компанія відповідає, а також інші умови за згодою сторін і ставлять¬ся підписи страхувальника і туриста.
У полісі завжди повинні бути зазначені адреси і телефони лікарів чи асистанс-центрів, за якими можна звертатися, щоб одержати безкоштов¬ну екстрену допомогу. Щоб одержати безкоштовну медичну допомогу чи консультацію, незалежно від місцезнаходження, турист повинен зверну¬тися в цілодобовий диспетчерський центр сервісної медичної компанії за вказаним у полісі телефоном. Оператору асистанс-служби необхідно пові¬домити такі дані:
— ім'я і прізвище застрахованої особи, якій потрібна допомога;
— номер страхового поліса і термін його дії;
— назву страхової компанії, що видала поліс;
— короткий опис проблеми і характер необхідної допомоги;
— місцезнаходження туриста і номер контактного телефону для безкош¬товної міжнародної розмови.
Якщо турист самостійно звертається в інші медичні організації чи до лікаря готелю, він втрачає право на безкоштовну медичну допомогу та виписані ними рахунки до оплати не приймаються.
Страхові компанії, укладаючи договір з турфірмою на обслуговування туристів за кордоном, включають у страховий поліс мандрівника широкий спектр послуг страхування:
— за раптового захворювання — невідкладну медичну допомогу, амбу¬латорне та стаціонарне лікування, у тому числі операцію у першокласних клініках; екстрену стоматологічну допомогу (за гострого зубного болю) на суму не більше 200 дол. США;
— надання медичного устаткування (інвалідні візки, милиці тощо);
— термінове доправляння одного з найближчих родичів до місця події і назад;
— екстрене повернення потерпілого на батьківщину разом з особою, що його супроводжує, якщо це необхідно за медичними показниками. У ви¬падках летального результату страхова компанія оплачує всі витрати з доправлення тіла туриста на батьківщину;
— забезпечення засобами для повернення додому неповнолітніх дітей, які подорожують із потерпілим туристом;
— сприяння в організації кваліфікованої юридичної допомоги застра¬хованому і його захисту;
— оплату термінових повідомлень, пов'язаних зі страховим випад¬ком;
— надання допомоги при втраті чи затримці багажу під час закордонної поїздки;
— страхування цивільної відповідальності автовласників ("зелена карт¬ка");
— страхування від неможливості вирушити в поїздку за кордон;
— страхування квартир і майна на час перебування власника за кор¬доном.
Страховик не відшкодовує витрат туриста, якщо вони не належать до страхових випадків. Не є страховими випадками:
— хронічні захворювання і сонячні опіки;
— захворювання, пов'язані з вживанням алкоголю і наркотичних за¬собів;
— захворювання, викликані невиправданим ризиком (спуск у печери, стрибки у воду з трампліна тощо);
— захворювання чи нещасні випадки, які виникли до чи після повер¬нення застрахованого в країну постійного проживання;
— пластична хірургія, різного роду протезування, щеплення, профілак¬тичні вакцинації та ін.;
— тілесні ушкодження при участі в страйках, воєнних діях;
— навмисне заподіяння собі тілесних ушкоджень;
— самогубство;
— витрати на додатковий комфорт (телевізор, телефон, кондиціонер, послуги масажиста чи косметолога), якщо турист перебуває в лікарні.
Нерідко туристи самі порушують встановлені в країні правила поведін¬ки, через що потрапляють у ризиковані ситуації, які не вважаються стра¬ховими випадками: купаються при штормовій погоді, стрибають із пара¬шутом без відповідної підготовки, займаються віндсерфінгом у місцях, де існує загроза зустрічі з акулами, необережно поводяться в містах із підви¬щеною криміногенністю, відвідують сумнівні розважальні заклади тощо. Теплових ударів, сонячних опіків, фотодерматитів також можна уникну¬ти, якщо поводитися розумно і звикати до сонця поступово.
Уникнути проблем, які спричиняють вживання незвичних продуктів і зміна режиму харчування, можна, якщо ретельно мити руки і з обереж¬ністю вживати екзотичну їжу. Якщо на літній відпочинок за кордон їдуть туристи, які страждають хронічними захворюваннями, з надією погріти¬ся, подихати морським чи гірським повітрям, підлікувати старі болячки, їм варто подбати про себе заздалегідь і захопити медикаменти, якими вони звикли користуватися вдома. Різка зміна клімату і режиму може згубно позначитися на здоров'ї, і відпочинок обернеться проблемами. При цьому жодна страхова компанія не візьме на себе оплату всіх витрат з лікування захворювання.
При оформленні страхового поліса мандрівника сума страхового внес¬ку (страхової премії) становить приблизно 1 дол. США на день на одну людину. Страхова компанія зазвичай покриває видатки застрахованому туристу на багато видів послуг у межах страхової суми від 10 тис. до 100 тис. дол. США залежно від умов страхування. Страхова сума — це сума, в межах якої застрахованому туристу буде надана медична, юри¬дична та адміністративна допомога.
Розмір страхового внеску залежить від декількох факторів: від терміну перебування за кордоном — чим триваліший термін, тим нижчий страховий внесок у день на людину (менше 1 дол. США на день); від країни в'їзду — вартість страховки при поїздці, наприклад, у США, Канаду чи Австралію, є вищою, ніж в інші країни; від кількості людей у туристській групі — для групи (від 6 осіб) застосовується дешевший, груповий, тариф, а якщо родина подорожує разом, тоді застрахованими повинні бути всі її члени; від ступеня ризику — страховий внесок зростає, якщо страхують підвищені ризики (наприклад, для туристів, які виїжджають кататися на гірських лижах і займатися іншими видами активного відпочинку, базо¬вий тариф зросте в середньому вдвічі); від віку туристів — страховий внесок для туристів віком до 21 року буде меншим від звичайного базового тарифу, для туристів, старших 65 років, тариф звичайно збільшується вдвічі, старших за 70 років — утри¬чі (туристи, старші 80 років, не підлягають страхуванню).
Додатково до медичного страхування турист може застрахуватися від інших ризиків. Наприклад, власник пластикової картки серії "Visa Classic" чи "Master Card" при поїздці за кордон може застрахуватися від фінансо¬вого ризику. Страхування фінансових ризиків при поїздці за кордон влас¬ників пластикових карток розраховане на співпрацю турфірм, страхових компаній, банків і туристів. Такі програми орієнтовані на туристів, які, заощаджуючи свій час, вирушають на відпочинок із пластиковими карт¬ками, а не з пачками валюти. Найчастіше власник пластикової картки надає перевагу найбільш пов¬ному і мобільному обслуговуванню за сукупністю декількох страхових програм, зведених до єдиного поліса мандрівника. Це, як правило, і стра¬хування тих, хто виїжджає за кордон, і добровільне медичне страхування, і страхування майнових ризиків (майна, транспорту), і страхування від-повідальності. Такий вид співпраці турфірм, банків і страхових компаній вигідний і страховику, і страхувальнику, і туристу.
Багато страхових компаній пропонують страхування від ризику невиїз¬ду в заплановану поїздку за кордон. За незначних витрат застраховані зможуть повернути свої гроші у разі невиїзду з поважних причин: через хворобу застрахованого чи його близьких родичів, відмову у видачі в'їзної візи посольствами країн Шенгенської угоди й інших, значні майнові збит¬ки при пожежі, затопленні квартири й ін., повістку до суду, запізнення не з власної провини. Застрахувавшись від фінансових втрат, турист при страховій сумі, наприклад, у 1000 дол. США, заплатить внесок усього близько 20 дол. США.
Туристи можуть застрахуватися також від ризику затримки закордон¬ної поїздки, ризику втрати чи викрадення документів під час поїздки тощо. Плануючи свою поїздку за кордон, туристи завжди повинні бути готовими до будь-яких несподіванок і прагнути звести до мінімуму їхні наслідки, перекладаючи свої турботи на туроператорів і страхові ком¬панії.

5.10. Майнове страхування туристів
Страхування майна (багажу, відеоапаратури, автомашин та ін.) може здійснюватися додатково до страхування медичних витрат за бажанням туриста, який виїжджає за кордон. Об'єктом страхування в цьому разі стають майнові інтереси, пов'язані зі збитком чи втратою особистого май¬на мандрівника, застрахованого на період поїздки, за таких страхових ви¬падків, як розбійний напад, ушкодження чи крадіжка особистих речей.
З настанням страхового випадку, пов'язаного з втратою і псуванням багажу, турист зобов'язаний протягом 24 год. з моменту виявлення фак¬ту втрати чи ушкодження багажу повідомити про це посадовим особам і відповідним чином оформити свої претензії до перевізника. Розшукують багаж транспортні організації на підставі поданих документів: претензій¬ної заяви, багажної квитанції, відривної бірки, авіаквитка чи іншого проїзного документа, акта про втрату багажу. Страхова сума зі страхуван¬ня багажу встановлюється за згодою зі страховою компанією і вказується в страховому полісі. При цьому страхова компанія відшкодовує не вартість втраченого багажу, а збитки, яких турист зазнав від втрати свого майна. Якщо багаж був загублений чи ушкоджений (наприклад, при аварії авто¬буса чи з вини авіакомпанії) і власник автобуса чи авіакомпанія відшко¬дували туристам збитки, то за договором страхування збитки вважаються відшкодованими. Якщо ж постає необхідність покрити збитки, то загаль¬на сума покриття може становити від 300 до 1000 дол. США.
Якщо турист має при собі будь-яке дороге майно (професійну фото- і відеоапаратуру, ювелірні вироби, кредитні картки тощо), тоді в страховому полісі зазвичай як страховий випадок вказується ризик викрадення й ін¬ших злочинних дій третіх осіб. З настанням страхового випадку (крадіж¬ки) турист зобов'язаний подбати про забезпечення доказів втрати свого майна. Таким доказом може служити довідка з поліції чи інший анало¬гічний документ.
Страхові компанії можуть застрахувати власний транспорт туриста, який надає перевагу подорожам різними країнами на приватному автомо¬білі, від викрадення, аварії тощо. Варто мати на увазі, що для в'їзду на територію країн — членів ЄС на автомобілі обов'язковим є страховий поліс "зелена картка". Він гарантує відшкодування збитків, заподіяних життю, здоров'ю і майну застрахованих осіб під час подорожі Європою за кермом. Для автотуриста страховка на машину при виїзді за кордон коштуватиме 40—50 дол. США. Розмір страхової виплати при цьому залежить від кла¬су автомобіля і тривалості поїздки.

5.11. Страхування цивільної відповідальності
Страхування цивільної відповідальності — це страхування відповідаль¬ності перед третіми особами за зобов'язаннями, які виникають унаслідок збитків, заподіяних здоров'ю чи майну туристів (чи інших осіб) під час перебування за кордоном. Розглянемо деякі програми страхування цивіль¬ної відповідальності.
Страхування цивільної відповідальності за збитки, заподіяні майну інших осіб. Номери закордонних готелів 4—5 зірок оснащені дорогими меблями, телевізором, кондиціонерами, міні-баром тощо. Якщо випадко¬во турист щось пошкодив чи зіпсував, страхова компанія готова матеріаль¬но відповідати за дії застрахованого. Для цього потрібно при страхуванні обрати ризик "цивільна відповідальність". Страховий внесок при відпові¬дальності в ЗО тис. дол. США становитиме приблизно 40 центів за кожний день перебування на відпочинку.
Страхування для тих, хто виїжджає на гірськолижні курорти, осо¬бистої цивільної відповідальності перед третьою особою з відшкодуванням збитків, заподіяних на гірському схилі іншому аматору чи спортсмену -гірськолижнику (різні травми, каліцтва, псування гірськолижного спо¬рядження тощо).
Деякі європейські країни (Австрія, Німеччина) висувають вимоги обов'язкового страхування цивільної відповідальності гірськолижників. Ці вимоги враховують страхові компанії, які пропонують свої програми страхування. При страхуванні туристів-гірськолижників страховими ви¬падками визнаються тілесні ушкодження, отримані застрахованими вна¬слідок нещасного випадку, у тому числі під час занять спортом, раптове гостре захворювання, що загрожує здоров'ю і життю застрахованого, втрата багажу з вини транспортної компанії, розкрадання і втрата доку¬ментів, смерть застрахованого внаслідок нещасного випадку чи виклика¬на захворюванням, а також цивільна відповідальність гірськолижника перед третьою стороною. В усіх випадках турист може обрати будь-яку страхову суму від 10 тис. дол. США, а мінімальний страховий внесок ви¬значається з розрахунку перебування гірськолижника за кордоном не більше 15 днів.
Страхові програми для гірськолижників страхової групи "НАСТА" за¬безпечені послугами швейцарської компанії "ELVIA Travel Insurance Company". Власникам поліса гарантується безкоштовне медичне обслуго¬вування на будь-якому гірськолижному курорті світу. Таке обслуговуван¬ня включає госпіталізацію, медичні операції і транспортування, а також пошук потерпілих у горах та їх транспортування в лікарню за допомогою вертольотів, літаків санітарної авіації, інших можливих засобів медично¬го транспорту.
Страхування відповідальності туроператора за договором на тури¬стичне обслуговування. Об'єктом страхування є майнові інтереси туропе¬ратора, пов'язані з відшкодуванням туристу збитків у разі невиконання чи неповного виконання туроператором його зобов'язань за договором з туристом на туробслуговування за кордоном у зазначеному в договорі терміні. Досить часто туристи, повернувшись з закордонної подорожі, пишуть у турфірми претензійні листи, звертаються з позовами до суду і нерідко виграють справи про захист своїх прав, порушених не завжди з вини турфірми (найчастіше з вини закордонного туроператора, авіапе-ревізника й ін.). Багато турфірм у своїх кошторисах витрат виокремлюють збитки від виплат туристам за претензіями. Страхові компанії можуть взяти на себе гарантії страхування відповідальності туроператорів перед туристами, що дало б змогу скоротити цю статтю витрат.
Страховими ризиками в договорі страхування відповідальності туроператора за порушення договору на туробслуговування можуть бути:
— фінансові ризики (збитки) туроператора внаслідок невиконання зобов'язань його партнерами (авіакомпаніями, закордонними туроператорами, готелями й ін.);
— фінансові ризики, пов'язані з відсутністю в туроператора необхідних коштів на надання турпослуг за договором з туристом (наприклад, через банкрутство туроператора).
Страхова сума повинна забезпечувати покриття вартості поїздки від¬повідно до договору на туробслуговування, проживання і харчування ту¬ристів у країні тимчасового перебування, відшкодування збитків туристів, витрат на їхню евакуацію на батьківщину, витрат, пов'язаних із діяль¬ністю дипломатичних представництв і консульських служб із надання допомоги туристам тощо. Туроператор повинен мати гарантійне свідоцтво, яке засвідчує наявність страхового поліса для покриття своєї відповідаль¬ності перед туристами за договором на туробслуговування.
Свідоцтво повинне містити такі відомості:
— найменування туроператора, номер ліцензії на туроператорську діяльність, його місцезнаходження і поштову адресу;
— вид фінансового забезпечення відповідальності;
— найменування страховика, який здійснив страхування цивільної від¬повідальності за фінансове забезпечення туроператора;
— термін дії свідоцтва, виданого на строк страхування відповідальності туроператора.
Страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів передбачають законодавства більшості країн. На кожному виді транспорту діють свої правила перевезення й умови страхування пасажи¬рів та їхнього багажу. Правила безпеки і страхування пасажирів посідають центральне місце у міжнародних конвенціях про повітряні, морські, ав¬томобільні й залізничні перевезення.
Страхування цивільної відповідальності перевізників має дуже важли¬ве значення, тому що успіх подорожі за кордон залежить, насамперед, від надійності транспорту.
Перевізник — це організація, підприємець, які здійснюють транспортне й експедиційне обслуговування пасажирів транс¬портом усіх категорій: автобусним, залізничним, морським, повітряним. Значна частина страхових випадків стається на етапі перевезення туристів
автобусами, залізницею, морськими та річковими суднами, літаками та вертольотами. Однак у загальному обсязі перевезень частка цих страхових випадків є незначною.
Об'єктом страхування цього виду є цивільна відповідальність власників транспорту за можливе заподіяння шкоди туристам при транспортній події. Матеріальні збитки та інші витрати, пов'язані з заподіянням шко¬ди здоров'ю і життю (травм, каліцтва й ін.) туристів, підлягають відшко¬дуванню страховою компанією. Страхування цивільної відповідальності здійснюється у той період, коли відповідальність за здоров'я туриста та йо¬го майно перейшла до перевізника. По цьому виді страхування оплачу¬ються матеріальні збитки, пов'язані з втратою майна, лікуванням потер¬пілих мандрівників, відшкодуванням втрати сімейного доходу в зв'язку з каліцтвом чи смертю потерпілих, включаючи виплату довічної пенсії дітям чи іншим родичам.
Зростання популярності автобусних перевезень накладає підвищену відповідальність за безпеку туристів на власників і водіїв міжнародного автотранспорту, які забезпечують перевезення організованих груп туристів в автобусних турах, доправляння туристів з аеропорту в готель і назад, перевезення під час екскурсій тощо. Для переїзду дорогами європейських країн, як правило, потрібна медична страховка на всіх учасників переїз¬ду і, крім того, свідоцтво про страхування цивільної відповідальності пе¬ревізника перед третьою особою (тобто пасажирами та громадянами краї¬ни переїзду) — "зелена картка". Міжнародне страхування відповідальності власників автотранспорту, відоме під назвою "зелена картка" через зеле¬ний колір страхового поліса, підтверджує наявність страхових гарантій в автовласників і надає право на вільне пересування транспортних засобів у межах кордонів 32-х держав. Обсяг відповідальності в зв'язку з заподіян¬ням збитків регулюється, як правило, законом про обов'язкове страхуван¬ня автоцивільної відповідальності, чинним у конкретній країні. Збитки, які виникли на території іноземної держави, покриваються страховою компанією (бюро) цієї держави з подальшим виставлянням рахунків стра¬ховій компанії, що видала страховий поліс.
Координує міжнародні автоперевезення туристів Міжнародна автомо¬більна федерація (ФІА), у структурі якої працює Міжнародна комісія з туризму. У країнах Європи міжнародні автоперевезення регулюються Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення паса¬жирів і багажу. Радою ЄС 1982 р. ухвалена Угода про міжнародне нерегу¬лярне автоперевезення пасажирів автобусом (АЗОІІ — АСОР). В Угоді окреслені випадки, в яких автоперевізники зобов'язані мати спеціальний дозвіл на перетин кордону. Дозволу не потрібно, якщо перевозиться одна і та ж група пасажирів тим самим транспортним засобом протягом усієї поїздки, що починається і закінчується в одному місці.
Популярною формою для закордонної поїздки є автотуризм. Такий вид туризму має свої особливості. Якщо поїздка проходить добрими шо¬сейними дорогами, тоді це пізнавальний туризм із високим ступенем га¬рантії особистої безпеки. Якщо ж автомобільна подорож пов'язана з рухом поганими дорогами (включаючи ділянки бездоріжжя, круті підйоми та спуски, переправи через водні перешкоди тощо), то її, скоріше, можна назвати спортивною і вона вимагає додаткових заходів безпеки: оснащен¬ня транспортного засобу пристроями та засобами для подолання складних ділянок маршруту, спальними місцями, міні-кухнею тощо. Такий ав¬тотуризм називається караванінгом. Ще одна особливість й одночасно складність сучасного автотуризму — неможливість гарантувати безпеку на дорогах у деяких країнах, що практично виключає подорож поодинці. Вирішити цю проблему можна об'єднанням автотуристів на окремих авто¬машинах у каравани з дотриманням спеціальних запобіжних заходів, особливо щодо гарантування безпеки в темний час доби. Перелічені труд¬нощі не виключають автомобільний туризм із числа популярних напрямів розвитку рекреаційної сфери.
Міжнародні перевезення туристів залізничним транспортом регулю¬ються Угодою про міжнародні залізничні перевезення (1980), ухваленою на Конференції з перегляду Бернських конвенцій про залізничні переве¬зення вантажів і пасажирів. У ній викладені умови перевезення пасажи¬рів і вантажів, а також визначені заходи, спрямовані на вдосконалення і розвиток міжнародного туризму на залізницях.
Останніми роками аварії на залізничних магістралях трапляються не так часто, та все ж цілком їх уникнути не вдається жодній країні. Локо¬мотиви зіштовхуються один з одним, з автотранспортом на залізничних переїздах, сходять із рейок з різних, у тому числі непередбачених, причин. Тому ризик поїздки на залізничному транспорті, звичайно, існує. Застра¬хований турист (від оголошення посадки в потяг до прибуття в кінцевий пункт призначення) при настанні страхового випадку на шляху одержить страхову виплату залежно від ступеня важкості травми (вивих ноги при посадці, забиті місця при падінні з верхньої полиці, травма при влученні каменя у вікно, опік окропом та ін.).
Безпека міжнародних перевезень туристів морським транспортом (морські круїзи, що пролягають між портами іноземних держав) визна¬чається Афінською конвенцією про перевезення морем пасажирів і багажу (1987). Якщо перевезення пасажирів підпадає під дію міжнародного до¬говору, в якому бере участь країна мандрівника, умови відповідальності перевізника за ушкодження здоров'я чи смерть визначаються відповідним договором. Згідно з Афінською конвенцією, у разі смерті пасажира чи заподіяння йому тілесного ушкодження відповідальність перевізника встановлена в межах до 700 000 золотих франків.
Повітряні послуги з перевезення, яке входить до складу туру, надають¬ся авіаперевізником, який несе цивільну відповідальність перед пасажи¬рами, відправниками вантажу і третіми особами. Міжнародні перевезення пасажирів повітряним транспортом регулюються Варшавською конвенцією (1929) і Гаазьким протоколом. Згідно з цими документами, відповідаль¬ність перевізника стосовно кожного пасажира встановлена в розмірі 250 тис. золотих франків (1 франк у цій Конвенції дорівнює 65,5 мг золота 900 про¬би). Монреальська угода (1966) збільшує межу відповідальності перевіз¬ника при перельоті над територією США до 75 тис. дол. США.

Дата добавления: 2014-01-04