Становлення фашистської диктатури

Економічна криза і криза Веймарської республіки. Прихід фашистів до влади

Встановлення нацистської диктатури в Німеччині. А. Гітлер

Революція в Німеччині

5. Встановлення нацистської диктатури в Німеччині. А. Гітлер

6. Масове насильство. Репресії

Революція в Німеччині

Війна дорого коштувала Німеччині: більше 2 млн загиблих, мільйони поранених і калік, значні матеріальні втрати, хоча бойові дії на її території не велися і вона не зазнала руйнувань.

3 листопада 1918 р. почалася Німецька революція з повстання військових моряків у місті Кіль. Перехід влади в Кілі до рук моряків та заснування ними першої в Німеччині Ради викликало ланцюгову реакцію по всій країні.

9 листопада 1918 р. Німеччину було проголошено республікою. 10 листопада Берлінська рада створила тимчасовий уряд — Раду народних уповноважених, що складалася з представників двох робітничих партій:

· Соціал-демократичної партії Німеччини (СДПН)

· Незалежної соціал-демократичної партії Німеччини (НСДПН).

Рада народних уповноважених відмінила надзвичайні закони, встановила 8-годинний робочий день та зобов'язала підприємців укласти колективні угоди з профспілками, висловилась за скликання Установчих зборів для створення конституції.

Одночасно група "Спартак", члени якої виходили з НСДПН, створює рух за соціалістичну революцію, за встановлення влади рад і негайне усуспільнення власності. Керували групою Карл Лібкнехт та Роза Люксембург. Почалася поляризація сил з очевидною перевагою уряду.

Грудень 1918р. відбувається Перший Всенімецький з'їзд Рад, який відмовився підтримати гасло "Вся влада Радам!" і висловився за проведення виборів до Установчих зборів, призначених на 19 січня 1919 р.

На початку січня утворена спартаківцями Комуністична партія Німеччини разом з частиною "незалежних" намагалася встановити контроль над Берліном та рядом інших міст, давши привід до відкритого збройного виступу її політичних суперників. Соціал-демократи, заручившись підтримкою військових, вдалися до рішучих дій. 12 січня ними було встановлено повний контроль над Берліном, а 15 січня Карла Лібкнехта і Розу Люксембург вбито.

Спробу комуністів збройним шляхом прийти до влади було ліквідовано.

Проведені 19 січня вибори до Установчих зборів засвідчили перемогу правих і центристських партій; комуністи ці вибори бойкотували.

Установчі збори працювали у Веймарі.

31 липня 1919 року було прийнято конституцію, і її, як і утворену демократичну республіку було названо – Веймарська.

Вона узаконила заміну напівабсолютистської монархії парламентською республікою. Конституція узаконила в Німеччині і загальне виборче право та громадянські свободи. Країна проголошувалась федеративною республікою із сильною президентською владою, але підзвітним рейхстагу урядом.

Першим президентом став Фрідріх Еберт; другим та останнім у 1925 р. — генерал-фельдмаршал Гінденбург.

Проте революційне бродіння в Німеччині тривало ще довго.

І3 квітня 1919 р. на три тижні радянська влада встановилася в Баварії, в 1923 р. могутні виступи робітників пройшли в Саксонії і Тюрингії, а в Гамбурзі під керівництвом майбутнього лідера Комуністичної партії Німеччини Ернста Тельмана спалахнуло збройне повстання, інспіроване СРСР.

Встановлення нацистської диктатури в Німеччині. А. Гітлер

Фашистський рух у Німеччині виник одразу після Першої світової війни.

Серед причин його появи:

· реваншистські настрої після поразки у війні та підписання принизливих умов Версальського миру,

· соціальна незахищеність більшої частини населення, р

· реакція на більшовицьку політику експорту світової революції.

В 1919 році Націонал-соціалістську робітничу партію Німеччини (НСДАП), що стала центром тяжіння усіх фашистів, було створено в 1919 р. Порівняно швидко її лідером став Адольф Гітлер.

У 1923 р. нацисти намагались організувати заколот у Баварії, але зазнали поразки. У 20-х роках вони ледь існували. Швидке зростання їхнього впливу почалося в роки економічної кризи 1929-1933 pp. Основні програмні положення фашистського руху в Німеччині були викладені в книзі А. Гітлера "Майн кампф" ("Моя боротьба").

Економічна криза і криза Веймарської республіки. Прихід фашистів до влади

Криза економічна стала і кризою Веймарської республіки. Значне безробіття, масове розорення селян і ремісників вимагали від влади екстремальних заходів для полегшення становища народу. Однак уряди, що змінювались, були у полоні застарілих схем, проводили політику економії, урізаючи й без того незначні соціальні витрати. На падінні авторитету Веймарської республіки позначилась і загальна думка, що її створенню сприяла ганебна Версальська угода. Так чи інакше під час кризи почали набирати сили партії, що виступали проти демократії, і серед них, насамперед, нацисти, які обіцяли встановити тверду владу і вивести країну з кризи. У 1932 р. вони стали наймасовішою політичною партією Німеччини.

Базою фашистського руху стали націоналістично налаштовані ремісники, селяни, ветерани війни, безробітні. Підтримку нацистам надавали впливові кола крупного капіталу Німеччини.

Нацистам вдалося залучити на свій бік зневірену в демократії молодь: третину членів НСДАП складали люди віком до 30 років. Позначилась на поведінці виборців і тактика боротьби, яку використовували нацисти. Штурмовики та есесівці нападали на мітинги політичних суперників, активістів інших політичних партій, залякували населення.

Фатальну для Веймарської республіки роль зіграли представники традиційної військово-бюрократичної еліти Німеччини, політичного впливу яких не було ліквідовано революцією 1918 р. Саме вони в момент, коли криза наближалась до кінця і з'явилися ознаки падіння популярності нацистів, використали свій вплив на президента Гінденбурга, щоби той вручив мандат на формування уряду Адольфу Гітлеру.

20 січня 1933 р. А. Гітлер став рейхсканцлером — главою уряду.

Становлення фашистської диктатури

Отримавши доступ до виконавчої влади, нацисти почали послідовну ліквідацію режиму політичної демократії Німеччини. Використавши як привід підпал рейхстагу, ними ж організований, вони вдалися до відкритого терору проти своїх політичних супротивників — комуністів і соціал-демократів. Гітлер домігся, передусім, підписання Гінденбургом спеціального указу "Про охорону народу і держави", що ліквідував основні права громадян та надав необмежені повноваження каральним органам. Після цього нацисти провели нові вибори до рейхстагу, сподіваючись отримати в ньому переважну більшість. Проте підсумки виборів у березні 1933 р. були для них несприятливими: комуністи і соціал-демократи, що знаходились у підпіллі, отримали 30,6% голосів виборців, нацисти — 43,9%.

Відтоді принцип поділу влади, що лежав в основі Веймарської республіки, було відкинуто, а законодавчі функції передано уряду.

Гітлер перебрав повноваження президента Гінденбурга, який помер у 1934 р. Таким чином, вся повнота влади в Німеччині опинилась у руках Гітлера. Було проведено адміністративну реформу, в результаті якої ліквідовано земельні парламенти та органи місцевого самоврядування. Влада на всіх рівнях переходила до рук не виборних, а призначуваних чиновників.

У 1933 р. фактично було заборонено всі політичні партії, крім НСДАП, що злилася з державою. Партійні функціонери автоматично ставали державними чиновниками відповідного рівня. Така різка зміна державного ладу та суспільного життя супроводжувалась насиллям і спричинила посилення каральних органів держави.

Встановлення нацистської диктатури в Німеччині. А. Гітлер

Економічна політика нацистів

Важливі зміни відбулися і в економіці Німеччини. Уряд Гітлера пішов на нечуване для мирного часу розширення державного регулювання господарського життя з метою виходу із кризи.

Коштом держави було розгорнуто будівництво загальнонаціональної мережі швидкісних автострад, що дозволило відразу скоротити кількість безробітних та пожвавити будівельну індустрію.

Пізніше основну увагу було приділено прискореному розвитку військової промисловості. Військові витрати збільшились із 620 млн рейхсмарок до 15,5 млрд в 1933-1938 pp.

З метою стимулювання економічного зростання вводились податкові пільги. У результаті одночасного зростання витрат та зниження податків виник дефіцит бюджету, який покривався випуском паперових грошей. Щоб не допустити їх знецінення та зростання цін, уряд ввів контроль над цінами та зарплатою і почав поступовий перехід до карткової системи розподілу. Це збільшило масштаби державного регулювання економіки.

Особливістю економіки нацистської Німеччини було пряме адміністративне регулювання господарства державою. Для цього усіх підприємців було об'єднано в галузеві картелі та підпорядковано імперському міністру господарства. Коли в 1936 р. прийняли чотирирічний план розвитку військової промисловості, уповноваженим з реалізації цього плану призначили Г. Герінга. Створене ним відомство взяло під свій контроль всю економіку країни. Держава стала безпосереднім володарем багатьох підприємств, конфіскованих у більшості випадків в євреїв у ході "аріїзації" промисловості.

Фашистська держава встановила контроль над ринком робочої сили та трудовими відносинами. В нацистській Німеччині було ліквідовано профспілки, а замість них утворено Німецький робітничий фронт, що об'єднував робітників і роботодавців. Керівники підприємств ставали "вождями трудового колективу", а контроль над трудовими відносинами перейшов до спеціальних "опікунів праці", які призначалися урядом. Контроль над заробітною платою було доповнено введенням загальної трудової повинності.

Під жорсткий державний контроль потрапила і зовнішня торгівля. Метою її регулювання було прагнення зменшити залежність Німеччини від імпорту.

До початку Другої світової війни економіка Німеччини зазнала кардинальних змін. За умови збереження приватної власності було суттєво обмежено свободу підприємництва; ринки товарів, послуг та праці замінено державною регламентацією. Ринкова економіка практично перестала функціонувати. Увесь комплекс цих заходів прискорив вихід Німеччини з кризи.

У 1935 р. вона досягла докризового рівня виробництва, а в 1939 р. значно перевищила його. Скоротилося безробіття: в 1933 р. воно складало 6 млн чоловік, у 1938 р. —429,5 тис. Але в самому виході з кризи не було нічого феноменального — з 1933 року всі країни Заходу вступили в смугу економічного пожвавлення.

Масове насильство. Репресії

Життя у фашистській Німеччині було далеким від омріяних картин, створених пропагандою. Насилля стало масовим: тільки до початку 1935 р. було вбито більше 4200 противників нацизму, арештовано 515 тис. чол. На початок 1939 р. в ув'язненні знаходилось понад 300 тис. осіб. Сотні тисяч німців емігрували, у тому числі цвіт творчої інтелігенції, — фізик Альберт Ейнштейн, письменники Томас і Генріх Манни, Ліон Фейхтвангер, Бертольд Брехт, композитори Ган Уйснер, Отто Клемперер, Пауль Хіндеміт.

Дата добавления: 2014-01-04