Особливості фономорфологічної структури іє. кореня

Структура іє. кореня

Іє. корінь найчастіше становив односкладову морфему, що склада­лася з голосних і приголосних (у функції голосних виступали короткі, довгі й дифтонги). Класичною формою іє. кореня була СVС (*bher-"нести"). Крім того, іє. корінь міг мати таку структуру: VС (*аќ-/оќ-"гострий"; не слід забувати, що на ранішому етапі розвитку іє. мови на початку таких коренів був ларингал), ССVС (*bhlaĝ - "бити"), СVСС (*derbh- "плести, крутити"), ССVСС (*dhreṷgh - "обманювати") тощо. Існували певні обмеження, які регулювали можливість/неможливість сполучення тих чи інших звуків у іє. корені. Так, неможливими були сполучення двох сонантів або двох проривних (як-от *teṷrk- чи *tark-).

Окрім так званих односкладових баз (за давньоіндійською тради­цією деякі автори називають їх апіt), існували двоскладові бази (sēt- бази). Двоскладові бази можуть чергуватися з односкладовими. На­приклад, корінь *genǝ- "народжувати" може чергуватися за певними правилами з *gпē-, gn, *gonǝ-, *gōnǝ- тощо. Корені, що містили довгий голосний, прийнято називати " важкою базою".

Французький мовознавець Е. Бенвеніст, який спеціально дослі­джував структуру іє. кореня, показав, що такі корені, як *реt-, можуть змінюватися наступним чином: *реt > рt- > рter-; *sen - > sn - > sпеḭ i т. д.

Визначники кореня

Прості за своєю фономорфологічною структурою іє. корені мо­гли розширюватися за допомогою різних формантів (формативів), що одержали назву "визначники (поширювачі) кореня". Такими формативами найчастіше виступають елементи dh, m, р, b, t, d, g та ін. Наприклад, корінь *der- "обдирати", який виступав у вигляді легких і важких баз (*dere-/drē-), міг поширюватися за допомогою формативів ḭ (лтс. dīsme "тріщина, шрам") й ṷ, а також g (іє. *dereg - > двн. trehhan "штовхати"), gh (іє. *deregh- > да. tiergan "дражнити"), k (іє. *derek- > чеськ. drkati"штовхати"), р (іє. *drер/drор- > укр. дряпати; *drір- > чеськ. dřipati "рвати, розривати"). Походження і первісне значення по­ширювачів залишається невідомим. У деяких коренях спостерігається чергування дзвінких і глухих поширювачів.

Чергування приголосних в іє. корені

В іє. мові-основі спостерігається чергування дзвінких і глухих при­голосних k – g, p - b та ін. в кінці морфеми, а також (рідше) чергування аспірованих і неаспірованих dh - d, gh - g, bh - b на початку морфеми. Крім того, найрідше виявлене чергування сонорних r — l у коренях з однаковим значенням (bhel-/bher- "сяяти", g^Ṷel-/g^Ṷer- "ковтати" тощо). У результаті першого пересуву приголосних у германських мовах при­голосні іє. кореня, які чергуються, дають неоднакові рефлекси.

Рухоме s

Деякі корені зустрічаються в іє. мовах у двох варіантах - з почат­ковим s і без цього звука. Тому іє. sk може дати зрештою або герм. sk (якщо s зберігається), або h (якщо s не зберігається); іє. st > герм. st чи Ϸ, іє. sl > герм. sl або l. Звук s дістав у подібних випадках назву s- mobile або "рухоме s".

Наприклад, іє. корінь *skel- "різати, рубати", що є, у свою чергу, дериватом простішого кореня *sekǝ-/skē-, засвідчений у вигляді на­ступних форм:

гр. skallo "копаю", skalís"мотика, кирка", сірл. scoiltim "розще­плюю", дірл. соlаіпп "м'ясо", кімер. сеlаіп "тіло, труп", укр. колоти (псл. *коlti), рос. скала (псл. *skalа, іє. *skōl), укр. скеля (< іє. *skel-), рос. скалить (зубы) буквально "утворювати щілину між зубами", лат. scalpere "різати, розщеплювати", дінд. kalpáyati "приводить у порядок, розподіляє", лит. skélti "розщеплювати; < іє. *(s)kel- "різати, розще­плювати, рубати".

Цей іє. корінь засвідчений у германських мовах у вигляді рефлек­сів з s і без s:

а. half "половина", да. healf, нім. halb, двн. halba, дc. half, гот. halbs "половина"; < герм. *halᵬ- "ділити, половина";

a. shield "щит", да. scield, нім. Schild "щит, вивіска", двн. scilt "щит", де. skild, дісл. skjǫldr, гот. skildus "щит"; < герм. *skelduz "від­різаний шматок дерева".

Закон Зібса

Цей закон, що стосується сполучення початкового s із придихо­вими й непридиховими приголосними, був сформульований Т. Зібсом і уточнений радянським мовознавцем В. М. Ілліч-Світичем (1961) і польським вченим Є. Куриловичем. У позиції після s дзвін­кі зімкнені переходять у глухі зімкнені, так що у германських мовах спостерігається чергування типу: *daum-: *staum- "пара"; свн. briezen: spriezen "проростати"; дісл. dumpa "бити, штовхати" (< іє. *dhemb-) -дісл. stappa "товкти" (< іє. *stemb-).

Назалізація іє. кореня

У деяких випадках іє. корені зустрічаються у вигляді варіантів з назалізованим голосним або, інакше кажучи, включають інфікс у вигляді n чи m. Така інфіксація спостерігається, як правило, у нульовому сту­пені чи у ступені редукції іє. аблаута. Наприклад, нім. dumm "дурний", a. dumb "німий" походять з іє. *dhumbhos, що становить назалізований варіант іє. *dheṷbh- у нульовому ступені аблаута (dhubh- > dhumbh).

Варіанти кореня

Внаслідок чергування голосних, приєднання різних поширювачів, чергування приголосних, відпадання рухомого s і назалізації іє. коре­ні на зразок *kel- "нахиляти", *(s)ker- "різати", *stegh- "колоти" могли видозмінюватися, як-от: kel-, kle-, klo-, kleḭ-, klon- (< kel-); sker-, ker-, skreḭ-, skreṷ- (< sker-); stegh-, stengh-, stogh- (< stegh-). Такі різновиди іє. кореня називаються його варіантами. Кількість варіантів іє. кореня в германських мовах зростає внаслідок дії закону К. Вернера та інших фонетичних процесів.

Індоєвропейські префорліанти

У деяких випадках в іє. мові-основі спостерігалося чергування [по­чатковий к[ - [нуль звука]. Порівн. дінд. карі- "мавпа" - да. ара "т. а"; укр. коза, да. hēcen "цапеня", (ē< ǣ < ō) - дінд. ajá-h; лат. os, дінд. ásthi "кістка" - лат. costa "ребро", рос. кость. Такі регулярно повторювані елементи на початку кореня прийнято називати преформантами (у дано­му випадку - звук k-). Як видно з наведених прикладів із преформантом k-, необхідно, щоб "спільні" (такі, що збігаються) частини в словах, які чергуються, відповідали один одному за фонетичними законами.

Дата добавления: 2014-01-04