Методи здійснення державної влади

Арсенал методів реалізації державної влади є достатньо різноманітним. У сучасних умовах значно зросла роль методів морального і особливо матеріального стимулювання, використовуючи які, державні органи впливають на інтереси людей і тим самим підпорядковують їх своїй владній волі.

До загальних, традиційних методів здійснення державної влади належать переконання і примус. Ці методи, по-різному поєднуючись, супроводжують державну владу на всьому її історичному шляху.

Переконання — це метод активного впливу на волю та свідомість людини ідейно-етичними засобами для формування у неї поглядів та уявлень, заснованих на глибокому розумінні сутності державної влади, її цілей та функцій. Механізм переконання включає сукупність ідеологічних, соціально-психологічних засобів і форм впливу на індивідуальну або групову правосвідомість, результатом якої є засвоєння та схвалення індивідом, колективом певних соціальних цінностей.

Різновидами методу переконання є заохочення та рекомендація. Заохочення — створення умов, за яких певна діяльність стає вигідною для суб'єкта, який її здійснює. Наприклад, з метою виконання соціальної функції держана встановлює податкові пільги для підприємств, що беруть на роботу інвалідів.

Рекомендація — пропозиція здійснити дії, виконання яких дозволить домогтися соціально значущих цілей. Так, держава може розробляти зразкові плани розвитку тієї або пішої області держави або галузі економіки, типові статути, положення, правила, використання яких дозволить ефективніше виконувати суспільно значущу діяльність. Особливість рекомендацій держави — вони не обов'язкові для виконання, але обов'язкові для ознайомлення суб'єктами, яким вони адресовані.

Перетворення ідей, поглядів на переконання пов'язане зі свідомістю та відчуттями людини. Ідеї, суспільні інтереси та вимоги влади набувають особистісного значення тільки тоді, коли вони пройшли через свідомість. Методи переконання, заохочення та рекомендації стимулюють ініціативу і почуття відповідальності людей за свої дії та вчинки. З розвитком цивілізації, зростанням політичної культури роль і значення цих методів здійснення державної влади закономірно зростають.

Державна влада не може обійтися без особливого, тільки їй влаастивого виду примусу — державного примусу. Використовуючи його, владний суб'єкт нав'язує свою волю підвладним.

Державний примус — це психологічний, матеріальний або фізичний (зокрема насильницький) вплив повноважних органів і посадовців держави на особу з метою примусити її діяти на користь держави.

Сам по собі державний примус — гострий і жорсткий засіб соціального впливу. Він заснований на організованій силі, і тому здатен забезпечити безумовне домінування в суспільстві волі владного суб'єкта. Державний примус обмежує свободу людини, ставить її в таке становище, коли у неї немає вибору, окрім варіанта, запропонованого (нав'язаного) владою. За допомогою примусу пригнічуються, гальмуються інтереси і мотиви антисоціальної поведінки, примусово знімаються суперечності між загальною та індивідуальною волею, стимулюється суспільно корисна поведінка.

Державний примус буває правовим і неправовим. Останній може обернутися свавіллям державних органів, що ставлять особу в ніким і нічим не захищене становище. Такий примус має місце в державах із антидемократичним, реакційним режимом — тиранічним, деспотичним, тоталітарним. У правовій демократичній державі примус має бути тільки правовим.

Правовим визнається державний примус, вид і міра якого строго визначені правовими нормами і який застосовується в законних процесуальних формах. Законність, обґрунтованість і справедливість державного правового примусу піддається контролю, він може бути оскаржений у незалежному суді. Рівень правового «насичення» державного примусу зумовлений тим, якою мірою він: підпорядкований загальним принципам певної правової системи; є за своїми підставами єдиним, загальним на території всієї країни; нормативно регламентований за змістом, межами та умовами застосування; діє через механізм прав і обов'язків; оснащений розвиненими процесуальними формами.

Існує також інша класифікація методів діяльності держави, методів здійснення функцій держави. Можна виділити:

1) централізований метод. Сутність його полягає в тому,що держава встановлює єдині правила для всієї своєї території, не допускаючи самостійності адресатів своїх владних розпоряджень. Це метод єдиного, однакового здійснення влади, жорсткої владної діяльності;

2) децентралізований метод. В цьому випадку здійснення влади відбувається на основі визнання ідей самоврядування, певної самостійності суб'єктів держави; держава не втручається в усі сфери суспільного життя, не всі сфери регулюються зверху, централізовано; залишається великий простір для діяльності суб'єктів держави, які можуть ухвалювати рішення з урахуванням специфіки того або іншого регіону.

Як правило, в діяльності сучасних держав обидва методи поєднуються.

Дата добавления: 2014-01-04