Тема 8. Природний та трудоресурсний потенціал України

Мета: уяснити сутність природного та трудоресурсного потенціалу та його структуру, головні напрями його ресурсозберігаючого використання.

План

1. Сутність природно-ресурсного потенціалу та його структура.

2. Кількісна і якісна оцінка природних ресурсів та природних умов.

3. Характеристика природно-ресурсного потенціалу економічних регіонів.

4. Ресурсозбереження як головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу.

5. Економічно активне населення

6. Національний та віковий склад населення України

7. Відтворення трудоресурсного потенціалу країни

8. Трудовий потенціал України

1. Сутність природно-ресурсного потенціалу та його структура.

Природно-ресурсний потенціал – це важливий чинник розміщення продуктивних сил, що включає природні ресурси і природні умови.

Природні ресурси - тіла і сили природи, які за певного рівня розвитку ПС можуть бути використані для задоволення потреб людського суспільства.

Природні умови – це тіла й сили природи, які мають істотне значення для життя і діяльності суспільства, але не беруть безпосередньої участі у виробничій і невиробничій діяльності. Такий поділ до певної міри є умовним, оскільки окремі компоненти можуть виступати і як ресурси і як умови.

До основних характеристик природно-ресурсного потенціалу відносять:

1) географічне положення;

2) кліматичні умови;

3) особливості рельєфу;

4) розміщення ресурсного потенціалу.

Розрізняють такі структури природно-ресурсного потенціалу:

1) компонентну;

2) функціональну;

3) територіальну;

4) організаційну.

Компонентна структура характеризує внутрішні та міжвидові співвідношення природних ресурсів (земельних, водних, лісових тощо).

Функціональна структура природно-ресурсного потенціалу відображає вплив природних ресурсів на формування спеціалізації території та певних господарських комплексів.

Територіальна структура – різні форми просторової дислокації природно-ресурсного комплексів.

Організаційна структура – можливості відтворення та ефективної експлуатації природних ресурсів.

Природно-ресурсний потенціал є багатокомпонентним. Виділяють такі його складові:

1) мінеральні;

2) земельні;

3) водні;

4) лісові;

5) біологічні;

6) рекреаційні;

7) кліматичні;

8) 8).космічні.

За ознакою вичерпності природних ресурсів вони поділяються на групи:

1). невичерпні (сонячна радіація, енергія води, вітру тощо);

2). вичерпні відновлювальні (ґрунтовий покрив, водні ресурси, лікувальні грязі, рослинне паливо тощо);

3). вичерпні невідновлювальні (мінеральна сировина, природні будівельні матеріали).

В основі економічної класифікації природних ресурсів лежить їх поділ на ресурси виробничого і невиробничого, промислового і сільськогосподарського, галузевого і міжгалузевого, одноцільового та багатоцільового призначення.

2. Кількісна і якісна оцінка природних ресурсів та природних умов.

Використання природних ресурсів в економічній системі вимагає їх адекватної оцінки. Існує два основних види оцінки: технологічна (виробнича) і економічна.

При технологічній оцінці виявляється ступінь придатності природних ресурсів до того чи іншого виду людської діяльності з урахуванням сучасної або перспективної технології їх використання. Технологічна оцінка проводиться перед економічною і виражається в балах та категоріях. Економічна оцінка природних ресурсів – необхідний етап для забезпечення їх ефективного використання. Визначилися дві групи економічних оцінок: - перша – характеризує економічні результати використання природних ресурсів, друга – економічні наслідки дії на навколишнє природне середовище (переважно це економічні витрати від забруднення чи порушення навколишнього середовища).

Для економічної оцінки природних ресурсів застосовують методичні підходи, засновані на категоріях ренти та ефективності.

При рентному підході природний ресурс оцінюється двома способами:

1) за відносним ефектом чи прибутком, що дає його використання в народному господарстві;

2) за додатковими затратами на компенсацію втрат прибутку при вилученні певного ресурсу з природокористування.

Розрізняють витрати на запобігання забрудненню і витрати на компенсацію збитків. Перші здійснюють для зменшення шкідливих викидів (наприклад, будівництво очисних споруд, нейтралізація викидів тощо). Другі оцінюються через недоотримання національного доходу, додаткові витрати з соціальних фондів тощо.

За народногосподарським значенням запаси корисних копалин поділяють на такі дві групи:

1) балансові, використання яких економічно вигідне, тобто вони відповідають промисловим вимогам за якістю сировини і гірничотехнічними умовами експлуатації;

2) позабалансові, які при наявному рівні технології експлуатувати економічно не вигідно.

В геології виділяють такі категорії запасів корисних копалин:

А – докладно розвідані та вивчені, В і С₁ – розвідані менш докладно, С₂ - оцінені попередньо і приблизно. Запаси корисних копалин за категоріями А,В,С₁,С₂ – разом з прогнозованими запасами становлять геологічні запаси. До промислових запасів відносять вивчені і розвідані запаси, експлуатація яких за даних умов забезпечує достатню рентабельність виробництва.

Земельні ресурси.

Економічна оцінка землі здійснюється за двома напрямами: оцінка землі як просторового базису і оцінка землі як інтегрального природного ресурсу.

Ціна землі є формою платності землекористування. Вона виражається у вартості одиниці товару (в грошах).

Вартість землі – це міра цінності землі.

За результатами комплексної оцінки вартість земель в Україні становить 1,468 тис. грн.

Лісові ресурси.

Економічна оцінка земель лісового фонду – це грошовий вираз економічного ефекту, що утворюється від раціонального використання земель у процесі лісогосподарського виробництва.

Водні ресурси.

Прогнозування охорони і раціонального використання водних ресурсів повинно базуватись на оцінці їх загального стану та розміщення, аналізі сучасного водоспоживання, всебічному врахуванні особливостей цього виду природного блага.

Мінеральні ресурси.

Економічна оцінка мінеральних ресурсів має враховувати специфіку відповідних об’єктів. Практика і теорія свідчать про доцільність застосування до економічної оцінки таких підходів:

-визначення абсолютної вартості – за ціною товарного продукту, який може бути отримано з них;

- визначення прибуткової вартості- за обсягом очікуваного прибутку від реалізації товарноїх продукції;

За абсолютною вартістю мінерально-сировинний потенціал України, тобто весь обсяг розвіданих запасів у відомих родовищах корисних копалин, оцінюється сумою від 7 до 11 трлн. дол. США.

3. Характеристика природно-ресурсного потенціалу економічних регіонів.

Мінерально – сировинні ресурси. Під мінеральними ресурсами розуміють сукупність різних видів корисних копалин, які можуть бути використані за сучасного рівня розвитку продуктивних сил.

За характером використання мінеральні ресурси поділяються на групи: 1) паливно-енергетичні, 2) рудні, 3) нерудні. На їх базі розвиваються такі галузі промислового виробництва, як чорна і кольорова металургія, електроенергетика, машинобудування, хімічна промисловість та ін.

Донецький ЕР – унікальний за різноманітністю корисних копалин регіон. Тут видобувають флюсові вапняки, вогнетривку глину, каолін, кам’яну сіль, будівельна сировина (цементна, гіпсова, керамічна). Перспектива – рідкісні і рідкісноземельні метали, золото).

Придніпровський ЕР- найбільший у світі гірничопромисловий регіон з потужним комплексом збагачувальних та металургійних підприємств. Видобуток залізних руд становить тут близько 100 млн т на рік. Тут зосереджено видобуток марганцевих, уранових, нікелевих і графітових руд, близько 50 % титанових, 95 % бурого і близько 10 % кам’яного вугілля України.

Східний ЕР – Спеціалізація району мінерально-сировинна. Тут розташовані 231 родовище газу і конденсату, видобуток газу близько 12 млрд м куб., а нафти і конденсату 2,5 млн т на рік. Тут є поклади кам’яної солі, бурого вугілля, фосфоритів для місцевих потреб.

Центральний ЕР – Тут зосереджено видобуток бентонітових глин, первинних і вторинних каолінів та бурого вугілля.

Поліський ЕР – Найбільш чисельними є родовища торфу (1278, з яких 279 розробляється), та будівельного каменю (95 та відповідно 52). У межах Волинської області частково знаходиться Львівсько-Волинський кам’яновугільний басейн, а на сході в Чернігівській – нафтовидобувний (20 родовищ з видобутком близько 0,5 млн. т). Тут розташовано Іранське розсипне родовище титанових руд та родовища бурштину в Рівненській області. Також мідь, фосфати, базальти.

Подільський ЕР – Спеціалізація району визначається будівельною мінеральною сировиною цементно, будівельним каменем, гіпсовою. На півночі Хмельницької і у Вінницькій областях розташовані унікальні родовища бентонітових глин, гранату, глауконіту.

Карпатський ЕР – найбільш насичений мінеральними ресурсами. Виявлено 43 родовища нафти, 61 – природного газу. Перспективи – сірчані руди, калійні солі, цементна сировина (вапняки), золото, лікувалні мінеральні води.

Причорноморський ЕР – поширені вапняки, будівельний камінь, керамічні глини, будівельні піски, родовище йоду. У межах Криму відомі нафтогазові родовища. Перспектива – шельф Чорного та Азовського морів.

Земельні ресурси України. Вони виступають основним засобом виробництва в першу чергу сільського і лісового господарства, а також територіальною базою розміщення народногосподарських об’єктів та системи розселення населення.

Всі землі України незалежно від їх цільового призначення відносяться до земельних ресурсів і складають єдиний земельний фонд країни.

Інтенсивність використання земель є різною як в часі, так і за адміністративно-територіальними одиницями.

Найвищу сільськогосподарську освоєність мають Запорізька (89,0%), Кіровоградська (86,0%), Миколаївська (88,0%) області. Сьогодні площа сільськогосподарських угідь на одного мешканця України в середньому становить 0,85 га, а площа ріллі – всього 0,66га.

На сучасному етапі економічного розвитку основними проблемами в сфері використання земельних ресурсів виступають: 1) підвищення ефективності їх використання та охорони на основі зменшення розораності ґрунтів, припинення їх деградації та зростання родючості; 2) досягнення збалансованого співвідношення у зональних системах землекористування; 3) формування продуктивної та високоефективної системи землекористування як надійної основи розв’язання продовольчої проблеми.

Водні ресурси виступають джерелом побутового і промислового водопостачання, а тому відіграють вирішальну роль у життєдіяльності населення і у розвитку всього народного господарства.

Потенційні ресурси річкового стоку оцінюються у 209,8 куб. км., з яких місцевий стік – 52,4 куб. км., приток – 157,4 куб. км.

Запаси підземних вод становлять 7 куб. км., крім цього використовується в Україні до 1 куб. км. морської води. Територіальний розподіл водних ресурсів в Україні є нерівномірним.

Найбільша кількість водних ресурсів (58 %) зосереджена в річках басейну Дунаю у прикордонних районах України, де потреба у воді не перевищує 5 % її загальних запасів. Найменш забезпечені водними ресурсами Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України.

Основні проблеми щодо раціонального використання та збереження водних ресурсів України полягають:

1) у забрудненні водних об’єктів шкідливими викидами та недостатньо очищеними промисловими і комунально-побутовими стічними водами;

2) у інтенсивному старінні основних фондів водозабезпечення, низькій продуктивності очисних споруд;

3) у недостатній самовідновлюваній та самоочисній здатності нових систем;

4) у незбалансованій за водним фактором системі господарювання та високою водомісткістю продукції.

Лісові ресурси мають важливу роль у збереженні навколишнього середовища та господарської діяльності людей, є важливим сировинним фактором для розвитку галузей НГ. Площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га. Розміщення лісових ресурсів у територіальному плані є вкрай нерівномірним. Понад 80% вкритих лісовою рослинністю земель розміщується у межах Карпатського, Подільського, Східного, Центрального районів. У цих самих районах зосереджено понад 90% загального запасу деревини, в тому числі понад 80 % запасу стиглих лісових запасів. Тобто названі регіони є основою лісоресурсного потенціалу України.

Лісистість території також значно коливається. Так, у карпатському районі вона у 2,4 раза, у Поліському – в 1,9 раза перевищує середній показник по країні. Однак, такі райони, як Донецький, Причорноморський та Придніпровський мають вдвічі – втрічі нижчу лісистість, ніж середня по країні.

Найбільш актуальними проблемами лісових ресурсів є: 1) порушення збалансованості між лісосировинними запасами, обсягами лісоспоживання і екологічними вимогами; 2) значне виснаження лісосировинної бази, погіршення природних комплексів, деградація рослинного покриву; 3) обмеженість інвестицій для лісогосподарського виробництва; 4) скорочення обсягів лісокористування та низький рівень задоволення потреб у деревині за рахунок місцевих ресурсів.

Рекреаційні ресурси забезпечують відновлення та розвиток життєвих сил людини, витрачених у процесі трудової діяльності. До них відносять об’єкти і явища природного походження, які можуть бути використані для лікування, оздоровлення, відпочинку, туризму. До їх складу входять бальнеологічні (мінеральні води, грязі), кліматичні, ландшафтні, пляжні та пізнавальні ресурси. Вони розміщенні по всій території України нерівномірно. Унікальні рекреаційні ресурси зосереджені в Карпатах, на території Львівської, Одеської областях та в АР Крим.

В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення, 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти більш як 600 тис. чол. на лікування.

Основні проблеми у використанні рекреаційних ресурсів:

1) у максимально повному задоволенні потреб населення у повноцінному оздоровленні та лікуванні;

2) у охороні і відновленні рекреаційних ресурсів;

3) у зростанні якості послуг у цій сфері.

Перспективи розвитку рекреаційних ресурсів України полягають у залученні додаткових інвестицій в оновлення інфраструктури, в інтенсивному розвитку туризму, збільшення питомої ваги рекреаційної сфери у зростанні національного доходу країни.

4. Ресурсозбереження як головний напрям використання природно-ресурсного потенціалу.

Ресурсозбереження – один з важливих напрямів підвищення ефективності виробництва на основі раціонального, економічного використання усіх видів ресурсів. Ресурсозбереження забезпечує економію природних ресурсів та зростання виробництва продукції при тій самій кількості використаної сировини, палива, основних і допоміжних матеріалів.

Земельні ресурси. За експертними оцінками, за умови раціонального використання земельних ресурсів Україна здатна забезпечити продуктами харчування майже 150 млн. чоловік. Втім споживання основних видів с-г продукції нижче за встановлені норми. Один із шляхів підвищення ефективності використання земельних ресурсів полягає у вдосконаленні структури земельного фонду. З цією метою необхідно зменшити розораність земель України до 30-40 %.

Основними причинами нераціонального використання земель в Україні є: розробка корисних копалин з порушенням екологічних та технологічних вимог; використання земель не за цільовим призначенням; наявність великої кількості відкритих сміттєзвалищ, побутових таінших відходів; нераціональна структура земельних угідь, в першу чергу сільськогосподарських.

Лісові ресурси. Ресурсозбереження – важливий чинник підвищення ефективності викоритання і відтворення лісових ресурсів на основі впровадження НТП, посилення режиму економії.

До основних напрямів ресурсозбереження слід віднести: впровадення прогресивних технологій, спеціалізація і концентрація лісовирощування, підвищення продуктивності лісових насаджень.

Водні ресурси. За останні роки суттєво погіршилась якість води основних джерел централізованого водопостачання, що обумовлено незадовільною водогосподарською діяльністю, забрудненням річкового стоку і підземних водоносних горизонтів.

Особливо несприятлива ситуація з якістю питної води склалась у Луганській, Донецькій, Хмельницькій, Запорізькій, Херсонській областях України. Дуже гостро стоїть питання раціонального використання питної води. У цілому в Україні незважаючи на її дефіцит в окремих регіонах, де вода подається за графіком, непродуктивні втрати за даними експкртних оцінок становить 32 %.

Мінеральні ресурси. Зміст ресурсозбереження стосовно ресурсів надр полягає у найбільш повному і ефективному викоритсанні розвіданих запасів корисних копалин. Досягається це шляхом зменшення втрат корисних компонентів під час збагачення; зменшення врат у надрах у процесі видобудовування корисних копалин; максимального викорисання відходів видобування та збагачення корисних копалин.

Через використання недосконалих технологій видобування втратчається значна частина корисних копалин. Так, частка видобутої нафти становить лише 35-40, хоча застосуванн прогресивних технологій дозвляє підняти її до 60-65 %. У процесі шахтного видобування втрати становлять до 10-15 % запасів. Втрати вугілля становлять до 15-20 %, а камяної солі і гіпсу до 50-65 %. Масштаби ресурсокористування, сировинна орієнтація промисловості та використання недосконалих технологій призвели до того, в Україні накопичились значні обєми відходів, за яким не має рівних в Європі.

5. Економічно активне населення

Взаємозв'язок і взаємодія між населенням і розвитком господарства - процес історичний. Він змінюється і ускладнюється протягом усього історичного розвитку людства. На початку розвитку суспільства населення забезпечувало свою життєдіяльність за рахунок дарів природи, а також за допомогою рибальства та мисливства. На наступних етапах розвитку тип господарства змінився, і замість присвоєння природних засобів існування треба було розвивати відтворювальне господарство. Спочатку це було землеробство і тваринництво. Розвиток цих галузей викликав необхідність виробництва певних засобів праці, що привело до виникнення нового прошарку людей - ремісників Виробництво засобів праці і спеціалізація регіонів на виробництві різних продуктів відповідно до наявних природних умов і ресурсів зумовили розвиток торгівлі як наступного сектора господарювання. Зазначені вище сектори господарювання характеризують початковий етап розвитку суспільства. В наступні періоди історичного розвитку людство значно ускладнило суспільні відносини. Воно пройшло стадії від доіндустріального суспільства до індустріального та постіндустріального. Сьогодні домінує інформаційна стадія розвитку суспільства, коли наука і розробка нових технологій стають основними сферами діяльності людей

Таким чином, людина є, з одного боку, активною продуктивною силою, що своєю трудовою діяльністю забезпечує виробництво матеріальних засобів свого існування та надання необхідних їй послуг, а з іншого, — вона є. споживачем продуктів праці, які забезпечують її життєдіяльність.

Сучасна економічна література категорію "народонаселення" не використовує, послуговуючись поняттям "населення", яке в "Економічній енциклопедії" за редакцією Л. Абалкіна і "Великому економічному словнику" визначається як сукупність людей, що проживають на території континенту або його окремій частині, в окремому регіоні або населеному пункті. Проте визначення зроблене здебільшого в демографічному контексті, в ньому відсутній економічний аспект, а тому малоконструктивне. Щоб визначення набуло ознак конструктивності, слід передусім користуватися категорією "народонаселення", оскільки в ній населення пов'язується з поняттям "народ", а отже, з населенням окремої країни, з його відтворенням у межах національної економіки.

Народонаселення, як історично обґрунтована єдність біологічно-соціальних особистостей, є центром вивчення та аналізу таких прикладних економічних наук: управління трудовими ресурсами, регіональна економіка, економічна демографія, ринок праці (рисунок 9.1).

Регіональна економіка вивчає населення, як головну продуктивну силу, з точки зору його геополітичного розташування по території країни, наближеності до промислових вузлів та територіально-виробничих комплексів.

На основі системи розселення відбувається планування розбудови підприємств галузей та комплексів, планування розміщення проміжних баз для зберігання готової продукції та напівфабрикатів, розробка систем та мереж транспортування товарів до споживачів.

Як бачимо, населення і економіка являють собою певну єдність: людські потреби зумовлюють появу нових виробництв та послуг, а останні, в свою чергу, впливають відповідним чином на людей. Виходячи з того, що людина є основним творцем суспільного багатства, можна стверджувати, що чисельність населення та кваліфікація його працездатної частини є фактором, який обумовлює можливості економічного розвитку.

Населення або народонаселення -це сукупність людей, що проживають у межах відповідних територій (світ, материки, країни, міста, села та ін.). Народонаселення разом з природними умовами і ресурсами та способом виробництва матеріальних благ є основою матеріального життя суспільства. У політекономічному контексті конкретизацією категорії "населення" є розмежування окремих верств, соціальних груп, класів, передусім класу найманих працівників і класу капіталістів. Народонаселення -сукупність окремих класів, соціальних верств і груп, індивідів, які відповідно до біосоціальної сутності людини і передусім власних потреб й інтересів здійснюють власну життєдіяльність у межах певного ладу, вступають між собою у суспільні відносини.

На сучасному етапі розвитку суспільства найважливішими з усіх стратегічних ресурсів є людські, функціонування яких забезпечує соціально-економічний розвиток країни, а саме - економічно активне, тобто працездатне населення. Звідси особлива увага до дослідження демографічно-економічної ситуації у країні, аналізу якісного складу народонаселення за всіма відповідними параметрами.

Залежно від вікової структури населення люди виступають насамперед у ролі споживачів і/або виробників матеріальних і духовних благ, а також виконують функцію відтворення людського роду. Найбільше значення для соціально-економічного прогресу суспільства має населення працездатного віку. При визначенні державою такого віку мають вплив національні, культурні, історичні традиції і звичаї тощо, тому в різних країнах він неоднаковий. Наприклад, у Великобританії, Німеччині повнолітніми вважають осіб, які досягай 18 років, у Франції -19, Бельгії - 21, у Нідерландах -23 роки. В Україні повнолітніми є особи у віці 18 років.

Станом на 1 січня 2013 року чисельність населення України становила 45 млн. 553 тис. мешканців.

Дата добавления: 2014-01-04