Соціально-педагогічні форми та методи роботи з сім'єю, що виховує дитину з особливими потребами. Новітні технології роботи з дітьми-інвалідами

Головна мета соціально-педагогічної діяльності в роботі із сім'єю дитини з обмеженими можливостями – це допомогти сім'ї впоратися з важкими завданнями виховання та розвитку дитини-інваліда, сприяти її оптимальному функціонуванню, незважаючи на об’єктивний фактор ризику, і впливати на сім'ю з тим, щоб мобілізувати її можливості для вирішення завдань реабілітаційного процесу. Іншими словами, мета соціального педагога – сприяти соціальній адаптації та реабілітації сім'ї в ситуації народження дитини-інваліда, підвищувати її ситуаційно-рольову адаптованість. Перш ніж розпочати роботу в сім'ї, слід визначити коло болісних проблем, що з’явилися в ній. Визначений соціально-психологічний діагноз служить відправною точкою для подальшої взаємодії з сім'єю, дозволяє соціальному педагогові обирати методи і форми роботи.

У практиці використовуються довготермінові й короткотермінові форми роботи. Серед короткотермінових варто назвати кризово-інтервентну і проблемно-орієнтовану модель взаємодії.

Кризово-інтервентна модель роботи з клієнтом передбачає надання допомоги безпосередньо в кризовій ситуації. Самі кризові ситуації можуть бути обумовлені змінами в природному циклі чи випадковими травмуючи ми подіями. Проте, незважаючи на індивідуальні відмінності та багатоаспектність причин, які призводять індивіда до кризового стану, його тривалість обмежена, як свідчить практика, приблизно 6 – 7 тижнями, і втручання спеціалістів такий період є досить ефективним, оскільки в період кризової ситуації людина особливо сприйнятлива і швидко відгукується на прояв допомоги. В такий період використовуються як внутрішні, так і зовнішні ресурси. Незалежно від того, що привело клієнта до кризового стану, завданням соціального педагога є надання емоційної підтримки і спроба пом’якшити вплив стресової ситуації.

Допомогу можна вважати успішною, якщо вдається зняти гостру тривожність, напругу, агресивність, коли з’являється нове розуміння даної проблеми і починає розвиватися адаптивна реакція.

Поява в сім’ї дитини з певними фізичними чи психічними вадами є також причиною таких стресів. З метою попередження негативних наслідків цієї проблеми сім'ї надається допомога соціального педагога, який оперативно має входити в життєву ситуацію і допомогти мобілізувати всі сили на підтримку батьків і дитини.

Звичайно, в цій ситуації психологічна допомога є домінуючою. Проте і втручання соціального педагога тут виправдано, оскільки допомога має бути не стільки глибоко психологічною, скільки комплексною і широкою за обсягом проблем та учасників подій, чию уваго потрібно привернути до проблеми сім'ї.

Щоб попередити відмову від дитини і включити сім’ю в процес реабілітації, необхідно, щоб вона мала реальне уявлення про перспективи дитини і про ту роль, яку сім’я має відіграти в її житті. Головним у цій ситуації є допомога сім'ї подолати пригніченість, розгубленість, відчай, допомогти батькам зайняти активну позицію щодо реабілітації дитини.

З цією метою соціальний педагог надає освітню інформаційну допомогу, яка дозволяє сім'ї «побачити» етапи відновлюваного лікування і перспективу дитини, повідомляє про можливості визнання тимчасової інвалідності і пов’язаних з нею пільг. Крім того, соціальний педагог виступає посередником між іншими спеціалістами, установами і сім'єю.

Таким чином,соціальний педагог шляхом застосування просвітницької і посередницької допомоги досягає ефекту психологічної підтримки, впливає на почуття сумніві і страху, які заважають контролю над ситуацією. Крім того, сім'я може бути залучена до програми сімейної терапії та навчальних тренінгів, метою яких є налагодження контактів між сім’ями та вирішення прихованих проблем, які з’являються в кризових ситуаціях.

Звичайно, в кризовій ситуації кожна сім'я потребує особливої уваги і спеціальної різносторонньої допомоги.

Втручання в кризову ситуацію, зазвичай, є першою сходинкою у взаємодії соціального педагога з сім'єю, яка виховує дитину з особливими потребами. Наступною сходинкою є проблемно-орієнтована модель взаємодії, яка також належить до короткотермінових стратегій роботи (її тривалість не перевищує 4 місяців і передбачає приблизно 10 – 12 контактів з клієнтом).

Проблемно-орієнтована модель має на меті вирішення чисто практичних питань, тобто дає змогу зосередитись лише на тій проблемі, яку усвідомить клієнт, над якою він готовий працювати. Саме в цей період клієнт переходить до вирішення низки проблем самостійно, що свідчить про результативність роботи спеціаліста.

Ця технологічна модель застосовується як в індивідуальній, так і в груповій терапії, в тому числі і в роботі з сім'ями. Основний принцип роботи з сім'єю полягає в концентрації уваги на пом’якшенні основних проблем шляхом визначення досить простих завдань. А поступовий перехід до вирішення складних завдань переконує клієнта у його спроможності справлятися з проблемою.

Соціальний педагог у межах цієї технологічної моделі поєднує в єдину систему методи роботи з окремим індивідом (одним із батьків чи дитиною), сім'єю в цілому, а також з сім'єю і її найближчим оточенням. Звичайно, робота з усією сім'єю потрібна, якщо назріла кризова ситуація у стосунках членів сім'ї, порушився стиль виховання, утворився поганий психологічний клімат тощо.

Важливим методом проблемно-орієнтовної моделі є укладання угоди між спеціалістом, який надає допомогу, і клієнтом – в даному випадку сім'єю чи її окремим представником.

Угода повинна містити:

- опис ключової проблеми (чи проблем), яка має вирішуватись;

- мету і завдання спроектованої роботи;

- процедури і методики, які будуть застосовані;

- вимоги до клієнта і спеціаліста, визначення ролей кожного з них у процесі вирішення проблеми (для соціального педагога – це в основному зустрічі, бесіди, листи, оформлення документів, телефонні контакти тощо);

- обумовлюються також терміни спільної діяльності і дії на випадок, якщо угода буде порушена однією зі сторін.

Цей метод дозволяє надати відносинам більш організованого і чіткого характеру. Крім того, угода – це один зі способів реалізації етичних принципів у відносинах спеціаліста і клієнта.

Консультація являє собою взаємодію між двома або кількома людьми, в ході якої певні спеціальні знання консультанта використовуються для надання допомоги клієнту у вирішенні поточних проблем або при підготовці до наступних дій.

Соціальний педагог, працюючи з сім'єю, може використовувати найбільш поширені прийоми консультування: емоційне зараження, навіювання, переконання, художні аналогії, міні тренінг. При цьому консультативна бесіда може бути наповнена різним змістом і виконувати різні завдання: освітні, психологічні, психолого-педагогічні.

Кінцева мета консультаційної роботи – за допомогою спеціально організованого процесу спілкування активізувати внутрішні ресурси сім'ї, підвищити її реабілітаційну культуру та активність, відкоригувати ставлення до дитини.

Об’єктивна необхідність використання цього методу пов’язана з тим, що окрім нових знань сім’ям, які виховують дитину з особливими потребами, необхідне спеціально організоване довірливе спілкування. Щоб виконати регулюючу та підтримуючу функцію, спілкування повинне будуватися на пріоритетних засадах, відрізнятися відкритістю, повагою, взаємним прийняттям особистості партнера, здатністю зрозуміти співрозмовника, надавати емоційну підтримку.

У роботі з підлітками і молоддю укладання угоди надає відносинам відтінку «доброго», ділового характеру.

Звичайно ж, угода визначає відносини, а не їх зміст. Хоча, на жаль, часто цей метод у роботі соціального педагога ігнорується.

Довготривалі форми роботи потребують пролонгованого спілкування з клієнтом (від 4-х місяців і більше) і в основному базуються на психолого-соціальному підході. Психосоціальна модель взаємодії з клієнтом передбачає більш повне розуміння людей у контексті існуючої дійсності і використання цих знань у допомозі клієнту. Таким чином, основна ідея цієї моделі полягає в тому, щоб зрозуміти людину в ситуації, пов’язати її почуття, переживання, вчинки з впливом довкілля і, виявивши причинно-наслідкові зв’язки, знайти вихід із несприятливого становища.

В межах цієї моделі аналізується не лише сучасне, але й минуле клієнта, для чого можна використати метод геограм сімейного дерева. Водночас використовується метод індивідуальної роботи, оскільки клієнт у психосоціальній моделі часто займає пасивну позицію.

Основне завдання даної моделі – зміна клієнта, у конкретному випадку - сімейної системи, адаптуючи її до виконання своєї специфічної функції – реабілітації дитина-інваліда.

В умовах низької мотивації звернення сімей за соціально-педагогічної, психологічною допомогою доцільно застосувати таку форму роботи з сім'єю, як патронаж (або послуга клієнту вдома). Така форма роботи практикується педіатричними службами, центрами соціального обслуговування пенсіонерів та інвалідів. У межах патронажу можуть надаватися різні види освітньої, психологічної, посередницької допомоги. Саме патронаж дає змогу мобілізувати сім'ю на подолання проблем у природних умовах і може продовжуватися досить тривалий час.

Здійснення патронажу потребує дотримання низки стичних принципів: самовизначення клієнта, добровільності прийняття допомоги, конфіденційності, тому завжди слід інформувати сім'ю про візит спеціаліста і його цілі.

Патронаж може проводитися з такими цілями:

- діагностична – ознайомлення з умовами життя, вивчення можливих факторів ризику, дослідження проблемних ситуацій;

- контрольна оцінка стану сім'ї і дитини, динаміка проблеми, аналіз ходу реабілітаційних заходів, виконання батьками рекомендацій тощо;

- адаптивно-реабілітаційна допомога (освітня, психологічна, посередницька).

При цьому соціальний педагог повинен завуалювати діагностичні і контрольні цілі, щоб сім'я не відчувала себе підконтрольною і залежною. Хоча в асоціальних сім’ях такі цілі не варто приховувати, оскільки вони мають усвідомлювати невідворотність «втручання» спеціаліста у їхню життєдіяльність і виховання дітей-інвалідів. Патронаж має одиничний характер або регулярний, залежно від розробленої стратегії щодо конкретної сім'ї.

Таким чином, можна стверджувати, що патронаж – одна із форм роботи соціального педагога, яка проявляється у відвідуванні клієнта вдома з діагностичними, контрольними адаптивно-реабілітаційними цілями, що дозволяє налагоджувати і підтримувати тривалі зв’язки з клієнтом, своєчасно виявляючи його проблемні ситуації, надаючи термінову допомогу.

Поряд із патронажем у психосоціальній моделі істотне місце посідає консультаційна бесіда. Крім того, можна назвати ще таку форму роботи, як соціально-психологічний тренінг. Сьогодні тренінг перестав бути предметом практичної психології і посів помітне місце в соціальній роботі. Тренінг – це поєднання багатьох прийомів індивідуальної і групової роботи, наприклад, індивідуальні вправи з метою управління своїм тілом, емоціями; рольові групи в малих групах; система домашніх завдань, виступів, дискусій; використання відеоматеріалів, прийомів арттерапії, ігротерапії тощо. Адже сьогодні групова дискусія і рольова гра в різних модифікаціях і поєднаннях лежать в основі тренінгових програм. Тренінг – один із перспективних методів вирішення проблеми психолого-педагогічної освіти батьків, а однією з його ознак є гнучкість та індивідуальність, оскільки програма тренінгу має враховувати як потреби батьків, так і завдання реабілітаційного процесу, і розроблятися відповідно до цілей, спільно прийнятих педагогами і батьками.

За своїм призначенням тренінги можуть бути спрямовані на розвиток:

А) комунікативних умінь;

Б) психологічний навичок зняття стресу, саморегуляції;

В) умінь психотерапевтичного впливу на раннє розвивальне навчання, модифікацію поведінки дитини тощо.

Використання у роботі соціального педагога різних моделей методів і форм роботи свідчить, що його участь у комплексній реабілітації сімей, які виховують дітей з особливими потребами, з метою підвищення їх соціальної адаптації може давати помітні соціально значущі і педагогічні результати.

Дата добавления: 2014-01-04