Культурологічний аспект творчості Е. Фромма

Контрольні запитання

1. Якими видами рекреаційних ресурсів володіє Україна?

2. Чим вигідне географічне положення України з точки зору кліматолікування?

3. Яким природно-ресурсним потенціалом володіє Україна?

4. В чому особливості рекреаційного комплексу України?

5. Охарактеризуйте основні рекреаційні зони України. Чим вони привабливі?

6. В чому полягають проблеми розвитку рекреаційної галузі в нашій державі?

7. Які характерні особливості географічного положення, рельєфу тощо Ви можете назвати для Кримського, Карпатського, Волинського регіонів, що мають визначальне значення для розвитку туристсько-рекреаційних комплексів?

8. За рахунок чого можливе розширення площ системи курортно-рекреаційних територій в Україні?

9. Охарактеризуйте роль туристично-рекреаційного комплексу у розвитку економіки нашої держави.

10. Чим представлений природно-заповідний фонд України?

1. Життєвий шлях і основні роботи

Е. Фромм (1900-1980) - один з найбільших мислителів XX в. Його ідеї та роздуми про сенс існування людини, її призначення в історії, про особливості сучасної культури ще довго будуть впливати на науки про культуру і людину.

Ерік Фромм народився 23 березня 1900 року в місті Франкфурт-на-Майні в сім'ї ортодоксальних іудеїв. Його мати Роза Фромм, дівоче прізвище Краузе, була донькою рабина, що емігрував з Росії. Батько, Нафтали Фромм, також був сином й онуком рабинів, і хоча займався торгівлею, зберігав та підтримував у сем’ї ортодоксальні релігійні традиції. Культурне середовище, в якому він ріс і виховувався, було патріархально-докапіталістичним.

Е. Фромм здобув освіту в університеті Франкфурта. Крім цього, навчався в Гейдельберському університеті, де його вчителями були М. Вебер, К. Ясперс, Г. Ріккерт. У 20-ті роки на нього сильно вплинули концепції З.Фрейда і К.Маркса, синтез яких він вважав основою своєї гуманістичної теорії людини і культури. В цей же час Е. Фромм познайомився з вченням буддизму і залишався вірним йому аж до глибокої старості. З 1930 по 1939 р. його наукова діяльність була пов'язана з Франкфуртським інститутом соціальних досліджень. З приходом до влади нацистів Фромм емігрував до США. З 1969 по 1980 р. жив у Локарно (Швейцарія), де плідно працював аж до своєї смерті.

Першу світову війну Фромм зустрів у віці 14 років. «Як це можливо? — ставить він собі питання декілька років пізніше. — Щоб мільйони людей вбивали один одного ради явно ірраціональних цілей або з політичних міркувань, від яких кожна окрема людина настільки далека, що ніколи не стала б жертвувати собою. Тобто як можлива війна з політичної і психологічної точок зору? Які сили рухають людиною?». Ці роздуми привели молоду людину до вивчення психології, соціології і філософії. І багато пізніше — в середині 70-х рр. — вже відомий Ерік Фромм формулює аналогічне питання у зв'язку з ядерною і екологічною загрозою: «Яким чином стало можливим, що найсильніший з усіх інстинктів — інстинкт самозбереження, — здавалося б, перестав спонукати нас до дії?».

Отримавши у 22 роки ступінь доктора філософії (його науковим керівником був Альфред Вебер), він продовжує свою освіту і опиняється в Берлінському Інституті психоаналізу, де знайомиться з Карен Хорні, яка пізніше забезпечить йому роботу в університеті Чікаго. Сумлінно вивчивши теорію ортодоксального фрейдизму і застосовуючи її в клінічній практиці, Фромм незабаром починає у ній сумніватися. Ці сумніви поступово привели до ревізії фрейдизму і до створення своєї концепції. Але це — трохи згодом.

З 1930 року Фромм працює у Франкфуртському інституті соціальних досліджень, де склалася знаменита Франкфуртська школа (Макс Хоркхаймер, Теодор Адорно, Герберт Маркузе та інші). Тут Фромм проводить ряд соціологічних досліджень серед німецьких робочих і службовців — і в 1932 р. приходить до висновку, що серйозного опору нацистам, які йдуть до влади, з боку робочих не буде. Ці дослідження полягали в анкетуванні, що допомагало вивчати неусвідомлені мотиви поведінки людей: «Якщо на питання: „Хто з історичних осіб вам подобається більше за всіх?“ — людина відповідала: „Олександр Македонський, Цезар, Наполеон, Ленін“, ми інтерпретували цю відповідь як вказівку на „авторитарність“, оскільки такий набір свідчив про те, що людина захоплюється диктаторами і полководцями. Якщо відповідь була: „Сократ, Пастер, Кант, Маркс“, ми класифікували його як демократичний, тому що людина ставила вище за інших людей, що піклуються про благо людства, а не людей влади». Всього анкета містила 270 питань.

У 1933 році, після приходу нацистів до влади, Франкфуртський інститут переїжджає до США й Нью-Йорку розпочинає дослідження за програмою «Авторитет і родина», за результатами яких в 1941 р. виходить перша книга Фромма «Втеча від свободи». Книга Теодора Адорно, що з'явилася в 1950 році, «Авторитарна особистість», також ґрунтувалася на матеріалах цих досліджень.

Наприкінці 30-х — в 40-і рр. Фромм, все більше розбігаючись в поглядах із Маркузе та Адорно, відходить від Франкфуртської школи. Він займається науковою, викладацькою і суспільною діяльністю, практикою психоаналізу. Клінічна практика приводить його до висновку, що більшість неврозів в сучасному суспільстві не зводяться виключно до біологічних інстинктів, про які говорив Фрейд, а мають соціальне коріння. Цей висновок сприяв остаточному відходу Фромма від ортодоксального фрейдизму.

З 1949 по 1969 рр. Фромм живе в Мексиці. В цей час Фромм присвячує себе дослідженню Нового часу, дослідженню соціальних проектів минулого і сьогодення. Видає книгу «Здорове суспільство», в якій виступає з критикою капіталістичної системи. У 1960 році Фромм вступає в Соціалістичну партію США. Пише Програму партії. Втім, через партійні суперечки Програма була знехтувана. Але він продовжує займатися політичною діяльністю, виступає з лекціями, пише книги, бере участь в мітингах, а в 1962 р. відвідує Москву як спостерігач на конференції з роззброєння.

1968 року у нього стався перший інфаркт. Після тривалої реабілітації, в 1969 році, він переїздить до Швейцарії, в якій живе до своєї смерті. У найсоліднішому віці, зовсім не відчуваючи себе старим, Ерік Фромм зберігає ясність розуму і жвавість сприйняття, що є явною ознакою повноцінного творчого життя. Але фізичне здоров'я не дозволяє відчувати себе цілком молодим: незабаром після закінчення знаменитої роботи «Мати або бути», в 1977 році, з ним трапляється другий, а потім і третій (1978 рік) інфаркт. У ніч на 18 березня 1980 р., за п'ять днів до свого 80-річчя, Ерік Фромм помер у Локарно від обширного інфаркту.

У 50-і роки Е. Фромм проголосив себе прихильником радикального гуманізму як теоретичної концепції особистості й культури. Це стосується положення про те, що: виробництво повинно служити людині, а не економіці; відносини між людиною і природою мають будуватися на гармонійних засадах кооперації; антагонізми в сучасному суспільстві мають бути замінені відносинами солідарності; вищою метою культури має стати людське благо і запобігання страждань; лише розумне, а не максимальне споживання повинне стати основою сучасного суспільства.

Дані вихідні принципи зумовлюють якості ідеальної моделі культури Е. Фромма (здорове суспільство), створення якої він вважав істотним аспектом своєї наукової діяльності. Е.Фромм сприймає культуру антропоцентрично, тобто з точки зору реалізації родових якостей людини. Е. Фромм вважається представником неофрейдизму і прихильником гуманістичного підходу до аналізу культури.

Е. Фромм - автор численних праць, частина з яких до теперішнього часу видана російською мовою. Найбільш відомі з них "Втеча від свободи" (1941), "Психоаналіз і релігія" (1951), "Казки, міфи, сновидіння" (1951), "Здорове суспільство" (1955), "Психоаналіз і дзен-буддизм" (1963), "Революція надії" (1968), "Анатомія людської деструктивності" (1976) і "Мати чи бути" (1976).

2. Відчуження як риса сучасної культури

За Е.Фроммом, культурне, власне людське починається там, де закінчується природне, і воно корениться в специфіці людського існування, у відносинах людини до світу і суспільства, у культурі в цілому. Двоїстість людини як природної і надприродної істоти визначає основну історичну дихотомію (Дихотомія - логічний термін, що означає поділ поняття або класу понять на дві частини): разом з прагненням людини як мислячої істоти до волі й незалежності в ній живе потреба до безпеки (втеча від свободи), задоволення якої приймає в історії різні форми. Сполучною ланкою між індивідом і культурою служить соціальний характер. Панівним типом такого характеру обумовлюється своєрідність культури. У формуванні соціального характеру Е. Фромм значну роль відводить страху, що витісняє в несвідоме риси, несумісні з культурними нормами даного суспільства.

Е.Фромм вважає, що людина як біологічна істота боїться смерті, а як культурна - самотності. Історичні форми соціального характеру Е. Фромм зв'язує з типами відчуження. Поняття відчуження має важливе значення при аналізі конкретних типів соціального характеру в європейській культурі раннього капіталізму й більше пізніх епох. Е. Фромм виділяє накопичувальний тип, що поєднує в собі скупість, завзятість і педантизм; експлуататорський тип, що реалізує себе лише через руйнування об'єкта своїх відносин, і пасивний тип, що характеризує індивідів на протилежному суспільному полюсі розвитку.

Найголовнішим же у зміні культури нової епохи (капіталізмові) Е.Фромм вважає зміни психологічного відношення людей до світу, основний зміст яких - відчуження.

У процесі культурних змін, що відбувалися в Європі в XV-XVI ст. і трохи пізніше, вважав Фромм, людина стала більш незалежною і вільною, "але при цьому вона звільняється від зв'язків, що дали їй почуття впевненості й приналежності до якоїсь спільності. Вона вже не може прожити все життя в тісному маленькому світі, центром якого була вона сама: світ став безмежним і загрозливим... Її відносини із собі подібними, у кожному з яких вона бачить можливого конкурента, придбали характер відчуженості й ворожості; людина вільна – це значить вона самотня, ізольована, їй загрожують з усіх боків... Рай втрачений назавжди; індивід стоїть один, обличчям до обличчя з усім світом, безмежним і загрозливим. Нова свобода неминуче викликає відчуття непевності й безсилля, сумніву, самітності й тривоги "(1). З розвитком ринкових відносин почуття ізоляції і безпорадності лише підсилюються. "Конкретні зв'язки одного індивіда з іншим, - пише Е. Фромм, - втратили ясний людський зміст, набули характеру маніпуляцій, де людина розглядається як засіб. У всіх суспільних і особистих відносинах панує закон ринку... Людина продає не тільки товари, вона продає саму себе й відчуває себе товаром "(2).

Сучасну індустріальну культуру другої половини XX в. Е. Фромм вважав суспільством тотального відчуження, що породили ринковий тип соціального характеру, позбавленого внутрішньої орієнтації. Йому притаманні помилкові емоції, ідолізації, спотворене почуття любові й багатий набір невротичних патологій, пов'язаних з безглуздим, органічним (бездуховним) існуванням. "Люди з ринковим характером не вміють ні любити, ні ненавидіти. Ці "старомодні" емоції не відповідають структурі характеру, що функціонує майже цілком на розсудливому рівні й уникає будь-яких почуттів, як позитивних, так і негативних, тому що вони служать перешкодою для досягнення основної мети ринкового характеру - продажу та обміну, - а точніше, для функціонування відповідно до логіки "мегамашини", частиною якої вони є. Вони не обтяжуються ніякими питаннями, крім одного - наскільки добре вони функціонують, - а судити про це дозволяє ступінь їх просування по бюрократичній драбині "(3).

"Здорове» суспільство, гуманістично орієнтована, а не репресивна культура повинні задовольняти екзистенціальним потребам людини. До них в першу чергу відноситься безкорислива ​​любов (як ідеальна форма спілкування) у якості єдиної розумної відповіді на всі питання людського існування. Любов - це специфічне світорозуміння в області мислення. У діяльному аспекті вона виражається у вигляді творчості й самореалізації, у почуттєвому плані - відчуття єдності з іншою людиною й природою. За еталон почуттєвої любові Е. Фромм бере відносини, що виникають між батьками і дітьми, безкорисливу прихильність.

Ще одна екзистенціальна потреба людини - потреба у творчості як глибинна властивість людської природи, активна здатність до перетворення світу, створення світу духовних цінностей. Важливою є і потреба людини в глибоких коріннях. Вона може бути реалізована у формі батьківської любові, а також відчуття приналежності до роду культури.

Істотним аспектом життєдіяльності людей є прагнення до уподібнення, ідентифікації, пошуку об'єкта шанування. Е. Фромм неодноразово використовував у своїх роботах образ індивіда, "закинутого" в світ, що губиться в "самотньому натовпі" і який потребує ціннісній орієнтації для того, щоб зрозуміти самого себе. Потребою людини є також прагнення пізнати зміст навколишньої дійсності, своє місце у світі.

Реалізація цих екзистенціальних потреб-здібностей можлива в новому типі культури, що досягається шляхом трансформації "- бюрократично керованого індустріалізму ", в якому "максимум виробництва й споживання є самоціллю... у гуманістичний індустріалізм, при якому соціальний устрій підпорядкований меті повного розвитку людини й всіх його здібностей. В тому числі здібностей любити й мислити " (4).

В якості ідеальної моделі, первинного організаційного рівня культури Е. Фромм пропонує "комунітарні спільності" людей, які знають один одного, тобто не анонімне суспільство, властиве сучасній культурі, а спільність знайомих один з одним людей (явище, характерне для традиційної культури).

Гуманістична орієнтація Е. Фромма найбільш всебічно розкрилася при дослідженні релігії як найважливішої сторони духовної культури людства. Незважаючи на те що з опублікування основної праці "Психоаналіз і релігія" (1950) пройшло багато років, вона не втратила свою актуальність і сьогодні.

Дата добавления: 2014-01-04