Психологічні основи методів виховання

Айсмонтас

Методи виховання: поняття та класифікація Методи виховання - це конкретні шляхи впливу на свідомість, почуття, поведінку школярів на вирішення педагогічних завдань у спільній діяльності (спілкуванні) останніх з учителем-вихователем. Методи виховання слід відрізняти від засобів виховання, з якими вони пов'язані. Засобами виховання є, перш за все, предмети матеріальної і духовної культури, які використовуються для вирішення педагогічних завдань. Метод виховання реалізується через діяльність педагога-вихователя, засіб ж (книга, кінофільм тощо) може впливати і поза діяльності педагога, без педагога (Зюбин Л.М., 1991; анотація) (http://www.pirao.ru/ strukt / lab_gr / g-fak.html). Методів виховання надзвичайно багато. За деякими скромними підрахунками, основних загальноприйнятих методів не менше п'ятисот. Використовувати окремі методи, не усвідомлюючи при цьому всієї системи, що застосовується на практиці, - важко. Систематизація методів також потрібна для кращого запам'ятовування (Поляков С.Д., 1996; анотація). До цього часу найбільш поширеним класифікатором методів є той, який поділяє їх за джерелами передачі змісту. Це словесні, практичні та наочні методи (див. табл.). Це сама проста і доступна класифікація, широко застосовувана на практиці. Класифікація методів за джерелами передачі змісту

Групи методів	Види методів	Джерела передачі змісту
I група	Словесні методи	Розповідь, бесіда, інструктаж тощо.
II група	Практичні методи	Вправи, тренування, самоврядування тощо
III група	Наочні методи	Ілюстрування, показ, пред'явлення матеріалу тощо

Г.І. Щукіна пропонує наступну класифікацію методів виховання

* Інша класифікація методів побудована на основі найпростішої структури особистості:
1. методи формування свідомості;
2. методи формування поведінки;
3. методи формування почуттів і відносин.
Це теж широко поширена класифікація.

1. Методи формування свідомості учнів призначені для того, що передавати інформацію від учителя до учневі і назад. Свідомість як знання і розуміння - це основа світогляду, поведінки, відносин (Хрест. 11.1.). Серед цієї групи методів центральне місце займає метод переконань (http://www.pirao.ru/strukt/lab_gr/l-sozn.html).
Метод переконання у вихованні - це шлях впливу на знання школяра для роз'яснення фактів і явищ суспільного або особистого життя, формування поглядів. Він є провідним у виховній роботі. Цей метод служить для формування поглядів, яких у свідомості учня, в його тезаурусі раніше не було (або вони не були закріплені), або для актуалізації наявних знань (Павлова Л.Г., 1991; анотація) (див. анімацію).
Самоствердження і самовираження особистості школяра відбувається в умовах нечітко їм усвідомлених і сформульованих уявлень, понять, принципів. Не володіючи твердими і глибокими знаннями, молода людина не завжди може зробити аналіз подій, що відбуваються, допускає помилки в судженнях (Курганов С.Ю., 1989; див. анотацію).
Одним з основних протиріч, які вирішуються в процесі виховання, є протиріччя між примітивними уявленнями школяра про сутність подій, що відбуваються і тими знаннями, які вносить в його свідомість ззовні організована система виховання.
2. Методи організації діяльності і формування поведінки - це практичні методи. Людина - суб'єкт діяльності, у тому числі і пізнавальною. Тому в процесі пізнання він не тільки споглядач, а й діяч. До цієї групи методів належать: вправу, привчання, доручення, педагогічне вимога, виховують ситуації та ін Дані методи використовуються безпосередньо для формування поведінки і діяльності учнів, але побічно вони впливають і на формування свідомості людини. Більш докладно зупинимося на методі вправ.
Метод вправ - це метод управління діяльністю школярів за допомогою різноманітних і повторюваних справ, де кожен виконує певні доручення (завдання). За допомогою цього методу організується діяльність виховуваних і стимулюються позитивні її мотиви (різні види завдань на індивідуальну та групову діяльність у вигляді доручень, вимог, змагання, показу зразків та прикладу, створення ситуацій успіху). Цей метод сприяє формуванню свідомості та поведінки.
Метод вправ у вихованні реалізується через доручення. Доручення (практичні завдання) створюють і розширюють досвід учнів у різних видах діяльності. Привчання школярів до самостійного ініціативного і добросовісного виконання доручень, як показує аналіз педагогічної практики, справа тривала і потребує невпинної уваги до нього (Ільїн Є.П., 2000; див. анотацію).
3. Методи формування почуттів і відносин, що стимулюють пізнання і діяльність, використовуються в єдності з методами формування свідомості та діяльності. Стимулювати - значить спонукати, допомагати наповнювати смислами, покращувати якість пізнавальної діяльності, створювати для неї сприятливі умови, в тому числі і моральні умови. До таких стимулюючим методів відносяться заохочення, осуд, покарання, створення ситуацій успіху, контроль, самоконтроль, оцінка та самооцінка та ін (Ільїн Є.П., 2002; див. анотацію).

Логвінов, Саричев

2. Засоби і методи виховання У широкому сенсі слова під засобами виховання поні-мают способи організованого і неорганізованого впливу, за допомогою яких одні люди (вихователі) впливають на інших людей (вихованців) з метою виробити в них визна-ділені психологічні якості і форми поведінки. Під психологічними засобами впливу на особистість (у вузькому сенсі слова) ми розуміємо дії, що вживаються вихователем, спрямовані на зміну особистості воспитуемого. До них відносять всілякі види навчання (які пов'язані з формуванням вчинків людини), переконання, навіювання, зміна соціальних установок, перетворення когнітивної сфери, а також психотерапію, соціально-психологічний тренінг та інші види психологічної корекції. Засобами виховання, наприклад, можуть бути особистий приклад вихователя, зразки поведінки демонстровані оточуючими людьми. Засоби виховання по характеру віз-дії на людину поділяються на прямі і непрямі. Прямі засоби виховання припускають безпосередньо особистісне вплив однієї людини на іншу, що здійснюється в прямому спілкуванні один з одним. Непрямі засоби виховання містять впливу, які реалізуються за допомогою будь-яких засобів, без особистих контактів один з одним вихователя і вихованця (наприклад, читання книг, перегляд кінофільмів, телевізійних і відео-фільмів, посилання на думку авторитетної людини). За включеності свідомості вихователя і воспитуемого у процес виховання його кошти діляться на усвідомлені і шкід-визнані. Свідомі засоби виховання: вихователь свідомо ставить перед собою певну мету, а ховуваний знає про неї і приймає її. Несвідомі засоби виховання: ховуваний приймає виховний вплив без свідомого контролю зі свого боку, а вихователь також не виробляє навмисного впливу на воспитуемого. За характером того, на що в самому об'єкті виховання спрямовані виховні впливу, його засоби ділять на емоційні, когнітивні та поведінкові. На практиці вони найчастіше є комплексними, тобто включають різні сторони особистості сприймали туемого. До переваг прямих засобів виховання відносять те, що вони: • задіють такі види навчання як зараження, наслідування і навіювання, які засновані на механізмі вікарного навчання (наприклад, вихователь демонструє потрібний об-зразок поведінки і забезпечує повне і правильне його вос-прийняття випробуваним). • Розширюють можливості виховання • Це єдино можливі засоби на ранніх етапах дет-ського розвитку (коли дитина ще не розуміє мову). Недоліками є: персональна і тимчасова огра-чених їх застосування (вихователь може передати тільки те, чим володіє сам). Не завжди вихователь може знаходитися в особистому контакті з воспітуемим. Достоїнствами непрямих засобів виховання є: різнобічність і тривалість їх впливу на воспитуемого (книги, засоби масової інформації, інші системи кодування і передачі інформації). Недоліки непрямих засобів виховання: • Позбавлені живої емоційної сили (вона є при прямому виховний вплив). • Вікові обмеження (їх можна застосувати до дітей, які мають промовою, який вміє читати і розуміти моральний сенс сказаного або прочитаного). Свідомий засоби виховання є керованими з наперед контрольованими і передбачуваними результатами. До їх недоліків відносять вікові обмеження (вони не застосовні до дітей раннього віку і навіть почасти до молодшим школярам). Неусвідомлені засоби виховання важко оцінити через недостатню контрольованості свідомістю. Вони мають місце частіше, ніж усвідомлені засоби виховання. Когнітивні вихо-вальний впливу в сучасних умовах є основними, тому що більшість вчених вважають, що знання людини не тільки визначають його особистість, а й його поведінку. Емоційні виховні впливи покликані викликати і підтримувати у воспитуемого певні афективні стани, які полегшують або ускладнюють прийняття ним інших психологічних впливів. Позитивні емоції «від-вають», а негативні «закривають» воспитуемого від вихо-вальному впливу вихователя. Поведінкові виховні впливи безпосередньо спрямовані на вчинки людини. У даному випадку ховуваний спочатку здійснює вчинок і тільки потім усвідомлює його корисність чи шкідливість, в той час як у всіх попередніх випадках зміни спочатку відбуваються у внутрішньому світі особистості, а вже потім проектуються на поведінку. Виховні впливу найбільш ефективні, якщо вони проводяться комплексно і зачіпають всі сфери особистості (тобто включають когнітивні, емоційні та поведінкові виховні впливу). Останнім часом широкого поширення набули різні засоби і методи психотерапевтичного, психокоррекціонного впливу на особистість. Це, наприклад, соціально-психологічний тренінг, основною метою якого є навчити людину краще справлятися з його життєвими проблемами, успішно вирішувати ділові та особисті проблеми, встановлювати нормальні, безконфліктні і емоційно сприятливі взаємовідносини з оточуючими людьми.

Скрипченко

Психолого-педагогічні прийоми виховання Прийоми виховання — складова частина методу, що забезпечує застосування його в певних умовах. Тому деякі дослідники розглядають методи виховання як певну сукупність прийомів виховної взаємодії з вихованцями. Методи та прийоми можуть у конкретних ситуаціях переходити один в одного. Дослідники В.Г. Рогожкін (1971), М.1. Болдирев (1981), І.С. Мар'єнко (1971) виділяють такі групи методів виховання: методи формування свідомості, методи формування досвіду поведінки, методи стимулювання і корекції поведінки школярів (В.І. Лозова, Г.В. Троцко, 1997). Методи формування свідомості особистості. Головна мета цих методів — вплив на свідомість, почуття, волю вихованців для пояснення і доведення правильності чи необхідності певної поведінки, норм і правил спілкування, ставлення до оточуючого світу та ін. До цієї групи належать методи: інформативність, навіювання, переконування, приклад, наслідування. Основними засобами реалізації методів формування свідомості індивіда є: лекції, розповіді, бесіди, диспути, конференції, збори, в основі яких є слово. Бесіда передбачає цілеспрямовану організацію обміну думками. Тематика, зміст бесід визначається виховними завданнями, які стосуються окремого індивіда чи певної групи школярів. За змістом бесіди охоплюють різні питання моралі, етики, естетики фізичного виховання, політичних подій та ін. За формою проведення визначають бесіди фронтальні — з групою школярів і індивідуальні. Індивідуальна бесіда може бути відстроченою, щоб стимулювати дитину до осмислення своїх вчинків. Розрізняють також заплановані та епізодичні бесіди. Методика проведення бесіди залежить від поставленої мети, завдань, змісту, форм бесід. Це може бути обмін думками з приводу певного вислову, прочитаної статті, вчинків школярів, подій у житті держави, школи, класу, окремих учнів. Розповідь проводиться, щоб викликати почуття співпереживання з героями розповіді, радості від усвідомлення хороших вчинків, розкрити зміст моральних норм і правил поведінки, уявити ідеальний образ тощо. Лекції проводяться із старшокласниками з метою розкриття різних питань, пов'язаних з формуванням особистості школяра. Метод прикладу — це метод впливу на свідомість, почуття, поведінку особистості через наслідування, оскільки діти навчаються раніше наслідувати, ніж пізнавати. Виховний вплив прикладу — це своєрідна наочність у виховній роботі. Шляхом наслідування у дітей формується моральна мета особистої поведінки, тобто це складний процес, в якому можна прослідкувати конкретні дії, вчинки іншої особи в певних життєвих ситуаціях, що викликають бажання вести себе так само, хоча це ще не означає, що бажання буде реалізоване, відбувається формування виконавчих, вольових і закріплення наслідувальних самостійних дій. Методи і прийоми формування досвіду громадянської поведінки Головним завданням у процесі формування особистості є досягнення єдності свідомості і поведінки. Справді вихованою можна назвати людину лише тоді, коли вона не тільки засвоїла певні вимоги, але коли в неї виникла потреба діяти у відповідності з цими вимогами і вона не може поводитися інакше. Знання, що не підштовхують учня до позитивних дій, стають ширмою, за якою ховається лицемірство. Тому процес виховання повинен передбачати привчання людини до позитивної поведінки і виробляти звичку до неї. Під звичками розуміємо стійкі навички організації особистістю своєї діяльності, спілкування, які закріплюються в поведінці і стають рисою характеру людини. Це завдання можна розв'язати в процесі конкретної діяльності, що в певних умовах сприяє виробленню вмінь, звичок, рис характеру, засобів поведінки. Цьому сприяють такі методи, як: привчання, вправи, доручення, виховні ситуації (П.Р. Ігнатенко, В.Л. Поплужний 1997). Привчання — організація планомірного і регулярного виконання дітьми визначених дій з метою перетворення їх у звичку поведінки (не розмовляти на уроці, дотримуватися режиму тощо). Вправи передбачають багаторазове повторення, закріплення, вдосконалення засобів дій як стійкої основи суспільної поведінки, тобто це планомірно організоване виконання вихованцями різних дій, практичних справ з метою формування і розвитку певних навичок поведінки, рис характеру. Звички формуються на основі знань про норми поведінки, вироблених умінь позитивних дій і закріплюються вправами, цілеспрямованими і багаторазовими діями. Основні прийоми використання вправ у школі: постановка виховного завдання і пробудження в учнів потреби в тій чи іншій діяльності: роз'яснення способів діяльності і набуття дітьми відповідних знань; практичний показ дій; організація початкового відтворення учнями показаних дій (зразків поведінки); подальші тренування у вдосконаленні і закріпленні способів діяльності. Вправи в різноманітній діяльності використовуються з метою вироблення в учнів навичок до праці, переборювання труднощів, виховання наполегливості, сили волі, самостійності. У діяльності діти привчаються до культури спілкуванні. Режимні вправи стимулюють дітей до дотримання встановленого в школі та в сім'ї режиму, що примушує їх повторювати і закріплювати позитивні дії, тренуватися у виконанні правил поведінки, керувати своїми бажаннями і діями, привчає до розумного використання робочого і вільного часу. Спеціальні вправи тренувального характеру використовуються для вироблення і закріплення навичок і вмінь культурної поведінки, дотримання елементарних правил, пов'язаних із зовнішньою культурою. Реалізується метод вправ і через доручення, тобто шляхом визначення визначених завдань вчителя, батьків, колективу, що сприяє накопиченню досвіду позитивної поведінки, вихованню гуманних якостей особистості, відповідальності, старанності. Виховні ситуації — створення таких зовнішніх обставин, які дозволяють опосередковано впливати на свідомість, почуття, вчинки людини. Педагогічний ефект забезпечується не прямим зверненням до учнів, а цілеспрямовано організованими обставинами, які і створюють ситуацію. Прийоми непрямого впливу на особистість школяра (створення виховних ситуацій) прямо відповідають вимогам життя. В основному, виховна ситуація не викликає у школяра почуття образи, приниження власної гідності. Вона розрахована на участь і підтримку батьків, ровесників, вчителів та ін., доречна при вирішенні гострих питань спілкування ровесників, при встановленні позитивних стосунків між батьками і дітьми. У той час виховну ситуацію не можна вважати універсальним методом, її використовують у залежності від цільової установки особистих якостей дитини, авторитетності вчителя тощо. Організація такої ситуації потребує особливо глибокого і різнобічного знання психологічних особливостей вихованців, домінуючих мотивів їх діяльності, інтересів, потягів, рівня домагання (B.C. Каспіна, 1979). Таким чином, методи організації діяльності і формування досвіду моральної поведінки вирішують завдання формування відносин між людьми, навичок, умінь, звичок, що веде до виховання рис характеру. Учень іде від усвідомлення необхідності знань, умінь через тренування до навичок і через тренувальні вправи — до звичок поведінки. Методи стимулювання і корекції поведінки Головні методи цієї групи — заохочення і покарання, які здійснюють функцію стимулювання і коректування діяльності і вчинків особистості. Заохочення — це підтвердження правильності вчинків, дій дитини. Значення його в тому, що воно сприяє закріпленню позитивних форм поведінки людини і може знайти прояв у різноманітних формах: вдячність, усна похвала, схвалення діяльності, преміювання, нагорода, доручення почесних обов'язків. Заохочення буде позитивним за певних умов: 1) лише за позитивні дії, вчинки. Воно повинно бути усвідомлене як нагородженим, так і однолітками; 2) своєчасність заохочення; 3) дотримання міри в заохоченні (надмірне часте заохочення одних і тих людей знижує виховний ефект методу, може призвести до формування у школярів підвищеної самооцінки, завищеного рівня вимог, недоброзичливого ставлення однокласників). Покарання — вплив на особистість школяра, який відображає засудження його дій, вчинків, що суперечать нормам, принципам поведінки у суспільстві, змушуює учнів дотримуватися цих норм. Призначення покарання — виховувати у школярів вміння гальмувати виявлення тих якостей, прагнень здійснення вчинків, які в певних умовах суперечать вимогам норм моралі. Розумна система стягнень не тільки законна, а й необхідна. Вона допомагає формуванню міцного людського характеру, виховує почуття відповідальності, тренує волю, людську гідність, вміння чинити опір спокусам і долати їх. В практиці різні форми покарання пов'язані: а) з покладанням додаткових обов'язків; б) втратою або обмеженням певних прав; в) вираженням морального осуду в різних формах. Окрему групу становлять методи самовиховання.

5. Формуючий вплив середовища

Клюєва, 2003

І. Вплив сім'ї на формування особистості Найбільш істотний вплив на виховання особистості надає сім'я, оскільки основну інформацію про світ і про себе дитина отримує від батьків. До того ж батьки мають унікальну можливість впливати на дитину у зв'язку з фізичної, емоційної та соціальної залежності від них. Сім'я - мала (первинна) група, яка складається з осіб, пов'язаних двома типами відносин: подружжя і споріднення, яка забезпечує людині емоційну стабільність, безпека і особистісний ріст. Сім'я має ряд функцій, які можна розділити на інституційні та базисні. Інституційні функції носять безособовий характер. До них відносяться: ü Функція відтворення; ü Первинний соціальний і сексуальний контроль; ü Економічна підтримка дітей; ü Підтримка непрацездатних; ü Захист прав дитини на повноцінний розвиток. Базисні функції спрямовані на те, щоб людина задовольняв свої особисті потреби в сім'ї. До них відносяться: ü Задоволення потреби в любові; ü Функція емоційної підтримки та розвитку індивідуальності; ü Функція самоствердження, самореалізації, особистісного зростання; ü Психотерапевтична функція сім'ї; ü Функція соціальної відповідальності за кожного члена сім'ї; ü Функція формування позитивних відносин; ü Функція формування культурної спільності. Сучасна сім'я втратила багато функцій, що цементувати її в минулому: виробничу, охоронну, освітню та ін Більше значення в даний час набули наступні функції: психологічна безпека, емоційна задоволеність всіх членів сім'ї та підготовка дітей до життя в суспільстві. Їх реалізація передбачає зрілість почуттів і психологічну культуру. Високоінтегрованих сім'я відрізняється тим, що її члени добре знають індивідуально-психологічні особливості один одного і мають великі резерви впливу один на одного; її характеризує високий рівень розвитку взаємодопомоги, а її члени мають добре розвинені «просемейние» мотиви; сім'я має хороший контакт і взаємодію з соціальним оточенням. Така сім'я ще називається згуртованою. Згуртована сім'я має такі особливості: довіра, симпатія, турбота всіх членів один про одного є самим простим і природним способом задоволення власних потреб. Серед властивостей, притаманних зрілим сім'ям, можна назвати високу самооцінку, безпосередню, ясну і чесну комунікацію, гнучкі і гуманні правила поведінки. У такій сім'ї її члени орієнтовані на інтелектуальний і особистісний ріст, соціальні установки її позитивні та відкриті. Поява дитини в сім'ї є серйозним випробуванням для батьків. Освоєння і формування ролі батька чи матері - найважливіше завдання особистісного розвитку в період дорослішання і перевірки на міцність сімейних відносин. Освоєння жінкою ролі матері ускладнене тим, що саме в цей період ставляться завдання професійного росту та кар'єри. Усвідомлення своїх можливостей і пріоритетних завдань може сприяти більш сприятливим проживання конфлікту між цими сторонами життя жінки. На жінку можуть впливати батьківські настанови. Серед типових установок, які майбутня мати засвоює від своїх батьків, В.К. Лосєва виділяє наступні: ü «Перш ніж заводити дітей, треба міцно стояти на ногах у матеріальному та професійному відношенні». Культивування такої установки дозволяє батькам продовжувати у дочки відчуття власної незрілості і нереалізованості. Дочка довгий час відчуває себе залежною від батьків. ü «Поява дитини приносить дуже багато клопоту і переживань». Батьки формують у дочки уявлення про те, що роль матері пов'язана перш за все з труднощами і не приносить радості. Тим самим формується негативне сприйняття материнської ролі. ü «Ти ще сама дитина». Дана установка пов'язана з бажанням батьків демонструвати свою перевагу над дочкою. ü «Ти - егоїстка, а мати повинна жертвувати всім заради дітей». Прихований зміст цієї установки - мати повинна повністю відмовитися від своїх бажань. Підготовка до материнства полягає не в тому, щоб слідувати часто нереалістичним вимогам батьків, а в тому, щоб переосмислити свій життєвий досвід, усвідомити почуття, які виникають у період підготовки до материнства. Соціальна роль батька важка тим, що її очевидність створює безліч пасток при її освоєнні. Г.С. Абрамова [13] виділяє деякі з них: · Пастка простої мети - відмова від усвідомлення екзистенціальної мети в ролі батька («Годую, співаю, одягаю, що ще треба?"); · Пастка очікуваного повинності («Я тобі батько, тому ти повинен мене любити і поважати»); · Пастка нормальності або «все як у людей» - відмова від розуміння і прийняття унікальності свого життя і життя членів своєї сім'ї; · Пастка правоти сили або «проти лому немає прийому»-орієнтація на силові способи вирішення конфліктів, пов'язаних з демонстрацією сили; · Пастка віку («Я ще молодий, погуляти хочеться», «Він ще дитина, хай з ним возиться мама»); · Пастка подарунка («Я йому все купую, що захоче»)-ігнорування особистісного спілкування; · Пастка переваги статі - відмова від інших, відмінних від чоловічих, способів вирішення життєвих завдань; · Пастка соціальної цінності статі («Мене будь-яка підбере», «Чоловік скрізь потрібен») призводить до відмови від глибинних переживань; · Пастка ревнощів до дітей - небажання рахуватися з тим, що дружина належить дітям, людям похилого віку і взагалі іншим людям. Прояснення установок і очікувань молодих батьків щодо ролі матері та батька є одним із завдань психолога при наданні психологічної підтримки родині. Р. Хоментаускас [12] вважає, що при вихованні дітей у сім'ї необхідно враховувати наступні моменти:

Дитина - не просто продукт виховних впливів батьків. Він активний, сам осмислює сім'ю і себе в ній, визначає свою поведінку, ставлення до сім'ї і до себе самого. Певною мірою дитина - вихователь себе;

Діти внаслідок свого обмеженого досвіду, своєрідного мислення інакше, ніж дорослі, сприймають і оцінюють події навколо. Зрозуміти їх поведінку, емоції, переживання і допомогти їм можна лише поглянувши на світ їхніми очима;

На дітей впливають не тільки навмисні впливу батьків, але навіть більшою мірою всі особливості поведінки батьків, у тому числі ні дорослим, ні дитиною не усвідомлювані. Психологічні критерії, за якими можна судити про психологічне благополуччя дитини в сім'ї: ü Виражене переживання задоволення від спілкування з близькими людьми; ü Відчуття свободи, автономності при спілкуванні з батьками; ü Впевненість у своїх силах і самодостатність; ü Вміння бачити свої недоліки і здатність просити допомогу в оточуючих; ü - Здатність побачити свою помилку, як би з боку і не пов'язувати з нею свою особистість.

ІІ. Спілкування як чинник виховання З точки зору соціально-психологічної правильне виховання являє собою науково-обгрунтоване спілкування людей, розраховане на розвиток кожного з них як особистості. Виховний вплив людини на людину передбачає правильне сприйняття і оцінку один одного людьми, які залучені в цей процес. Психолог М.І. Лисина вивчала процес розвитку спілкування і його роль у вихованні дітей раннього віку. Вона встановила, що з народження дитини його спілкування з оточуючими людьми прямує особливої потребою, яка полягає в прагненні людини до самопізнання, до пізнання навколишніх людей з метою саморозвитку. Знання про себе і про людей тісно палітурки-ются з ставленням до інших людей, з прагненням до оцінки та самооцінки. Оцінка з боку іншої людини дозволяє ви-яснити, як він сприймає цю особистість, сприяє формуванню самооцінки і, в кінцевому рахунку, образу «Я». М.І. Лисиной було встановлено, що протягом перших семи років життя виникають 4 основні форми спілкування: 1. Ситуативно - особистісна (перше півріччя життя). Найбільш яскраво представляє в комплексі пожвавлення (емоційно позитивна реакція дитини 2-3-х місяців на близького для нього людини, що виражається в прояві радості і підвищення загальної рухової активності). 2. Ситуативно-ділова (від 6 місяців до 2 років). Воно охоплює предметні ігри дітей з дорослими. 3. Позаситуативно-пізнавальна (від 3 років до 5 років). Воно свя-зано з розвитком загальної пізнавальної активності, в ре-док якої, вивчаючи навколишню дійсність, ре-бенок задає безліч питань дорослому про предмети та явища. 4. Позаситуативно-особистісна (6-7 років). Воно служить пізнанню дитиною світу людей і людських взаємин. До спілкування, яке служить виховним цілям, є передача від людини до людини корисної ін-формації, на основі якої люди можуть формуватися і раз-розвиватися як особистості. Ця інформація включає цінності, норми і форми поведінки, оцінки та подання, ідеали, цілі і сенс життя. Міра їх прийняття однією людиною в спілкуванні з іншими людьми залежить від ставлення людей один до одного, що визначаються еталонами міжособистісного сприйняття. Дані еталони не завжди усвідомлюються людиною, яка їх застосовує. У них відбиваються особливості соціальної групи, референтної для індивіда. На думку А.А. Бодалева, в ранньому віці еталони є конкретними і ототожнення з людьми, вибраними в якості ідеалу. З віком еталони стають все більш узагальненими і пов'язаними з моральними та іншими ідеалами, цінностями і нормами. Вони стають більш диференційованими, що починає чітко спостерігатися вже в підлітків. ІІІ. Роль колективу у вихованні учнів Система виховання, що склалися в нашій країні, отримала назву коллективистической. В її основі лежить теза, згідно з яким виховання, і, отже, повноцінний розвиток особистості можливі тільки в колективі і через колектив. Своїми практичними справами А.С. Макаренко довів, що розвинений дитячий колектив грає важливу роль в перевос-харчуванні особистості. Інший дослідник цієї проблеми, В.М. Бехтерєв, провів серію експериментів, в яких довів, що вплив групи, нагадує середній, реальний колектив, на індивіда не завжди і не в усьому тільки позитивне. Наприклад, їм було встановлено, що такий колектив може пригнічувати особливо творчу, обдаровану особистість, мимоволі перешкоджаючи її розвитку, не приймаючи і через нерозуміння, заздрості і нездорових агресивних тенденцій навіть активно відкидаючи її творіння. Таким чином, вплив колективу на особистість може бути як позитивним, так і негативним. Як вважає Р.С. Немов, високорозвинені дитячі колектив-тиви надають тільки позитивний вплив на виховання особистості, але таких було за різними даними 6-8% в допер-строечное час, а зараз напевно менше, тому що ситуація в освіті тільки погіршилася. Може бути й слаборозвинені в со-ціально-психологічному відношенні колективи (а їх найбільша кількість) двояко впливають на психологію і поведе-ние особистості. Зміни, що відбуваються в нашому суспільстві, вимагають зміни педагогічних поглядів, зокрема уточ-гання ролі колективу у вихованні особистості. Немов у зв'язку з вищесказаним передбачає наступне тези (умови по-позитивним впливу колективу не особистість): • Не можна, як і раніше стверджувати, що кожен вчинок ре-бенка, не розрахований на інтереси дитячого або педагогічних кадрів вищої-ського колективу, шкідливий для суспільства. • Доцільно фактично зрівняти в педагогічних правах і обов'язках особистість і колектив, дитини і дорослого, дитячий педагогічний колективи, вихованця та вихованням-теля. (Не тільки дорослі і колектив може щось вимагати від дитини як від особистості, але також дитина може пред'являти вимоги колективу, дорослій людині). • Не тільки окрема особистість повинна брати на себе визна-лені обов'язки перед колективом і виконувати їх, але і колектив повинен мати чіткі і рівні обов'язки перед кожною особистістю.

Клюєва, 2003

ІV. Вплив засобів масової інформації на виховання особистості Сучасна освіта історично складалося як система передачі об'єктивних знань про факти і закономірності зовнішнього світу. Дитина в такій освітній системі виступає в основному як суб'єкт пізнання, який усвідомлює світ через логічне освоєння шляхом розуміння, перетворення фактів пізнання в смислові категорії, поняття, позбавлені експресивних фарб та емоційного навантаження. Разом з тим на формування дитини великий вплив мають засоби масової інформації, мультиплікаційні і художні фільми, казки, дитяча література, комп'ютерні ігри. Діти, забуваючи про все, цілими днями готові просиджувати біля телевізора або комп'ютера. Засоби масової комунікації не тільки розважають, але і формують різні моделі поведінки, культивують ті чи інші ціннісні установки, орієнтують на певні життєві ціл і. Італійський психолог Л. Лорензіні [16] досліджувала вплив мультфільму на дитину. Вона виявила, що весела музика, яка використовується в мультфільмах, вводить у стан ейфорії і готує глядача до особливого емоційного стану. Голоси персонажів, дубльовані дорослими, кажуть особливим тоном, фальцетом, імітуючи дітей. Голоси звучать фальшиво і неприродно. Очі героїв великі, вирячені, в зіницях іскряться зірочки. Це робить персонаж чарівним, відкритим всьому світу. Насправді - очі нерухомі. Ця нерухомість гіпнотично захоплює. Персонажі мультфільмів різні. Всі вони можуть бути класифіковані за наступними категоріями: 1. Олюднені тварини (чарівна бджілка, мишка і т.д.), що мають спотворені почуття, але не відображають почуттів людини. 2. Персонажі жіночого роду (Кенді, Шарлотти, Ізабелли, принцеса Дзафірро і т.д.) - живі і легкі за своїм характером. Але вони знаходяться поряд з хворим героєм, якого треба лікувати і любити. Вони змушені приносити себе в жертву. У мультфільмі постійно підкреслюються невдачі: безпосередність покарана, любов приходить до кінця, батьки помирають, серцевий один зраджує... Ти можеш домогтися щастя, якщо принесеш себе в жертву. Абсолютний альтруїзм - ось що є правилом, яке необхідно поважати згідно з цими фільмами. 3. «Несправжні» люди. Такі персонажі, як Гібернелло, принцеса Аврора, Лулу, Саллі, Бен та ін є людьми лише частково: у кого-то в тілі одна частина механічна, хтось є родичем інопланетян, у кого-то під звичайної шкірою шкура чудовиська і т. д. Всі вони наділені дивними здібностями. У тій частині, де вони люди, вони уразливі. Там же, де вони представляють щось інше, вони непереможні. Саме ці властивості дозволяють їм рятувати себе і друзів у небезпечних ситуаціях. Дитина захоплений таким персонажем, він заздрить йому, він шкодує, що є всього лише людиною і не може зробити щось велике. 4. Механічні монстри, роботи, супергерої, перемогти яких просто неможливо. Їх завдання полягає в порятунку від вторгнення з Галактики. Людина схиляється перед Великим Роботом, який перемагає ворога. Перемога дістається йому не завдяки розуму, хитрості, доброті або тому, що є людським даром. Він перемагає лише тому, що знаходиться на іншій ступені техніцизму. Дитина зобов'язаний заперечувати свою власну внутрішню силу, він повинен підлаштовуватися під загальний стандарт, поважаючи як абсолютного вождя когось чужого, позаземного. Дитина переживає процес, коли він як би зраджує своє внутрішнє, природне «Я», Здорова дитина захоплений мультиплікацією завдяки природному цікавості. Роботизована дитина здійснює контакт з чимось таким, що ідентично тому, що знаходиться всередині його самого, але, коли мультфільм закінчується, дитина відчуває себе спустошеним. Символи на екрані як би ввібрали в себе його емоції, а що стосується енергії дитини, то вона пішла даремно, в порожній символ. Ефект марності такого фільму можна підтвердити тим, як надалі у грі дитина починає наслідувати своєму улюбленому персонажу. Така гра носить стереотипний характер, в ній немає творчої новизни, властивої здорової грі. Дорослий може втрутитися в цей процес, допомагаючи дитині виявити невідповідність відео-і аудіоряд емоційних проявів героїв, показуючи однобокість сюжетів і характерів. Л. Лорінзеллі розповідає про те, як їй вдалося знищити міф відомої, нашумілої мультиплікаційної героїні - красивою, благородною, солодкої, але такою нещасною дівчинки Кенді. Вона показала дітям, присутнім на перегляді, що те, що вони бачили, - не краса, а дурість, що поведінка героїні фальшиво і стало єдиним джерелом її бід і нещасть. Діти прекрасно це зрозуміли. За аналогічною схемою можна провести аналіз впливу засобів масової інформації на дитину, позитивний і негативний вплив телебачення на нього.