Податок з доходів фізичних осіб, його правове регулювання

Забезпечення виконання податкових зобов’язань. Відповідальність.

Порядок нарахування, утримання та сплати окремих видів доходів. Особливості нарахування та сплати окремих видів доходів.

Напрямки реформування системи спрощеного оподаткування фізичних осіб.

Особливості оподаткування фізичних осіб-підприємців, що обрали спрощену систему оподаткування.

План

Перерахунок податку та податкові соціальні пільги.

Особливості оподаткування фізичних осіб-підприємців (крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування).

План

ТЕМА 9. Правове регулювання податку з доходів фізичних осіб

Лекція – 2 години

1. Податок з доходів фізичних осіб, його правове регулювання. Платники та об’єкти оподаткування, загальний податковий дохід.Поняття оподаткування доходу та його види.

Семінар – 2 години

1. Податок з доходів фізичних осіб та його правове регулювання.

2. Платники податку з доходів.

3. Особливості нарахування та сплати окремих видів доходів. Ставки податку з доходів фізичних осіб залежно від виду отриманого доходу.

4. Оподаткування операцій з продажу об’єктів нерухомого майна.

5. Забезпечення виконання податкових зобов’язань. Відповідальність.

Самостійна робота – 2 години

Платник податку на доходи фізичних осіб. Оподаткування доходів фізичних осіб одержало найбільше поширенні після Першої світової війни. У різних країнах правовий механізм податку з доходів фізичних осіб істотно відрізняється й має свої особливості, обумовлені історичними, політичними, економічними та іншими факторами.

Поняття платника податку з доходів фізичних осіб регламентоване ст. 162 Податкового кодексу України, відповідно до якої платниками податку з доходів фізичних осіб є: а) резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи; б) нерезиденти, які отримують доходи з джерела їх походження в Україні; в) податкові агенти. На відміну від Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» законодавець включив до ст. 162 Податкового кодексу як платників податкових агентів.

Таким чином, податок з доходів фізичних осіб заснований на принципі поділу платників на резидентів і нерезидентів. Такий підхід до класифікації платників є традиційним і використовується в багатьох країнах. Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності.

Слід звернути увагу на те, що до прийняття Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» під платником прибуткового податку із громадян потрібно було розуміти громадян України, іноземних громадян і осіб без громадянства. При цьому наявність постійного місця проживання в Україні не мала значення для віднесення платників у ту або іншу категорію, а основним критерієм для цього був статус громадянства.

На наш погляд, перехід від принципу поділу платників на громадян і іноземців до принципу виділення податкових резидентів і нерезидентів є аргументованим і більшою мірою відповідає сучасним реаліям розвитку України. Як вже зазначалося, обов'язок по сплаті податків закріплено на конституційному рівні. Стаття 67 Конституції України зобов'язує кожного сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. З огляду на це здається позитивним зміна назви закону, що регулює основи оподаткування доходів фізичних осіб, з «податку із громадян» на «податок із фізичних осіб». Така зміна більш точно відображає сутність даного податку, не звужуючи при цьому коло платників.

У теорії податкового права можна виділити два критерії, що визначають податковий обов'язок платника, — принцип резидентства й принцип територіальності1. Обидва принципи тісно взаємопов'язані й залежно від конкретного податку можуть або разом виконувати функцію визначення приналежності особи до категорії платників даного виду податку, або окремо. Так, у випадку дії принципу територіальності на осіб, що мають майно (майнові податки, наприклад, податок на землю), або одержують доходи з певної території, покладається обов'язок по сплаті податку незалежно від їх місця проживання, громадянства або національної приналежності, тобто основним критерієм для віднесення особи до категорії платників є об'єкт оподаткування, його територіальне перебування.

Розглядаючи принцип територіальності, варто звернути увагу на особливості його дії. Важливо розрізняти його дію, з одного боку, відносно осіб, що перебувають на даній території, а з другого боку, відносно доходів, одержуваних на цій території. Таке розмежування важливо, оскільки якщо в першому випадку воно стосується правового регулювання платника, то в другому — об'єкта оподаткування.

З метою недопущення проявів дискримінації відносно громадян при оподаткуванні в різних країнах 18 жовтня 1961 р. була прийнята Європейська соціальна хартія. Цей документ набув чинності з 1965 р., регламентувавши право громадян кожної з договірних сторін займатися діяльністю, що приносить дохід, на території інших договірних сторін на принципах рівності з їх громадянами. Іншими словами, диференціація громадян не може бути підставою для збільшення податкового тягаря нерезидентів шляхом встановлення для них інших ставок, використання системи податкових пільг або інших механізмів, спрямованих на збільшення податкового тягаря.

В Україні в механізмі податку з доходів фізичних осіб обидва принципи діють спільно. Особа, що проживає на території України, є податковим резидентом. Якщо особа має крім місця проживання в Україні інше місце проживання на території іншої держави, то вона визнається податковим резидентом у випадку постійного проживання в Україні. Однак не виключено, що особа може мати кілька постійних місць проживання в різних державах, тоді для визначення податкового резидентства використовується критерій «більш тісних особистих або економічних зв'язків (центр життєвих інтересів)».

У випадку неможливості визначення держави, у якій особа має більш тісні економічні зв'язки, або якщо особа не має постійного місця проживання в жодній із країн, вона вважається податковим резидентом у випадку перебування на території нашої країни більше 183 днів протягом 12-місячного періоду, включаючи день приїзду і від'їзду. На даний момент неясним і законодавчо неврегульованим залишається питання про включення часу проходження транзитом через територію

Якщо всі перелічені методи не дозволяють визначити статус податкового резидента, то вступає в дію принцип громадянства, тобто особа визнається податковим резидентом, якщо вона має громадянство України. Однією з умов визнання особи податковим резидентом є також її державна реєстрація як суб'єкта підприємницької діяльності на території нашої держави.

Нерезидентами згідно з підп. 14.1.122 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визнаються фізичні особи, що не є резидентами.

В Україні при регулюванні статусу платника податку з доходів фізичних осіб слід указати на наявність колізій загальних і спеціальних податкових норм. Так, підп. 37.3.2 п. 37.3 ст. 37 Податкового кодексу України закріплене положення, відповідно до якого податковий обов'язок фізичної особи припиняється у випадку її смерті, визнання її недієздатною або безвісно відсутньою. Така позиція є найбільш логічною та вірною. Для наявності обов'язку сплатити податок необхідна наявність як мінімум основних елементів механізму даного податку, яким є і суб'єкт оподаткування. У випадку відсутності будь-якого з цих елементів не може виникати обов'язок по сплаті податку.

У той же час Закон України «Про податок з доходів фізичних осіб» містить норму, що суперечить як загальним законам про оподаткування в Україні, теоретичному уявленню про податковий обов'язок, так і здоровому глузду, зокрема, про момент припинення податкового обов'язку. Відповідно до п. 162.3 ст. 162 Кодексу в разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.

У цьому контексті перерахування суми податку може мати лише примусовий характер, тому що померла фізична особа не зможе вже виявити свою волю по сплаті податку. Через відсутність платника, дію по перерахуванню податку в бюджет міг би зробити нотаріус як податковий агент, однак стягування суми податкового боргу по виконавчих записах нотаріуса заборонено законодавчо, у той же час активи платника податку можуть бути примусово стягнуті в рахунок погашення його податкового боргу винятково на підставі рішення суду. Проте таке рішення не може бути винесено судом відносно померлої фізичної особи, так само як і не може бути поданий позов з такими вимогами.

Об'єкт податку на доходи фізичних осіб. Об'єкт оподаткування є одним із трьох основних елементів правового механізму податку, а також одним з основних критеріїв класифікації податків. Назва податку часто містить у собі назву об'єкта, з якого підлягає обчисленню податкова база. Саме об'єкт оподаткування в сукупності зі ставкою податку визначає обсяг податкового обов'язку. У той же час об'єкт оподаткування тісно пов'язаний з категорією платника податку внаслідок того, що «обов'язки платника податків виникають у нього при наявності в нього об'єкта оподаткування та на підставах, встановлених законодавчими актами»1.

Незважаючи на те, що визначення об'єкта міститься в самій назві податку, найчастіше саме з ним пов'язано чимало труднощів. Це й не дивно, адже поняття доходу — одне з найбільш складних понять, тому що при обчисленні податку з доходів фізичних можна виділити кілька видів доходів: валовий, сукупний, загальний оподатковуваний. Кожний з них виконує в цьому процесі свої функції.

Можна виділити два підходи до визначення поняття об'єкта оподаткування. Як родова категорія об'єкт оподаткування являє собою

загальне визначення об'єкта (доходи або їх частина, майно, вартість і т. ін..) При законодавчому визначенні даної категорії, як правило, застосовується вузьке значення цього поняття. Та яким чином, об'єкти оподаткування можна визначити як видові, більш конкретизовані форми родового поняття об'єкта оподаткування, такі ш майно юридичних осіб, доходи фізичних осіб і т. ін.1

Виходячи з об'єкта оподаткування, за ставкою податку визначається обсяг податкового обов'язку, саме тому правильне визначення об'єкта оподаткування є одним з найважливіших питань у теорії податкового права. Статтею 22 Податкового кодексу України закріплено загальне, родове визначення об'єкта оподаткування. Об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.

Відповідно до ст. 163 Податкового кодексу України об'єкт оподаткування диференціюється для резидентів та нерезидентів. Так, об'єктом оподаткування резидента є: а) загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід; б) доходи з джерела їх походження їв Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання); в) іноземні доходи—доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України. Об'єктом оподаткування нерезидента є: а) загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні; б) доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання). Об'єкт оподаткування іноземних громадян, з одного боку, більш вузький, тому що у такому випадку частково застосовується принцип територіальності, з другого боку, він збільшується за рахунок інших джерел.

Загальний річний оподатковуваний дохід являє собою суму загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність.

Законодавцем встановлений різний порядок оподаткування для різних видів доходів. Оподаткування здійснюється: а) безпосередньо при виплаті доходу і за рахунок такого доходу у джерела виплати; б) за особливими правилами (відсотки, доходи від операцій з майном, додаткові блага, доходи від спадщини і т. ін.); в) за підсумками року на підставі поданої декларації. Залежно від виду доходу обов'язок по нарахуванню і сплаті податку в бюджет покладається або на самого платника податків, або на податкового агента. При цьому обчислення та сплата податку з деяких видів доходів деталізується у відповідних статтях Кодексу.

У контексті подальшого дослідження податку з доходів фізичних осіб варто виділити такий елемент правового механізму податку, як база оподатковування, дати йому визначення і коротку характеристику. Для визначення суми податку, яку необхідно перерахувати в бюджет, об'єкта оподаткування недостатньо. Для цього необхідно скорегувати відповідно до законодавства кількісні характеристики об'єкта оподаткування. На підставі цього податкова база буде істотно відрізнятися від кількісних ознак самого об'єкта оподаткування.

У той же час податкова база не є безпосередньо обставиною, що породжує обов'язок сплатити податок, тобто об'єктом оподаткування. Платники податків визначають податкову базу за підсумками кожного окремого податкового періоду на підставі даних податкового обліку об'єктів оподаткування або об'єктів, пов'язаних з оподаткуванням. Фактично обов'язок визначити податкову базу і сплатити податок виникають у платників податків за підсумками кожного податкового періоду. За рахунок визначення податкової бази і податкового періоду формуються основи стабільного надходження податків протягом усього календарного року. При цьому законодавець не пов'язує ці розрахунки з моментом формування об'єкта оподаткування. Це пов'язано в першу чергу з тим, що той самий об'єкт може мати кілька баз оподаткування, які будуть відповідати окремим податкам. Саме тому база оподаткування встановлюється по кожному податку окремо.

Відповідно до ст. 164 Податкового кодексу базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки такого звітного року.

Новим у регулюванні оподаткування доходів фізичних осіб є закріплення законодавцем механізму податкової знижки. Зазначимо, що її аналогом у Законі України «Про податок з доходів фізичних осіб» був податковий кредит. Платник податку має право на податкову знижку за наслідками звітного податкового року. Підстави для нарахування податкової знижки із зазначенням конкретних сум відображаються платником податку в річній податковій декларації. До податкової знижки включаються фактично здійснені протягом звітного податкового року платником податку витрати, підтверджені відповідними платіжними та розрахунковими документами, зокрема квитанціями, фіскальними або товарними чеками, прибутковими касовими ордерами, копіями договорів, що ідентифікують продавця товарів (робіт, послуг) і їх покупця (отримувача).

Ставка податку на доходи фізичних осіб. Ставка оподаткування є одним з основних елементів механізму податку, без якого неможливо уявити ні конкретний податок, ні рівень податкового тягаря (тиску). Ставка податку являє собою податкові нарахування на одиницю виміру податкової бази. Відмінною рисою даного елемента порівняно з іншими основними елементами податкового механізму (платником, об'єктом) є його мобільність, рухливість. Керуючи ставку податку, можна досить оперативно змінювати обсяг податкових надходжень або стимулювати їх, практично не змінюючи громіздкого податкового механізму.

Діюче українське законодавство передбачає застосування фіксованої ставки податку на доходи фізичних осіб. Диференціація ставки залежить від виду об'єкта оподаткування і закріплена на законодавчому рівні. Ставка податку становить 15 % бази оподаткування стосовно доходів, отриманих у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат та винагород, що виплачуються (надаються) платнику у зв'язку з відносинами трудового найму і на умовах цивільно-правового договору; виграшу в державну і недержавну грошову лотерею, виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри.

У разі якщо загальна сума вказаних доходів, одержаних платником податку у звітному податковому місяці, перевищує 10-кратний розмір мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного податкового року, ставка податку становить 17 % суми перевищення з урахуванням податку, сплаченого за ставкою 15 %.

Ставка податку становить 5 % бази оподаткування щодо доходу, нарахованого як:

1) процент на поточний або депозитний (вкладний) банківський рахунок;

2) процентний або дисконтний дохід за іменним ощадним (депозитним) сертифікатом;

3) відсоток на вклад (депозит) члена кредитної спілки в кредитній щілці;

4) дохід, який виплачується компанією, що управляє активами інституту спільного інвестування, на розміщені активи відповідно до закону;

5) дохід за іпотечними цінними паперами (іпотечними облігаціями та сертифікатами) відповідно до закону;

6) дохід у вигляді відсотків (дисконту), отриманий власником облігацій від їх емітента відповідно до закону;

7) дохід за сертифікатом фонду операцій з нерухомістю та дохід, отриманий платником податку внаслідок викупу (погашення) керуючим сертифікатів фонду операцій з нерухомістю в порядку, визначеному в

8) дохід у вигляді дивідендів;

9) дохід в інших випадках, прямо визначених Податковим кодексом України.

Ставка податку становить 30 % бази оподаткування щодо доходів, нарахованих як виграш чи приз (крім виграшу у державній та недержавній грошовій лотереї та виграшу гравця (учасника), отриманого від організатора азартної гри) на користь резидентів або нерезидентів. При оподаткуванні доходу у формі заробітної плати шахтарів — працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств застосовується ставка у 10 % бази оподаткування.

Дата добавления: 2014-01-04