Чоловіча безплідність

Як і жіноча, чоловіча безплідність є не захворюванням, а симптомом різних хвороб. Частота чоловічої безплідності сягає 40 % випадків. При обстеженні безплідної подружньої пари у першу чергу слід виключити чоловічу безплідність на підставі аналізу сперми (сперму здають за умови утримання від статевого життя протягом не менше 3 днів, однак не більше 7 днів, а від вживання алкоголю – не менше 5 днів).

Відповідно до нормативів ВООЗ обсяг еякуляту має становити 2 – 5 мл, кількість сперматозоїдів в 1 мл сперми – не менше ніж 20 млн, активно рухливих сперматозоїдів – 25 – 40 %, живих сперматозоїдів – не менше 60 %, мертвих – не більше ніж 40 %, дегенеративних форм – не більше ніж 30 – 40 %, рН сперми в нормі – 7 – 7,6, час розрідження сперми в нормі – 15 – 30 хв, спермо аглютинація – відсутня, кількість клітин сперматогенезу – не більше ніж 3 – 5 %, лейкоцитів – 3 – 8 у полі зору, еритроцити відсутні.

За наявності в 1мл понад 200 млн сперматозоїдів діагностують полізооспермію, до 20 млн – олігозооспермію.

Дефіцит активно рухливих сперматозоїдів називають астеноспермією, наявністьу спермі 80 % і більше мертвих сперматозоїдів – некроспермією, велику кількість дегенеративних форм сперматозоїдів – тератозооспермією, відсутність у спермі зрілих сперматозоїдів за наявності клітин сперматогенезу – азоспермією, а відсутність клітин сперматогенезу – аспермією, наявність у спермі більше 8 лейкоцитів – піоспермією, наявність крові – гемоспермією, наявність еритроцитів у спермі при мікроскопії – мікрогемоспермією.

Класифікація чоловічої безплідності:

1. секреторна безплідність:

а) секреторно-ендокринна (на грунті первинної, вторинної і дискореляційної недостатності статевих залоз);

б) секреторно-токсична (унаслідок екзогенної інтоксикації);

2. екскреторна безплідність:

а) екскреторно-токсична (на грунті запальної чи іншої інтоксикації сім’явивідних шляхів);

б) екскреторно-обтураційна (при обструкції сім’явивідних шляхів набутого і природженого характеру);

3. змішана форма безплідності (секреторна недостатність статевих залоз різного ґенезу в поєднанні з явищами обструкції й інтоксикації);

4. імунологічна безплідність.

Діагностика. Під час обстеження чоловіка слід звертати увагу на вираженість первинних і вторинних статевих ознак, природжену і набуту патологію статевих органів, наявність загальних тяжких виснажливих (сепсис, цукровий діабет) і запальних (простатит, епідидиміт, орхіт та ін.), застосовувати спеціальні методи дослідження еякуляту, виявлення гормональних та імунологічних зрушень, проводити рентгенологічне дослідження статевих органів (генітографія), біопсію яєчок.

За наявності змін в органах сечової, статевої та інших систем організму здійснюють клінічний аналіз крові, сечі, бактеріологічні аналізи секретів та екскретів статевих органів (секрету передміхурової залози, вмісту сім’яних пухирців та еякуляту). За підозри на генетичну патологію визначають рівень статевого хроматину і каріотип.

Лікування і профілактика. Лікування чоловічої безплідності у зв’язку з відсутністю ефективної комплексної терапевтичної програми, а також єдиних критеріїв оцінки результатів і досі залишається складною проблемою.

Найдоцільніший метод лікування чоловічої безплідності – багатоетапний, за індивідуальними планами, з урахуванням етіологічних і патогенетичних особливостей.

Загальні терапевтичні заходи включають дотримання режиму харчування, режиму статевого життя, усунення професійних і побутових шкідливостей, нормалізацію режиму праці й відпочинку, призначення лікувально-фізичних вправ, нормалізацію функцій органів, що беруть участьу гормонопоезі, застосування седативних і біостимулюючих препаратів, лікування супутніх захворювань. До лікувального комплексу також включено препарати цілеспрямованої дії: а) на мітотичну стадію сперматогенезу (препарати типу фолітропіну); б) на мейотичну стадію.

До першої групи препаратів належать сироватковий гонадотропін, чи префізон, а також похідні прогестинів, що, впливаючи на ядра гіпоталамуса, стимулюють продукцію власних гонадотропінів, зокрема фолітропіну (клостилбегіт, гравосан, кломіфен).

Із препаратів другої групи перевагу віддають засобам типу тестостерону (тестенат, тетрастерон, метилтестостерон та ін.).

За умови збереження андрогенрезервної функції рекомендують засоби, що діють за типом лютеотропіну. До них відносять хоріонічний гонадотропін, профазі, хоріогонін та інші аналоги.

За наявності стійкої олігозооспермії із задовільними функціональними показниками сперматозоонів і нормальною репродуктивною функцією в дружини здійснюють терапевтичну інсемінацію із використанням сперми чоловіка в період овуляції, при незадовільних функціональних показниках сперматозоонів використовують сперму донора. У разі стійкої безплідності, що не піддається лікуванню, подружжю рекомендують усиновити дитину або вдатися до сучасних репродуктивних технологій.

Дата добавления: 2014-01-04