Населення

Китай

Китай — одна з найдавніших країн світу. Його історія розвитку описана за період, що становить 3500 років. Китайська Народна Республіка була утворена в 1949 р. Це соціалістична держава, у розвитку якої останнім часом з'явились елементи ринкових відносин. Китай — член ООН і ОПЕК.

Форма правління і державний устрій. За формою правління Китай — республіка. Керуюча партія КНР — комуністична. Глава держави — голова КНР, а законодавчий орган -Всекитайські збори народних представників. За адміністративно-територіальним поділом до складу КНР входять 23 провінції, включаючи Тайвань, 5 автономних районів і 3 міста центрального підпорядкування (Пекін, Шанхай, Тяньцзінь).

У 1997 р. до Китаю було приєднано особливі адміністративні райони Сянган (Гонконг) — колишню колонію Великої Британії, а в 1999 р. — Аоминь (Макао) - колишню колонію Португалії.

Географічне положення. КНР розташована в Центральній і Східній Азії. На сході її омивають води Жовтого, Східнокитайського та Південнокитайського морів басейну Тихого океану.

Історичним північним кордоном Китаю була Велика Китайська стіна завдовжки 6,5 тис. кілометрів, що була збудована в IV—III ст. до н. е. для захисту від нападів кочових племен. Нині кордон перемістився, і Велика Китайська стіна опинилася на території держави. Вона є пам'ятником історії.

Природні умови і ресурси. Умовно країну поділяють на Східний (менш високогірний) і Західний Китай. Гори (Гімалаї, Тибет, Куньлунь, Великий Хінган) займають значну частину країни. На південь і схід простягаються рівнини в басейнах річок Сунгарі, Хуанхе, Янцзи, Сіцзян, Ляохе. На кордоні з Непалом височить найвища вершина світу — гора Джомолунгма, або Еверест (8850 м). У внутрішніх районах розташовані великі пустелі: Такла-Макан, Гобі. Країна посідає одне з перших місць у світі за запасами кам'яного вугілля, залізної й марганцевої руд, бокситів, цинку, сурми, олова, вольфраму, молібдену, ртуті. Розвідано й нафтогазоносні площі.

Є багаті родовища фосфоритів, азбесту, будівельних матеріалів. Китай має величезні гідроресурси. Країна лежить у помірному, субтропічному і субекваторіальному поясах. Його клімат досить різноманітний: змінюється від різкоконтинентального до мусонного. Лісами покрито близько 10% площі країни. Ґрунтовий покрив є дуже строкатим. Червоноземи і жовтоземи Великої Китайської рівнини вважають природним багатством Китаю.

Населення. КНР — найбільша за кількістю населення країна світу. Останнім часом у державі проводять демографічну політику «планування сім'ї». Вона має дещо примусовий характер: сім'я повинна мати тільки одну дитину, і порушення цього правила економічно карається. Річний природний приріст населення знизився і нині становить 1,3%.

Китай населяють більш як 50 народів Вони належать до різних мовних груп, сімей. Близько 95 % населення - китайці (хань), 5% - уйгури, маньчжури, тибетці, мяо та ін. По території країни населення розміщене нерівномірно: майже 70 % проживають у східній його частині.

Середня густота населення —125 осіб на 1 км2. Вона коливається від 5 — на заході Китаю до 220 — на сході, а в долинах доходить навіть до 1000 — 1500 осіб на 1 км2.

Рівень урбанізації низький - 70 % населення проживають у сільській місцевості. Незважаючи на це, у країні є 35 міст з населенням більш як 1 млн. Найбільшій них –

· Шанхай,

· Пекін,

· Тяньцзінь,

· Харбін,

· Шеньян,

· Ухань.

Найбільш поширеними релігійними віруваннями є: конфуціанство (кодекс моралі), даосизм, буддизм.

Господарство. За абсолютними показниками господарської діяльності Китай посiдає одне з перших місць у світі, та з урахуванням кількості населенні ВНП на душу населення є незначним. Із середини 80-х років XX ст. у Китаї проводиться економічна реформа, завдяки якій співіснують різні форми власності: державна, колективна, індивідуальна, орендна. На сьогодні в країні зафіксований дуже низький рівень кваліфікації трудових ресурсів. Китай почав тісно співпрацювати з багатьма державами, і створені нині 5 вільних економічних зон дають 10 % експорту.

У паливно-енергетичному комплексі домінує вугільна промисловість, що зосереджена на півночі та північному сході країни. За видобутком вугілля Китай посідає 1-ше місце у світі. На нафту припадають 20% паливно-енергетичного балансу країни. Нафтові родовища розміщені на півночі, північному сході Китаю та на шельфі.

ТЕС виробляють близько 80% електроенергії. Їх мережа розгалужена по всій країні. ГЕС задовольняють 20% потреб у електроенергії.

Найбільші ГЕС збудовано на річках: Хуанхе, Янцзи, Сунгарі.

Останнім часом формується мережа АЕС. За виробництвом електроенергії Китай посідає 2-ге місце у світі (після США), але її недостатньо для господарства країни.

Чорна металургія розвивається майже в у сіх регіонах. Вона забезпечена як власним паливом, так і сировиною. Головними металургійними центрами є Аньшань, Пекін, Ухань, Шанхай. Проте сталь і чавун, що виробляються, характеризуються низькою якістю, а підприємства — низьким рівнем технічного забезпечення і потребують реконструкції.

Кольорова металургія розвинута меншою мірою. Виплавляють алюміній, мідь, свинець і цинк. Основними центрами є Шеньян, Таюань, Шанхай, Куньмін. Значну частку експорту країни становлять кольорові метали: олово, сурма, ртуть, вольфрам, молібден.

Машинобудування — одна з найважливіших галузей промисловості країни. Розвинуті практично всі його підгалузі, виробляється надзвичайно широкий асортимент продукції. Проте рівень техніки і технологій є недостатньо високим, обладнання — здебільшого застарілим, продуктивність праці — низькою. Переважає виробництво машин та обладнання для забезпечення потреб промисловості. Розвивається виробництво вантажних автомобілів, локомотивів, тракторів, літаків, верстатів, двигунів, побутової електротехніки, точного машинобудування. Головні центри — Шанхай (тут виробляють 20 % усієї машинобудівної продукції), Шеньян, Пекін, Тяньцзінь, Харбін, Ухань, Нанкін, Сіань, Далянь. У портових містах працюють суднобудівні підприємства.

Цікаво, що в Пекіні випускають найбільшу кількість велосипедів у світі. Останнім часом з'явилися новітні наукомісткі галузі машинобудування, зокрема військові виробництва та космічне обладнання. Проте частка їх є незначною.

Хімічна промисловість у цілому розвинута слабко. Основна продукція — добрива, лаки, фарби, пластмаси, синтетичні волокна, товари побутової хімії. Розвиваються нафтохімія та фармацевтична галузь. Найбільшими центрами хімічної промисловості є Нанкін, Гірін, Шанхай, Пекін, Тайюань, Ланьчжоу.

Лісопереробна промисловість працює на власній сировині. За обсягом виробництва паперу й картону Китай посідає 4-те місце в світі. Окрім деревини, як сировина використовуються очерет, бамбук, відходи обробки бавовнику.

Легка промисловість залишається провідною галуззю країни. Історично Китай - найбільший у світі виробник бавовняних, шовкових і вовняних тканин. Шовк та текстильні вироби — провідна стаття китайського експорту. Підприємства легкої промисловості розміщено переважно в портових містах або на прибережних територіях (Шанхай, Циндао, Тяньцзінь, Ханчжоу, Гуанчжоу, Харбін та ін.). Особливе місце в господарстві країни посідають дрібні народні кустарні промисли (виготовлення сувенірів, велосипедів, термосів, парасольок, гончарних і тканих виробів).

Харчова промисловість охоплює борошномельну, олійно-жирову, м'ясну, цукрову, рибну, чайну, тютюнову та інші галузі. Підприємства розміщені біля великих міст та в районах виробництва сировини.

Сільське господарство Китаю і досі є одним з найменш механізованих у світі. Воно характеризується низькою продуктивністю, незважаючи на родючість ґрунтів. Завдяки економічній реформі відбулися деякі прогресивні зрушення.

На сьогодні країна забезпечує власні потреби в продуктах харчування. У селі існує колективна власність на землю. У структурі сільського господарства переважає землеробство. Основні зернові культури — рис (під яким зайнято 20% посівних земель) та пшениця. Традиційно китайці вирощують багато кукурудзи, гаоляну (просяна культура), сої. Поширені також картопля, батат, різні овочі, цукровий буряк і цукрова тростина, бавовник, джут, кенаф, льон, арахіс, кунжут. Китай посідає 2-ге місце в світі за виробництвом чаю. У тваринництві переважає свинарство, на яке припадають 90% виробництва м'яса, а на велику рогату худобу, овець і кіз — лише 4% виробленого м'яса. У приміських господарствах є птахоферми, де вирощують курей та гусей. У Китаї розвинуто конярство, розводять буйволів, мулів, віслюків, яків. Традиційно китайці займаються виробництвом коконів шовкопряда та рибальством. За виловом риби країна посідає З-тє місце в світі. Крім того, штучно розводять велику кількість риби на рисових чеках.

Транспорт. Китаю має велику кількість проблем, спричинених переважно через економічні чинники. Крім того, країна має дуже велику територію з різноманітним рельєфом провінцій, між якими історично не було великих транспортних магістралей. Транспортна мережа краще розвинута на Великій Китайській рівнині, в промислових районах країни і значно гірше — у внутрішній частині держави.

Зовнішньоекономічні зв'язки. Китай підтримує торговельно-економічні відносини з багатьма країнами світу.

Традиційними експортними товарами є текстильні вироби, машини, метали, вугілля, нафтова сировина, соя, рис, бавовна, чай, тютюн, шовк-сирець, шкіра, шкіряні вироби, зброя, хутро, фарфор.

Країна імпортує: машини, обладнання для різних галузей виробництва, прокат чорних і кольорових металів, металовироби, продукти харчування, продукцію хімічної промисловості.

Основними торговельними партнерами КНР є США та Японія.

У 1992 р. було встановлено дипломатичні відносини Китаю з Україною. КНР є одним з найбільших зовнішньоторговельних партнерів України.

Експорт	Імпорт
§ Мінеральна сировина; § Тканини; § Сільськогосподарська; сировина(вовна, щетина, прянощі, чай, бавовник).	§ Машини і обладнання (40%);; § Прокат чорних і кольорових металів § Хімікати…

Таб. Зовнішня торгівля

Самостійна робота

Індія

Назва країни походить від назви річки Інд, на хінді і урду «сіндх» означає «річка».

· Площа — 3,2 млн км кв. · Населення — 930 млн чоловік. · Столиця — Делі. Адміністративний поділ. Федеративна республіка, у складі якої 25 штатів і 7 союзних територій центрального підпорядкування. Форма правління. Республіка з федеральним державним устроєм. Глава держави. Президент, що обирається строком на 5 років. Найвищий законодавчий орган. Двопалатний парламент, що складається з Народної палати з терміном повноважень 5 років і Ради штатів, що обирається на 6 років. Найвищий виконавчий орган. Рада міністрів. Крупні міста: · Мумбай (Бомбей), · Колката (Калькутта), · Ченай (Мадрас), · Хайдарабад, · Бангалор. Державна мова. Хінді (за офіційні вважаються ще 18 мов). Релігія. 83% жителів країни сповідають індуїзм, інші — іслам, християнство, сикхізм. Етно-расовий склад. 72% — індо-арії, 25% — дравіди, 3% — монголоїди. Валюта. Індійська рупія = 100 пайсам.    

Природні умови і ресурси

Індія — держава на півдні Азії, яке простягнулось від піків Каракоруму на півночі до мису Кумарі на півдні, від пустель Раджастана на заході до Бенгалії на сході. На півдні, сході і заході країна омивається Аравійським, Лаккадівським і Бенгальським морями і Бенгальською затокою Індійського океану. Індія межує на заході і північному заході з Пакистаном, на півночі Гімалаї відокремлюють державу від Китаю і Бутану, на північному сході — від Непалу і на сході — від Бангладешу.

Головні природні райони Індії — Гімалаї, північна (Індо-Ганґська) рівнина, Деканське плоскогір'я і прибережні низовини.

Великі масиви родючих ґрунтів: алювіальних, регулів (тропічні чорноземи вулканічного походження), червоно- і жовтоземів. Земельні ресурси також значні. Майже 1/4 території вкрита лісом, але здебільшого це неприступні райони. На розораних алювіальних рівнинах немає лісів і пасовищ. Індія потерпає від посух і повеней, пов'язаних з мінливим характером мусонів. Серед мінералів світове значення мають руди заліза і марганцю, слюда. Паливні ресурси обмежені, так само як і сировина для хімічного виробництва. Великими є гідроенергетичні ресурси.

В цілому природоресурсний потенціал Індії є багатим, але в ньому чимало складних проблем і при його оцінці треба враховувати величезне населення країни. В розрахунку на одного жителя ресурси Індії значно менші, ніж в інших регіонах світу.

В Індійському океані Індії належать Лаккадівські, Андаманські та Нікобарські острови.

Населення. За кількістю населення Індія посідає 2-ге місце в світі. Річний приріст становить майже 2%. Демографічна політика в країні спрямована на зменшення народжуваності. Середня густота населення значна — осіб на 1 км2. Індія — аграрна, малоурбанізована держава, де понад 70% населення проживають у сільській місцевості. Проте останнім часом рівень урбанізації збільшується — відбувається відтік сільського населення, яке не працює, до великих міст. В Індії є більш як 10 міст-мільйонерів, найбільші з них — Колката (колишня Калькутта), Мумбаї (Бомбей), Делі. За прогнозами спеціалістів, найближчим часом Індія посідатиме 1 місце в світі за кількістю населення. За віросповіданням населення Індії поділяється на індуїстів (близько 80%), мусульман (15 %), християн (2 %) та сикхів 1 (1 %), є буддисти і джайністи (1,5 %). В Індії налічується кілька сотень різних націй, народностей і племен, які розмовляють різними мовами. Це одна з багатонаціональних країн світу. Крім офіційний загальнодержавних мов, є офіційні регіональні (їх 14). Англійською мовою і володіють лише 2% населення. Важливою проблемою Індії є малоосвіченість населення. Це перешкоджає влаштуванню на кваліфіковану роботу, гальмує розвиток економіки держави. Майже 300 млн осіб у країні живуть за офіційною межею бідності.

Індія є класичною країною «демографічного вибуху». В 1900 р. народжуваність становила 5,0%, смертність 4,3%, природний приріст — 0,7%, в 1990 р., відповідно, 3,3, 1,2 і 2,1%. В 1900 р. на території Індії проживало 240 млн чоловік, в 1950 р. — уже 360, а в 1994 р. — 930. Політика регулювання народжуваності натикається, по-перше, на неписемність, затурканість населення та його архаїчні традиції, і, по-друге, на економічну необхідність великої сім'ї в сільській місцевості.

Середня густота населення — 280 чоловік на 1 км кв — найбільша серед великих за площею країн. Навіть у пустелях і гірських районах вона становить 100-60 чоловік на 1 км кв, а в долині й дельті Ґангу, на Коромандельському, Малаабарському і Конканському узбережжях досягає 500 — 1000 — 1500 чоловік на 1 км кв.

Майже 3/4 населення живе в сільській місцевості, переважно великими селами.

Типове індійське село — це розміщені впритул одна до одної будівлі з глини і соломи. Підлога в них земляна, хатнє начиння мізерне. Єдиною комунальною зручністю є громадський колодязь у центрі села і школа на дві-три кімнати.

Сучасні зміни в сільській місцевості (поява газу, електроенергії, біогазових установок тощо) відбуваються дуже повільно.

Величезна кількість сільського населення (майже 700 млн чоловік) — найважливіша риса сучасної Індії, яка свідчить про відсталість країни.

У містах живе 1/4 індійців (понад 230 млн чоловік). Міста можна поділити на три групи:

1) давні і середньовічні;

2) міста, що виникли в колоніальну епоху;

3) нові індустріальні центри.

Більшість давніх і середньовічних міст, які процвітали до появи європейців, втратили своє значення з початком колоніальної епохи. Вони ніби зупинилися в своєму розвитку, зберігаючи обличчя і функції минулих часів. Зараз їх роль визначається не економічним потенціалом, а адміністративними, культурними та релігійними функціями. Нові індустріальні міста зростають швидко, але їх мало. Великі міста, що виникли в колоніальну епоху й значно виросли в післяколоніальний період, нині відіграють важливу роль.

Часто міста мають дві відмінні частини: індійську та англійську. Англійська забудована за європейськими зразками. Індійська — хаос скупчених будівель, які одночасно є місцем проживання, кустарно-ремісничого виробництва і торгівлі, та вузьких кривих вулиць, які забиті людьми, візками, велосипедами і тваринами. Індія переживає «вибух урбанізації». В результаті міграцій з сільської місцевості міське населення зростає вдвічі швидше, ніж населення країни в цілому. Зараз населення 15 міст перевищує 1 млн чоловік кожне. На величезні міські утворення типу мегаполісів перетворились Мумбай, Калькутта і Делі. Відсутність адекватної кількості робочих місць у містах породжує безробіття, злиденність і жахливі райони нетрів. У містах-мільйонерах у таких районах проживає від 1/5 до половини всього населення. Інколи це безсистемне нагромадження примітивши халуп, а іноді — просто візки або тенти. Густота населення може досягати 1000 і більше чоловік на 1 га. І стародавня, і колоніальна, і сучасна архітектура в Індії враховують жаркий та вологий клімат: приміщення повинні добре провітрюватися. Але можливості кондиціонерів використовуються лише в багатих сім'ях.

Індійці належать до великої кількості етнічних груп. Найдавніше аборигенне населення представлене малими народами та племенами (бхіли, гонди, нага, сантали та інші), які населяють гірські й лісові райони. Населення гімалайської зони — монголоїди, але їх небагато.

Переважна більшість індійців належить до двох великих груп: індоарійців і дравідів. Індоарійці, для яких характерний світліший колір шкіри, населяють північну Індію, дравіди з більш темною шкірою живуть у південній Індії. Дравіди ще 4500 років тому заснували в долині Інду на той час одну з найрозвинутіших цивілізацій на Землі. Арійські племена прийшли в Індію зі степів Євразії 3500 років тому. Вони поступово рухалися на схід і південь, відтісняючи або асимілюючи дравідів.

Ще й зараз в Індії нараховують від 300 до 500 різних мов. Головні з них належать до двох мовних сімей: індоєвропейської (індоарійська група) і дравідської. Найпоширенішою мовою є хінді. Нею розмовляє понад 2/5 населення і вона проголошена офіційною. Але поряд з нею є іще 10 мов, кожною з яких розмовляє від 30 до 80 млн чоловік. Адміністративний поділ враховує це: штати створені за етнічною ознакою, де місцеві мови є також офіційними. Мовами загальноіндійського спілкування проголошені також стародавній санскрит і англійська. Англійською мовою володіє близько 2% індійців, переважно заможне і освічене населення.

Важливу роль у житті індійців відіграє релігія. Близько 83% населення є індуїстами. Індуїзм є чи не найстарішою релігією в світі, але він поширений тільки в Індії. Відгалуженням від нього є джайнізм (його визнає 1% населення) і сикхізм (відповідно 2%). Індія є також батьківщиною буддизму, але ця світова релігія зараз майже не має прихильників у сучасній Індії. Іслам занесли в Індію завойовники-мусульмани з Середньої Азії в першій половині другого тисячоліття. Його визнає 11% населення, але це понад 100 млн чоловік, і Індія за кількістю віруючих є третьою ісламською країною після Індонезії та Пакистану. Ворожнеча на релігійному ґрунті — між індуїстами і мусульманами, між індуїстами і сикхами не припиняється. Індійське суспільство ще й досі поділяється на касти, що зумовлюють статус і заняття людини з дня її народження. Кастова система засуджена і заборонена державою, але вона освячена релігією індуїзму, яка регулює сімейне життя і суспільні відносини. За переписами понад 100 млн індійців відносять себе до найнижчих каст і 50 млн — до так званих «племен».

В цілому Індія має багато складних невирішених проблем, пов'язаних з її населенням, які утруднюють просування країни вперед.

Як культурний регіон, Індія становить одне ціле з іншими країнами Південної Азії і має тисячолітні традиції. Вони склалися під впливом природного середовища, різних етносів і релігій. Особливе значення мали синтез індоарійської і дравідської культур та індуїзму й ісламу. Культура регіону багата на визнані в усьому світі літературні, художні та архітектурні твори. Її матеріальні пам'ятки — храми, мавзолеї, палаци, форти — трапляються повсюди. Вже 36 пам'яток Індостану занесено в реєстр природної і культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Серед них: форт і сади Шалімара в Лахорі (Пакистан), печери Аджанти, храми Кхаджурахо і мавзолей Тадж-Махал в Індії, Сіґірія з її фресками в Шрі-Ланці.

Місце у світі

Індія (самоназва Бхарат) — одна з найбільших за площею і друга після Китаю за населенням країна світу. Кожен шостий житель Землі мешкає в Індії. Країна має багатовікову історію, її внесок у розвиток людської цивілізації неоціненний. Упродовж багатьох століть у Європі Індію уявляли як багату і розвинену країну.

Зараз вона серед найбідніших і слаборозвинених.

Половина дорослих індійців все ще неписемна, третина населення живе нижче і так вкрай низького рівня злиденності, а дві третини його все ще зайняті в аграрному секторі.

Причини криються як у 200-літньому пануванні англійських колонізаторів, так і в застійних формах доіндустріального виробництва та його величезних розмірах.

Після проголошення незалежності в 1947 р. Індія зробила значний крок уперед у своєму розвитку.

Дата добавления: 2014-01-04