Планування виробничої потужності АТП

Для того щоб визначити можливості виконання заданої програми перевезень, розраховують виробничу потужність підприємства. Під виробничою потужністю (пропускною здатністю) автотранспортного підприємства мають на увазі обсяг роботи, виконаної наявним рухомим складом підприємства при певних техніко-експлуатаційних показниках, що склалися в конкретних умовах.

Величина виробничої потужності підприємства змінюється, тому що протягом певного планового періоду можливе надходження нових і списання старих автомобілів і причепів.

Річну виробничу потужність для вантажних автотранспортних підприємств визначають по формулі:

де АД – автомобілі-дні роботи за рік;

W_д – річна продуктивність одного автомобіля, ткм.

Програма перевезень включає різні види вантажів, транспортування яких повинна здійснюватися автомобілями певних типів і моделей, із причепами (напівпричепами) і без них. Тому виробничу потужність підприємства розраховують окремо по типах і моделям автомобілів, а також по автомобілях і бортових причепах. Для цього спочатку визначають кількість автомобілів і бортових причепів на початок запланованого року, з огляду на їхню кількість, підлягає списанню, і можливість надходження нових цього року. Потім встановлюють середньоспискову кількість автомобілів і бортових причепів у запланованому році. При цих розрахунках також враховується можливість вибуття й поповнення рухомого складу по типах у планованому періоді. Якщо точні строки поповнення й прибуття рухомого складу невідомі, умовно приймають, що таке поповнення й вибуття здійснюється в середині кожного кварталу.

Для підготовки до експлуатації нових автомобілів, що надходять на підприємства, у середньому потрібно 2-3 дні (зміна масла, оформлення документів, одержання номерних знаків і т.д.), а для автомобілів, які пройшли капітальний ремонт, ­– один день.

Середня кількість автомобілів, що враховують, (бортових причепів) кожного типу (моделі) визначають по формулі:

,

а робоча кількість (ходові автомобілі):

,

Знаючи робочу кількість автомобілів і величину річної продуктивності одного автомобіля, можна визначити можливий обсяг i транспортну роботу всіх автомобілів даного типу або моделі. Далі порівнюють можливий і плановий обсяги транспортної роботи. Такі розрахунки й порівняння роблять по кожній моделі автомобілів й бортових причепів.

При порівнянні планового й можливого обсягів транспортної роботи в плановому році можливі два варіанти:

1) плановий обсяг роботи перевищує можливий;

2) плановий обсяг роботи менше можливого.

При першому варіанті, коли О_пл > Q_M і Р_пл > Р_м, підвищують можливий обсяг роботи такими способами:

♦ поліпшення експлуатаційних показників – технічної швидкості, часу простою під навантаженням і розвантаженням за транспортний цикл, коефіцієнта статичного й динамічного використання вантажопідйомності, середньої дальності, навантаженого пробігу, коефіцієнта випуску рухомого складу на лінію;

♦ підвищення часу роботи рухомого складу на маршрутах;

♦ підвищення середньої вантажопідйомності рухомого складу;

♦ збільшення кількості рухомого складу даної моделі.
При порівнянні планового й можливого обсягів транспортної роботи вишукують можливості підвищення вантажопідйомності рухомого складу, потім визначають можливість збільшення часу перебування рухомого складу в наряді. Такі заходи можна реалізувати, продовжуючи час роботи пунктів навантаження й розвантаження.

Якщо намічені заходи не дають очікуваного ефекту та Q_пл > Q_можл, а Р_пл > Р_можл, потрібно шукати можливості поповнити підприємство відповідними типами та моделями рухомого складу або зменшити кількість вантажів, що перевозяться.

Якщо Q_пл < О_можл, а Р_пл < Р_можл, варто встановити величину цього перевищення. Якщо ж величина перевищення Q_можл у порівнянні з Q_пл незначна, то це можна вважати нормальним, тому що в ході роботи підприємства можуть виникнути додаткові потреби в перевезеннях, які будуть задовольнятися із цього резерву.

Коли Q_можл значно перевищує Q_пл, необхідно шукати можливості для висновку додаткових договорів на перевезення вантажів, тому що в протилежному випадку знижуватимуться середні показники роботи підприємства.

Під виробничою потужністю підприємств автомобільного транспорту промислового типу розуміється максимально можливий річний випуск продукції в натуральному вираженні в сформованій номенклатурі й асортиментах при прийнятому режимі роботи, повному використанні виробничого устаткування й площ, впровадженні передової технології, організації праці й виробництва й застосуванні прогресивних норм використання устаткування, а також максимальному використанні наявних резервів виробництва.

При цьому розгляду підлягають вхідна потужність (на початок планового періоду) і вихідна (на кінець планового періоду). Вхідна потужність визначається з урахуванням наявного устаткування, технічного оснащення підприємства на початок планового періоду. Вихідна потужність розраховується з урахуванням робіт будівництва та дообладнання підприємства. Крім того, враховується модернізація устаткування.

Середню потужність визначають як середньозважену з величин з окремими плановими відрізками часу.

Планове використання виробничої потужності встановлюється відношенням планового випуску продукції підприємства до його потужності, а досягнутий рівень використання потужності – відношенням фактичного випуску продукції до величини потужності.

Виробнича потужність є динамічною величиною, що змінюється внаслідок впровадження принципово нових технологічних процесів, поповнення й модернізації парку устаткування, розширення виробничих площ і т.д.

Використання виробничих потужностей залежить від організації виробництва на підприємстві в цілому. Основні шляхи, що сприяють їхньому поліпшенню випливають із:

♦ скорочення витрат основного й допоміжного часу
на одиницю продукції;

♦ поліпшення використання часу роботи встаткування;

♦ скорочення часу непродуктивного завантаження устаткування.

Найважливішим результатом, що характеризує використання виробничої потужності, є обсяг продукції з одиниці устаткування за годину, зміну, рік.

9.3. Статистика продукції підприємств автомобільного транспорту

Промислові підприємства автомобільного транспорту – це авторемонтні заводи і майстерні, станції технічного обслуговування, шиноремонтні заводи і майстерні, заводи по виготовленню спеціального гаражного обладнання. Такі промислові підприємства служать для підтримання автомобільного парку у технічно справному стані. Продукція промислових підприємств – це корисний результат їх основної виробничої діяльності, яка полягає у виготовленні різних видів гаражного обладнання, фургонів, кузова та інші [10].

Робота промислового характеру – це такий корисний результат діяльності, який не має речової форми, але являє собою або відновлення споживчої вартості якого-небудь предмету, або збільшення її у предмета, створеного іншим підприємством. До робіт промислового характеру відносять капітальний та поточний ремонт автомобілів, причепів, агрегатів, виконання технічних обслуговувань, окремі операції по частковій обробці матеріалів і деталей по замовленнях зі сторони (нікелювання, шліфування), модернізація і ремонт виробничого обладнання[статистика].

За ступенем готовності розрізняють три види продукції:

1) готова продукція – це продукція, яка пройшла на даному підприємстві усі стадії обробки, відповідає державним стандартам або технічним вимогам, прийнята відділом технічного контролю підприємства, оформлена встановленими документами по здачі для прийому на склад. До готової продукції належать: відремонтовані автомобілі та причепи, тара багаторазового використання, інструмент, оснащення.

2) напівфабрикати – це така продукція, яка отримала документальне підтвердження про готовність лише у межах окремого цеху та призначена для подальшої обробки у інших цехах даного підприємства. Наприклад, відремонтовані двигуни, призначені для подальшого установлення на автомобіль у іншому цеху підприємства.

3) незавершене виробництво – це предмети праці, які вступили у виробничий процес у будь-якому цеху, але не отримали закінченого вигляду у межах даного цеху.

Основними завданнями статистичного дослідження продукції промислових підприємств є:

1) облік продукції у натуральному, трудовому, умовному та вартісному вираженні, що дозволяє отримати підсумкові дані про її випуск;

2) аналіз виконання плану за обсягом продукції, вивчення динаміки випуску;

3) контроль за виконанням плану по асортименту продукції;

4) аналіз ритмічності виробництва, випуску і реалізації та якості продукції.

Облік продукції здійснюють у натуральному, трудовому, умовному та вартісному вираженні. Облік продукції у натуральному виразі – це облік кількості кожного виду виробів, які випускаються, облік робіт промислового характеру і напівфабрикатів у фізичних одиницях.

При обліку продукції у трудовому виразі обсяг виробленої продукції визначають у нормативних людино-годинах, тобто це кількість праці, яка необхідна для виготовлення даної продукції згідно діючих норм. Для цього кількість одиниць продукції кожного виду у натуральному виразі множать на нормативну трудоємність одиниці, потім добутки сумують. Отриманий показник правильніше називати показником обсягу виробничої роботи, а не обсягу продукції.

Сутність метода умовних вимірників полягає у тому, що кількість різноманітних видів продукції за допомогою коефіцієнтів переводу виражають в умовних одиницях. Коефіцієнти переводу визначають на основі співвідношення трудоємності різних видів продукції.

Узагальнюючими показниками, які характеризують обсяг усієї виробничої продукції підприємства є вартісні показники: валовий оборот, валова продукція, товарна продукція, нормативна чиста продукція.

Валовий оборот (ВО) являє собою обсяг сукупної продукції у вартісному виразі усіх промислово-виробничих цехів підприємства незалежно від подальшого призначення і використання. При розрахунку валового обороту допускають повторний облік, оскільки вартість продукції одного цеху, при потраплянні на доробку у інший цех, буде знову включена у вартість продукції і цього цеху. З огляду на це валовий оборот не може слугувати показником обсягу продукції підприємства, його в основному використовують при внутрішньозаводському плануванні.

Валова продукція (ВП) являє собою кінцевий результат промислово-виробничої діяльності підприємства за звітний період, тобто характеризує загальний обсяг виробленої продукції у вартісному вираженні. У валову продукцію включають вартість продукції, призначеної до відпуску на сторону і для виробничого споживання на самому підприємстві у наступні звітні періоди. При цьому відпуском на сторону вважають відпуск продукції за межі основної виробничої діяльності (іншим підприємствам), своєму капітальному будівництву та своїм непромисловим підрозділам. Існує така послідовність обчислення ВП: готові вироби, напівфабрикати і роботи промислового характеру враховують за видами у натуральному виразі, потім за допомогою оптових цін їх переводять у вартісне вираження.

Товарна продукція (ТП) – продукція, яка підготовлена до відпуску за межі основної діяльності підприємства. На відміну від валової продукції у склад товарної продукції не входить продукція, створена для задоволення власних потреб підприємства. Якщо продукція виготовлена із матеріалу замовника, то вартість цього матеріалу у ТП не включають. Досить часто величини ВП та ТП співпадають.

Реалізована продукція (РП) – це така продукція, яка у даному періоді повністю оплачена споживачем, тобто коли кошти поступили на розрахунковий рахунок підприємства. РП вираховують у діючих оптових цінах.

Нормативна чиста продукція (НЧП) – це обсяг виробництва, що визначається за стабільними нормативами чистої продукції, які відображають суспільно необхідні затрати живої праці. Її перевага полягає у тому, що на її розмірі не відображаються зміни організаційної структури підприємства і вартості матеріалу, закупівельних напівфабрикатів, що створює більш об’єктивні умови для оцінки і порівняння роботи підприємства. Тому показник НЧП застосовують для визначення фізичного обсягу виробництва, продуктивності праці, фондовіддачі.

Загальний обсяг нормативної чистої продукції розраховують Q_НЧП:

Q_НЧП =Sq× Н,

де q – випуск кожного елементу продукції у натуральних одиницях;
Н – норматив чистої продукції по кожному елементу.

Норматив чистої продукції включає основну і додаткову заробітну плату усього промислово-виробничого персоналу у розрахунку на одиницю продукції і нормативний прибуток. Тобто основою нормативів слугують затрати живої праці, розраховані по прогресивним нормам трудоємності.

Організація ритмічної роботи підприємств є необхідною умовою підвищення ефективності виробництва і забезпечення нормальної роботи АТП. Лише за умови ритмічної роботи можливе досягнення ефективного використання виробничих потужностей, неухильного підвищення продуктивності праці, покращання якості продукції, систематичного зниження собівартості.

Поняття ритмічності роботи є комплексним, оскільки включає ритмічність випуску продукції і ритмічність її виробництва.

Ритмічний випуск продукції означає постійне виконання та перевиконання плану-графіка випуску продукції при обов’язковому дотриманні передбаченого планом асортимента продукції. Ритмічне виробництво забезпечується на основі попереднього розроблення графіка, що дає чіткий розподіл усього процесу виробництва у часі і просторі при раціональному використанні усіх елементів виробництва. При ритмічному виробництві обсяг робіт у нормо-годинах за будь-який календарний період (зміна, доба, тиждень і т.д.) повинен бути рівним плановому або його перевищувати, із збереженням співвідношення між різними видами робіт.

Порушення ритмічності виробництва викликає простій у робочому часі робітників, неповне використання обладнання, що призводить до: понадурочних робіт, зростання втрат від браку продукції, підвищення собівартості ремонту, невиконання графіка випуску автомобілів із ремонту. Для контролю за ритмічністю роботи диспетчерська служба підприємства веде журнали оперативного обліку випуску товарної продукції і обсягу виробництва у нормо-годинах. У журналі фіксують планові і фактичні дані про випуск продукції (або обсяг робіт), визначають відсотки виконання плану за прийнятий при контролі відрізок часу, відсоток виконання при ритмічній роботі.

Одночасно із обліком обсягу випуску продукції перед статистикою постає завдання вивчення її якості. Основним показником якості продукції авторемонтних підприємств є виконання встановлених норм міжремонтного пробігу автомобілями і агрегатами. Для підприємств по виробництву спеціального гаражного обладнання якість продукції може бути оцінено довговічністю або надійністю. Довговічність – строк служби до першого капітального ремонту, надійність характеризується часом роботи обладнання до першої відмови.

У випадку невиконання норми міжремонтного пробігу проводять технічну експертизу. При виявленні дефектів, що сталися з вини ремонтного підприємства, йому пред’являють рекламацію. Ремонтне підприємство веде облік кількості отриманих рекламацій і додаткових затрат, пов’язаних із ліквідацією дефектів. Такий облік рекламацій дозволяє робити висновки про зміни, які відбуваються у якості продукції ремонтного підприємства. Для характеристики змін у якості продукції обчислюють і співставляють між собою відносні величини, які показують якість рекламацій, що припадають на 100 (1000 грн.) випуску товарної продукції. Окрім того, визначають розмір додаткових затрат, які припадають на одну рекламацію. Аналогічно пред’являються рекламації по гаражному обладнанню, яке не витримало строку експлуатації.

Для характеристики якості виробничої роботи використовують дані обліку браку та втрат від браку. Браком у виробництві слід вважати будь-яку деталь або виріб, які не відповідають технічним умовам або стандартам. Виникає брак через: порушення технологічної дисципліни, неполадки обладнання, вимірювальних пристроїв, низьку якість матеріалу, недоліки організації праці.

На підприємствах вираховують абсолютні і відносні показники розміру браку і втрат від нього. Абсолютний розмір втрат від браку менше абсолютного розміру браку на: вартість кінцевого браку на ціну використання (здавання на металобрухт, продаж за зниженою ціною та ін.) та суми, утримані із винуватців.

Відносний розмір браку (b_%) та втрат від нього (b_L) визначають у відсотках. Для цього абсолютні показники співвідносять із повною собівартістю товарної продукції.

Відносний розмір браку (b_%) розраховують за формулою:

де b_% – відсоток браку, %; Б_А – абсолютний розмір браку, грн.;
S_ТП – собівартість товарної продукції, грн.

Відсоток втрат від браку (b_L) розраховують:

де Б_В – сума втрат від браку, грн.

Розрізняють брак непоправний і брак, який піддається виправленню. Облік браку проводять у натуральному та вартісному вираженні.

Дата добавления: 2014-01-04