Канали витоку інформації

Для того, щоб максимально захистити секрети підприємства від шпигунів, необхідно насамперед визначити, яка саме інформація може стати об'єктом комерційного та промислового шпигунства, хто або що є її носієм, яким чином до неї можна отримати доступ, а також хто може бути зацікавлений в отриманні такої інформації. Кожне підприємство мусить самостійно визначати всі ці перераховані параметри відносно своєї діяльності та положення на ринку.

Передусім необхідно визначити, розголошення якої інформації може завдати шкоди підприємству, а також визначити носіїв цієї інформації. Найчастіше об'єктами шпигунства стають:

1) розробка нових виробів, ідеї;

2) науково-дослідні роботи, нові технології;

3) інформація про розробників;

4) створення нових підприємств, злиття;

5) ноу-хау;

6) ресурси;

7) умови контрактів;

8) постачальники, клієнти;

9) рекламні програми;

10)інвестиції;

11)плани;

12)способи захисту інформації.

Після визначення ступеня секретності інформації необхідно визначити, де зібрані відомості щодо конкретного об'єкту та яким чином вони можуть бути отримані. На цьому етапі виявляються джерела отримання інформації та визначаються методи шпигунства, за допомогою яких ця інформація може бути отримана.

Необхідно зазначити, що першочерговим каналом як виникнення, так витоку інформації є людина, тому необхідно визначити осіб – потенційних викрадачів секретів:

1) конкуренти;

2) клієнти;

3) постачальники;

4) рекламні агенти;

5) працівники державних органів контролю;

6) журналісти;

7) професійні шпигуни;

8) незадоволені працівники та особисті вороги керівників.

Найбільш вірогідним каналом витоку інформації є людина, тому основна увага повинна приділятись психологічній профілактичній роботі зі співробітниками підприємства, прищепленні відданості підприємству.

Отже, основними каналами витоку інформації можуть бути:

1) працівники підприємства, міграція спеціалістів;

2) публікації в засобах масової інформації, звіти про НДДКР, доповіді і виступи співробітників підприємства на симпозіумах, семінарах тощо;

3) спільна робота з іншими підприємствами, контрагентами ринкових відносин, а також контакти з потенційними замовниками та покупцями, постачальниками, інвесторами;

4) торгові виставки, рекламні матеріали;

5) комп'ютерна техніка та інші технічні засоби.

Оцінити шкоду від викрадення конфіденційної інформації дуже важко, оскільки економічна злочинність багатопланова і практично завжди копіювання товару, корупція, рекет або шахрайство передбачають попереднє викрадення інформації.

Економічна оцінка втрати комерційної таємниці повинна базуватися на розмірах прибутку, який отримує підприємство від впровадження або використання нових технологій, продуктів, товарів та послуг. Для впровадження будь-яких інновацій, що складають комерційну таємницю, розробляються конкретні бізнес-плани з урахуванням витрат на її захист. До таких затрат відносяться разові закупівлі технічних засобів захисту об'єктів, систем сигналізації та їх монтаж, а також поточні витрати: витрати на утримання спеціалістів з експлуатації систем сигналізації і працівників, які постійно займаються питаннями забезпечення захисту комерційних секретів, а також на утримання приміщень служби безпеки, друкування спеціальних бланків, перепусток, карток для відвідувачів тощо.

Закордонні джерела визначають витрати на захист комерційної таємниці підприємства в розмірі до 20% його прибутку.

Додаткові витрати можуть виникати при зверненні до суду для захисту своїх комерційних інтересів при порушенні комерційної таємниці.

Дата добавления: 2014-01-04