Кругооборот і оборот промислового капіталу. Амортизація і відтворення основного капіталу

Реальний кругооборот промислового капіталу про­ходить три логічно-послідовні стадії (рис. 9.4):

I – грошовий капітал авансується на придбання засобів ви­робництва (устаткування, сировину, матеріали, виробничі приміщення) і робо­чої сили. На цій стадії грошова форма капіталу перетворюється у виробничу.

II – здійснюється процес вироб­ництва і створюється новий продукт. Головне призначення цієї стадії – ство­рення нової вартості (яка включає додаткову вартість).

III – відбувається реалізація готової про­дукції на ринку. В результаті підприємець повертає назад авансований капі­тал і додатково отримує додаткову вартість.

Рис. 9.4. Послідовні стадії та форми круго­обороту промислового капіталу

Кругооборот промислового капіталу – безперервний рух капіталу за трьома стадіями із послідовною зміною форм і по­верненням у свою початкову форму у збільшеному обсязі.

Оборот капіталу – це безперервно повторюваний круго­оборот капіталу в результаті якого авансовані кошти повністю повертаються до своєї початкової форми.

Однією з характеристик обороту капіталу є швидкість його руху.

Перший вимір швидкості обороту капіталу – відрізок часу, протягом якого до підприємця у вигляді виручки повертається вся грошова сума авансованого капіталу, що зросла на величину прибутку. Цей відрізок часу становить один оборот.

Другий вимір швидкості обороту капіталу – кількість обертів авансованого капіталу за рік. Цей вимір є похідним від першого і відображається формулою:

де n – кількість оборотів авансового капіталу за рік;

Т – визначена одиниця виміру – рік (12 місяців);

t – тривалість одного обороту.

Основний капітал – частина промислового капіталу, яка функціонує у натуральній формі засобів виробництва про­тягом кількох виробничо-технологічних циклів, частина­ми переносячи свою вартість на новостворену продукцію шляхом амортизаційних відрахувань.

Це будівлі, споруди, верстати, машини, обладнання та ін.

Оборотний капітал – частина промислового капіта­лу, що функціонує у вигляді предметів праці (сировини, матеріалів, на­півфабрикатів), незавершено­го виробництва, готової продукції, грошових коштів (у т. ч. заробітної плати), обертаючись і переносячи свою вартість на новостворену продукцію протягом одного вироб­ничо-технологічного циклу.

Амортизація (від лат. amortisatio – погашення) – це процес поступового перенесення вартості основного капі­талу на вартість но­воствореної продукції в міру його зношування.

Розрізняють фізичне та моральне зношування основного капіталу.

Фізичне зношування основного капіталу відбувається у процесі виробничого споживання його елементів, а також під фізико-хімічним впливом навколишнього природного середови­ща. Втрати від фізично­го зносу можуть бути скорочені за раху­нок поточного та капітального ремонтів.

Моральне зношування основного капіталу – техніко-економічне старіння його елементів через появу дешевих та досконаліших засобів праці або зумовлене винайден­ням нових, ефективніших засобів праці.

Амортизаційні відрахування – щорічне списання части­ни вартості основного капіталу.

Річна амортизація основного капіталу розраховується за формулою:

де А_р – річна амортизація;

К – вартість основного капіталу;

t – термін (кількість років) служби основного капіталу.

Амортизаційні відрахування утворюють амортизаційний фонд.

Амортизаційний фонд – грошовий фонд, призначений для відшкодування вартості основного ка­піталу, які вибувають з виробничого процесу в міру свого фізич­ного та морального зношування.

Норма амортизації – виражене у відсотках відношення річної суми амортизації до вартості основного капіталу.

де А' – норма амортизації;

А – сума амортизаційних відрахувань за рік;

К – вартість авансованого основного капіталу.

5. Аграрні відносини, їхній зміст і особливості

Слово “аграрний” від лат. agrarius означає “земельний”.

Аграрні відносини – це складова економічних відносин, які виникають у сільському господарстві з приводу володін­ня й використання землі як головного засобу сільськогос­подарського виробництва, а також виробництва, розподі­лу, обміну й споживання сільськогосподарської продукції та послуг.

Найважливішою особливістю аграрних відносин є те, що в сільському господарстві основним засобом виробництва є земля.

Тому в цій сфері результати вироб­ництва значною мірою визначаються якістю земельних ділянок, їхньою родючістю, місцерозташуванням щодо ринків збуту, мінеральних добрив тощо.

Особливість аграрних відносин зумовлена і тим, що земля є одночасно предметом праці та засобом виробництва.

Сучасний земельний фонд України становить 60 млн. га, з яких 42 млн. га або майже 70% – це сільськогосподарські угіддя.

Основні фак­тори сільського господарства наведені на рис. 9.5.

Рис. 9.5. Фактори сільськогосподарського виробництва

Відповідно до цих факторів у сільському господарстві безпо­середньо взаємодіють дві групи об’єктивних законів: природно-біологічні й соціально-економічні.

Внаслідок того, що економічний процес відтворення в аг­рарній сфері тісно переплітається з природним, виникають такі особливості сільськогосподарського виробництва:

— природно-кліматичні умови, структура ґрунту та інші біологічні чинники впливають на нестійкість сільського господарства, а також породжують коливання у зайнятості робітників;

— особливості використання техніки, фінансування і форму­вання доходів сільськогосподарських підприємств у зв’язку із се­зонним характером виробництва;

— остаточний розмір доходів формується лише наприкінці року, після реалізації продукції;

— спеціалізація виробництва зумовлена, насамперед, геогра­фічними і природно-кліматичними факторами;

— значна частина виробленої продукції споживається всере­дині господарств не набуваючи товарної форми;

— велика залежність результатів виробництва від погодних умов вимагає створення в господарствах страхових фондів на випадок посухи, повені, іншого стихійного лиха для забезпечен­ня безперервного процесу відтворення.

Суб’єктами економічних відносин в аграрному секторі є:

Рис. 9.6. Суб’єкти аграрних відносин

Взаємодія суб’єктів аграрних відносин є основою економіч­них відносин у цьому секторі. Ці суб’єкти вступають в економіч­ні відносини не лише між собою, а й з представниками інших галузей і суспільством в цілому.

Характер і особливості аграрних відносин визначаються на­самперед формою власності на землю як основний засіб вироб­ництва. У сучасних умовах власність на землю в різних країнах має такі форми:

Рис. 9.7. Форми власності на землю

Згідно із Земельним кодексом, прийнятим у жовтні 2001 р. парламентом України, суб’єктами права власності на землю є:

— громадяни та юридичні особи – на землі приватної влас­ності;

— органи місцевого самоврядування – на землі комуналь­ної власності;

— державні органи – на землі державної власності.

Іноземні громадяни і юридичні особи, а також особи без гро­мадянства можуть стати власниками лише земель несільськогосподарського призначення, на яких розташовані об’єкти не­рухомості, які належать їм на правах приватної власності.

Дата добавления: 2014-01-04