Лекція 9. Туристичні ресурси

9.1. Поняття та сутність
Туризм заснований на цільовому та розумному використанні туристич¬них ресурсів. Туристичні ресурси — специфічні властивості природного середовища, а також їх поєднання, прояви людської діяльності, природні, історичні, соціально-культурні об'єкти, які є предметами зацікавлення туристів, стимулюють їх до подорожі, здатні задовольнити їхні потреби у відновленні та розвитку фізичних, емоційних та інтелектуальних сил. Ресурсом є не лише пейзаж чи історична пам'ятка, а й тиша, чисте повітря, гостинність жителів, доступність розваг тощо. Там, де немає туристичних ресурсів, туризм розвиватись не може.
З точки зору рекреаційної географії до туристичних ресурсів відносять природні та антропогенні геосистеми, тіла й явища природи, артефакти (з лат. arte — штучно + factus — зроблений), що володіють комфортними властивостями і споживчою вартістю для рекреаційної діяльності, можуть бути використані для організації відпочинку й оздоровлення визначеного контингенту людей у певний час за допомогою конкретної технології і за певних матеріальних можливостей.
Сутність туристичних ресурсів полягає в тому, що вони слугують осно¬вою для формування туристичного продукту та його пропозиції. Загалом туристичними ресурсами вважається все, що можна використовувати в конкретному районі для організації туристичної діяльності та залучення туристів.
Якщо розглядати туризм як вид рекреації, а туристичні ресурси оці¬нювати з позиції рекреаційної діяльності, то поняття "туристичний ресурс" ототожнюється з поняттям "рекреаційний ресурс". Деякі автори визнача¬ють рекреаційний ресурс як поєднання компонентів природи, соціально-економічних умов і культурних цінностей, що виступають як умова задо¬волення рекреаційних потреб людини.
Основою використання туристичних ресурсів і туристичних об'єктів для цілей туризму є туристський інтерес і туристські враження.
Туристський інтерес — перспектива одержання туристом об'єктивної інформації, позитивних емоцій або потенційна можливість задовольнити заплановану потребу туриста в конкретній, на початку частково відомій, туристичній послузі, туристичному товарі й туристичному продукті, за¬снованих на певному комплексі туристичних ресурсів, що є об'єктами туристського інтересу.
Об'єкти туристського інтересу — визначні пам'ятки, природні об'єкти і природно-кліматичні зони, соціально-культурні об'єкти показу тощо, спроможні задовольнити потреби туриста під час туристичної поїздки або подорожі й споживанні туристичних послуг або туристичного продукту. Втім, щоб ці об'єкти можна було ефективно використати для туризму, потрібна певна інфраструктура й індустрія туризму, які забезпечать:
— надання туристові інформації про конкретний туристичний об'єкт, необхідної й достатньої для переконливої мотивації вибору подорожі саме у цю місцевість і до цього об'єкта; достатньо комфортне і безпечне переміщення туриста до цієї місце-вості; розміщення; харчування; розваги.
Турист за своєю природою є допитливим. Він хоче пізнати (побачити, почути, доторкнутися, спробувати тощо) щось нове, невідоме або ж осо¬бисто переконатися в тих властивостях певного об'єкта, про які він прямо або опосередковано довідався з різноманітних джерел (книги, кіно, відео, розповіді). Не всі об'єкти або події впливають на людей позитивно, деякі генерують гострі, іноді різко і болісно неприємні відчуття, криють у собі реальну небезпеку (пригодницький або екстремальний туризм). Однак навіть розуміючи це, турист цікавиться об'єктом і впевнений у позитивно¬му завершенні подорожі.
Туристське враження — комплекс емоцій, здебільшого позитивних, духовний і фізичний стан туриста, що сформувалися під впливом спожи¬вання туристичних послуг, придбання туристичних товарів, споживання туристичного продукту.
Туристське враження виникає під час екскурсій, споглядання мальов¬ничих природних ландшафтів, відвідування атракціонів, ресторанів, про¬живання у готелі тощо. Враження про туристичні ресурси і тур загалом складається з багатьох компонентів. Оскільки основним завданням туриз¬му є задоволення потреб у відпочинку і розвагах, то людина, купуючи туристичні послуги, природно планує одержати позитивні емоції у процесі пізнання, оздоровлення тощо. Варто нагадати, що деякі види туризму, наприклад, діловий туризм, можуть не мати розважальної мети.

9.2. Принципи класифікації туристичних ресурсів

Ефективність туристичної діяльності значною мірою залежить від адек¬ватної оцінки всього комплексу туристичних ресурсів. Але перш ніж розпочати оцінювання, туристичні ресурси треба поділити на складові, тобто класифікувати. У науковій літературі пропонується декілька підходів до класифікації туристичних ресурсів. Найбільшого поширення набули класифікації польського економіста М. Труаси (1963) і французького еко¬номіста П. Дефера (1972).
В основу класифікації М. Труаси покладено поділ туристичних ресурсів на створені й не створені працею людини. Він виокремлює такі три групи туристичних ресурсів:
1. Природні туристичні ресурси, що визначаються як "потенційний туристичний капітал", до них належать клімат, повітря, пейзаж, моря, озера, ріки, гори, ліси тощо. Ці туристичні ресурси можна визначити як природно-кліматичні. Особливістю природних ресурсів є те, що вони не відновлюються в міру споживання чи відновлюються десятиліттями або навіть сторіччями, як, наприклад, ліси.
2. Туристичні ресурси, створені працею людини, тобто архітектурні споруди, пам'ятники, твори мистецтва тощо. Це об'єкти показу чи екс¬курсій.
3. Додаткові туристичні ресурси, створені працею людини для надання послуг — інфраструктура району, всі підприємства, призначені для при¬йому та обслуговування туристів. Такі ресурси можна назвати ще еконо¬мічними зручностями подорожі, вони слугують підставою для оцінювання розвиненості сфери послуг для прийому й обслуговування туристів. На¬приклад, у деяких європейських країнах дедалі більшого поширення набувають спеціальні гастрономічні тури. Мета таких подорожей — відві-дування певних ресторанів і знайомство з кухнею тієї чи іншої країни. Так, великим попитом користуються гастрономічні тури в Іспанію, на весь світ славиться знаменитий Октоберфест — свято пива в Мюнхені.
На відміну від М. Труаси, П. Дефер не відносить до туристичних ресурсів підприємства з прийому й обслуговування туристів. На нашу думку, такий підхід можна мотивувати тим, що ці підприємства лише дають змогу ви¬користовувати туристичні ресурси, але самі по собі не можуть служити метою туристичної подорожі.
П. Дефер поділяє всі туристичні ресурси на чотири групи: гід ром, фітом, літом й антропом.
Гідром — усі туристичні ресурси, до складу яких входить вода: озера, ріки, морські узбережжя, сніжні рівнини і льодовики, джерела мінераль¬них вод, гідроелектростанції. Наприклад, Ніагарський водоспад, озера в Австрії, річки Рейн чи Амазонка, пляжі в Іспанії чи Лазурне узбережжя Франції. Фітом — природні туристичні ресурси, до складу яких входить земля. Ці ресурси можуть бути двох типів: створені самою природою (ліси, гори, скелі, вулкани, мальовничі панорами), і ті, що є результатом людської праці (національні парки, сади). Наприклад, до цієї групи належать нор¬везькі фіорди; Віденський ліс в Австрії і Чорний ліс у Німеччині; сад у палаці Альгамбра в Гренаді в Іспанії чи мис Рока в Португалії; парк у Версалі у Франції чи національні парки деяких африканських країн.
Літом — усе, що створено працею людини і викликає інтерес туристів або само по собі, або завдяки своєму призначенню: це не лише пам'ятники архітектури і минулих цивілізацій, а й прості помешкання, що характе¬ризують життя і побут людей, наприклад, етнографічні села чи музеї під відкритим небом. До літома належать сучасні будівлі: мости, аеропорти, урядові будинки, спортивні споруди, університети, палаци конгресів, су¬часні ділові чи житлові квартали, акваріуми, морські обсерваторії тощо. Прикладами можуть слугувати столиця Чехії Прага з великою кількістю пам'ятників архітектури; сінгапурський аеропорт — один із найсучасні¬ших і найдосконаліших у світі; знаменитий міст через Темзу чи Тауер у Лондоні; діловий район Дефанс чи Центр Помпіду в Парижі; акваріум у Барселоні чи споруди великого архітектора Антоніо Гауді в Барселоні; морська обсерваторія в Ейлаті, в Ізраїлі.
Ізраїль, Єгипет, Ліван, Йорданія — це країни, надзвичайно багаті ту¬ристичними ресурсами, які можна віднести до літома.
Антропом охоплює всі види людської діяльності, які можуть виклика¬ти інтерес туристів, незалежно від оточення. Елементами антропома є сама людина, її життя, погляди та звичаї; стародавні види людської діяльності, що зникають чи можуть зникнути, зокрема, народні промисли, національ¬ні народні свята, фольклор, національні костюми і національна музика. Водночас до антропома можна віднести промислові й сільськогосподарські підприємства, а також навчальні заклади і соціально-побутові об'єкти, наприклад, знамените пісенне свято в Естонії; виноградники в провінціях Шампань чи Коньяк у Франції; кіпрські села, де плетуть чудові мережи¬ва; відомі мадейрські гобелени; мюнхенські пивні й фестивалі з виступа-ми фольклорних ансамблів; карнавали у Ріо-де-Жанейро чи Венеції, свято квітів у Ніцці, іспанська корида.
За класифікацією П. Дефера, складові туристичних ресурсів не є взаємовиключними, тобто один і той самий вид туристичних ресурсів може одночасно належати до декількох груп. Наприклад, дивної краси гора Монсеррат, що належить до фітома, водночас становить інтерес туристів як вид релігійної, духовної, архітектурної людської діяльності — там знаходиться монастир Монсеррат. Собор Святого Петра в Ватикані викли¬кає інтерес як
архітектурна споруда (літом) і збирає віруючих на бого¬служіння, які там відбуваються (антропом). На карінтійських озерах в Австрії туристи люблять подорожувати пароплавами, яким уже понад 100 років (антропом), але оскільки такі подорожі відбуваються водними просторами, їх можна віднести до гідрома. Крім того, подорожуючи па¬роплавом, туристи милуються стародавніми замками і костелами (літом)
За характером використання туристичні ресурси можна поділити на безпосередні та непрямі.
Безпосередні ресурси — це природні та історико-культурні ресурси, які використовуються самими туристами.
Непрямі ресурси — це соціально-економічні ресурси (матеріальні, фі¬нансові, трудові, інформаційні), які залучаються для освоєння і викори¬стання безпосередніх туристичних ресурсів.
Отже, весь комплекс туристичних ресурсів поділяють на природно-клі¬матичні, історико-культурні й соціально-економічні, до яких можна від¬нести, наприклад, економічні зручності подорожі.
Туристичні ресурси є національним надбанням, проте частина з них має особливе значення. Перелік об'єктів і пам'яток світового значення встановлює і щорічно поновлює ЮНЕСКО. Усі пам'ятки культури і при¬родні об'єкти перебувають під охороною держав, на підтримку і збережен¬ня пам'яток та об'єктів всесвітнього значення також спрямовує кошти ООН.
Туристичні ресурси слугують основою для формування туристичного бізнесу в тому чи іншому регіоні.
Туристичні ресурси мають такі основні властивості: привабливість; кліматичні умови; доступність; ступінь дослідженості; екскурсійна значущість; пейзажні й екологічні характеристики; соціально-демографічні характеристики; потенційний запас; спосіб використання та ін.
Ці ресурси застосовують з оздоровчою, туристичною, спортивною та пізнавальною метою.
9.3. Природно-кліматичні туристичні ресурси
Природні ресурси, як і географічні, завжди були основою розвитку туризму. Природні ресурси виконують численні функції; однією з най¬важливіших є можливість їхнього використання як засобу відновлення фізичних і духовних сил людини. Природні туристичні ресурси варто розглядати як ресурси, що активно використовуються для збереження чи підтримки здоров'я індивідуума. До них можна віднести як окремі ком¬поненти природи, так і весь природний комплекс.
Усі природні ресурси оцінюють залежно від їх рекреаційного або ту¬ристичного потенціалу. Однак ступінь використання природних ресурсів може бути різним і залежить переважно від спеціалізації регіону.
При класифікації природних ресурсів доцільно враховувати як їх при¬родне походження, так і економічне значення для туризму.
Виокремлюють такі групи природних ресурсів.
1. За походженням: фізичні, до яких належать компоненти неживої природи (геологічні, кліматичні, гідрологічні, термальні ресурси); біологічні — жива природа (ґрунтові ресурси, флора, фауна); енергоінформаційні — специфічні поля ноосферної природи, що служать факторами привабливості (наприклад, місцевість чи ландшафт). Цей тип ресурсів є базою для розвитку таких видів туризму, як культур¬ний, сенсетивний і релігійний.
2. За видами рекреаційного використання:мінеральні води; грязі; ванни; солярії; ліси.
3. За швидкістю вичерпання ресурсів:
— вичерпні природні ресурси, тобто ті, кількість яких швидко змен¬шується в міру видобутку чи вилучення з природного середовища. Вони, своєю чергою, поділяються на відновлювальні (чистий відпочинок, прісна вода, родючий ґрунт, рослинність, тваринний світ) і невідновлювальні (мінеральні). Вони можуть вичерпатися, оскільки не поповнюються в ре¬зультаті природних процесів, а також тому, що їхні запаси поповнюють¬ся повільніше, ніж відбувається споживання. Такими є грязі, мінеральні води тощо;
— невичерпні природні ресурси, до яких належить частина природних ресурсів (сонячна енергія, вітер, морські припливи).
4. За можливістю самовідновлення і культивування:
— відновлювані ресурси, до яких можна віднести ліс, хоча період його відновлення дуже довгий, — 50 років;
— невідновлювані ресурси, наприклад, незворотні кліматичні зміни.
Окремо виділяють природні лікувальні ресурси — рекреаційні ресурси, призначені для лікування і відпочинку населення країни чи регіону, а та¬кож туристів.
Варто розрізняти природні ресурси за характером залучення в тури¬стичну діяльність:
1) природні ресурси, які можуть сприйматися зором, наприклад, пей¬зажі, захід чи схід сонця, мальовничий ландшафт. У цьому разі можна говорити про екологічний туризм, тому що туристично-рекреаційна діяль¬ність на них негативно не впливає;
2) природні ресурси, які використовуються без їх прямого споживання. Наприклад, лісові масиви деградують від постійного відвідування тури¬стами; від тісняви на традиційних приморських курортах, наприклад, в Італії, погіршується склад води і забруднюється узбережжя. Розвиток автотуризму в Німеччині спричинив будівництво автомобільних доріг, а це призвело до скорочення лісових площ. Безконтрольний наплив туристів може порушити екологічний баланс усередині екосистеми країни. Сумним прикладом є острів Таїті, кількість відвідувачів якого зросла з 10 тис. осіб на рік на початку 60-х років XX ст. до 18 тис. осіб на рік на сьогодні;
3) природні ресурси, які безпосередньо використовуються у туристичній діяльності. Нераціональне використання може призвести до практично повного їх виснаження і навіть зникнення.
Однією з особливостей природних туристичних ресурсів є те, що вони здебільшого не відновлюються в міру споживання. Останніми роками провадяться дослідження впливу туризму на природні екосистеми, що описуються в термінах ризику і небезпеки. Наприклад, нові дороги сприя¬ють розвитку автомобільного туризму, але водночас спричиняють змен¬шення площі лісів, необдумане будівництво готелів спричиняє порушення складу ґрунтів.
Ще 1982 р. ЦІ^ЛТУТО і Програмою ООН з навколишнього середовища (ЮНЕП) була ухвалена Спільна декларація, в якій підкреслювалася не¬обхідність збереження рівноваги між туризмом і навколишнім середови¬щем. Негативний вплив туризму на навколишнє середовище виявляється не відразу, а поступово, іноді непомітно, і в підсумку призводить до руй¬нування природних туристичних ресурсів. Причинами руйнування нав¬колишнього середовища можуть бути:
— значні масштаби будівництва готелів на узбережжі, внаслідок чого зменшується узбережна піщана смуга;
— велике скупчення автотуристів, що призводить до забруднення повітря і витоптування ґрунту;
— рух туристських суден, що викликає забруднення навколишніх вод.
Багато країн ведуть активну боротьбу за збереження навколишнього середовища. Узбережна частина поблизу Валенсії в Іспанії одержала "го¬лубий" прапор. Це означає, що пляжі в цьому регіоні є одними з найчисті¬ших. Водночас нерідко окремі регіони туризму через загрозу екологічної катастрофи доводиться закривати.
Природні ресурси характеризуються таким показником, як пропускна спроможність. У деяких регіонах, наприклад, у Середземномор'ї, існує небезпека досягнення його межі.
З природних рекреаційних ресурсів можна виокремити бальнеологічні, фітолікувальні, ландшафтні, кліматичні, пляжні ресурси та спелеоресурси.
Бальнеологічні ресурси — природні лікувальні речовини, що викори¬стовуються для немедикаментозного лікування на курортах і в позакурорт-них умовах. Ці ресурси беруть участь в основному процесі суспільного виробництва — неперервному відтворенні фізичних сил і розумових здіб¬ностей людини, психічного тонусу, відновленні та підвищенні кваліфіка¬ції працівників, зростанні їхнього загальноосвітнього та фахового рів¬нів.
До бальнеологічних ресурсів належать лікувальні мінеральні води та пелоїди (грязі). Основними природними лікувальними ресурсами є ті, що безпосередньо використовуються у бальнеолікуванні, визначають його санаторно-курортну спеціалізацію і профілізацію: питні та купальні води, лікувальні грязі та озокерит. До них належать також лікувальний клімат, різноманітні природні водойми та мальовничі ландшафти, які сприяють оздоровленню та гартуванню тих, хто одужує після хвороби.
Природні мінеральні води поділяють на вісім основних бальнеологічних груп: мінеральні води без специфічних компонентів і властивостей, вуг¬лекислі, сірководневі, залізисті й миш'якові, йодобромні, радонові, бор¬вмісні та слабо мінералізовані з високим вмістом органічних речовин.
Один із найбільших туристичних центрів з використання бальнеологіч¬них ресурсів розташований у Європі, в Угорщині. Тут в околицях Буда¬пешта в 14 місцях із надр пробиваються 523 життєдайні потоки. Саме тут розташована найбільша в Європі купальня "Сечені".
Другий за обсягом використання бальнеологічних ресурсів осередок розташований на Близькому Сході. Це відоме у світі Мертве море. Кон¬центрація солей і мінералів у ньому становить 33 %. Місцевість навколо Мертвого моря багата на гарячі мінеральні джерела. Найбільше з них розташоване на південному сході від узбережжя, в Хамей Зоар, поряд з оазою Ейн-Геді. Температура води у джерелі сягає + 31 °С. Ще один оз-доровчий чинник Мертвого моря — повітря. Цей басейн є найнижчим місцем світу, відповідно атмосферний тиск тут найвищий на планеті. Повітря відзначається особливою чистотою і підвищеним вмістом кисню. Мертве море відоме ще й цілющими мінеральними грязями. Насичені корисними органічними речовинами, мінералами та солями, вони мають рідкісні лікувальні властивості.
До відомих у світі бальнеологічних курортів належать також курорти Таїланду, Єгипту, Греції, Австрії та ін.
Найбільшою бальнеологічною областю України є Карпатський регіон, зокрема Передкарпаття. Тут освоєно понад 200 джерел і свердловин мі¬неральних вод. Першість у регіоні належить трускавецькій "Нафтусі".
Близько 600 джерел і свердловин мінеральних вод зосереджено у За¬карпатті. Зокрема, дуже цінними для лікування є вуглекислі води. Також тут зосереджені джерела сірководневих вод, а на базі цінних питних ліку¬вальних і лікувально-столових залізистих вод діє Шаянський санаторний комплекс. Закарпаття характеризується заляганням рідкісних миш'яко-вмісних підземних вод, а також борвмісних, які використовуються як для ванн, так і для внутрішнього вживання.
Важливим бальнеологічним регіоном є Поділля. Тут розташовано 10 ро¬довищ і 16 ділянок мінеральних вод. Нині у цьому регіоні функціонують такі курорти, як Заліщики (Тернопільська область), Хмільник (Вінниць¬ка область) та ін.
Чималі запаси мінеральних вод, зокрема хлоридних, виявлено у Дні¬пропетровській, Полтавській, Київській та інших областях.
Лікувальні грязі відомі в Україні здавна. їх застосовують для грязевих ванн у поєднанні з електропроцедурами. В Україні експлуатується сім торф'яних і 10 сульфідних родовищ. Значні поклади лікувальних торф'яних грязей є у Львівській області (Немирівське, Великолюбінське родови¬ща).
Унікальним і ще не до кінця вивченим є такий лікувальний засіб, як озокерит (земляний, або гірський віск). Найбільшим у світі є Бориславське родовище озокериту, який за якістю не має аналогів.
Відомі українські грязеві курорти — Бердянськ, Євпаторія, Хаджибейський курорт та ін. Бальнеологічні курорти — це екологічно найчистіші природні екоси¬стеми, гармонізовані із соціальними потребами людини на основі досягнень науки і техніки. Без такої гармонії неможливі ні використання лікуваль¬ного ефекту цих територій, ні їх збалансований розвиток у майбутньому.
Фітолікувальні ресурси обмежуються параметрами рекреаційного ви¬користання лісів, їхніми водоохоронно-захисними властивостями, цілющим впливом на організм людини і сприятливим санітарно-гігієнічним фоном для лікування, відпочинку, туризму.
Ліс — найдавніша окраса Землі, невичерпне джерело радості для лю¬дини. У це поняття ми вкладаємо всю сукупність геологічних і біологічних компонентів: озера і джерела з кришталево чистою водою, смарагдове багатство різнотрав'я, п'янке своєю чистотою повітря. У лісі кожного з нас приваблює голос самої природи. Лісова тиша сприятливо впливає на психіку людини. Ліс стимулює творчі можливості, активно впливає на емоційну сферу, відновлює порушену рівновагу між людиною та довкіл-лям. Особливо привабливий для відпочинку ліс, у якому є невеличкі га¬лявини, струмки, озера. Рекреаційні ліси повинні бути декоративними, мати сприятливі умови для нормальної життєдіяльності лісових рослин.
Ліси на земній кулі зосереджені у двох поясах: північному, що пред¬ставлений хвойними і мішаними лісами Євразії і Північної Америки, та південному, який охоплює ліси екваторіального та тропічного поясів.
Найбільшими запасами фітолікувальних ресурсів (вологі екваторіальні ліси) володіють Бразилія, Індонезія, Венесуела, Конго. Ліси помірного поясу, особливо тайга, багаті на хвойні породи, що є особливо цінним елементом для лікування. У СІЛА, Канаді, Росії, Скандинавських країнах та на півночі Китаю сконцентровані найбільші площі лісів помірного по¬ясу. Західна Європа відзначається невеликою кількістю цінних фітолікувальних ресурсів.
Площа українських лісів державного значення становить 6,9 млн га, а тих, що можуть використовуватись для рекреаційної діяльності, — 4 млн га. За іншими даними, рекреаційні ліси становлять 10 % усіх лісів держав¬ного лісового фонду.
Серед ландшафтних рекреаційних ресурсів особливе місце посідають гори. Розмаїття природних ландшафтів, наявність екстремальних, спри¬ятливих і комфортних умов створюють передумови для розвитку різних видів рекреаційної діяльності — від спортивних до санаторно-лікуваль¬них.
Найпривабливішими для туристів гірськими регіонами світу, що ви¬різняються мальовничими ландшафтами, чистим повітрям і незагосподарованими просторами, є Альпійські території Швейцарії, Австрії, Франції, Італії, американські Кордильєри, гірські райони Скандинавських країн, Карпати. Нині лише Альпійський макрорегіон щорічно відвідує близько 150 млн осіб.
Для розвитку зимових видів туризму (гірськолижний, санний) викори¬стовуються й гірські райони Іспанії — Піренеї; Греції — гірськолижний центр Парнас Верміон, Піліон, Олімп; США, Канади — Кордильєри.
Перспективним для розвитку гірських видів туризму є азійський регіон, в якому розміщені найвищі гори світу Гімалаї.
Гірські рекреаційні ресурси України зосереджені в Карпатах і Крим¬ських горах.
Карпати — це середньовисокі гори з вологим помірним кліматом, знач¬ною лісистістю (40 %), сприятливими перепадами висот для організації гірськолижних спусків, лижних полів. Гірські долини, захищені верхо¬винськими хребтами, характеризуються мікрокліматом, сприятливим для розвитку кліматичних курортів (Яремча, Ворохта, Космач, Вижниця, Рахів). Карпати, володіючи унікальними рекреаційними ресурсами, оці¬нюються як найперспективніший регіон для відпочинку та лікування впродовж року.
Кримські гори за екзотичністю не поступаються Карпатам, хоча тут менше сприятливих для відпочинку умов. Круті оголені схили (лісистість 10 %) придатні для вправляння скелелазів і любителів гострих відчуттів.
Кліматичні ресурси — важлива складова розвитку рекреаційного гос¬подарства, вони визначають загальну комфортність території для лікуван¬ня та відпочинку. Кліматичні умови певних регіонів протипоказані для відвідування рекреантами з деякими захворюваннями, наприклад, брон¬хіальною астмою, зате в інших кліматичних умовах такі хворі почувати¬муться добре.
Україна належить до держав зі сприятливими погодними умовами для літніх і зимових видів рекреації. Тривалість сприятливого періоду для розвитку літніх видів рекреації в середньому змінюється від 105 днів на півночі до 180 — на південному узбережжі Криму. Отже, комфортні умо¬ви для розвитку літніх видів відпочинку, туризму, кліматолікування іс¬нують не лише влітку, а й на початку осені та в другій половині весни. Купальний сезон на більшості території не перевищує 80 днів, тоді як у Причорномор'ї, особливо на Південному березі Криму, він триває 120 і більше днів.
Тривалість періоду, сприятливого для зимових видів рекреації (лижні, санні, ковзанярські заняття), змінюється від 20—26 днів на півдні до 40 і більше днів на півночі та північному сході. Для зимових видів відпочин¬ку найсприятливішими є умови гірських масивів Полонинського, Верхо¬винського та Чорногорського хребтів Українських Карпат, де період занять гірськолижними видами відпочинку та спорту триває 90—100 днів.
Отже, кліматичні умови України є досить сприятливими для розвитку рекреаційної діяльності.
Пляжні ресурси становлять вагому частку всіх рекреаційних ресурсів. Понад 55 % рекреантів світу так чи інакше пов'язують свій відпочинок і оздоровлення з перебуванням біля води (приаквальні курорти, будинки відпочинку, круїзи тощо), де на людський організм діє комплекс оздоровлювальних чинників, пов'язаних зі стихією моря.
Найпривабливішими та найпопулярнішими світовими пляжними міс¬цевостями є Лазурне узбережжя Франції — від Тулона до Монако. Його протяжність — 230 км, а ширина — близько 20 км. Останніми десятиріч¬чями все популярнішими стають прибережні території Півдня Італії, Півдня і Сходу Іспанії, Сардинія, Балеарські й Канарські острови, Маль¬та, узбережжя Адріатики (Хорватія). Не втратили своєї привабливості причорноморські береги Болгарії (Золоті Піски), Румунії, Південного бе¬рега Криму. Серед інших регіонів світу найпопулярнішими зонами відпо¬чинку є узбережжя морів і океанів, що омивають береги СІЛА, Мексики, Гавайські, Багамські, Бермудські острови, а також курортні місцевості Марокко, Тунісу, Єгипту, Ізраїлю, Туреччини, Таїланду, Індії, Китаю, Японії, Бразилії.
Пляжні ресурси України зосереджені на приморських територіях Оде¬ської, Миколаївської, Херсонської, Запорізької і Донецької областей та в Криму. Рекреаційна цінність морського узбережжя визначається поєд¬нанням сприятливих кліматичних умов бальнеологічних і ландшафтних ресурсів. Для рекреації в Україні можна використовувати майже 1500 км морського берега. Найвищу рекреаційну цінність має невелика територія
Південного берега Криму, захищена з півночі Кримськими горами, на якій панує субтропічний середземноморський клімат.
Розвиток рекреаційної діяльності у приаквальних зонах спрямований на одержання соціальних результатів шляхом поєднання можливості за¬довольнити потребу як у лікуванні й відпочинку, так і в естетичному сприйнятті, у спілкуванні з природою.
Печери — підземні порожнини, іноді дуже великих розмірів, що утво¬рюються в легкорозчинних осадових породах (вапняку, кам'яній солі, гіпсі) в результаті діяльності підземних вод (карстові печери). Найбільшою на землі вважається Мамонтова печера (Mammoth Cave) у США. Вона складається з низки сталактитових залів і коридорів, а загальна довжина її ходів перевищує 530 км. Найглибшими карстовими печерами світу вважаються П'єр-Сен-Мартен (глибина 1171 м) і Берже (1141 м) у Фран¬ції.
Глибокі печери, підземні ріки та озера мають своєрідні фауну та флору: риби, земноводні й комахи, що перебувають у повній темряві, позбавлені зору, а замість очей у них розвиваються щупальця, подовжуються вусики і ноги. У деяких печерах виявлені стоянки доісторичної людини, рідкісні наскельні малюнки. Багато печер світу — це найвідоміші об'єкти туризму, які охороняються державою.
В Україні є кілька з найбільших печер світу, які за відповідного об¬ладнання можна перетворити на рекреаційно-туристичні об'єкти між¬народного значення. Зосереджені печери у трьох регіонах: Подільсько-Буковинському (Тернопільська, Хмельницька, Чернівецька, Львівська та Івано-Франківська області), у Криму та Карпатах.
У Подільсько-Буковинському районі відомо понад 130 печер карстово¬го походження, з них у Тернопільській області — 70, у Чернівецькій — 35. Сумарна протяжність цих печер 412 км, серед них найбільші — Оптимі¬стична (понад 200 км), Попелюшка (60 км), Кришталева (22 км).
У Криму відомо понад 40 великих печер та 857 карстових порожнин різного розміру. Найбільші — Солдатська (500 м), Каскадна (400 м), Мар¬мурова (1,6 км). Карпатські печери розташовані у Закарпатській області в басейні річок Великої та Малої Угольки. За своїми розмірами вони значно менші. Най¬більша з них Дружба — довжина 270 м, глибина 46 м.
Серед перелічених печер Подільсько-Буковинського району однією з найбільш вивчених є Кришталева. Печера має складну розгалужену си¬стему лабіринтів. Стіни багатьох галерей і залів вкриті білосніжними та різнокольоровими, нерідко стрічкоподібної текстури, кристалами вторин¬ного гіпсу, що надає печері казкової краси. Головні галереї печери елек¬трифіковані й обладнані для відвідування.
9.4. Історико-культурні туристичні ресурси
Історико-культурні туристичні ресурси — це сукупність створених у процесі історичного розвитку певної території пам'ятників матеріальної і духовної культури, які є об'єктами туристського інтересу. До групи історико-культурних рекреаційних ресурсів належать пам'ятки історії, істо¬ричні архітектурні пам'ятки, пам'ятки сучасної архітектури, унікальні споруди культури, спорту тощо.
Історико-культурний потенціал, матеріальні та духовні пам'ятки наро¬ду дуже важливі для формування світогляду народу, для задоволення матеріальних, у тому числі туристичних, потреб. У розвинених країнах світу цей туристичний ресурс активно використовують для отримання прибутку. Деякі країни, наприклад, Італія, Франція, значну частину при¬бутків, які дає рекреаційне господарство, отримують від вмілої експлуа¬тації історико-культурного потенціалу. Цьому сприяє велика кількість пам'яток, їхня висока художня цінність, добра збереженість, вміла ор¬ганізація туристичних послуг. Всесвітньо відомі пам'ятки історії та куль¬тури Риму, Венеції, Флоренції, Парижа приваблюють щороку сотні тисяч туристів.
До популярних туристичних об'єктів належать середньовічні замки — укріплене житло середньовічних феодалів, королів, султанів, шахів, інших володарів. Багато замків у Європі та на Близькому Сході побудовані во¬йовничими чернечими орденами. Для замків-фортець зазвичай обирали важкодоступні місця на крутих пагорбах і горах. Навколо замків концен¬трувалися селища, жителі яких ховалися в замках від ворогів. Замки, різноманітні за архітектурою і внутрішнім облаштуванням, могли витри¬мати довгі місяці облоги і були практично неприступними. У XIV—XV ст. замки втратили своє оборонно-військове призначення і перетворилися на палаци знаті та аристократії.
Значна частина замкових споруд дійшла до наших днів у вигляді руїн, проте збережені й відновлені замки в Іспанії, Німеччині, Швейцарії пе¬реобладнані під музеї з багатими колекціями середньовічних картин, посуду, меблів, інших елементів інтер'єру. Замки є цікавим елементом туристичної програми, їх охоче відвідують туристи. Найбільше старовин¬них замків в Іспанії та Франції — Шовіньї, Фалес, Лош, Кусі, Лувр, Віландо та ін.
Унікальний замок Нойшванштайн у Баварії (Німеччина) з багатьма маленькими вежами послужив Уолтові Діснею прототипом для створення казкового замку "Діснейленда", що став емблемою всіх тематичних парків типу "Діснейленд" (в Америці, Європі та Японії).
В Україні під охороною держави перебувають понад 70 тис. пам'яток історії та культури, серед них понад 12 тис. особливо цінних у туристич¬ному плані пам'яток архітектури, які є зразками монументальних витворів мистецтва, починаючи від III ст. до н. е.
Пам'ятки історії та архітектури на території Україні розміщені нерів¬номірно. Більшість із них знаходиться в західних областях України, а також у Київській, Хмельницькій, Вінницькій, Чернігівській, Сумській областях та в Республіці Крим. Східні й південні області не є настільки багатими на пам'ятки архітектури, — найдавніші з них датуються XVII ст., що пов'язано з пізнім освоєнням території.
Найбільше пам'яток історії та архітектури розміщено у Львові (2500) та Львівській області. Це пояснюється давнім освоєнням цієї території, віддаленістю від театрів воєнних дій минулого, порівняно високим еконо¬мічним розвитком та значною густотою населення. Львів розташований на перехресті важливих торговельних шляхів з півночі на південь і з за¬ходу на схід. У Львові збереглися визначні пам'ятки, починаючи від XII ст. Особливо цінними є архітектурні ансамблі площі Ринок (XV—XIX), ву¬лиць Вірменської (XIV—XIX) та Руської, які занесені до списку світової архітектурної спадщини ЮНЕСКО. Мистецьку цінність європейського масштабу мають ансамблі Успенської церкви (XVI—XVII), Святоюрського (XVII) та Вірменського (XIV—XVIII) соборів; Домініканського костелу (XVIII).
Другим містом в Україні за кількістю пам'яток архітектури є Київ (понад 1500). Передусім це споруди епохи Київської Русі — Золоті ворота (1037), Софіївський собор (1037), Видубицький монастир (XI), ансамбль Києво-Печерської лаври (XI). Зважаючи на виняткову художню цінність, за рішенням ЮНЕСКО, ансамбль споруд Софіївського собору та Києво-Печерської лаври внесені до списку світової культурної спадщини.
Кам'янець-Подільський — місто-заповідник, що за кількістю пам'яток архітектури (понад 150) посідає третє місце в Україні. Особливу цінність становлять Стара фортеця (XI—XVIII), церкви, костели, житлові та цивіль¬ні споруди.
В Україні збереглися пам'ятки, пов'язані з колонізацією Причорномор'я стародавніми греками. Це руїни Херсонесу і Пантікапея в Криму, Ольвії в Миколаївській області.
Через часті напади на землі України іноземних загарбників на її тери¬торії споруджено чимало замків і фортець, які мають європейське значен¬ня. До найцінніших варто віднести замки в Ужгороді, Кременці, Луцьку, Острозі та ін.
Характерними елементами пізнавальних ресурсів є соціальні та при¬родні об'єкти, явища, події, походження яких тісно пов'язане з територією та історією як України, так і інших країн. До них належать, зокрема, місця, пов'язані з життям, діяльністю або перебуванням в Україні все¬світньо відомих письменників, художників, політичних діячів.
Вплив туризму на збереження історичних й архітектурних споруд і пам'ятників є надзвичайно великим і, здебільшого, негативним. Саме тому багато років в Італії була закрита для відвідування туристами Пі-занська вежа, у Римі існує загроза руйнування Сенату, обмежено кількість туристських відвідувань Ватикану. Єгипетським пірамідам, багатьом пам'ятникам середніх віків також загрожує руйнування.
Останніми роками активізували свою діяльність захисники навколиш¬нього середовища. Між ними та виробниками туристичних послуг скла¬лися взаємини, які можна поділити на три типи.
1. Відносна незалежність — прихильники різних позицій, поважаючи протилежну думку, зберігають ізоляцію і максимально обмежують кон¬такти. Такі взаємини не характерні для масового туризму.
2. Симбіоз (взаємна підтримка) — виявляється як розумне та контро¬льоване використання природних ресурсів. Природні зони, археологічні зони й історичні пам'ятники оберігаються й підтримуються.
Збереження та підтримка з погляду туризму може проявлятися у таких формах, як: стимулювання відновлення історичних місць, будинків і пам'ят¬ників; стимулювання трансформації старих будинків і просторів у зовсім нові, з новими туристичними можливостями; активізація збереження природних ресурсів; підвищення відповідальності за управління й адміністративний кон¬троль, що поліпшує якість навколишнього середовища і дає змогу більшою мірою задовольняти потреби туристів.
3. Конфлікт — з приводу руйнування навколишнього середовища. Руйнівна активність туристів проявляється або в повному винищенні туристичних ресурсів, або в постійному негативному впливі на соціокультурну систему, наслідком якого можуть бути зміна ціннісних систем, моральних законів, загального стилю життя і рівня безпеки.
9.5. Соціально-економічні туристичні ресурси
Туризм як специфічний вид діяльності охоплює безліч галузей еконо¬міки, починаючи з будівництва і закінчуючи транспортними переве¬зеннями. Досить важко дати точну оцінку чисельності працівників, зай¬нятих у сфері туризму. Крім того, туризм підтримує різноманітні зв'язки з підприємствами інших секторів економіки: сільськогосподарськими підприємствами, заводами з виробництва транспортних засобів, меблеви¬ми фабриками та ін.
До групи соціально-економічних туристичних ресурсів належать гео¬графічне положення, транспортна доступність, рівень економічного роз¬витку та добробуту суспільства, стандарти обслуговування, організація туристичного господарства, кількість зайнятих у галузі тощо.
Зростання обсягів туризму впливає позитивно на економіку країн, створюючи додаткові робочі місця, сприяючи розвитку малого підприєм¬ництва. Доведено, що вплив туризму на зайнятість стає визначальним для багатьох країн, які головно залежать від цього сектору економіки. Так, економіка Ізраїлю страждає через значне скорочення туристського потоку, безробітними стали сотні висококваліфікованих гідів-перекладачів, закри¬ваються кафе, перукарні, порожніють готелі. Досить напруженою є ситу¬ація й у Єгипті, де зберігається загроза терористичних актів. У таких країнах діяльність понад 50 % працездатного населення прямо чи опосе-редковано пов'язана з туризмом. На відміну від невеликих держав, у ве¬ликих індустріальних країнах у туристичній сфері зайнято лише 5 % працездатного населення. Однак зі зростанням значення туризму, збіль¬шенням туристського потоку, розширенням будівництва готелів та інших об'єктів інфраструктури туризму ця цифра збільшується. Наприклад, Німеччина ще кілька десятиліть тому не була настільки популярною серед туристів, тепер же за відвідуваністю вона входить у першу десятку. Саме тому всі великі міста Німеччини — Берлін, Мюнхен, Гамбург — букваль¬но вкриті мереживом риштувань.
Під час туристичного сезону кількість зайнятих у туристичній сфері також зростає, значною мірою за рахунок молоді, студентів, які, крім заробітку, бажають удосконалити свої знання іноземної мови.
Зайнятість характеризується як кількісними, так і якісними показни¬ками, до яких належать рівень кваліфікації працівників, зайнятих у ту¬ризмі. У туризмі здебільшого використовується низько кваліфікована пра¬ця: швейцари, підношувачі багажу, покоївки, кур'єри та ін., але водночас існують спеціальності, що вимагають високої кваліфікації: гід-перекладач, шеф-кухар, менеджер. Статистика свідчить, що частка жінок у готельному господарстві пере¬вищує 50 %. У готельній індустрії Франції, Німеччини, Австрії зайняті переважно іноземці, особливо на роботах, що не вимагають високої кваліфі¬кації, здебільшого вихідці з країн Південно-Східної Азії.

9.6. Інформаційні туристичні ресурси
Інформаційні туристичні ресурси — сукупність форм і видів інформації про конкретну територію чи об'єкти, про історію території, про культуру, природу і населення, отримана туристами безпосередньо під час подорожі, у процесі підготовки до неї чи після подорожі. Автори "Енциклопедії ту¬ризму" до інформаційних туристичних ресурсів відносять інформацію про розташовані на туристичному маршруті матеріальні об'єкти, які володіють історичною, художньою, науковою чи пізнавальною цінністю; відомості про топоніміку міст, сіл, селищ, природних урочищ, пов'язані з ними легенди і міфи, а також присвячені їм літературні твори, наукові праці, путівники, карти, художні альбоми, фотографії, аудіо- чи відеопродукти, і про тих, хто володіє необхідною інформацією та вміє передати цю інфор¬мацію в цікавій для туристів формі. Інформаційні ресурси потрібні як туристам, так і організаторам туриз¬му.
Турист, готуючись до подорожі, а також під час неї потребує додаткової інформації про місце перебування, норми, правила і звичаї місцевості та країни, детального опису пам'яток, схем і карт, схем транспортних ма¬гістралей. Варто нагадати, що перші путівники були видані понад двісті років тому.
Описи подорожей можна знайти як у популярній, так і в спеціальній літературі, на електронних носіях. У сучасній індустрії туризму велику увагу приділяють виданню яскравих буклетів, проспектів, які безкоштов¬но роздають потенційним туристам. Туристична галузь генерує реклами приблизно в три-п'ять разів більше, ніж будь-яка інша.
Велике значення мають сучасні електронні засоби інформації, напри¬клад, мережа Інтернет, багато тисяч сайтів якої пропонують користувачам детальний опис туристичних центрів, пам'яток і навіть віртуальні подо¬рожі, наприклад, музейними експозиціями. Видавництво "Columbus Press" кожних два роки перевидає всесвітній туристичний путівник "World Travel Guide", який містить укладені за однаковими схемами детальні описи 200 країн, туристичних центрів і територій.

Дата добавления: 2014-01-04