Державна політика регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва

Агропромислова інтеграція й агропромисловий комплекс

Процес агропромислової інтеграції – це встановлення ста­лих прямих зв’язків селянських господарств із підприємствами й організаціями суміжних галузей (промисловості, транспорту, сфери заготівлі, зберігання, переробки й реалізації продукції, а також обслуговування сільського господарства).

У результаті поглиблення агропромислової інтеграції фор­мується агропромисловий комплекс (АПК).

Агропромисловий комплекс – це сукупність галузей народного госпо­дарства, зайнятих виробництвом сільськогосподарської продукції, її зберіганням, переробкою і доведенням до спо­живача, а також виробництвом відповідних засобів вироб­ництва.

Структура АПК визначається особливостями сільськогос­подарського виробництва, в складі АПК виділяють такі сфери:

I – ресурсна: галузі, які забезпечують АПК засобами вироб­ництва і виробничими послугами, включаючи будівництво та ре­монтні роботи;

II – аграрно-сировинна: власне сільське та лісове господар­ство;

III – переробна: галузі, що займаються заготівлею, зберіган­ням, переробкою, транспортуванням та реалізацією сільськогос­подарської продукції;

IV – виробнича і соціальна інфраструктура: галузі, які за­безпечують загальні умови соціально-економічного розвитку, – транспортне господарство, зв’язок, підготовка кадрів, житлові об’єкти, в т. ч. заклади охорони здоров’я та ін.

Агропромисловий комплекс є одним з найважливіших сек­торів народного господарства України. Тут зосереджено близь­ко 30 % основних виробничих фондів; працює майже третина загальної чисельності працівників, зайнятих у народному господарстві; фор­мується 70 % роздрібного товарообігу. Продукція АПК є однією з основних статей експорту. За оцінками експертів, Україна належить до числа країн із найвищим рейтингом щодо потенційних можливостей АПК(найродючіші у світі чорноземів – понад 65 %, достатньо висока кваліфікація і відо­ма у всьому світі працелюбність).

За умов інтенсивного розвитку Україна має цілком реальні можливості приєднатися до групи країн – основних виробників сільсько­господарської продукції та продовольства для населення.

Головними завданнями державного регулювання в країнах з розвинутою ринковою економікою в аграрній сфері є:

— підвищення прибутковості сільського господарства і роз­ширення експорту основних видів продовольчих товарів;

— попередження перевиробництва окремих видів сільсько­господарської продукції;

— обмеження монополізму в суміжних із сільським госпо­дарством галузях промисловості.

Чинники, що визначають потребу й особливості державного регулювання агропро­мислового комплексу:

Рис. 9.13. Необхідність державного регулювання АПК і його особливості

Політика держави щодо аграрного сектору і його агентів не може бути однако­вою. Вона залежить від рівня економічного й соціального роз­витку держави, збалансованості попиту і пропозиції на аграр­них ринках.

Рис. 9.14. Головні важелі державного регулювання АПК

В Україні рівень відповідної державної фінансової підтрим­ки сільського господарства зростає, але залишається ще недо­статнім, що ускладнює конкурентоспроможність вітчизняних товаровиробників на внутрішньому і зовнішньому ринках із зарубіжними.

Дата добавления: 2014-01-04