Студопедия

КАТЕГОРИИ:


Архитектура-(3434)Астрономия-(809)Биология-(7483)Биотехнологии-(1457)Военное дело-(14632)Высокие технологии-(1363)География-(913)Геология-(1438)Государство-(451)Демография-(1065)Дом-(47672)Журналистика и СМИ-(912)Изобретательство-(14524)Иностранные языки-(4268)Информатика-(17799)Искусство-(1338)История-(13644)Компьютеры-(11121)Косметика-(55)Кулинария-(373)Культура-(8427)Лингвистика-(374)Литература-(1642)Маркетинг-(23702)Математика-(16968)Машиностроение-(1700)Медицина-(12668)Менеджмент-(24684)Механика-(15423)Науковедение-(506)Образование-(11852)Охрана труда-(3308)Педагогика-(5571)Полиграфия-(1312)Политика-(7869)Право-(5454)Приборостроение-(1369)Программирование-(2801)Производство-(97182)Промышленность-(8706)Психология-(18388)Религия-(3217)Связь-(10668)Сельское хозяйство-(299)Социология-(6455)Спорт-(42831)Строительство-(4793)Торговля-(5050)Транспорт-(2929)Туризм-(1568)Физика-(3942)Философия-(17015)Финансы-(26596)Химия-(22929)Экология-(12095)Экономика-(9961)Электроника-(8441)Электротехника-(4623)Энергетика-(12629)Юриспруденция-(1492)Ядерная техника-(1748)

Проблеми державності та нації Володимир Старосольського




Самовизначення нації і створення держави, за вченням О. Бочковського, повинно здійснюватись у межах етнічної території на принципах демократизму, які сприяють пробудженню нації, становленню національної ідеї, стимулюють національні визвольні рухи.

Процес національного державотворення повинен також передбачати подальший розвиток капіталізму, створення умов для формування громадських організацій, розвитку середнього класу суспільства; робітників і селян.

 

Проблемами державності та нації опікувався український юрист і політолог, заступник міністра закордонних справ у часи УНР, професор Українського вільного та Львівського університетів Володимир Йоахимович Старосольський (1878-1942).

У своїх наукових доробках «Теорія нації», «Держава й політичне право», «До питання форм держави» та інших вчений виклав своє бачення шляхів формування національної самостійної держави, виходячи з тези, що кожна нація може бути лише однією державою. Нація, за його вченням, є спільнотою, яка об'єднується ірраціональною стихійною волею на основі ідеї. В широкому розумінні «нація є згуртуваннєм людей, «групою», «суспільством».

Існування суспільства є наслідком волі його членів. «Воля... се той чинник, який означену спільність людських одиниць перетворює в гуртову цілість, в суспільство». Як і Ю. Бачинський, мислитель вважав, що народження нації пов'язане з «народинами новочасної політичної демократії», суспільно-політичним рухом, «що відбувався під кличем боротьби за народну суверенність».

Нація інтегрує інтереси окремих осіб у загальний інтерес. Характерними ознаками нації є її культура, мова, традиції, а також територія, та усвідомлення спільнотою себе як нації. Культура і мова, зазначав В. Старосольський, є прикметою нації. «Піднесеннє мови до значіння національного чинника є тісно і не випадково зв'язане з демократичним рухом». Метою нації є боротьба, яка потребує для своїх цілей існування спільності і сама «витворює спільноту».

Завданням нації є «опанування» державою, її механізмом, яке випливає з волі до політичного самовизначення. У разі, якщо воля втрачається, існування нації припиняється. «Нація се суспільність, що мала або має власну державу».

У вченні В. Старосольського нація тісно зв'язана з державою. Аналізуючи процеси формування держав світу, мислитель зазначав, що первісна спільнота є вихідною точкою держави і сучасної нації. В історичному минулому нація і держава «покривалися з собою: нація була державою, а держава нацією».

Пізніше, у зв'язку з розвитком такий характер держави змінився, «первісна єдність держави і нації» були «розбиті». Держава поширилася за межі племені. Одне плем'я завойовувало інше і обертало на свою користь його господарські досягнення.

Тобто силовий метод відігравав суттєву роль у формуванні держави. Він був «переломовим в розвою форм політичної організації, а зокрема держави», стверджував В. Старосольський. У зв'язку з цим держава перестала бути первісною спільнотою, «обмеженою племінно і територіальне», «хоча людська думка не скоро привикла уважати так побільшене суспільство суспільною цілістю».

Підкорених людей утримували в суспільстві не їх власна, «а чужа накинена їм зовнішньо воля», якій вони вимушені були коритися без огляду на те, «чи бажали сього чи ні, чи одобрювали її внутрішньо чи ні».

Чинником, що забезпечував стабільність такої держави на початку її існування, була «безпосередня фізична сила, що загрожувала неслухняним». Згодом фізична сила починає виконувати свою роль «в скритій формі правного ладу». На відміну від первісної спільності, в якій її члени виконували свої функції на засадах добровільності, яка випливала з внутрішнього «я», з загальної згоди, члени новоутвореної спільноти виконують функції, виходячи з обов'язку, накинутого ззовні правом. Причому в нових умовах право наказує виконувати певні дії «без огляду на те, чи зміст правної норми стрічає внутрішнє одобрение з боку виконуючого, чи ні»5. В цьому плані В. Старосольський погоджується з Штаммлером, що право, це норма, яка зобов'язує зовнішньо.




Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2014-01-04; Просмотров: 681; Нарушение авторских прав?; Мы поможем в написании вашей работы!


Нам важно ваше мнение! Был ли полезен опубликованный материал? Да | Нет



studopedia.su - Студопедия (2013 - 2024) год. Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав! Последнее добавление




Генерация страницы за: 0.007 сек.