Відповідальність за порушення природоохоронного законодавства

Охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки передбачають дотримання встановленого порядку використання природних ресурсів.

Держава зацікавлена у забезпеченні правопорядку, в тому числі і в галузі екології, застосовує для цього всі необхідні заходи, зокрема юридичної відповідальності – покладення на правопорушника обов'язку відчути на собі вплив результатів своїх неправомірних дій вчиненого правопорушення.

Юридична відповідальність в галузі екології проявляється в традиційних формах:

- кримінальна;

- адміністративна;

- дисциплінарна.

Юридична відповідальність застосовується в 2 формах:

- ретроспективній;

- активній (позитивній).

Ретроспективна екологічно-правова відповідальність – це форма юридичної відповідальності в галузі екології, яка передбачена законодавством і застосовується за уже скоєні екологічні правопорушення (захоплення водних об'єктів, самовільне водокористування і т.д.).

Активна (позитивна) відповідальність – це правомірна еколого спрямована діяльність, яка передбачає виконання юридично встановлених заходів відповідальності за майбутні негативні наслідки екологічної діяльності як компенсацію за такі (плата за забруднення навколишнього середовища).

Відповідно до законів України порушенням законодавства, за які настає еколого-правова відповідальність, визнають:

- порушення прав громадян на екологічно безпечне природне середовище;

- порушення норм екологічної безпеки;

- допущення наднормативних, аварійних, залпових викидів забруднюючих речовин в природному середовищі;

- невжиття заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій;

- порушення природоохоронних вимог при зберіганні, транспортуванні, використанні, знешкодженні та захороненні хімічних засобів захисту рослин, виробничих, побутових та інших видів відходів;

- невиконання вимог охорони територій природно-заповідного фонду, видів рослин і тварин занесених до Червоної книги України;

- неподання своєчасної, повної та достовірної інформації про стан навколишнього середовища, джерела забруднення.

Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища” (ст..68) з посиланням на законодавство України встановлено відповідальність:

- дисциплінарну;

- адміністративну;

- цивільну;

- кримінальну.

Дисциплінарна відповідальність у галузі екології настає за екологічне правопорушення, вчинені працівником в процесі виконання своїх трудових обов'язків. Наприклад, за невиконання планів і заходів з охорони навколишнього природного середовища щодо раціонального використання природних ресурсів, за порушення нормативів викидів і скидів. Дисциплінарна відповідальність може бути застосована лише адміністрацією підприємства або керівником фірми. Видами дисциплінарних стягнень є догана і звільнення з роботи.

Адміністративна відповідальність покладається на осіб за порушення загальнообов'язкових правил щодо використання природних ресурсів, охорони навколишнього середовища і забезпечення екологічної безпеки. Адміністративна відповідальність носить надвідомчий характер – вона покладається на винних осіб системою органів адміністративної юрисдикції (суди, місцеві органи державної виконавчої влади...). Види адміністративних санкцій:

- попередження;

- штраф;

- конфіскація знарядь вчинення правопорушення;

- вилучення незаконно добутих об'єктів природних ресурсів;

- позбавлення права заняття певним видом діяльності у галузі екології (наприклад, права полювати).

Кримінальна відповідальність – це особлива форма захисту від екологічних правопорушень, що являють собою найбільшу небезпеку для суспільства і навколишнього природного середовища.

Кримінальні покарання застосовуються за протиправні діяння у сфері екології вчинювані систематично, також пов'язані з жорстоким поводженням з дикими тваринами, що спричинило їх загибель або каліцтво та за екологічні правопорушення, що: а) заподіяло шкоду здоров'ю людей; б) за відомо могло спричинити людські жертви; в) призвело до загибелі людей.

Види покарань:

- штраф значно більшого розміру;

- виправні роботи;

- позбавлення волі (якщо людські жертви –до 10 років).

Майнова відповідальність. Згідно до Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” застосування заходів дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності не звільняє винних осіб від компенсації шкоди, заподіяної природі.

Це положення про відшкодування спричиненої протиправними діями шкоди, передбачене цивільним законодавством.

Шкода, за цивільним законодавством, - це грошова оцінка збитків. Відшкодування шкоди здійснюється суб'єктами добровільно, а в разі відмови добровільно відшкодовувати збитки – у судовому порядку.

Основні напрями й механізми забезпечення збалансованого розвитку України та її регіонів:

За оцінкою американської організації Вlacksmith Institute Україна належить до держав з найскладнішою екологічною ситу­ацією. За офіційними даними, понад 70 % площі України — це території з небезпечними для людини умовами проживання, з них 1,7 % загальної площі країни віднесено до категорії «території еко­логічного лиха». Лише 7 % від загальної території України склада­ють відносно чисті території, умовно чистими визнано близько 8 % земель, а мало забрудненими — 15 %. Більшість із цих земель зна­ходиться під заповідниками. Незважаючи на це, Україна має ви­сокий потенціал для забезпечення сталого розвитку, адже на 6 % європейської території знаходиться 25 % її флори та фауни.

Перехід до збалансованого (сталого) розвитку є новою політич­ною метою. Передумовами її реалізації є відповідальне і кваліфіко­ване управління, яке ставить за мету побудувати екологічно й соці­ально орієнтовану ринкову економіку, призначену для «вписуван­ня» господарювання в довкілля.

Сталий розвиток України розглядається як система взаємоузгоджених управлінських, економічних, соціальних, природоохо­ронних заходів, спрямованих на формування системи суспільних відносин на засадах довіри, партнерства, солідарності, консенсусу, етичних цінностей, безпечного навколишнього середовища, націо­нальних джерел духовності.

В економічній сфері стратегічні пріоритети сталого розвитку:

• утвердження механізмів, які мають забезпечити надійні гаран­тії не лише остаточної стабілізації економіки, а й утворення і необхідних передумов її прискореного зростання;

• впровадження науково-технологічних інновацій та опанування інноваційного шляху поступу як головного фактора збалансо­ваного економічного розвитку;

• енергозбереження і збалансований розвиток енергетики;

• активне здійснення аграрної політики;

• забезпечення стійкості фінансової системи, стабільності обмін­ного курсу гривні, розширення кредитної підтримки економі­ки, зміцнення довіри до фінансових установ;

• оптимізація структури й обсягу зовнішнього боргу, недопущен­ня неконтрольованого відпливу капіталу за межі країни.

У соціальній сфері:

• запобігання зубожінню населення (реформування системи оплати праці, зменшення безробіття, забезпечення продуктив­ної зайнятості, зниження рівня майнового розшарування насе­лення, вдосконалення механізмів надання державної допомо­ги, запровадження системи загальнообов'язкового державного соціального страхування);

• підвищення інтелектуального потенціалу, всебічний розвиток освіти, особливо екологічної;

• поліпшення становища дітей, молоді, жінок, сім'ї;

• покращення охорони здоров'я населення, зниження смертності та збільшення тривалості життя;

• розвиток системи освіти, просвіти та поширення інформації з питань сталого розвитку.

У сфері суспільних відносин:

• створення дієвих механізмів захисту конституційних прав і свобод людини;

• формування громадянського суспільства, забезпечення в ньому політичної стабільності та взаєморозуміння;

• розвиток духовності, культури, моральних засад, інтелекту­ального потенціалу українського народу.

В екологічній сфері:

• формування збалансованої системи природокористування на основі принципу гранично припустимих екологічних змін до­вкілля, ощадливого споживання природних ресурсів, зменшен­ня й утилізація шкідливих викидів і відходів, застосування су­часних екологічно безпечних ресурсозберігаючих технологій;

• гарантування екологічної безпеки ядерних об'єктів і радіацій­ного захисту населення й довкілля;

• поліпшення екологічного стану річок України, зокрема басей­ну Дніпра;

• стабілізація й поліпшення екологічного стану в містах і про­мислових центрах Донецько-Придніпровського регіону;

• будівництво нових і реконструкція діючих комунальних очис­них каналізаційних споруд;

• запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів і поліп­шення їхнього екологічного стану;

• екологізація промисловості, енергетики, будівництва, сіль­ського господарства, транспорту;

• збереження біологічної та ландшафтної різноманітності, розви­ток заповідної справи;

• поліпшення якості питної води;

• удосконалення системи моніторингу, розширення національ­ної екологічної мережі.

Передбачається прискорене виведення економіки на шлях зрос­тання через глибокі структурні зміни й поглиблення курсу реформ, активну й послідовну соціальну політику.

Головні перешкоди для переходу України до моделі збалансо­ваного (сталого) розвитку обумовлені різним сприйняттям постав­лених завдань існуючими інституціями й, відповідно, неузгодже­ністю дій. Потрібні інноваційні механізми прийняття рішень, які б об'єднували державний, приватний і громадський сектори. Та­кож важливо, щоб у разі проведення урядом політики збалансова­ного розвитку вона була підтримана громадськістю.

Пріоритетні заходи передбачають створення міжгалузевих органів, відповідальних за координацію діяльності в галузі зба­лансованого розвитку. Необхідні комплексні коротко-, середньо- й довгострокові прогнози (їх компонентом будуть прогнози зміни природно-ресурсного потенціалу, стану довкілля та рівня життя населення).

На регіональному рівні концепція сталого розвитку конкретизу­ється за трьома напрямами: соціальному, економічному, екологічно­му. Пріоритетними напрямками для більшості регіонів мають бути:

· досягнення внутрішньо регіональної збалансованості між економічним розвитком, станом довкілля, соціально-демографічним й суспільно-політичними процесами;

· випереджальний розвиток агропромислового комплексу, зокрема виробництво конкурентоздатних видів сільськогосподарської продукції;

· інтенсивний розвиток курортно-рекреаційного господарства й туризму;

· збалансоване використання мінерально-сировинних і вторинних ресурсів, відходів виробництва;

· забезпечення надійного водопостачання та стабільної роботи комунального господарства й міського транспорту в населених пунктах.

Дата добавления: 2014-01-04