Основні напрямки й форми міжнародного співробітництва

Міжнародне співробітництво в розв'язанні глобальних про­блем узаємодії суспільства й природи є об'єктивною потребою сучасної епохи, умовою існування й прогресу людства. Виріши­ти їх на рівні окремих країн у принципі неможливо. Природні комплекси кожної з них, особливо невеликих за розміром, не­розривно пов'язані з природними комплексами сусідніх країн або навіть є їх складовою частиною. Не підкоряються держав­ним кордонам рухи повітряних і водних мас. Транскордонне перенесення призводить до поширення забруднення з території однієї країни на територію іншої. Наприклад, значна частина забруднення на територію Канади надходить із США, а близько 20 % сірки, що призводить до утворення кислотних дощів, над­ходить у країни СНД через західний кордон. У той же час ви­киди підприємств, розташованих у північно-західних районах Росії, серйозно погіршують екологічну обстановку у Фінляндії. Найважливішою передумовою міжнародного співробітництва в розв'язанні глобальних проблем є й сама біосфера, її єдність, яка потребує спільних дій як під час впливу на неї, так і під час її охорони.

До основних форм міжнародного співробітництва належать міжнародні конвенції й угоди з екологічних проблем, які прово­дяться з XIX ст. Першими були «Конвенція з вилову устриць», укладена 1839 р. між Францією й Великобританією, «Угода про рхорону морських котиків», досягнута 1867 р. між Росією, США і Японією, ряд конвенцій і угод з рибальства. Кілька конвенцій і! угод було укладено на початку XX ст. з охорони перелітних птахів і захисту рослин від шкідників і хвороб.

У 20-40-х рр. XX в. СРСР були укладені угоди з Фінляндією про рибальство в прикордонних водах, спільне використання вод­них ресурсів з Афганістаном, багатостороння конвенція з Афганіс­таном та Іраном щодо захисту рослин, а також щодо боротьби із сараною. Особливо швидко розвивалися міжнародні відносини піс­ля закінчення Другої світової війни, які охопили всілякі природні об'єкти й навколишнє середовище.

Стали різноманітними організаційні форми міжнародного співробітництва. Вони підрозділяються на міжнародні урядові спілки (МУС) і міжнародні неурядові об'єднання (МНУО). Між­народні організації дозволяють об'єднати природоохоронну діяль­ність зацікавлених держав незалежно від їх політичних позицій, виділяючи екологічні проблеми із сукупності всіх міжнародних проблем. Найбільшою міжнародною міжурядовою організаці­єю є Організація Об'єднаних Націй (ООН). До її складу, зокрема, входять Організація Об'єднаних Націй з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО), Продовольча й сільськогосподарська ор­ганізація (ФАО), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Всесвітня метеорологічна організація (ВМО), Програма ООН щодо навколишнього середовища (ЮНЕП). У Всесвітній організації охо­рони здоров'я (ВООЗ) здійснюється робота з розв'язання проблем охорони здоров'я й навколишнього середовища, питного водопос­тачання й санітарії; розробки критеріїв здорового навколишньо­го середовища. Міжнародне співробітництво є необхідним також у питаннях установлення міжнародних стандартів біологічних речовин, пестицидів і фармацевтичних препаратів; рекомендації міжнародних назв ліків; збирання й поширення статистичної ін­формації в галузі здоров'я.

Діяльність ЮНЕП містить у собі різні проекти в галузі ат­мосфери Землі, морських і наземних екосистем. Також ЮНЕП відіграє значну роль у розвитку міжнародних конвенцій у галу­зі екології й охорони навколишнього середовища. ЮНЕП часто співробітничає з державами й неурядовими міжнародними орга­нізаціями.

ЮНЕП публікує велику кількість доповідей, звітів та інфор­маційних бюлетенів. Прикладом звіту з екології, розвитку й люд­ського благополуччя є четверта Глобальна екологічна ініціатива, яка надає аналітичний матеріал та інформацію для політиків і всіх зацікавлених людей. Одна з основних ідей звіту — проінформувати людство про те, що воно «живе не відповідно до своїх достатків». У звіті відзначається, що людство настільки велике, що обсяг ре­сурсів, необхідних для виживання, перевищує кількість доступ­них. Екологічний імператив (або кількість землі, необхідної для забезпечення продуктами однієї людини) становить 21,9 гектара, у той час як біологічні можливості Землі становлять у середньому 15,7 гектара на людину.

Необхідність міжнародного співробітництва в галузі вивчен­ня й використання в мирних цілях атомної енергії призвела до створення в 1957 р. Міжнародного агентства з атомної енергії (МАГАТЕ). Взаємодія з МАГАТЕ включає проведення експер­тизи рівня безпеки АЕС, поводження з радіоактивними відхо­дами.

Ряд проектів проводилися відповідно до укладених угод між Україною та Міжнародним банком реконструкції та розвитку, серед них: «Збереження біорізноманіття Карпат», «Посилення управління навколишнім природним середовищем у Донецькій об­ласті», «Збереження біорізноманіття в українській частині дельти Дунаю».

У рамках виконання зобов'язань по Рамсарській Конвенції Україна підтвердила свою відповідальність за водно-болотні угід­дя міжнародного значення з Рамсарського переліку (Сиваш, Каркінітська, Тендрівська і Ягорлицька затоки, Дунайські плавні) та забезпечила впровадження положень Стратегічного плану збере­ження водно-болотних угідь на 1997-2002 рр. як суттєвої частини Національної стратегії збереження біологічного й ландшафтного різноманіття.

Об'єкти охорони навколишнього середовища підрозділяються на національні й міжнародні (загальносвітові). До національних об'єктів належать земля, води, надра, рідкісні й зникаючі рослини й тварини, унікальні природні об'єкти (заповідники, національні парки, пам'ятники природи та ін.) та інші елементи природного середовища. Крім того, це поділювані природні ресурси, які пере­бувають у користуванні двох і більше держав (річки Дунай, Рейн, моря Балтійське, Середземне та ін.). Цими об'єктами держави віль­но розпоряджаються, охороняють їх і управляють ними на підставі прийнятих законів і угод.

Міжнародні об'єкти охорони навколишнього природного сере­довища не входять до юрисдикції держав і належать до об'єктів міжнародного співробітництва: космос, атмосферне повітря, Сві­товий океан, Антарктида. Найбільш характерний міжнародний об'єкт, який є надбанням усього людства, — космос, атмосфера Землі, у якій через природну циркуляцію повітря виникли гло­бальні екологічні проблеми — погодно-кліматичні зміни. Антарк­тида — материк світу й міжнародного співробітництва, принципи охорони й використання якого встановлені ще 1959 р. спеціальним Договором про Антарктиду. Світовий океан — величезна комора природних ресурсів і загальнопланетарна транспортна система, давні спроби національних домагань на які завершилися лише 1973 р. підписанням Конвенції ООН з морського права, де підтвер­джена непорушність принципу вільного мореплавання (крім те­риторіальних вод, зовнішній кордон яких установлена на відстані 12 миль від берега); визнане суверенне право держав на біоресурси в їх прибережних 200-мильних зонах. Усі ці об'єкти освоюють і охороняють на підставі різних договорів, конвенцій, протоколів, які відображають спільні зусилля міжнародного співтовариства.

Причини виникнення міжнародного співробітництва з охорони природи:

1) Розв'язання екологічних проблем вимагає наявності високого наукового потенціалу, коштів для проведення експериментів, обладнання, котрих багато країн, що розвиваються, не мають.

2) Відсутність державних кордонів для риб, мігруючих тварин і пташок. (захист на території однієї країни і об'єкт промислу на території іншої).

3) Глобальне забруднення, якому підлягають всі міжнародні ресурси.

Форми міжнародного співробітництва:

1) Організація екологічних наукових і практичних зустрічей;

2) Заключення офіційних договорів і угод з охорони довкілля;

3) Створення міжнародних організацій, що координують спільні зусилля з охорони природи;

4) Створення міжнародних громадських партій та організацій.

Дата добавления: 2014-01-04