Лекція 10. Навчання граматичного матеріалу

План

Навчання граматичного матеріалу

Лекція 10

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ

1. Назвіть стадії розвитку економічної системи.

2. Назвіть закономірності переходу від однієї економічної системи до іншої.

3. Класифікуйте перехідні економічні системи за аспектом цивілізаційного процесу.

4. Класифікуйте перехідні економічні системи за аспектом формаційного процесу.

5. Розкрийте зміст перехідної економіки.

6. Назвіть і охарактеризуйте риси перехідної економіки.

7. Назвіть головну суперечність адміністративно-командної системи та причини її розпаду.

8. Які ви знаєте головні напрями впливу держави на формування інституційних та економічних умов формування ринкової економіки?

9. Охарактеризуйте складові господарського законодавства.

1. Навчання граматики на основі зразків мовлення

2. Послідовність навчання дошкільників граматики англійської мови

3. Етапи формування граматичних навичок

1. При ознайомленні дітей з граматичним матеріалом слід брати за основу пізнавальну діяльність, а під час тренування та застосування - комунікативну взаємодію. Навчаючи дошкільників граматики, педагог не повинен застосовувати правила-інструкції, спеціальні граматичні терміни. Проблематичним є також доцільність використання моделей - схем граматичних структур, які вчителі іноземної мови застосовують на уроках у школі, використовуючи різноманітні геометричні фігури, схеми, опорні сигнали. Застосування таких прийомів передбачає сформованість у дітей певного рівня логічного мислення, - зорової пам'яті, концентрації уваги, навичок письма. Але сказане не виключає використання у дошкільному навчанні основ граматики деяких асоціативних опор (різнокольорових кружечків, трикутників тощо). Важливо, щоб педагог при цьому діяв виважено, слідкував, щоб певний засіб завжди співпадав саме з одним і тим же граматичним явищем, а не з будь-яким.

Оптимальним способом дошкільного навчання граматичного матеріалу дітей є навчання граматичних структур і конструкцій у зразках мовлення.

Зразок мовлення - це типова одиниця мовлення, що служить опорою для утворення за аналогією інших одиниць мовлення, які мають таку ж структуру. Особлива методична цінність зразка мовлення полягає у тому, що він органічно поєднує різні аспекти мови (граматичний, лекаичний, фонетичний) у готове до застосування (чи сприймання) мовленнєве ціле. Робота із зразком мовлення передбачає одночасну роботу із граматичною структурою та лексичними одиницями, що наповнюють цю структуру.

Дошкільне навчання граматики англійської мови передбачає навчання лише спеціально відібраного граматичного мінімуму. Граматичний мінімум складається з активного та пасивного.

Кожна мовленнєва одиниця у мові має свою структуру. Розрізняють п'ять рівнів мовленнєвих одиниць: 1. рівень словоформи (слова); 2. рівень словосполучення: 3.рівень фрази-речення; 4. рівень понад фразової єдності (два та більше взаємопов'язаних речень);5. рівень тексту.

Звичайно, у випадку дошкільного навчання можна вести мову про перші три рівні мовленнєвих одиниць, які охоплюють активний граматичний мінімум.

Рівні понад фразової єдності та текст відносяться до пасивного граматичного мінімуму, вони допомагають створити мовне середовище. При цьому розповідь англійською мовою має супроводжуватись перекладом.

Досліджуючи мовлення дітей шести років, А.Н.Гвоздьов, Н.І.Гаврилова, А.Д.Павлова зробили висновок, що засвоєння граматичного матеріалу у дитини починається з речення, які, за словами В.Г.Адмоні, є структурним каркасом висловлювання. Цей висновок є теоретичною основою системи навчання граматики іноземної мови з використанням зразків мовлення.

Процес засвоєння дітьми речень - складний і багатоступеневий, На початковому етапі засвоєння мови спостерігаються чітко окреслені обмеження у обсязі речення, превалювання простого синтаксичного цілого, яке складається з одного ізольованого слова.

Прикладами таких слів-речень у англійській мові є наказові речення. Засвоєння дітьми наказового способу дієслова пояснюється тим, що цей спосіб виражає бажання дитини і є важливою умовою для ігор. Розширення речення з одного слова до трьох становить значну трудність для дитини, після подолання якої наступне розширення обсягу речення не викликає проблем.

2. На початковому етапі діти успішно засвоюють зразки мовлення у такій послідовності:

1. Звертання + дієслово у наказовій формі. Nina, jumр!

2. Наказова форма дієслова + іменник. Вring а bаІІ!

3. Наказова форма дієслова + іменник з прийменником.Рut оn thе tаbІе!

4. Наказова форма дієслова + іменник + іменник з прийменником. Вring thе doii frоm thе bох!

5. Іменник+дієслово у дійсному способі. Nina is jumрing! Sasha is eating!

Аналіз дитячого іншомовного мовлення показує, що cпочатку діти на місці підмета у простому двоскладному реченні вживають іменник у називному відмінку (Аnn is running.); пізніше підмет вже може виражатись займенником (She is running), причому найчастіше це займенник 3-ої особи однини (he; she; it).

Діти швидко схоплюють закономірність утворення однини і множини, що є важливим чинником в іграх дітей.

Процес засвоєння дітьми часів англійської мови має здійснюватися у такій послідовності:

1. Ргеsеnt Соntinuous - теперішній тривалий.

2. Ргеsеnt Іndefininte - теперішній неозначений.

3. Ргеsеnt Рerfect - теперішній доконаний.

4. Раst Іndefinitе - минулий неозначений.

5. Futurе Іndefinitе -майбутній неозначений.

Пріоритетність вживання теперішнього тривалого часу обумовлено характерною властивістю дітей супроводжувати дії коментарем (Я стрибаю - І аm jumhing. Коля грається - Коlуа іs рlауіng. Котик вмивається - А kitten іs washing.).

Одночасно з теперішнім неозначеним часом з переважанням речень на вживання 3-ої особи однини (Valya likes аррles) діти починають вживати теперішній доконаний час, що пояснюється їхньою зацікавленістю у результаті. Форми минулого і майбутнього часу вживаються ще пізніше. Діти, як у рідній так і у англійській мові, пізно починають вживати умовний спосіб дієслова.

Вживання заперечних речень викликає значні труднощі у дітей, крім того заперечні речення зустрічаються в дитячому мовленні досить рідко. Серед запитальних речень першими з'являються загальні запитання та спеціальні запитання зі словом 'Where", пізніше зі словом "What», потім "Who". Інші запитальні слова з'являються ще пізніше.

Педагоги - дослідники дитячого мовлення звертають увагу на те, що діти часто пропускають допоміжні дієслова, за допомогою яких утворюються запитання, та дієслова - зв'язки у складених присудках. Це ж стосується і вживання прийменників, хоча конструкції з прийменниками у мовленні дітей зустрічаються досить рано.

У дослідженнях А.Н.Гвоздьова, Т.А.Мусеибова наведено послідовність у засвоєнні дітьми "просторової технології" вживання прийменників. Спочатку діти починають використовувати прийменник -tо, пізніше -for останніми -оn, under:

Дошкільне мовлення дітей характеризується невеликою кількістю прислівників та прикметників. Ці частини мови з'являються у мовленні пізніше дієслів та іменників. Діти без особливих труднощів сприймають присвійний відмінок іменників, який методисти радять включати після введення дієслова tо hауе.Аnn has а bаІІ. Аnn's bаІІ.

3. У навчанні дошкільників англійської мови необхідно керуватися принципами:

1.свідомості;

2.зіставлення та порівняння граматичних явищ; 3.однієї трудності (на занятті вводиться один чи лише кілька взаємозв'язаних зразків мовлення); 4.автоматизації граматичних навичок; 5.презентації граматичних явищ з урахуванням віку та етапу навчання.

При формуванні автоматизації граматичних навичок необхідно керуватися принципом систематичної повторюваності одних і тих самих граматичних форм у зразках мовлення та принципу активної мовленнєвої практики.

З перших занять педагог має використовувати наказові форми дієслова (Stор talking! Listen to me!!). Після введення імперативних речень, обмежених лише дієсловом, використовуються речення з іменником: Таkе а bаІІ! Give mе а tоу! Слідом ідуть речення з теперішнім тривалим часом (What аге уоu doing? І аm jumping. Аllа іs running).

Пізніше подаються речення із займенниками (Shе іs running).

Етапу практики передують етапи введення матеріалу та тренування.

Введення того чи іншого зразка мовлення, що містить граматичну структуру, не вимагає пояснення. Необхідно лише подбати про створення відповідної атмосфери гри, яку супроводжує цікава наочність (картинки, Іграшки, діафільми та ін.).

Тренування передбачає виконання цілої системи вправ, що ґрунтується на принципові від простого до складного. Це можуть бути вправи типу:

1. Аудіювання граматичної конструкції.

Діти, ми підемо на день народження до Карлсона. Карлсон запитує:" What do уоu Ііkе?" Вінні-Пух відповідає: "І Ііkе hоnеу, ісе-сгеаm".

2. Вживання структури з опорою на наочність.

В кафе офіціант запитує: " What do уоu Ііkе?" Дитині пропонують набір картинок. Дитина: "І Ііkе milk? сhocolatе".

3. Вживання структури без опори на наочність.

Вчитель: "Діти, завтра ми запросимо в гості Снігуроньку і Діда Мороза. Чим ми будемо їх пригощати? Подумайте, що ви самі захочете з'їсти разом з ними. Що ви любите? " What do уоu Ііkе?" Дитина: "І Ііkе саndies."

4. Самостійне вживання структур.

Педагог: "Зараз ми будемо робити зарядку. Скажіть, що ви любите робити". Дитина:" (І Ііkе) Іо рlау, tо jumр, tо run."

Деякі методисти пропонують використовувати переклад однотипних речень з рідної мови на англійську та навпаки. Однак для п'ятилітніх дітей ця справа складна, необхідно виконувати її уважно, щоб діти не перевтомлювались.

Після тренування граматичних структур можна переходити до застосування їх у мовленні. Для цього педагог пропонує дітям різні ситуації спілкування у формі гри.

Наведений у прикладах граматичний матеріал відноситься до активного мінімуму. Однак не слід забувати, що не усім дітям під силу відтворювати цей матеріал у власному мовленні. Значна кількість дітей може обмежуватись словами - наказами: Sit down! Stand uр!, цитуванням лічилок і віршів.. Особливо сором'язливі діти можуть взагалі "не розкритись" впродовж багатьох занять. Проте під час режимних моментів вихователь може почути, як дитина сміливо віддає накази іншим дітям, особливо, якщо вона не бачить дорослих.

Тема: Функція менеджменту «контролювання»

1. Місце контролювання у системі управління

2. Види управлінського контролю

3. Сутність і етапи процесу контролювання

4. Контролювання поведінки працівників

1. Контролювання завершує цикл управління. Суть його полягає у своєчасному виявленні відхилень у роботі, зумовлених або низькою виконавчою дисципліною персоналу, або впливом чинників зовнішнього середовища, та внесенні необхідних коректив у діяльність організації, завдяки чому забезпечується реалізація намічених планів і цілей.

Контролювання — вид управлінської діяльності, спрямований на забезпечення досягнення цілей організації за допомогою оцінювання та аналізу результатів діяльності її структурних одиниць та вживання коригуючих заходів у разі відхилення фак­тичних результатів від запланованих.

Контролювання передбачає:

—оцінювання результатів діяльності організації за­галом і її структурних підрозділів зокрема;

—оцінювання гнучкості управління, його здатності адекватно реагувати на зміни зовнішнього середовища і пристосовуватися до них;

—виявлення і аналіз факторів, які перешкоджають досягненню запланованих результатів; запобігання ви­никненню і накопиченню помилок;

—врахування конкретних внесків кожного у забез­печення кінцевого результату;

—формування зворотного зв'язку для інформуван­ня та заохочення персоналу;

—мінімізацію витрат, пов'язаних з виправленням помилок;

—подолання проблем, пов'язаних зі зростанням ор­ганізації тощо.

Контролювання як завершальна стадія процесу управління безпосередньо впливає на ефективність здійснення інших управлінських функцій — плану­вання, організування, мотивування.

Функція контролювання належить до тих обов'яз­ків керівника, які не підлягають делегуванню. Вона полягає у нагляді за роботою підлеглих, визначенні її якості, коригуванні способів чи умов її виконання У разі невідповідності завданням, стандартам, нормам, правилам, очікуваним результатам. Таким чином ме­неджер забезпечує процес виконання роботи цінниками, які безпосередньо йому підпорядковані.

2. Для забезпечення ефективного функціонування ор­ганізації контроль мусить охоплювати всю її діяль­ність. Переважно сфери контролю визначають за ос­новними видами ресурсів, які використовує фірма, — матеріальними, людськими, фінансовими, інформа­ційними.

Залежно від ознак, взятих за основу класифікації, розрізняють декілька видів контролю:

1. За змістом робіт, які контролюються:

—фінансовий: зорієнтований на фінансову сферу підприємства; передбачає нагляд за надходженням і ви­користанням його фінансових ресурсів;

—виробничий: спрямований на підтримання пере­бігу виробничих процесів у запланованому режимі дає змогу ефективно керувати запасами матеріалів, за­безпечувати високу якість продукції та її виробництво відповідно до планових завдань;

—маркетинговий: спрямований на оцінювання рів­ня реалізації та ефективності маркетингової концепції підприємства і передбачає зіставлення витрат на стиму­лювання збуту товарів і надходжень від збільшення їх продажу.

2. За характером відносин між суб'єктами та об'єктами управління:

—внутрішній: об'єкт управління (виконавець) сам контролює якість своєї роботи;

—зовнішній: дії виконавця контролює безпосеред­ній керівник або (якщо йдеться про діяльність усієї ор­ганізації) незалежний суб'єкт управління (наприклад, аудиторська фірма).

3. За сутністю завдання:

—лінійний: контролюється об'єкт загалом за рівнями управління (наприклад, контроль з боку влас­ника фірми);

—функціональний: контролюється лише його час­тина (контроль з боку фінансового менеджера, комер­ційного директора, начальника виробництва тощо).

—операційний: контроль лише однієї окремої характе­ристики стану та поведінки об'єкта (наприклад, контроль розмірів матеріальних витрат чи фонду оплати праці).

4. За якісними характеристиками:

—одиничний: контроль одного параметра;

—множинний: контроль багатьох параметрів;

—багатофункціональний: контроль даних, які ви­користовують для оцінювання різних управлінських функцій.

5. За етапами проведення:

а) попередній контроль — реалізується ще до фак­тичного початку роботи і дає змогу оцінити якість ре­сурсів, які використовуватиме організація. Увага ак­центується на тому, щоб не допустити на підприємство такі ресурси (сировину, обладнання, людей), які мо­жуть завадити досягненню його цілей.

Попередній контроль може бути діагностичним або терапевтичним:

— діагностичний контроль визначає ступінь відпо­відності характеристик об'єкта контролю стандартам (перевірка тканин, змотаних у рулони, перед їх подачею в цех дає змогу уникнути деяких видів дефектів готових виробів);

— терапевтичний контроль не лише виявляє відхи­лення від нормативів, а й спрямовує на пошук способів зменшення негативних наслідків відхилення (наприк­лад, зміна розташування розкрійних лекал при вияв­ленні дефектів на тканині);

б) поточний контроль — здійснюється в процесі ро­боти на певних її етапах. Увагу зосереджено на якості видів діяльності, що забезпечують процес перетворен­ня вхідних ресурсів на готову продукцію. У процесі по­точного контролю використовують систему зворотного зв'язку, яка передбачає надання керівництву інформа­ції про виконану роботу. Зворотний зв'язок працює у вигляді періодичної звітності. Поточний контроль дає змогу швидко визначити причини виникнення проб­лем.

Існує два види поточного контролю — спрямовую­чий і фільтруючий:

— спрямовуючий контроль триває від початку опе­рації і до досягнення результату. Він охоплює систе­матичне вимірювання, зіставлення та оцінювання стану і поведінки контрольованого об'єкта, а також розроблення і застосування коригуючих дій. Дає змо­гу встановити, наскільки раціонально організована робота виконавців і наскільки дієвою є система її мо­тивації;

— фільтруючий контроль має на меті виявлення бракованої продукції і її відокремлення від якісної; має періодичний (або епізодичний) характер;

в) підсумковий (завершальний) контроль — здій­снюється після завершення трудової операції. Спрямо­ваний на оцінювання якості роботи, кінцевої продукції чи послуг. Дає змогу керівництву визначити, наскільки реальними є складені плани; сприяє формуванню дієво­го мотиваційного середовища в організації, якщо її ке­рівництво пов'язує винагороди з отриманням певного результату.

Отже, контролювання сприяє гнучкості організа­ції, своєчасному виявленню змін у середовищі її функціонування і коригуванню відповідним чином її планів чи завдань, таким чином запобігаючи кризовим ситуаціям.

3. Сутність процесу контролювання визначається його змістом і технологією виконання. Зміст вказує на те, що саме підлягає контролюванню, на які параметри об'єкта контролю слід звертати увагу; технологія опи­сує, як саме його здійснювати, хто контролює, у якій послідовності.

Процес контролювання здійснюється в кілька етапів.

1. Встановлення стандартів (критеріїв). Стандарт — це норма, модель, мірило інших об'єктів. Критерієм контролю виступають конкретні цілі, вибрані з планів і стратегій організації. Стандарти (критерії) вказують на те, яким має бути кінцевий результат, щоб досягти поставлених цілей (наприклад, досягти певного рівня витрат з розрахунку на одиницю продукції, щоб збіль­шити частку фірми на ринку). Вони також дають змогу керівництву порівняти виконану роботу із заплано­ваною.

2. Вимірювання досягнутих результатів і зіставлення їх зі стандартами. Цей етап контролю передба­чає: визначення масштабу відхилень; вимірювання ре­зультатів; передавання інформації про отримані резуль­тати; оцінювання досягнутих результатів.

Масштаб відхилень — відхилення від заданої тра­єкторії, яке необхідно фіксувати у процесі вимірюван­ня. При цьому слід враховувати, що надто великий мас- І штаб збільшує ризик несвоєчасного виявлення відхилень, а надто малий спричиняє реагування системи контролю на незначні відхилення і потребує зайвих коштів на перевірку їх впливу на стан контрольованого об'єкта. І тому система контролю повинна спрацьовувати лише тоді, коли мають місце істотні для об'єкта контролю відхилення від стандартів.

Вимірювання результатів — це встановлення фактично досягнутих результатів, які характеризу ють стан об'єкта контролю. Система вимірювання повинна відповідати тому виду діяльності, який контролюють. Розрізняють фізичний та динамічний виміри.

Фізичний вимір стосується розміру, форми, зовнішнього вигляду об'єкта контролю. Основні одиниці — штуки, тонни, кілометри, гривні тощо.

Динамічний вимір характеризує рівень використання ресурсів за якістю чи властивістю (наприклад, фондовіддача, ма­теріаломісткість, продуктивність). При вимірюванні важливо, щоб швидкість, повторюваність і точність контролю узгоджувалися з діяльністю, що підлягає контролю. Недотримання цієї вимоги призводить дозайвих витрат.

Передавання інформації — це процес надсилання отриманої у процесі вимірювання інформації особі, що приймає рішення. Інформацію слід передавати у той момент, коли це потрібно для прийняття рішення. Тому необхідно з'ясувати, кому передавати інформацію, у якій формі, з якою регулярністю і як швидко вона має надходити; як забезпечити її повноту і достовірність. Часто ці питання вирішують, застосовуючи комп'ютер­ні інформаційні технології.

Оцінювання — це зіставлення фактичних результа­тів зі стандартами і визначення ступеня їх досягнення. Воно передбачає обов'язкове з'ясування достовірності отриманої інформації особою, яка приймає рішення. Ця ланка у процесі контролю мусить бути чітко налагодже­на, щоб уникнути прийняття неефективного рішення про коригування дій.

3. Прийняття рішень про коригування дій. Від пра­вильності дій на цьому етапі залежить ефективність функціонування організації.

З огляду на це менеджер може обрати три лінії поведінки:

а) не втручатись у перебіг процесу (коли фактичні результати відповідають установленим стандартам);

б) коригувати дії, знайшовши причини, через які стандартів не досягнуто. Існує два види коригуючого впливу — ліквідація причин відхилення (якщо вони мо­жуть бути усунуті силами фірми) або ж пошуки кращих способів пристосування до нових зовнішніх умов (на­приклад, зниження обсягу продажу продукції свідчить або про закінчення життєвого циклу продукту, тому його необхідно знімати з виробництва, або ж про неефективість тактики збуту, тому її слід змінити відповідно до нових тенденцій ринку);

в) переглянути стандарти, цілі, якщо вони нереальні. Такі випадки найчастіше трапляються, коли керівник ідеалізує ділові та професійні якості своїх підлег-лих, занадто оптимістично оцінює ситуацію; за несподі­ваної зміни зовнішнього середовища в небажаному для організації напрямі (наприклад, скасування пільг, яки­ми користувалась фірма). Часто зміна стандартів пов'язана зі зміною вимог споживачів до продукту, який випускає фірма.

4. Важливим об'єктом контролювання є працівники організації. Тому при розробленні системи контролю необхідно враховувати їхню реакцію на всі процедури, пов'язані з контролем. Управлінський досвід свідчить, що під впливом контролю можуть виникати небажані типи поведінки людей:

— поведінка, зорієнтована на контроль (працівники найкраще працюватимуть над тим, що є предметом кон­тролю). Наприклад, контроль трудової дисципліни пе­редбачає фіксацію часу приходу на роботу. Тому праців­ники намагатимуться за будь-яку ціну встигнути на ро­боче місце вчасно, а відтак не виявлятимуть особливої трудової активності;

— поведінка, спрямована на створення видимості активної роботи (надання суб'єктові контролю неправ­дивої або неточної інформації щодо своїх дій чи резуль­татів роботи);

— поведінка, спрямована на приховування необхід­ної для контролю інформації (наприклад, при форму­ванні бюджетів чи складанні фінансових звітів можуть завищуватися витрати і занижуватися доходи).

Такі типи поведінки називають опортуністичними; вони є прихованим опором контролю. Ймовірність ви­никнення такої поведінки тим вища, чим менш довір­ливі стосунки між керівниками і підлеглими. Особливо це характерно для пострадянських країн, у т. ч. й України. Де досі не ліквідовані хронічні затримки із випла­тою заробітної плати рядовим працівникам, при тому, що керівництво її отримує вчасно, і розмір його винагороди може у десятки разів перевищувати зарплатню підлеглих.

Тісний зв'язок мотивації з результатами контролю дає змогу менеджерам впливати на формування вико­навчої дисципліни персоналу, забезпечуючи таку його поведінку, яка сприяє виконанню поставлених зав­дань. Більше того, якщо причина відхилення від стан­дартів — недостатня кваліфікація виконавця, то він, щоб запобігти покаранню, намагатиметься якнай­швидше опанувати необхідні методи виконання робо­ти, розширити свої знання, тобто прагнутиме до само­розвитку. У такому разі в систему зовнішнього контро­лю включатимуться елементи внутрішнього, оскільки працівник сам зацікавлений у якісному виконанні до­рученої роботи.

Формування такої моделі процесу контролю пове­дінки працівників робить його ефективнішим, оскільки замість прямого управлінського контролю, який є за­тратним, використовують його замінники: селекцію кадрів, формалізацію, організаційну культуру.

Селекція кадрів починається ще на етапі поперед­нього контролю трудових ресурсів і триває в процесі ро­боти. Працівник, який не справляється з виробничим завданням через відсутність необхідних трудових нави­чок і не бажає їх вдосконалювати, після декількох по­переджень (штрафних санкцій) буде змушений шукати собі інше місце роботи.

Формалізація процедур виконання роботи дає змогу удосконалити їх і сформувати правила виконання трудових операцій, дотримуватися яких зобов'язані всі. Завдяки формалізації можна уникнути багатьох типо­вих помилок. Контроль у даному разі полягає в тому, щоб з'ясувати, чи дотримувалися всі формальних пра­вил роботи. Якщо ні, то відповідальність за відхилення від стандартів покладається на самого виконавця.

Організаційна культура сприяє здійсненню гру­пового впливу на поведінку працівника завдяки та­ким її елементам, як філософія організації, її девізи, традиції, норми і правила поведінки, яких дотриму­ються всі співробітники. Під час формування органі­заційної культури щодо контролю слід враховувати такі особливості психології людини, як небажання перебувати під постійним наглядом і прагнення пере­бувати у позитивно налаштованому щодо неї органі­заційному оточенні.

Отже, контролювання як одна з основних функцій менеджменту об'єднує види управлінської діяльності, пов'язані з оцінюванням стану об'єкта управління, який є результатом реалізації управлінських рішень. Здійснення функції контролювання вимагає високого професіоналізму і досвіду роботи з людьми, що забезпе­чує правильний вибір менеджерами адекватних ситуа­ціям методів чи прийомів контролю, використання яких сприяє досягненню встановлених цілей з міні­мальними витратами.

Дата добавления: 2014-01-04