ЛЕКЦІЯ №10

Сінаж

1. Наукові основи і технологія приготування сінажу.

2. Хімічний склад і поживність сінажу.

3. Сінажні споруди.

4. Методи оцінки якості сінажу.

5. Вимоги стандарту до якості сінажу.

1. Сінаж – консервований в анаеробних умовах корм, виготовлений з тонкостебельних пров’ялених до вологості 45-55% трав. Від силосу він відрізняється меншим вмістом води і незначною кількістю органічних кислот.

При його заготівлі консервування маси здійснюється за рахунок фізіологічної сухості рослин і відсутності доступу кисню.

У міру зниження вологості водоутримуюча сила рослинних клітин зростає до межі, коли вода стане малодоступною для більшості бактерій. Такою межею є вологість зелених рослин у 50-55%. За такої вологості клітини пров’ялених рослин утримують воду з великою силою (55-60 атм.), тоді як всисна сила більшості мікроорганізмів становить 50-55 атмосфер. У цьому середовищі не можуть розмножуватись гнильні, оцтовокислі бактерії і дріжджі, а лише окремі раси молочнокислих бактерій, які підкислюють масу до рН 5,0-5,5. За різного ступеня пров’ялювання у зеленій масі утворюється неоднакова кількість кислот, яка не перевищує 1 %, та нагромаджується вуглекислий газ.

Проте за зазначеної вологості можуть розвиватися плісеневі гриби, всисна сила яких становить понад 190 атм. Але для цього їм потрібний кисень. Тому пліснявінню корму можна запобігти старанною ізоляцією його від доступу повітря.

За достатнього ущільнення і надійної ізоляції від повітря температура консервованої маси не перевищує 35ºС. Більше розігрівання корму небажане, оскільки за цього значно знижується активність молочнокислої мікрофлори, а спорові бактерії, зокрема маслянокислі, що витримують нагрівання, починають інтенсивно розмножуватися.

За розігрівання рослинної маси до температури 50ºС і більше у результаті взаємодії амінокислот з цукрами у ній нагромаджується відповідний альдегід і аміак, майже повністю втрачається каротин. Тому запобігти надмірній втраті поживних речовин можна створенням умов надійної герметичності сховищ та старанним ущільненням маси.

Порушення вимог технології заготівлі сінажу (тривале закладання сінажної маси у сховище – більше чотирьох днів, забруднення її частками грунту, недостатнє ущільнення і погана герметизація) призводить до розвитку в сінажній масі небажаних процесів – утворення продуктів загнивання білків.

Технологія заготівлі сінажу передбачає такі операції: скошування трав у покоси або валки з одночасним плющенням бобових та пров’ялювання маси до вологості 45-55%; підбирання маси подрібнення і навантаження її на транспортні засоби; транспортування до сховища; вивантаження, розрівнювання, ущільнення, укривання й герметизація.

Розпочинати скошування трав краще вранці. У цей час вміст каротину в зелених рослинах найвищий, протягом дня він знижується майже удвічі, а надвечір знову збільшується. Інтенсивність пров’ялювання трав, скошених у ранкові години, у 3-3,5 рази вища, ніж скошених удень.

Плющення злакових трав не скорочує тривалість пров’ялювання. Не слід плющити бобові трави за дощової погоди, оскільки вода не тільки ще більше зволожує розплющену траву, а й вимиває з неї значну кількість поживних речовин (до 10%).

Тривалість пров’ялювання можна скоротити ворушінням скошеної трави в покосах. Перше ворушіння слід провести через 1,5-2,0 год. після скошування. При високих врожаях траву бажано ворушити двічі. У дощову погоду перше ворушіння покосів роблять через 1-2 год. після дощу, коли з верхніх шарів випарується дощова вода. Траву у валках необхідно своєчасно перегортати.

Скошені плющені бобові трави при врожайності 100 ц/га в сонячну погоду підв’ялюють до вологості 55-60% протягом 6-7 год., при урожаї 150-200 ц – протягом 15-20 год. Злакові трави підв’ялюються у 2-3 рази швидше.

Для заготівлі високоякісного сінажу дуже важливо своєчасно визначити вологість пров’яленої трави перед підбиранням і подрібненням. Найбільш точний і надійний для визначення вологості сінажної маси – лабораторний метод. У польових умовах з цією метою використовують вологомір, а в разі його відсутності – визначають орієнтовно (органолептично).

Під час зберігання сінажу вміст поживних речовин у ньому значною мірою залежить від ступеня подрібнення сировини. Неодмінними умовами одержання доброякісного сінажу вважають подрібнення пров’яленої маси до довжини частинок 30 мм та швидке (протягом 3-4 днів) закладання при безперервному її ущільненні. Показником достатнього ущільнення є температура маси не вище 37ºС. Однак ущільненням неможливо запобігти нагріванню маси, якщо її закладають тонкими шарами.

Підсушену до вологості 45-55% масу підбирають з валків, подрібнюють на січку і завантажують у самоскидні причіпи та автомобілі-самоскиди, обладнані сітками для зменшення втрат корму при транспортуванні. Недостатньо подрібнена маса погано трамбується, що призводить до псування сінажу. Для подрібнення прив’яленої маси застосовують підбирачі-подрібнювачі та кормозбиральні комбайни.

2. За хімічним складом і поживністю сінаж посідає проміжне місце між сіном і силосом. Поряд з невеликою кількістю води у ньому міститься 3-7% перетравного протеїну, 1-1,5% жиру, 12-16 клітковини, близько 2 цукру 0,3-1 кальцію, 0,1-0,15% фосфору і 25-40 мг каротину.

Енергетична поживність сінажу досить висока. Так, у 1 кг сінажу із суміші злаково-бобових багаторічних трав міститься 0,35-0,40 корм. од., 50-55 г перетравного протеїну, 5-7 г кальцію, 0,8-1,2 г фосфору і 30-40 мг каротину

Найвищої якості сінаж одержують із трави бобових культур (конюшина, люцерна, еспарцет та ін.) та їх сумішок зі злаковими. Після скошування бобових трав у стадії бутонізації, а злакових – при виході в трубку, їх пров’ялюють.

3. Сінаж закладають і зберігають у облицьованих траншеях або баштах. Сінажну масу у башти завантажують за допомогою пневматичних транспортерів, у траншеї прямо із самоскидних транспортних засобів. Останній спосіб простіший і доступніший, тому значно ширше використовується у господарствах. Обов’язковою умовою одержання високоякісного сінажу є старанне трамбування маси важкими гусеничними тракторами та безперебійний темп роботи для заповнення траншеї масою за 2-3 дні. При цьому траншею починають заповнювати з торця за умови безперервного трамбування маси. Подовження строків заготівлі призводить до самозігрівання маси в траншеї і збільшення втрат поживних речовин.

Коли траншея заповнена сінажною масою, зверху накладають шар свіжої трави 50-60 см і накривають поліетиленовою плівкою, на яку насипають тирсу чи торф шаром 30-40 см.

У деяких господарствах при заготівлі сінажу підв’ялену масу не подрібнюють, пресують у великі паки, які щільно укладають в облицьовані траншеї. Невеликі щілини засипають подрібненою підсушеною зеленою масою. Зверху на паки накладають шар цієї ж сінажної маси (50-60%) і трамбують трактором. Пресування сінажу в паки дозволяє краще зберегти протеїн і каротин. Сінаж при цьому буває першого класу.

За сучасними технологіями заготівлю сінажу проводять у поліетиленовій упаковці (поліетиленових мішках).

Перспективною технологією заготівлі сінажу є приготування монокорму сінажного типу (зерносінажу). Для цього на сінаж використовують подрібнені рослини (зерно і вегетативна частина) зернофуражних культур, скошених у молочно-восковій або на початку воскової стиглості. У цих стадіях вегетації нагромадження в рослинах поживних речовин в основному завершується, а більшість вегетативної маси ще не перетворилась повністю у солому і тому добре засвоюється худобою. Зібрана у такий період маса злаково-бобових культур має оптимальне співвідношення поживних речовин. У ній міститься менше клітковини, яка до того ще й не встигла огрубіти, велика кількість протеїну і легкоперетравних вуглеводів. Крім того, в цій фазі досягається найвищий вихід поживних речовин з 1 га. Більш раннє збирання призводить до недобору корму, а пізнє – погіршує його біологічну цінність. На початку стадії воскової стиглості рослин вологість маси становить 55-60%, що відповідає вимогам заготівлі сінажу.

Стиглість рослин визначають за їх зовнішнім виглядом. Злакові компоненти у сумішках (ячмінь, овес) повинні бути жовто-зеленого кольору, а зерно в них – як м’яка воскоподібна маса. У цей час сумішки скошують з одночасним подрібненням на частки довжиною не більше 2-3 см, для чого використовують силосозбиральні машини і косарки-подрібнювачі. Роботу організовують у дві зміни, щоб збирання рослин і заготівлю сінажу провести в короткий строк – 3-4 доби. Затягування із скошуванням призводить до того, що зернові культури достигають і порушується технологічний процес.

Запаси силосу й сінажу визначають зважуванням маси під час її закладання у сховища з урахуванням втрат поживних речовин у процесі заготівлі (втрати при бродінні)або за обчисленням об’єму корму в сховищі та масою його 1 м³. Маса 1 м³ кукурудзяного силосу у фазі молочної стиглості кукурудзи становить 700 кг, молочно-воскової – 800, сінажу із злакових трав – 450, з бобових – 500 кг.

Використовувати сінаж у годівлі тварин бажано в холодну пору року. Дістаючи його з траншеї, необхідно не допускати значного проникнення повітря в масу, від чого вона стає коричневою і втрачає поживні речовини. Тому сінаж слід діставати з траншеї по всій її глибині і ширині, загорнувши наверх частину плівки. Після закінчення роботи вертикальний зріз сінажу знову накривають плівкою.

4. Доброякісність сінажу оцінюють также само, як і силосу, у виробничих умовах за органолептичними показниками на місці зберігання, а лабораторний контроль проводять для визначення його поживної цінності. Проби сінажу для лабораторного аналізу відбирають з траншей не пізніше ніж за 10, із башт – ніж за 5 днів до згодовування, але не раніше, ніж через 4 тижні після його закладання. З траншеї відбирають 3 точкові проби масою не менше 0,5 кг кожна з різних місць на глибині не менше 2 м. З башт також беруть 3 точкові проби у міру виймання сінажу. Із точкових проб складають об’єднану пробу, з якої беруть середній зразок. Останній кладуть у пакет або скляну банку, консервують, щільно закривають, заповнюють паспорт на нього і направляють у лабораторію.

За органолептичними і хімічними показниками сінаж поділяють на класи: перший, другий, третій та некласний. При органолептичній оцінці сінажу визначають його колір, запах, наявність сторонніх домішок (пісок, частинки грунту тощо), цвілі, гнилі.

Для високоякісного сінажу характерний ароматний чи фруктовий запах, зелений або солом’яно-жовтий колір, вологість не вище 55%. Загальний вміст у ньому вільних кислот з розрахунку на суху речовину становить до 1,5%. Оптимальне співвідношення кислот: молочної – 75-85%, оцтової – 15-25, масляної немає (рН 4,7-5,6).

До некласного відносять сінаж бурого й темно-коричневого кольору із сильним запахом меду або свіжоспеченого житнього хліба.

Дата добавления: 2014-01-04