Місце банків на грошовому ринку

Види фінансових посередників.

Фінансові посередники діляться на дві групи:

¾ банки;

¾ небанківські фінансово-кредитні установи, які інколи називають ще спеціалізованими фінансово-кредитними установами чи парабанками.

В американській літературі фінансових посередників заведено поділяти на три групи:

¾ депозитні інституції;

¾ договірні ощадні інституції;

¾ інвестиційні посередники.

Такий різнобій у класифікації фінансового посередництва зумовлюється двома обставинами:

¾ відсутністю однозначного трактування самого поняття «банк»;

¾ відсутністю загальновизнаних критеріїв класифікації всіх посередників.

За участь у формуванні пропозиції грошей фінансові посередники поділяються на:

¾ банки, які через грошово-кредитний мультиплікатор здатні впливати на пропозицію грошей;

¾ небанківські фінансові посередники (фінансово-кредитні установи), які такої здатності не мають.

Серед фінансових посередників ключову роль відіграють банки тому, що:

· на банки припадає більша частка в перерозподілі позичкових капіталів на грошовому ринку, ніж на будь-який інший вид фінансових посередників;

· банки за своїм функціональним призначенням беруть участь у формуванні пропозиції грошей і мають можливість безпосередньо впливати на ринкову кон’юнктуру й економічне зростання, а інші посередники такої можливості не мають;

· банки мають можливість надавати економічним суб’єктам широкий асортимент різних послуг, тоді як інші посередники спеціалізуються на окремих, часто обмежених фінансових операціях.

Діяльність банків як самостійних фінансових посередників базується на таких особливостях:

· банки приймають гроші на поточні депозити, за якими вкладники можуть вільно розпоряджатися своїми коштами;

· розміщуючи свої резерви в позички, банки спроможні створювати нові депозити і цим впливати на пропозицію грошей.

Завдяки цим двом функціональним особливостям діяльності банків виникає об’єктивна необхідність у системному суспільному контролі за банками. Основними цілями такого контролю є:

¾ не допустити, щоб банки заради своїх корпоративних інтересів надмірно збільшували пропозицію грошей і порушували товарно-грошову рівновагу на ринку, завдаючи шкоди суспільству в цілому. Для цього створюється централізована система контролю і регулювання банківських резервів через центральні банки;

¾ забезпечити достатню надійність комерційних банків заради захисту інтересів їх вкладників. Для цього створюються спеціальні системи забезпечення стабільності банків, основними елементами яких є централізоване встановлення економічних нор­мативів діяльності банків та контролю за їх дотриманням.

Згідно з Законом України «Про банки та банківську діяльність» банком названо будь-яку установу, що виконує функції кредитування, касового і розрахункового обслуговування народного господарства та здійснює інші банківські операції.

У правовому аспекті банк - це фінансовий посередник, що виконує одну чи кілька операцій, віднесених законом до банківської діяльності.

Недоліком правового підходу до визначення сутності банку є відсутність у ньому економічних критеріїв віднесення тих чи інших посередницьких операцій до сфери банківської діяльності.

Аналіз багатовікової світової історії банківської справи та механізму функціонування грошового ринку дає підстави віднести до банківської діяльності комплекс із трьох посередницьких операцій:

¾ приймати грошові вклади від клієнтів;

¾ надавати клієнтам позички і створювати нові платіжні засоби;

¾ здійснювати розрахунки між клієнтами.

Виконання цього комплексу операцій можна вважати визначальною економічною ознакою банку взагалі — як центрального, так і комерційного

Визначення сутності банку через його операції поширюється на всі види банків — як на комерційні, так і на центральні.

У зв’язку з виконанням депозитно-позичкових операцій банки беруть участь у забезпеченні обороту платіжними засобами, у нарощуванні їх маси в обороті, активно впливаючи на пропозицію грошей. Відтак виникає ще одна специфічна риса в діяльності банків — зберігання вільних резервів на кореспондентських рахунках у центральних банках і нормування залишку їх по залучених депозитах. Обов’язкове нормування депозитів є однією з найбільш жорстких вимог законодавства до банків, яка ставить їх у нерівні конкурентні умови на ринку з небанківськими посередниками.

Дата добавления: 2014-01-04