Реформа політичної системи

XIX партійна конференція''(червень 1988 р.) прийняла рішення про карди­нальне реформування політичної системи, закріпила курс на створення право­вої держави, парламентаризму, розподілу влади.

Конференція висунула проект конституційної реформи, яка була схвалена Верховною Радою СРСР в жовтні 1988 р. Наприкінці березня 1989 р. після чо­тиримісячної передвиборної компанії відбулися вибори народних депутатів. Згідно закону про вибори, кількість висунутих на одне місце кандидатів не об­межувалася. На всіх попередніх виборах фігурував один-єдиний кандидат "від блоку комуністів та безпартійних", якого ретельно відбирали в партійних комі­тетах.

У результаті виборів 1989 р. виникла дворівнева парламентська система у вигляді З'їзду Народних депутатів СРСР і сформованої з його складу таємним голосуванням постійно діючої Верховної Ради СРСР.

У складі з'їзду (2250 депутатів), дві третини (1500 чоловік) були обрані прямим голосуванням у виборчих округах, а одна третина (750 чоловік) - вису­нута партією, профспілками та різними громадськими організаціями.

Майже всі депутати від партії, профспілок та громадських організацій були комуністами, які не сприймали реформ. Двовладдя, однак, об'єктивно призво­дило до загального послаблення центральної влади. Політичні процеси на пе­риферії внаслідок цього почали набувати самостійного характеру.

Восени 1989 р. Верховна Рада УРСР внесла важливі поправки до закону про вибори у ВР та місцеві ради. Згідно з ними, не передбачалося створення ор­гану влади, подібного до З'їзду народних депутатів, вибори мали бути прямими та рівними, дозволялося висувати будь-яку кількість кандидатів у депутати на одне місце, вільно обговорювати виборчі програми, реально контролювати під­рахунок голосів.

Треба особливо підкреслити! Україна в перші роки перебудови залишалася під цілковитим контролем консерваторів, очолюваних В.Щербицьким. Щодня повторюючи перебудовані гасла, Щербицький насправді опирався радикальним зрушенням. Республіка тривалий час залишалася справжнім "заповідником за­стою". Тільки у вересні 1989 р. Горбачов схвалив зміну влади в Києві. Респуб­ліканську партійну організацію очолив В.Івашко.

У березні 1990 р. в Україні відбулися вибори до ВР за новим законом.

Партапарат переміг в усіх областях, крім Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської, де комуністичні депутати опинилися в опозиції. 15 травня 1990 р. ВР УРСР нового складу вперше почала працювати як парламент постійно. Головою ВР став В.Івашко.

Разом з тим у березні 1990 р. було запроваджено посаду президента СРСР. Ним став М.Горбачов. Поєднання посад генсека ЦК КПРС і президента СРСР послабило небезпечне хитання політичної влади між двома центрами - партій­ним та радянським.

Однак 1990 р. характеризувався швидким розмиванням підвалин тоталіта­рного ладу. Комуністична ідеологія вже не мала значного впливу. М.С.Горбачов змушений був відмовитися на III з'їзді народних депутатів (бере зень 1990 р.) від зафіксованого в шостій статі Конституції СРСР положення про керівну і спрямовуючу роль КПРС у державі.

Почався масовий вихід комуністів з її рядів. Протягом 1990 р. 251 тис. чо­ловік вийшла із лав компартій України.

Критично мислячі комуністи у березні 1990 р. з метою демократизації пар­тії утворили демократичну платформу в КПУ. їх вимогою став вихід КПУ із складу КПРС, проведення політики в інтересах народу. Однак, керівництво КПУ не пішло шляхом демократизації і продовжувало орієнтуватися на Моск­ву.

Дата добавления: 2014-01-04