Типи та механізми формування політичного лідерства

Знання про політичне лідерство істотно розширює і поглиблює його типологія, яка може здійснюватись за різними ознаками. Класичною є типологія політичного лідерства М. Вебера, котра ґрунтується на трьох типах легітимності політичного панування. За цією ознакою виокремлюються відповідно три типи політичного лідерства – традиційне, харизматичне й раціонально-легальне.

Традиційне лідерство ґрунтується на авторитеті звичаїв. Лідер заданого типу отримує і здійснює владу не завдяки власним достоїнствам і заслугам, а відповідно до традицій та звичаїв. Традиційне лідерство характерне задля доіндустріального, тобто рабовласницького і феодального, суспільства. Влада традиційних лідерів – це влада аристократичної знаті. Сьогодні традиційне лідерство виявляється, наприклад, у наслідуванні престолу в країнах із монархічною формою державного правління. Яскравим прикладом лідерства даного типу є членство у верхній палаті парламенту Великобританії довічних і спадкових лордів.

Наступний тип легітимності політичного панування, за Вебером, це «авторитет небуденного особистого дару..." (харизма), це повна особиста відданість та особиста довіра, які викликаються наявністю якостей вождя у якоїсь людини. Харизматичне лідерство ґрунтується на вірі в незвичайні якості та здібності лідера, винятковість. Грецьке слово «харизма» означає «милість», «благодать» або «божий дар». У період утвердження християнства характеризували проповідників, котрим приписували дар безпосереднього спілкування з Богом поза офіційними релігійними інституціями. У політичній практиці під харизмою розуміють такі риси індивіда, котрі оточення сприймає як незвичайні, недоступні іншим, а тому визнає його за правителя. За М. Вебером, харизмою володіють великі полководці, пророки або ж видатні політики; харизматичними лідерами були засновники світових релігій – як Будда, Христос, Магомет, великі завойовники – як Олександр Македонський, Юлій Цезар, Наполеон Бонапарт. У XX ст. стали відомими такі харизматичні лідери, як В. І Ленін, Й. В. Сталін, А. Гітлер, Б. Муссоліні, Ш. де Голль, Мао Цзедун, Кім Ір Сен й Ф. Кастро. Харизматичне лідерство виникає в кризові періоди. Спонукальним мотивом щодо передання влади харизматичному лідерові є усвідомлення широкими масами, а теж значною частиною правлячої еліти нездатності наявних у країні представницьких інститутів вивести країну із кризи, консолідувати суспільство навколо тієї чи іншої цілі суспільного розвитку. Сьогодні же харизматичний тип політичного лідерства найбільш характерний для відсталих країн або тих, що стають на шлях радикальних перетворень. Як правило же, харизматичне лідерство вирізняється авторитарним стилем політичного керівництва та жорстким політичним курсом. Деякий час такий курс дає позитивні результати і користується активною підтримкою широких мас населення. В одних випадках харизматичне лідерство розтягується на десятиліття, в інших воно є недовготривале. У відносно сприятливі періоди суспільного розвитку харизматичне лідерство трансформується в більш демократичний тип лідерства – раціонально-легальний.

Раціонально-легальний тип політичного лідерства у М. Вебера – панування в силу легальності, в силу віри в обов'язковість легального установлення... і ділової компетентності, обґрунтованої раціонально створеними правилами, тобто орієнтації на підпорядкування при виконанні встановлених правил. Панування у тому вигляді, в якому його здійснюють сучасний «державний службовець» і всі ті носії влади, які схожі на нього у цьому відношенні. Раціонально-легальне лідерство, отже, базується на переконанні в законності та раціональності встановлених порядків та у праві на панування органів, котрі здійснюють владу. Ці органи та їхні керівники – політичні лідери – обираються через демократичні процедури. Їм надаються повноваження, за зловживання якими вони несуть відповідальність перед виборцями. Раціонально-легальне лідерство, яке ґрунтується на законі називається іноді ще бюрократичним, є основним типом лідерства в сучасних демократичних державах. Лідери цього типу здобувають політичну владу, як правило, на основі виборів.

Поширеною є типологія політичного лідерства залежно від змістовного смислу стилю політичної діяльності лідерів. Із харизматичним дана типологія передбачає виокремлення ще цезаристського, плутократичного, популістського і професійного типів політичного лідерства.

Цезаристський тип політичного лідерства характеризується зосередженням повноти влади в руках лідера (як це було за правління Юлія Цезаря). Лідер даного типу має необмежену свободу прийняття рішень, широкі можливості для здійснення величезного впливу на оточення. Заданий тип лідерства може бути виправданий в екстремальних умовах, але неприйнятний у демократичному суспільстві.

Плутократичний тип політичного лідерства ґрунтується на багатстві та представляє інтереси найзаможніших суспільних верств. Він означає користування лідером усією повнотою влади. Притаманний є усім етапам суспільно-історичного розвитку, але найбільш характерний для індустріального суспільства.

Популістський тип політичного лідерства базується на популізмі. У своєму першопочатковому значенні термін «популізм» означав боротьбу за права і інтереси народу. Згодом противники популізму надали термінові негативного значення: ним стали позначати діяльність, спрямовану на досягнення популярності в масах ціною необґрунтованих обіцянок, демагогічних гасел. В сучасній політиці лідер-популіст – це діяч, що заграє з масами. У контексті теорії політичного лідерства лідер-популіст виступає як харизматичний лідер демагогічного толку.

Ще один тип політичного лідерства з наведеного ряду – професійний. Це лідер-професіонал постіндустріального суспільства, повага й довіра до якого базуються на його компетентності й особистій поведінці. Він органічно поєднує в собі високий інтелект, вольове устремління, розвинену здатність генерувати оригінальні свої і сприймати чужі ідеї, високу моральність. Такий лідер вміє визначати пріоритетні цілі, проводити науковий аналіз проблем та визначати способи їх вирішення. Іноді він використовує харизматичні риси для того, щоб привабливо викласти свої ідеї і плани, переконати оточення в їх перевагах та залучити його до реалізації цих ідей і планів. Лідер-професіонал покладається на свої здібності, але й охоче радиться із підлеглими, створюючи атмосферу співробітництва.

За стилем розрізняються авторитарне й демократичне лідерство. Авторитарнелідерство передбачає одноособовий спрямовуючий вплив, що спирається на загрозу застосування примусу. Для авторитарного стилю характерні жорсткість мислення лідера, ігнорування інформації або ж аргументів, що не збігаються із його власною позицією, одноособовий вибір напрямів, а теж цілей діяльності. Зв'язки між членами найближчого оточення лідера зведені до мінімуму та проходять через лідера та під контролем. Авторитарний лідер намагається досягти активності підлеглих через адміністративні методи. Найчастіше використовує займенник «я».

Демократичний стиль політичного лідерства характеризується гнучкістю мислення лідера, його схильністю до отримання якнайповнішої інформації, увагою до тих аргументів, котрі суперечать його власній позиції. Цілі й напрями діяльності лідер визначає не одноособово, проте спільно із оточенням. Соціально-просторове положення демократичного лідера – всередині групи, проте займенник, котрий він найчастіше використовує, – «ми». Повага до оточення, об'єктивність у спілкуванні активізують участь кожного у спільній діяльності, делегують відповідальність, розподіляють її між усіма і створюють атмосферу співробітництва.

Сучасний американський політичний психолог М. Дж. Херманн залежно від характеру лідера, властивостей його конституентів, зв'язку між лідером та його констатуєнтами та ситуації, в якій здійснюється лідерство, виокремлює чотири збірних образи лідерства: прапороносця (великої людини), служителя, торговця та пожежника.

Лідерів-прапороносців вирізняє власне бачення дійсності. У них є ідея, заради здійснення котрої вони нерідко прагнуть змінити політичну систему. Для розуміння форми лідерства слід знати особисті якості людини, яка очолює своїх прихильників у русі щодо деякої мети. Такий лідер визначає характер того, що відбувається, його темп, формує політичну проблематику.

Образ служителя засвоює той політик, що прагне виступати в ролі виразника інтересів своїх прихильників. Саме їх бажання виражає лідер й діє від їхнього імені. На практиці лідери заданого типу керуються тим, чого очікують, у що вірять та чого потребують їх виборці. Виборці формулюють ті завдання, які стають центральними для лідера.

Для лідера-торговця важлива є здатність переконати. Завдяки їй конституенти «купують» його плани або ідеї, залучаються до їх здійснення. У цьому разі лідерство ґрунтується на взаємовідносинах, які лідер встановлює із виборцями. Особливого значення при цьому набувають здібності самого лідера і та стратегія, до котрої він вдається, щоб домогтися підтримки своєї політики та її здійснення.

Лідери-пожежники «гасять пожежу», реагують на проблеми, які навколишнє середовище пред'являє їх конституентам. Подібні лідери відгукуються на породжені ситуацією події і проблеми. їхні дії визначають насущні вимоги моменту.

Механізми формування політичного лідерства: вибори, партійно-політична їх діяльність і діяльність в громадських організаціях і рухах, ЗМІ, політичні технології.

Список використаних джерел:

1. Шляхтун П. П. Політологія. Теорія та історія політичної науки. – К.: Либідь, 2002. – 576 с. – Режим доступу: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-52.html
2. Політологія: Підручник / За ред. М.М. Вегеша. – 3-тє вид., перероб. і доп. – К.: Знання, 2008. – 384 с. – Доступ: http://politics.ellib.org.ua/pages-2618.html
3. Політологія: Підручник / І.С. Дзюбко, К.М. Левківський, В.П. Андрущенко та ін.; За заг. ред. І.С. Дзюбка, К.М. Левківського. – К.: Вища шк., 1998. – 304 с. – Режим доступу до кн.: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-13.html
4. Політологія: підручник / Ю.М. Розенфельд, Л.М. Герасіна, Н.П. Осипова, М.І. Панов, О.М. Сахань, О.В.Ставицька. – Харків: Право, 2001. – Доступ: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-58.html
5. Політологія: Навчальний посібник / Юрій М. Ф. – К.: Дакор, КНТ, 2006. – 416 с. – Доступ: http://politics.ellib.org.ua/pages-cat-45.html
6. Політологія: Навчально-методичний комплекс / За ред. Ф. М. Кирилюка. – К., 2005. – Режим доступу: http://politics.ellib.org.ua/pages-2117.html

Дата добавления: 2014-01-04