Планування прибутку підприємства за видами господарської діяльності

Прибуток – це частина заново створеної вартості й водночас показник результату фінансово-господарської діяльності підприємства. Узагальнюючими фінансовими показниками діяльності підприємства є валовий і чистий прибуток.

Валовий прибуток (збиток) розраховують як різницю між чистим доходом (виручкою) від реалізації продукції (послуг) і собівартістю реалізованої продукції.

Чистий дохід (виручку) від реалізації продукції визначають вирахуванням з доходу (виручки) від реалізації продукції відповідних податків, зборів, знижок тощо (податок на додану вартість, акцизний збір, інші збори або податки з обороту, інші вирахування з доходу — знижки, повернення продукції тощо).

Собівартість реалізованої продукції (послуг) — це виробнича собівартість продукції, яка містить:

· прямі матеріальні витрати;

· прямі витрати на оплату праці;

· інші прямі витрати;

· виробничі накладні витрати.

Процедура розрахунку валового та чистого прибутку у плановому періоді містить визначення таких складових:

· чистого доходу (виручки) від реалізації продукції, послуг;

· валового прибутку;

· фінансового результату від операційної діяльності;

· прибутку від звичайної діяльності до оподаткування;

· прибутку від звичайної діяльності;

· чистого прибутку в плановому періоді.

Фінансовий результат від операційної діяльності, тобто прибу­ток (збиток), визначають відрахуванням із валового прибутку адміні­стративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.

Фінансовий результат, тобто прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування складається з:

· фінансового результату від операційної діяльності;

· доходу від інвестиційної та фінансової діяльності за мінусом фінансових витрат, від участі в капіталі та інших витрат.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності обчислюють як різ­ницю між прибутком до оподаткування й податком на прибуток.

Чистий прибуток – це прибуток від звичайної діяльності,
а також результат від надзвичайної діяльності (події). Так визначають чистий прибуток фактично за певний період. Під час планування цього показника надзвичайні події, доходи та збитки від них не можна визначити, тому що невідомо, які події та коли вони відбудуться. Тому чистий прибуток плановий — це прибуток в основному від звичайної діяльності.

Плануючи прибуток, ураховують внутрішні й зовнішні умови діяльності підприємства, тобто зміни макроекономічних чинників (зміна законодавства, структури попиту, інфляції і т. ін.).

Розрізняють пасивну й активну стадії складання плану прибутку. Розроблення плану прибутку з урахуванням корективів, що враховують зміни зовнішніх і внутрішніх умов, — це пасивна стадія планування. Активна стадія полягає у визначенні найбільшої прибутковості підприємства з урахуванням зовнішніх і внутрішніх змін. Активна стадія дає змогу збільшити прибуток, визначений у процесі пасивної стадії розроблення плану, завдяки пошуку й мобілізації резервів підвищення продуктивності праці, зниження окремих витрат на виробництво та реалізацію продукції, збільшення обсягів продажу продукції, частки прибутку в ціні окремих виробів, якість яких перевищує якість аналогічної продукції конкурентів, і т. ін.

Прогнозування, планування отримання прибутку підприємствами необхідне для складання перспективних і поточних фінансових планів.

Існують такі методи планування операційного прибутку: прямий, за показниками витрат на 1 грн. продукції, економічний (аналітичний) метод. У процесі планування також визначаються: валовий прибуток, прибуток від операційної діяльності, прибуток від звичайної діяльності та чистий прибуток.

Прямий метод. Прибуток розраховують за окремими видами продукції, що виробляються й реалізуються, за такою формулою:

(11.1)

де Пр — прибуток від реалізації планового обсягу продукції, тис. грн.;

n — кількість видів продукції;

П _і — прибуток від реалізації і -го виробу, який визначають відніманням від оптової ціни виробу його повної собівартості, тобто

П _і = Ц _і – С _і, (11.2)

де Ц _і — оптова ціна і -го виробу, грн.;

С _і — повна собівартість і -го виробу в плановому періоді, грн.;

N_і — кількість і -го виробу за виробничою програмою відповідного періоду.

Прямий метод планування прибутку використовують на підприємствах масового й великосерійного виробництва, де є планові калькуляції собівартості виробів.

Планування прибутку на основі показника витрат на 1 грн. продукції застосовують на підприємствах серійного й одиничного типу виробництва. Це менш точний метод, розрахунок прибутку ведеться по підприємству в цілому від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати, реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Приклад. Витрати на 1 грн. продукції, що реалізується у звітному періоді, — 85 коп. (розраховують як відношення повної собівартості продукції до обсягу реалізації в оптових цінах). Планується зниження витрат на 1 грн. продукції, що буде реалізована, на 3 коп. Обсяг реалізації, що планується, в оптових цінах — 1500 тис. грн.

Розв’язок. Планові витрати на 1 грн. продукції — 82 коп.
(85 – 3). Повна собівартість реалізованої продукції за планом — 1230 тис. грн. (0,82 грн. ´ 1500 тис. грн.). Прибуток від реалізації продукції у плановому періоді — 270 тис. грн. (1500 тис. грн. – 1230 тис. грн.).

Економічний (аналітичний) метод використовують на підпри­ємствах різних типів виробництва. Цей метод дає змогу визначити не лише загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва й реалізації продукції, її собівартості, рівня оптових цін і рентабельності продукції, асорти­менту та якості продукції.

Розрахунок прибутку цим методом здійснюють окремо за порівняною (що вироблялася в попередньому році) і непорівняною (новою) продукцією.

Планування прибутку за порівняною продукцією здійснюють у такій послідовності:

· визначають базовий рівень рентабельності стосовно собівар­тості реалізованої продукції звітного року: наприклад, прибуток становив 5000 грн., собівартість продукції — 20 000 грн., рентабель­ність дорівнює 25% (5000: 20 000 ´ 100 %);

· розраховують прибуток від реалізації планового обсягу
порівняної продукції (за її собівартістю) за базового рівня рентабельності: наприклад, собівартість реалізованої продукції у плановому році становитиме 22 000 грн., прибуток – 5500 грн. (22 000 ´ 25: 100%);

· визначають збільшення прибутку в плановому році за рахунок зниження собівартості на 2% в результаті впровадження організаційно-технічних заходів; отже, собівартість продукції дорівнюватиме 21 560 грн. (22 000 – 440), а плановий прибуток — 5940 грн. (5500 + 440).

Прибуток від випуску (реалізації) непорівняної продукції обчислюють методом прямого розрахунку або з використанням показника середньої рентабельності продукції на підприємстві.

Такими методами можна визначити плановий операційний прибуток.

Потім обчислюють плановий прибуток від звичайної діяльності, при цьому враховують доходи й витрати від інвестиційної та фінансової діяльності.

Прибуток від звичайної діяльності, який отримає підприємство у плановому періоді, підлягає розподілу. У розподілі прибутку можна виокремити два етапи:

1) розподіл прибутку; на цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство, пропорції розподілу складаються під впливом таких чинників: об’єктів і ставок оподаткування, порядку надання податкових пільг;

2) розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету, тобто чистого прибутку; на цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди: резервний, розвитку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення; кошти цих фондів використовують для фінансування відповідних витрат.

Важливе значення в розподілі чистого прибутку має досягнення оптимального співвідношення фондів нагромадження та споживання.

Нині використання чистого прибутку (напрям і пропорції) визначається самостійно кожним підприємством. Їхню величину можна встановити на підставі розрахунків використання прибутку на фінансування певних витрат чи заходів. В останні роки відбулися негативні зміни у структурі використання прибутку: у різних галузях економіки зменшилася частка прибутку, спрямована на виробничий розвиток, на утворення резервного (страхового) фонду, тобто у фонд нагромадження, що негативно позначиться на організаційно-технічному розвитку підприємств різних галузей у майбутньому.

Розміри чистого прибутку, фондів нагромадження й споживання, які утворюються на підприємствах, залежать від фінансового результату від операційної, інвестиційної та фінансової діяль­ності, розміру податку на прибуток і витрат від надзвичайної діяльності. У свою чергу, фінансовий результат, тобто прибуток (збиток), залежить від умов прибутковості, головними з яких є:

· ринкові ціни на продукцію й послуги підприємства, які складаються залежно від попиту й пропозицій;

· обсяг виробництва й реалізації продукції;

· витрати на виробництво продукції.

Аналіз „витрати — обсяг —прибуток” є досить універсальним методом фінансового планування. Він дає можливість:

1) визначати обсяги виробництва й реалізації продукції з погляду їхньої беззбитковості;

2) приймати рішення щодо цільових розмірів прибутку;

3) визначати граничний обсяг виробництва продукції, подаль­ше збільшення якого зменшує прибуток, тому що починається зниження граничного прибутку.

Розглянемо кожен із зазначених пунктів.

1. Суть методу — у знаходженні точки беззбитковості, яка означає мінімальний обсяг продажу продукції, починаючи з якого підприємство не має збитків. При цьому витрати підприємства дорівнюють його доходам, що можна показати формулою

О_пр × Ц = С_пост + V × О_пр, (11.3)

де О_пр — обсяг продажу, шт.;

Ц — оптова ціна продажу, грн.;

С_пост — величина постійних (фіксованих) витрат, грн;

V — величина змінних витрат на одиницю продукції, грн.

Тоді

О_кр = С_пост / (Ц – V), (11.4)

де О_кр — точка беззбитковості, тобто такий обсяг продажу, починаючи з якого ціна продажу товару перевищує витрати на його виробництво й реалізацію.

Отже, для визначення планової величини обсягу виробництва та продажу, що відповідає беззбитковому стану підприємства, необхідно знати три величини:

1) оптову ціну продажу товару;

2) обсяг постійних (фіксованих) витрат, тобто таких витрат, величина яких у короткому періоді часу не пов’язана з обсягом виробництва й реалізації та їхніми змінами. Це витрати на устаткування, його утримання й експлуатацію, амортизаційні відрахування, адміністративні витрати, витрати на оренду, рекламу, соціальне страхування, наукові дослідження, розробки тощо;

3) обсяг змінних витрат, тобто таких витрат, які змінюють свою величину у зв’язку зі зміною обсягу виробництва й реалізації продукції. Якщо обсяг зменшується, змінні витрати скорочуються, і навпаки. До змінних витрат належать витрати на сировину й матеріали, заробітну плату основного виробничого персо­налу, електроенергію, транспортування і т. ін.

Приклад. Визначити планову точку беззбитковості за такими даними:

· ціна виробу — 3 тис. грн.;

· постійні витрати — 10 млн. грн.;

· змінні витрати — 1 тис. грн. на один виріб.

Розв’язок. О_кр = 10 000: (3 – 1) = 10 000: 2 = 5000 шт. Підприємство повинно випустити й продати 5000 шт. виробів, щоб не мати збитків і покрити валові витрати.

1. Графічно точку беззбитковості визначають у точці перетину ліній валового доходу й валових витрат (рис. 11.1).

Рис. 11.1. Визначення точки беззбитковості підприємства

Точку беззбитковості можна розрахувати і в грошових одиницях — гривнях. Тоді формула точки беззбитковості буде такою:

О_кр = С_пост / (1 – V / Ц). (11.5)

У наведеному прикладі Окр = 10 000: (1 – 1: 3) = 14 925 (близько 15 000 тис. грн.). Тобто підприємству необхідно продати продукції на суму 15 млн. грн., щоб покрити свої витрати.

2. Логіку аналізу беззбитковості можна використати і для визначення обсягу виробництва та реалізації продукції, необхідного для отримання цільової величини прибутку. Наприклад, підприємство планує збільшити розміри прибутку до 30 млн. грн. Тоді кількість виробів, які необхідно реалізувати, щоб одержати плановий розмір прибутку, дорівнюватиме 20 тис. шт. Необхідну кіль­кість виробів розраховують за такою формулою:

О_кр = (С_пост + Пр) / (Ц – V), (11.6)

де Пр — прибуток до оподаткування, тис. грн.

Розв’язок. О_кр = (10 000 + 30 000): (3 – 1) = 20 000 (шт.).

Отже, виробництво та реалізація 20 000 шт. виробів збільшать прибуток підприємства до 30 млн. грн.

Вплив зміни виручки від реалізації продукції на зміну прибутку можна розрахувати за формулою:

(11.7)

де — зміна (збільшення, зниження) прибутку;

— зміна (збільшення, зниження) виручки від реалізації продукції;

М — маржинальний прибуток (різниця між виручкою від продажу та змінних витрат на обсяг продукції), тис. грн.

Використовуючи маржинальний прибуток, можна обчислити по­казник «запас надійності», який розраховують за такою формулою:

(11.8)

Коефіцієнт „запасу надійності” (З_н) кореспондується з показником „коефіцієнт беззбиткості” (К _б), який визначають так:

(11.9)

Якщо К _б = 1 — підприємство беззбиткове, З_н = 0;

К _б > 1 — підприємство збиткове, З_н < 0;

К _б < 1 — підприємство прибуткове, З_н > 0.

3. Граничний обсяг нарощування виробництва продукції необхідно визначати для того, щоб запобігти збільшенню витрат та зменшенню прибутку на кожну додаткову одиницю продукції, що виробляється, і, як наслідок, зменшенню валового прибутку від реалізації більшого обсягу продукції. Це відбувається тоді, коли різниця між граничним доходом (МR) та граничними витратами (МС) дорівнює нулю. МR – МС = 0.

Наприклад, за незмінної ціни та граничного доходу на кожну додаткову одиницю продукції граничні витрати змінюються, як показано на рис. 11.2, граничний обсяг виробництва визначається в точці перетину ліній граничного доходу та граничних витрат.

Рис. 11.2. Визначення граничного обсягу виробництва

Нарощування обсягу виробництва продукції ефективне до О граничного. Далі збільшувати виробництво продукції підприємству невигідно, тому що зменшується валовий прибуток. Підприємству необхідно запровадити відповідні зміни в технології виробництва або в конструкції, якості продукції тощо.

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, є важливим показником його прибутковості. На основі прибутку встановлюють рівень ефективності господарювання. При цьому використовують показник рентабельності, який визначають як співвідношення прибутку з авансованою вартістю (авансовим капіталом) або поточними витратами. Залежно від того, з яким показником зіставляють прибуток, визначають відповідну рентабельність. Наведемо приклади розрахунку деяких видів рентабельності:

· рентабельність власного капіталу визначає прибутковість підприємства, в яке вкладено власний капітал, і розраховується так:

· рентабельність продукції:

· рентабельність і -го виду продукції:

· рентабельність продажу продукції або обороту:

Зміна рівня того чи іншого показника рентабельності залежить від трансформації економічних та організаційно-технічних факторів виробництва та реалізації продукції (робіт і послуг). Тому в процесі аналізу стану рентабельності підприємства необхідно визначити, які фактори більше впливали на підвищення чи зниження рівня рентабельності та розробити відповідні заходи щодо підвищення ефективності діяльності підприємства.

Більш об’єктивну оцінку ефективності діяльності підприємства можна отримати за допомогою комплексу, системи показників, що всебічно характеризують фінансове становище підприємства. Це показники оцінки майнового стану, фінансової стійкості та стабільності підприємства, ліквідності та платоспроможності, прибутковості, рентабельності тощо.

Дата добавления: 2014-01-04