ПАМ”ЯТЬ

Циркадний ритм у різних людей – різний, хоча період повного циклу приблизно однаковий. У одних він трохи поспішає, у інших, навпаки, відстає. У зв’язку з цим є люди „жайворонки ”, і є – „сови ”.

1.Загальне уявлення про пам’ять, її складові.

2.Види пам’яті та їх особливості.

3.Індивідуальні особливості пам’яті у людей.

4.Формування та розвиток пам’яті.

1.Враження, які людина отримує з навколишнього середовища, залишають певний відбиток, який зберігається, закріплюється, а при необхідності та можливості – відтворюється. Ці процеси називаються пам”яттю.

„Без пам”яті, - писав Рубін штейн, - ми б були істотами миті. Теперішнє, в міру його проходження безповоротно зникало б в минулому ”.

Пам”ять лежить в основі здібностей людини, є умовою научування, здобуття знань, формування умінь та навичок. Без пам”яті неможливе нормальне функціонування ні особистості, ні суспільства. Завдяки своїй пам”яті, її вдосконаленню людина виокремилася з тваринного світу та досягла тих вершин, на яких зараз знаходиться. Та й подальший прогрес людства без постійного покращення цієї функції неможливий.

ПАМ”ЯТЬ – це здатність до отримання, збереження та відтворення життєвого досвіду. Різноманітні інстинкти, вроджені та набуті механізми поведінки є не що інше, як досвід, який передається в спадок або набувається в процесі індивідуального життя. Без постійного поновлення такого досвіду, його відтворення в потрібних умовах, живі організми не могли б адаптуватися до швидкоплинних подій життя. Не пам”ятаючи про те, що з ним було, організм не зміг би удосконалюватися надалі, тому що те що він набуває ні з чим було б порівняти і воно б безповоротно втрачалося.

Є й ще одне визначення пам”яті –як відображення предметів та явищ дійсності у психіці людини в той час, коли вони вже безпосередньо не діють на органи чуття. Пам”ять являє собою ряд складних психічних процесів, активне оволодіння якими надає людині здатність засвоювати й використовувати потрібну інформацію.

Пам”ять є у всіх живих істот але найвищого рівня свого розвитку вона досягла у людини. Такими мнемічними можливостями, якими володіє вона, не володіє ніяка інша жива істота у світі. У до людських організмів є лише два види пам”яті: генетична та механічна. Перша виявляється в передачі генетичним шляхом від покоління до покоління життєво необхідних біологічних, психологічних та поведінкових якостей. Механічна пам”ять виступає у формі здібності до научування, до отримання життєвого досвіду, котрий зберігається в організмі і зникає разом з ним. Можливості до запам”ятовування у тварин обмежені їх органічною будовою, вони можуть пам”ятати і відтворювати лише те, що отримується методом умовнорефлекторного научування, без використовування мнемічних засобів. У людини є мова, як сильний засіб запам’ятовування, засіб збереження інформації у вигляді текстів та різного роду технічних засобів. Їй не має необхідності покладатися лише на свої органічні можливості, бо головні засоби удосконалення пам”яті та збереження необхідної інформації знаходяться поза людиною і одночасно в її руках: вона може вдосконалювати ці засоби практично нескінченно, не міняючи своєї природи.

У людини є три види пам”яті, набагато більш сильніших та продуктивніших, ніж у тварин:

Довільна пов”язана з вольовим контролем запам”ятовування, логічна – з використанням логіки, опосередкована – з використанням різних засобів запам”ятовування і представлених в основному у вигляді предметів матеріально ї і духовної культури.

Також пам”ять людську можна визначити як психофізіологічний та культурний процес, який виконує функції запам”ятовування, збереження та відтворення інформації. Ці функції для пам”яті є основними. Вони різняться не лише за своєю структурою, вихідними даними та результатом але й по тому, що в різних людей розвинені по-різному. Є люди, котрі, наприклад, важко запам”ятовують але добре відтворюють та довго зберігають в пам”яті запам”ятоване. Ці індивіди з розвиненою довгочасною пам”яттю. Є такі люди, які, навпаки, швидко запам”ятовують але й швидко забувають те, що колись запам”ятали. У цих людей більш сильний короткочасний та оперативний види пам”яті. Про ці види ми поговоримо далі.

Матеріальною основою процесів пам”яті є здатність мозку утворювати тимчасові нервові зв”язки, закріплювати й відновлювати сліди минулих вражень. Ці сліди створюють можливість актуалізації ситуації й відповідного збудження, коли подразника, який його викликав свого часу, безпосередньо немає. Запам”ятовування та зберігання ґрунтуються на утворенні та закріпленні тимчасових нервових зв”язків, забування - на їхньому гальмуванні, відтворення – на їхньому відновленні.

Особливістю пам”яті є те, що її складові одночасно виступають і як автономні процеси. Але розглядаються вони в єдності, у відносинах взаємопроникнення та переходу від одного до іншого.

Запам”ятовування – це закріплення образів сприймання з раніше набутим досвідом. Процес запам”ятовування відбувається у трьох формах: відбиття, мимовільного й довільного запам”ятовування.

Првинне відбиття відіграє вирішальну роль у запам”ятовуванні, становить основу для закріплення матеріалу. Іноді, посилюючись інтересом та емоціями, це викликає ейдетичні образи – цілісне сприйняття предмета або явища, насичене подробицями.

Мимовільне запам”ятовування виступає як продукт і умова здійснення пізнавальних і практичних дій або результат багаторазового повторення. Це продуктивна форма запам”ятовування, яка до того ж не вимагає спеціальних зусиль для засвоєння. Запам”ятовування здійснюється в процесі виконання завдань ніби саме по собі. Якщо запам”ятовування ще й пов”язане з досягненням мети діяльності, то його ефективність значно зростає. Але, незважаючи не ефективність мимовільного запам”ятовування, провідною формою запам”ятовування вважається довільне. Воно дає змогу запам”ятати те, що треба в даний момент і настільки, щоб забезпечити успіхи в навчанні, розвитку, виконанні завдань. Це вимагає часу й додаткових зусиль, проте забезпечує необхідний рівень готовності індивіда до виконання певних завдань. Упроцесі навчання іноді доводиться вдаватися до такої спеціальної мнемічної діяльності, як заучування, щоб зберегти в пам”яті той чи інший матеріал.

Збереження – процес утримання в пам”яті відомостей, одержаних у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам”ятовування, використання матеріалу пам”яті в своїй діяльності. Без використання матеріал пам”яті поступово забувається.

Забування – процес, протилежний збереженню, і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою. Цей процес ґрунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв”язків під впливом різних чинників і згасання слідів, що утворилися раніше. Цікавими щодо цього є думки З.Фрейда, який пов”язував забування з потребами, емоціями, мотивами діяльності. Він стверджував, що часто причиною забування є не зовсім усвідомлений мотив – небажання пам”ятати. Негативні емоції, брак потреби теж сприяють виникненню умов для підсвідомого забування. Люди не рідко схильні швидше забути неприємне, уникнути згадок про сумні випадки в своєму житті, позбавитись усього, що викликає внутрішній протест, негативні переживання, порушує комфорт.

Обидва процеси – збереження і забування – перебувають у певній динамічній рівновазі. З одного боку, до пам”яті постійно надходять нові матеріали запам”ятовування. Раніше засвоєні знання взаємодіють з новими, вступають у нові зв”язки, уточнюються і диференціюються, узагальнюються і перекодовуються. З іншого – матеріали пам”яті забуваються, стають непридатними для практичного використання. Досвід у свідомості успішно зберігається, якщо він поновлюється і збагачується, інакше дані досвіду втрачають сенс, притупляються і зникають, коли боротьба цих двох процесів відбувається не на користь збереженню.

Відоме явище ремінісценції – коли відтворення зразу після запам”ятовування не таке повне, ніж після відпочинку.

Існують форми забування, що спричинені хворобливими порушеннями. Це різні форми амнезії – забування подій власного життя за певний відтинок часу.

Відтворення – процес відновлення збереженого матеріалу пам”яті для використання в діяльності та спілкуванні – полягає у пожвавленні або повторному збудженні раніше утворених у мозку нервових зв”язків. Розрізняють два види відтворення: впізнавання і згадування.

Впізнавання – це відтворення якого-небудь об”акта в умовах повного його сприйняття. Проте не завжди впізнання повне і достатньо визначене. Завдяки словесній установці впізнання може набувати довільного характеру.

Згадування – це відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту й завдань діяльності. Воно буває мимовільним (ненавмисне згадування) або довільним, коли ставиться репродуктивне завдання, робиться вольове зусилля, організуються спеціальні мнемічні дії.

Якщо матеріал добре запам”ятований і міцно закріплений, то згадування проходить легко. Однак часом нам не вдається згадати щось потрібне одразу. Таке згадування вимагає напруження розумових зусиль, переборення труднощів і називається пригадуванням. При цьому людина вирішує іноді досить складні мнемічні задачі, аналізує умови, обдумує логічні зв”язки, залучає все відоме, по-новому його впорядковує, глибше усвідомлює завдання, виявляє активність і наполегливість. Як один з різновидів відтворення виділяють спогади – локалізовані в часі й просторі згадування людини про своє минуле життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами. Такі спогади про визначні події свого життя часто пов”язані з пере усвідомлюванням їхнього суспільного значення, що сприяє розвиткові громадянських якостей людини. У спогадах вона передає не тільки факти, а й ставлення до них. Тому з віком спогади багаторазово переживаються, стають складовою частиною духовного життя, джерелом мудрості.

2.ВИДИ ПАМ”ЯТІ ТА ЇХ ОСОБЛИВОСТІ.

Є кілька причин для класифікації видів людської пам”яті.

(таблиця)

. Миттєва(або іконічна) пам”ять пов’язана з затриманням точної та повної картини тільки- но сприйнятого органами чуття, без якоїсь переробки отриманої інформації. Це пам”ять – безпосереднє відображення інформації органами чуттів. Її тривалість від 0,1 до 0,5 с. Миттєва пам”ять являє собою повне остаточне відбиття, що утворюється від безпосереднього сприймання стимулів. Це пам”ять – образ.

Короткочасна пам”ять – це спосіб зберігання інформації протягом короткого терміну. Тривалість утримання мнемічних слідів тут не перевищує декількох десятків секунд – приблизно 20 без повторення. В короткочасній пам”яті зберігається не повний, а лише узагальнений образ сприйнятого, його найбільш істотні елементи. Ця пам’ять працює без попередньої свідомої установки на запам”ятовування, але з установкою на подальше відтворення матеріалу.

Короткочасна пам”ять має показник об”єму. Він приблизно в середньому дорівнює 5-9 одиниць інформації і визначається по числу одиниць, які людина в змозі чітко відтворити через кілька десятків секунд після однократного показу йому цієї інформації.

-по тривалості збереження матеріалу	- миттєва; - короткочасна; - оперативна; - довгочасна; - генетична.
- по переважанню в процесах запам”ятовування, збереження та відтворення матеріалу аналізатора, яка діяльність переважає	- зорова; - слухова; - нюхова, смакова, тактильна; - рухова; - емоційна; - образна; - словесно-логічна.
-по характеру участі волі у процесі запам”ятовування і відтворення матеріалу	- довільна; - мимовільна.
-по усвідомленню(розумінню) змісту матеріалу	- смислову; - механічну.

Короткочасна пам”ять пов”язана з так званою актуальною свідомістю людини. Із миттєвої пам”яті в короткочасну потрапляє лише та інформація, яка усвідомлюється, співвідноситься з актуальними інтересами та потребами людини і привертає до себе увагу.

Оперативною називають пам”ять, яка розрахована на зберігання інформації протягом певного, наперед обумовленого терміну, в діапазоні від кількох секунд до кількох днів. Термін зберігання матеріалу цієї пам”яті визначається задачею і розрахований лише на розв”язок цієї задачі. Після досягнення мети, інформація може зникати з оперативної пам”яті, інакше вона може негативно вплинути на наступні операції.

Розв”язуючи математичну задачу, учень повинен утримувати в пам”яті окремі проміжні результати, які йому зовсім не потрібні після розв”язання. Те ж саме можна сказати про виконання переважної більшості виробничих операцій.

Цей вид пам”яті по терміну збереження інформації в своїх якостях займає проміжне місце між короткочасною та довгочасною.

Довгочасна – це пам”ять, здатна зберігати інформацію протягом практично нескінченного терміну. Інформація, яка потрапляє у сховища довгочасної пам”яті, може відтворюватися людиною безліч разів. Більше того, багаторазове і систематичне відтворення данної інформації тільки закріплює її сліди в довгочасній пам”яті. Довгочасна пам”ять передбачає здатність людини в будь-який момент пригадати те, що колись було нею запам”ятоване. При користуванні довгочасною пам”яттю для пригадування нерідко потрібне мислення та зусилля волі, тому її функціонування на практиці пов”язане з цими процесами.

Генетичну пам”ять можна визначити, як таку, в якій інформація зберігається в генотипі, передається і відтворюється спадково. Основним біологічним механізмом запам”ятовування інформації в такій пам”яті є, можливо, мутації та пов”язані з ними зміни генних структур. Генетична пам”ять у людини єдина, на яку не можна впливати через навчання і виховання.

Зорова пам”ять пов”язана зі збереженням та відтворенням зорових образів. Вона дуже важлива для людей різних професій, а особливо для інженерів і художників. Гарною зоровою пам”яттю часто володіють люди з ейдетичним сприйманням, здатні протягом довгого часу „бачити”, запам”ятовувати картинку в своїй уяві після того, як вона вже не діє на органи чуття. У зв”язку з цим, цей вид пам”яті передбачає розвинену здатність до уяви. На ній ґрунтується, зокрема, процес запам”ятовування та відтворення матеріалу: те, що людина може попобачити вона, як правило, легше запам”ятовує і відтворює.

Слухова пам”ять – це гарне запам”ятовування і точне відтворення різноманітних звуків, н-д, музичних, фонетичних. Вона необхідна філологам, музикантам, акустикам.

Особливе місце займає словесно-логічна пам”ять, яка тісно пов”язана зі словом, думкою і логікою. Словесно-логічна пам”ять характеризується тим, що людина, яка володіє нею швидко і точно може запам”ятати зміст подій, логіку суджень або якогось доведення, зміст тексту і т. і. Цим типом пам”яті володіють вчені, досвідчені лектори, вчителі, бо він пов”язаний зі складом розуму людини, яка схильна до філософських узагальнень, теоретичних розмірковувань.

Рухова пам”ять являє собою запам”ятовування та збереження, а при необхідності і відтворення з великою точністю різноманітних складних рухів. Вона бере участь у формуванні рухових (трудових та спортивних) умінь та навичок. Удосконалення рухів рук людини безпосередньо пов”язане з цим видом пам”яті.

Емоційна пам”ять – це пам”ять на емоції та почуття. Вона бере участь у роботі всіх видів пам”яті але особливо виявляється у людських стосунках. На емоційній пам”яті безпосередньо базується міцність запам”ятовуваного матеріалу: те, що у людини викликає емоційні переживання, запам”ятовується без особливого напруження і на більш тривалий період.

Нюхова, смакова, дотикова та інш. види пам”яті особливої ролі в житті людини не відіграють і їх можливості в порівнянні з зоровою, слуховою, руховою та емоційною пам”яттю обмежені. Їх роль в основному зводиться до задоволення біологічних потреб або потреб, пов”язаних з безпекою і самозбереженням організму.

По характеру участі волі в процесах зіпам”ятовування і відтворення матеріалу пам”ять поділяють на довільну та мимовільну.

Мимовільна пам”ять – це таке запам”ятовування та відтворення, яке виникає автоматично, без особливих зусиль з боку людини, без поставлення спеціальної мнемічної задачі (на запам”ятовування, впізнання, збереження або відтворення).

Довільна пам”ять – це запам”ятовування, яке вимагає вольових зусиль і передбачає постановку спеціальної мнемічної задачі.

Мимовільне запам”ятовування не обов”язково є більш слабким, в багатьох випадках життя воно переважає довільне запам”ятовування. З”ясовано, н-д, що мимовільне запам”ятовування матеріалу, який є об”єктом уваги та свідомості і виступає в якості мети, а не засобу здійснення діяльності. Мимовільно запам”ятовується краще матеріал, з яким пов”язана складна але цікава розумова праця і яка для людини має велике значення. У випадку, коли з запам”ятовуванням матеріалу проводиться значна робота по його осмисленню, перетворенню, класифікації, установленню в ньому певних внутрішніх (структурних) та зовнішніх (асоціативних) зв”язків, мимовільно він може запам”ятатися краще, ніж довільно. Це особливо характерно для дітей дошкільного і молодшого шкільного віку.

Смислова пам”ять пов”язана з розумінням змісту того, що запам”ятовується. Вона спирається на смислові зв”язки, які створили систему образних і словесних асоціацій і становлять основу досвіду людини. Запам”ятовуваний матеріал логічно обробляється, узагальнюється, аналізується, пов”язується з досвідом і тому без особливих зусиль включається в наявні системи зв”язків, довше зберігається і легше відтворюється.

Механічна пам”ять діє в тих випадках, коли не досягається розуміння заучуваного матеріалу, а навмисно чи ненавмисно запам”ятовуються речі, які до кінця не усвідомлені. Матеріал запам”ятовування не має певного місця в досвіді і його доводиться туди втискати силою. Механічно заучуються слова іншої мови.

Для засвоєння матеріалу необхідне поєднання смислової та логічної пам”яті. Робота пам”яті людини в переважній частині пізнавальної діяльності опирається на смислові зв”язки і тільки в окремих випадкох їй доводиться звертатися до механічного запам”ятовування.

3.Індивідуальні різновиди пам”яті у людей.

Пам”ять у людей розрізняється по багатьом параметрам: швидкості, міцності, тривалості, точності та об”єму запам”ятовування – все це кількісні характеристики пам”яті. Існують також і якісні, які стосуються як домінування окремих видів пам”яті – зорової, слухової, емоційної, рухової та інш., так і їх функціонування. „Чисті” види пам”яті, тобто коли безумовно домінує один з перерахованих видів, зустрічається досить рідко. Частіше ми зустрічаємося з різними поєднаннями пам”яті: зорово-слуховою, зорово-руховою, рухово-слуховою. Але в більшості людей все ж домінує зорова пам”ять.

Найбільшого розвитку у людини зазвичай досягають ті види пам”яті, які вона частіше за інші використовує. Великий відбиток на цей процес накладає професійна діяльність.

Процеси пам”яті тісно пов”язані з особливостями людини, її емоційним настроєм, інтересами та потребами. Вони визначають що і як людина запам”ятовує, зберігає і пригадує. Запам”ятовування також залежить від ставлення особистості до матеріалу, що запам”ятовується. Ставлення визначає вибірковість пам”яті. Зазвичай запам”ятовується те, що цікаве і емоційно значиме. З усього вище згаданого можна зробити висновок: людина мимовільно утримує в своїй пам”яті і в першу чергу (також мимовільно) відтворює те, що відповідає її найбільш актуальним але не зовсім ще задоволеним

потребам.

5. Формування та розвиток пам”яті. Звернемося тепер до питання про розвиток пам”яті, тобто про ті зміни, які в ній відбуваються в процесі соціалізації індивіда. В розвитку пам”яті можна виокремити дві генетичні лінії: її вдосконалення у всіх без винятку цивілізованих людей в ході прогресу та її поступове покращення у окремо взятого індивіда в ході його соціалізації, доручення до матеріальних і культурних досягнень людства.

Пам”ять по мірі свого розвитку все більш наближувалася до мислення. Важливу роль в онтогенезі пам”яті відіграє мовлення, тому процес удосконалення пам”яті людини йде рука об руку з розвитком її мовлення.

Відчутний вклад в розуміння філогенетичного розвитку пам”яті вніс Блонський. Він висловив і розвинув думку про те, що різні види пам”яті, які є у дорослої людини, є також різними рівнями її історичного розвитку і тому їх можна вважати філогенетичними рівнями удосконалення пам”яі. Це стосується наступної послідовності видів пам”яті: рухова, афективна, образна і логічна. По Булонському, в історії розвитку людства ці види пам”яті послідовно з”являлися один за одним. В онтогенезі всі види пам”яті формуються у дитини почергово та досить рано. Найпізніше складається та починає функціонувати логічна пам”ять. Вона формується у 3-4-річвої дитини. Початок образної пам”яті пов”язують з другим роком життя. Ще раніше, приблизно в 6 місяців, починає з”являтися афективна пам”ять, а найперша – моторна або рухова – генетично вона передує всім іншим.

Розвиток пам”яті залежить від того, як забезпечується управління цим процесом. Особистість тільки тоді матиме вагомі успіхи, коли буде наполегливо докладати зусиль до запам”ятовування необхідного якнайбільше, загалом і в деталях. Пам”ять погіршується від неповного її використання.

Дата добавления: 2014-01-04