Відповідно до ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю

Підставами виникнення спільної власності є будь-які юридичні факти, не заборонені законом. Підстави виникнення спільної часткової власності не визначені. Вони можуть бути найрізноманітнішими. Спільна часткова власність може виникати з правочинів, що вчиняються сторонами, за рішенням суду, успадкування майна. Спільна часткова власність може об’єднувати різних суб’єктів: ЮО, ФО, державу.

Тема 5. Право спільної власності.

1. Поняття права спільної власності та її види.
2. Поняття спільної часткової власності.
3. Право спільної сумісної власності.

Нормативні акти та література:

• Конституція України
• Цивільний кодекс України
• Сімейний кодекс України
• Некрасова О. Деякі аспекти застосування цивільного законодавства при здійсненні права власності подружжя // Юридична Україна. – 2007. - № 2. – С. 38-40.
• Яворська О.С. Правове регулювання відносин власності за цивільним законодавством України. – К.: Атіка, 2008. – 256 с.

1. Поняття права спільної власності та її види.

Відповідно до ч. 1 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Для спільної власності характерною є множинність суб’єктів права власності. Такі суб’єкти є учасниками спільної власності, співвласниками. Оскільки відносини між ними виникають щодо одного об’єкта, що є у спільній власності, тому існує необхідність їхнього правового регулювання.

У літературі розрізняють внутрішні і зовнішні відносини спільної власності. Зовнішні правовідносини мають абсолютний характер. Внутрішні відносини у спільній власності є відносними відносинами.

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Спільна сумісна власність виникає зазвичай у випадках, передбачених законом. Хоча можливе встановлення спільної сумісної власності за договором. Спільною сумісною власністю є майно подружжя, майно, придбане в результаті спільної праці членів сім’ї, квартира, передана у власність при приватизації.

2. Поняття спільної часткової власності.

Для спільної часткової власності характерними є:

1) множинність суб’єктів-співвласників;

2) визначення часток кожного з них у спільному майні.

Закон не обмежує суб’єктного складу спільної часткової власності. За ЦК УРСР 1963 р. не допускалась спільна часткова власність громадян і держави.

Відповідно до ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Співвласник має право на відповідне збільшення своєї частки у праві спільної часткової власності, якщо поліпшення спільного майна, які не можна відокремити, зроблені ним своїм коштом за згодою всіх співвласників, з додержанням встановленого порядку використання спільного майна.

Співвласник житлового будинку, іншої будівлі, споруди може зробити у встановленому законом порядку за свій рахунок добудову (прибудову) без згоди інших співвласників, якщо це не порушує їхніх прав. Така добудова (прибудова) є власністю співвласника, який її зробив, і не змінює розміру часток співвласників у праві спільної часткової власності.

Поліпшення спільного майна, які можна відокремити, є власністю того з співвласників, який їх зробив, якщо інше не встановлено домовленістю співвласників.

Право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Якщо договір між співвласниками про порядок володіння та користування спільним майном відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності посвідчений нотаріально, він є обов’язковим і для особи, яка придбає згодом частку в праві спільної часткової власності на це майно.

Плоди, продукція та доходи від використання майна, що є у спільній частковій власності, надходять до складу спільного майна і розподіляються між співвласниками відповідно до їхніх часток у праві спільної часткової власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 359 ЦК України).

Співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов’язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов’язаннями, пов’язаними із спільним майном.

ЗУ „Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку” від 29.11. 2001 р. встановлює режим спільної сумісної власності на неподільне майно співвласників багатоквартирного будинку і спільної часткової власності на загальне майно. Неподільним майном є неподільна частина житлового комплексу, яка складається з частини допоміжних приміщень, конструктивних елементів будинку, технічного обладнання будинку, що забезпечують належне його функціонування. Загальне майно – частина допоміжних приміщень житлового комплексу (кладові, гаражі, майстерні тощо), що можуть використовуватися згідно з їхнім призначенням на умовах, визначених статутом обєднання.

Частка в загальному обсязі обов’язкових платежів на утримання та ремонт неподільного майна у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі приміщень, що перебувають у власності ФО або ЮО. Частка у загальному обсязі обов’язкових платежів на утримання і ремонт загального майна та в інших спільних витратах у багатоквартирному будинку встановлюється пропорційно до загальної площі приміщень, що перебувають у користуванні ФО або ЮО.

Співвласник має право самостійно розпорядитися своєю часткою у праві спільної часткової власності.

Відповідно до ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів.

Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов’язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає.

Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна — протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі.

Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця.

У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред’явити до суду позов про переведення на нього прав та обов’язків покупця. Одночасно позивач зобов’язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець.

До таких вимог застосовується позовна давність в один рік.

Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Частка у праві спільної часткової власності переходить до набувача за договором з моменту укладення договору, якщо інше не встановлено домовленістю сторін.

Частка у праві спільної часткової власності за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, переходить до набувача відповідно до статті 334 цього Кодексу.

Дата добавления: 2014-01-04