Організація практичної роботи дітей

Після вступної бесіди учні переходять до практичної роботи. На заняттях ліплення вона має деякі загальні риси.

Всю роботу виконують на підкладній дошці. Глину зразу закріплюють на підставці та в процесі ліплення виріб постійно повертають разом з дошкою різними боками до виконавця.

На перших порах потрібно постійно нагадувати учням, щоб у ході уроку вони повертали дошку декілька разів, так як виконуваний виріб об‘ємний і повинен добре виглядати з різних сторін.

Всю практичну роботу як з натури так і за уявою діти здійснюють самостійно, не під диктовку.

Умовно цей період можна ділити на декілька етапів:

1) закріплення глини на підставці;

2) передача загальної будови предмета;

3) уточнення загальної будови;

4) проробка основних деталей;

5) проробка другорядних деталей (при необхідності) обробка поверхні виробу.

Така послідовність у ліпленні є загальною для всіх занять. Учні повинні засвоїти її як правило і завжди користуватись ним.

Для кращого запам‘ятовування рекомендується перед початком практичної роботи повторити послідовність етапів, що буде для дітей своєрідною пам‘яткою. В процесі роботи по виконанню виробу на перших трьох етапах вчитель перевіряє фронтально у всього класу.

Далі, коли діти достатньо добре навчаться дотримуватись послідовності етапів ліплення, від такої перевірки можна відмовитись. Але на перших порах вона необхідна, так як змушує учнів працювати обмірковано. Без керівництва вони намагаються якомога скоріше передати їх деталі (часто несуттєві) і пропускають основні. В результаті робота не виходить.

Це загальні вимоги до керівництва практичною роботою на уроках ліплення.

У кінці уроку слід дати загальну характеристику досягнень усього класу та продемонструвати вдалі вироби. Оцінка проводиться з урахуванням тих вимог, які були поставлені перед дітьми на початку уроку. Якщо проводиться ліплення з натури, виріб повинен відповідати натурі, відбивати самі суттеві її риси: загальний характер предмета та його будову. Для того, щоб образ був більш виразним, можна узагальнити деякі найбільш характерні риси. Тобто вимагається не буквальна передача натури, не її бездумне копіювання, а розуміння самого суттєвого в ній. При цьому вчитель зазвичай вимагає, щоб другорядні деталі взагалі не зображувались, це привчає дітей більш вдумливо виявляти головне. Слід пам‘ятати, що у будь -якого предмета одні й ті ж деталі можуть бути головними або другорядними - в залежності від характера завдання. Наприклад, при ліпленні людини не потрібно зображати деталі обличчя; головне завдання тут передача будови та пропорції фігури в цілому. Але якщо у моделі, з якої ліпиться зображення, є щось характерне в зачісці чи в одязі, то це, взагалі не суттєво, деталь повинна служити створенню образа, для передачі характера. Під час оцінювання виробів, виконаних за уявою, основна увага звертається на оригінальність, яскравість та емоційність створеного образа, почуття міри в оформленні та відповідність оформлення призначенню предмета.

Важливо, оцінювати роботу, давати можливість вносити поправки до роботи, навіть тоді, коли учень вважає її закінченою, не помічаючи деяких недоліків. В таких випадках потрібно прямо вказати на ці недоліки та запропонувати їх усунути.

Підводячи підсумки уроку, вчитель обов‘язково повинен відмітити для себе найбільш типові недоліки, які проявились у роботі учнів, та виявити їх причини. Під час підготовки до наступних занять потрібно продумати, як в процесі їх проведення усунути ці недоліки та по можливості виправити помилки попередніх уроків.

Ліплення з натури.

Діти ще не можуть правдоподібно зображати зображення з натури. Звідси, стихійний характер до відтворення подробиць предмету і майже повна відсутність здібності як то узагальнювати побачене. Робота з натури поступово упорядковує дитячу "стихійність", зосереджує увагу дітей на поставленій задачі, дозволяє осмислено оволодівати навичками ліплення, розвиває окомір, вчить сприймати пластичні якості предметів в цілому, розрізняти форми декількох предметів по їх величині і пластичним властивостям.

"Ліплення фруктів і листя", "ліплення тварин з натури" і т.п.

Процес навчання ліпленню починається з виконання найпростіших вправ - розкачування на долоні і між пальцями глиняних (пластилінових) кульок, циліндрів, коліс.

Потім переходять до ліплення з натури простих предметів побуту, які мають чітку геометричну конструкцію, побудову: кружка, тарілка, ваза, кофейник, фрукти, овочі.

Поступово, оволодіваючи знаннями, вміннями: навичками в ліпленні предметів простої форми, починають ліпити з натури тварин і фігуру людини.

Процес роботи з натури починається з уважного вивчення і аналізу зображуваного об'єкту, його конструктивної будови, характеру об'ємної форми, пропорцій, силуету, особливостей з’єднання окремих частин у ціле. Особливо важливо розібратися в закономірностях об’єму, переході однієї форми в іншу. 6

Розглянемо процес ліплення вази. Простіше всього ліпити вазу із валиків. Слід підкреслити, що цим способом можна виліпити посуд любої форми: чашку, кружку, вазу та інше.

Ліплення починається з того, що із пластиліну ліпляться валики однакової товщини, але різної довжини. Якщо у вази дно ширше, ніж горловина, то слід зробити дно відповідно ширині. Після того, як будуть виліплені валики, їх рівними рядками викладають один на одного і щільно замазують місця скріплення. При цьому уважно слідкують, щоб перший валик відповідав по своїй дов­жині окружності дна, а останній - горловині.

При ліпленні таким способом необхідно розділити всю вазу на частини. Завершується робота уважним уточненням форми, уточненням країв горловини, симетричності її форми.

Якщо ваза ліпиться шляхом вибирання глини стекою, то спочатку робиться заготовка необхідної форми. Потім стекою в заготовці робиться заглиблення, яке поступово збільшується. Стекою глина вибирається з зовнішньої сторони горловини, і так до повної відповідності з натурою.

Під час ліплення тварин потрібно пам’ятати про анатомічну будову розміщення головних м'язових груп. Необхідно також визначити, в яку геометричну форму можна вписати тулуб, голову, лапи.

Ліплення композиції на теми навколишнього життя.

Декоративні роботи.

Ліплення з пам’яті.

Дитина повинна вміти в короткий відрізок часу уважно розглянути предмет, запам’ятати характерні особливості, а потім відтворити його. У ліпленні за задумом стоїть задача самостійно, спираючись на свої враження від побаченого чи прочитаного, вибрати тему, н-д, продумати її з точки зору виразності образів, композиції визначити послідовність і прийоми виконання. Якщо припускається ліпити один предмет, його можна ліпити без підставки.

Якщо це ціла композиція, то слід подумати про підставку, яка об'єднає всі персонажі.

Ліплення фігури людини потребує знань основ пластичної анатомії, конструктивних закономірностей та пропорційних відношень. Разом з цим важливо попередньо вивчити намічену в ліпленні модель: чітко визначити для себе її пропорції, характер форми, голови і тулубу, рук і ніг, їх положення у просторі. Важливо також продумати в якій послідовності буде вестись робота. Спочатку корисно виліпити людину, що спокійно стоїть, а потім - фігуру в різних рухах.

Ліплення фігури висотою 20-25см.

1. На дощечці робимо каркас фігури, позначаємо приблизний розмір шиї, голови, грудної клітини, тазу; обкладаємо пластиліном.

2.Чітко показуємо положення основних частин фігури відносно одне одного. Намічаємо об’ єм голови, рельєф грудей, спини, положення рук, масу нижньої частини тулубу та одягу, положення плечей. Доводимо частини до повного об'єму.

Ліплення персонажів народних майстрів:

1.Розкачуємо великий шар глини калачиком, який закручуємо в конус і робимо юбку.

2.Примазуємо тулуб, круглу голову з товстою шиєю та зігнуті стовпчики рук.

3.Потім окремо ліпимо комір, дрібні деталі та примазуємо їх за допомогою води.

4.В руки ліпимо коромисло, парасольку, тощо.

5.Висушену фігурку обпалюють, грунтують білою гуашшю і розписують.

Особливості ліплення з натури.

Керівництво з боку вчителя більш загальне, особливо на початку роботи весь клас виконує одну модель, тому вчителю легше слідкувати, на скільки виріб кожного учня відповідає натурі, і таким чином легше навчати прийомам ліплення. Після того, як вчитель переконався, що всі учні правильно почали роботу, в основному передали конструкцію і пропорції моделі, він надає їм в більшій мірі самостійність, прибігаючи в основному до індивідуальної допомоги. Причому необхідно постійно спонукати дітей до сприйняття та аналізу предмета.

Справа в тому, що учні молодших класів не вміють виконувати виріб з натури.

Модель може стояти у них перед очима цілий урок, але в процесі ліплення вони, як правило, зовсім не звертають на неї уваги, та фактично виконують ліплення за уявою.

Як би добре не було організоване сприйняття натури у вступній бесіді, для дійсного її сприйняття і відтворення цього достатньо тільки професійному художнику з добре розвиненою зоровою пам‘яттю. Молодший школяр після первинного сприйняття дістає лише найбільш загальні уявлення про предмет, яке необхідно поглиблювати, уточнювати вже по мірі його відтворення, інакше виріб виходить схематичним або навпаки, перенавантажений деталями, які діти часто домислюють.

Якщо вчитель бачить, що весь клас або більшість учнів не дивляться на модель, то вироби виходять невідповідними з натурою, тому потрібно призупинити та організувати повторне сприйняття предмету всім класом.

Час від часу окремим учням необхідно нагадувати щоб вони порівнювали свою роботу з моделлю.

Під час роботи за уявою, коли кожен учень виліплює виріб за власним задумом, більш необхідна індивідуальна допомога з боку вчителя. Кінцевий образ виробу після вступної бесіди ще не сформувався.

Діти, починаючи творчу роботу можуть поки мати лише загальне уявлення про те, що повинні отримати. Вони будуть творити уже в процесі роботи головою та руками.

Вийде якась цікава деталь, і вона потягне за собою нові знахідки, задумка може уточнюватися, навіть змінюватись. Вчитель повинен підтримувати цей початок, спонукаючи дітей шукати все нові і нові рішення, що збагачують образ у процесі його створення. Самі учні можуть навіть не помічати, що починає виходити щось цікаве, загубити гарну знахідку. Але вчитель, слідкуючи за роботою кожного школяра, помічає всі повороти в образі виробу, та на кожній оригінальній ідеї обов‘язково зупиняє увагу школяра, а іноді і всього класу. Іноді потрібно підказати дітям якесь цікаве вирішення, зміни в формі виробу або в окремих деталях.

Робити це потрібно не нав‘язливо, а тактовно, у вигляді поради, а не вказівки, спонукаючи дитину до творчості і фантазії.

Найбільш поширеною помилкою в практиці вчителів під час керівництва роботою учнів є те, що помічаючи помилки в роботі, багато хто з учителів в категоричній формі вимагають їх виправлення, добавки тих чи інших деталей у виробі, або вказують, як повинна бути змінена його форма і т.д. Причому учням часто залишається незрозумілим зміст таких вказівок та, виконуючи певні зміни у виробі, вони не прагнуть відтворити в пам‘яті об‘єкт зображення, не активізують фантазію.

Виправити помилку в практичній роботі - означає усунути її причини. Причини недоліків у виробах, виконаних школярами, наступні:

- недоліки в сприйнятті натури,

- недостатній запас вражень,

- недостатність технічних умінь.

Тому зміст кожного зауваження вчителя повинен бути поясненим учням повторним показом натури або вказівкою на зміст бесіди за темою заняття.

Іноді буває необхідний повторний показ окремих технічних прийомів усьому класу або окремим учням.

Підведення підсумків уроку.

Наприкінці уроку вчитель підводить підсумки зробленої роботи. Головною задачею цього етапу є не виставлення оцінок: найголовніше - звернути увагу на їх досягнення. Тому починати підсумки уроку можна вже під час виготовлення виробів. Вчитель оцінює найбільш вірний хід роботи по виконанню виробу у окремих учнів, звертаючи на це увагу всього класу, показуючи найбільш творчі за задумом вирішення, окремі знахідки в оформленні. Цим самим вчитель, з одного боку, допомагає роботі класу та, з іншого боку, ще до кінця виконання виробу показує для себе та для дітей критерії оцінювання робіт.

Дата добавления: 2014-01-04