Сутність та значення проектної діяльності в системі освіти

Початок ХХІ століття став часом освітніх реформ, спрямованих на забезпечення системи освіти вимогам соціуму. Відповідно до цього змінюються і стратегічні цілі в освіті, про що свідчить аналіз урядових документів про освіту (Закони України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Національна доктрина розвитку освіти). Державна політика спрямовується на активізацію участі меценатів, посилення ролі органів місцевого самоврядування, громадських організацій, фондів, засобів масової інформації в управлінні навчальними закладами, прогнозуванні їх розвитку, оцінці діяльності та якості надання освітніх послуг. Тому сучасний етап реформування української освіти вимагає створення на всіх рівнях принципово нових ефективних систем управління. Формування кадрового корпусу управлінців нового покоління, із складу високоосвічених і висококваліфікованих спеціально підготовлених фахівців, демократичні механізми призначення управлінських кадрів і просування їх в кадровій ієрархії управлінських систем є фундаментальною передумовою позитивної реалізації завдань, що постали сьогодні в освіті й Україні.

Базовим інструментом у здійсненні змін в освіті є програми й проекти. Кожна програма являє собою комплекс взаємопов’язаних (по ресурсах, термінах і виконавцях) проектів, які забезпечують досягнення масштабної цілі. Основу проектної діяльності в управлінні складає погляд на проект, як на керовану зміну початкового стану будь-якого об’єкту, яка пов’язана з витратою часу й коштів. Саме тому в сучасних умовах демократизації суспільства, особливого значення набуває проблема розвитку проектної діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу.

Проектний менеджмент (управління проектами): являє собою міждисциплінарну, синтетичну наукову, навчальну і практичну дисципліну; відбиває в своїх методах і засобах загальні тенденції світового, національного, культурного і науково-технічного розвитку. Об’єктивні передумови появи, існування і неперервного розвитку проектного менеджменту визначаються тим, що, в головному, він спрямований на: забезпечення ефективності формування, використання і розвитку кадрів управління; методологічне і організаційно-інструментальне забезпечення розвитку, як визначальної категорії буття і підтримки життєдіяльності.

Спираючись на методологію системного підходу, проектний менеджмент, його спеціальні методи і засоби, які створюються і невпинно розвиваються:

- є ефективним інструментом досягнення сталих тенденцій динамічного соціально-економічного розвитку суспільства;

- забезпечують цілеспрямованість розвитку складних багато-параметричних, багатофункціональних систем до яких належить і освіта;

- утворюють міждисциплінарну інтеграцію на основі єдиних специфікацій, технологій і стандартів;

- каталізують досягнення в окремих галузях знання й практики;

- стають важливим чинником синергетизму;

- формують ефективну структуру управління системами, які створюються і розвиваються.

Проектний менеджмент є також одним з ефективних інструментів розв’язання проблемних ситуацій, коли з самого початку їх виникнення і аналізу можливих шляхів їх розв’язання розглядаються і аналізуються ключові категорії: цілі; кінцеві продукти; суттєві параметри і характер впливу оточуючого середовища; необхідні ресурси; критерії позитивності результатів, ефективності їх досягнення і оцінки; можливі механізми і інструменти діяльності й управління. Віддзеркалюючи глобальні тенденції світових процесів розвитку, природній розвиток проектного менеджменту обумовлений:

- потребами соціально-економічного розвитку суспільства;

- можливостями проектного менеджменту, які базуються на розвитку методології, технологій і засобів управління проектами і які спираються на сучасні досягнення і тенденції розвитку науки, техніки, теорії і практики управління організаційними системами.

Формування культури проектної діяльності є: відображенням базових ідей ринкової економіки в практичній діяльності управлінських структур освіти; важливою складовою особистісної і професійної культури сучасного керівника загальноосвітнього навчального закладу.

Поняття «проект» в останні роки активно увійшло в практику освіти. Теоретико-прикладні підходи до проектної діяльності досліджуються в роботах вітчизняних та зарубіжних учених (Єрмаков І., Підласий І., Воропаєв В., Поздняков В., Шапіро В. та ін.), проте проектна діяльність залишається малодослідженою проблемою, оскільки проектний менеджмент був прерогативою тих галузей наукового і практичного знання, що належали до системи матеріального виробництва.

Як важливу галузь діяльності людства проектування досліджують І. Єрмаков, С. Шевцова, Д. Пузіков. Вони формують головні вимоги до проектування компетентнісно спрямованої освіти, розглядають проектування як задум, план, прообраз певного об’єкта. Дослідники пропонують орієнтований план реалізації проектної діяльності у процесі розвитку життєвої компетенції, приділяючи особливу увагу соціальному проектуванню, розглядають інноваційний потенціал проектної діяльності в загальноосвітньому навчальному закладі (С. Шевцова), розкривають сутність проектної діяльності керівників загальноосвітніх навчальних закладів (І. Єрмаков, С. Шевцова), аналізують історичний досвід використання проектної діяльності (О. Федоренко).

Здебільшого проектний менеджмент використовували у будівництві під час розробки інвестиційних проектів. Відтак, застосування проектної діяльності в освітніх процесах, зокрема у контексті пошуку нових управлінських підходів, потребує вивчення проблеми, аналізу сучасного стану та механізмів (методів) здійснення проектної діяльності, поширених у міжнародній та вітчизняній науково-практичній діяльності.

Визнання організації проектної діяльності як соціально-педагогічного напрямку в загальній системі управлінського знання уможливлює розробку методології, концептуальних основ та понятійного апарату. При цьому особливого значення набуває інтерпретація таких понять, як «проект», «управління освітнім проектом», «проектна діяльність».

Оскільки певний час поняття «проект» використовувалося в інженерній справі для підготовки технічної та кошторисної документації для побудови різних споруд, машин, технічних систем тощо, то воно монопольно належало цій галузі. Зміна соціальних відносин у бік ринкових принципово змінила і трактування самого терміну. Він стає предметом аналізу нової дисципліни - управління проектами. У такому контексті проект розглядається як форма (елемент) організації спільної діяльності членів колективу, об’єднаних загальною метою. Поширення проекту в практичній діяльності, а також використання його в різних галузях наукового знання свідчить про залежність термінологічного трактування від конкретних завдань.

Спробуємо проаналізувати існуючі визначення поняття «проект» і підійти до педагогічно детермінованого трактування. Традиційно поняття «проект», яке прийшло з техніки, будівництва і розуміється як: «задум, план, прообраз певного об’єкта»; «задуманий план дій»; «прототип, прообраз передбачуваного або можливого об’єкта, стану».

Під проектом розуміють комплекс науково-дослідних, проектно-конструкторських, соціально-економічних, організаційно-господарських та інших заходів, пов’язаних ресурсами, виконавцями та термінами, відповідно оформлених і направлених на зміну об’єкта управління, що забезпечує ефективність розв’язання основних завдань та досягнення відповідних цілей за певний період[8]. Кінцевими цілями проектів є створення та освоєння нової техніки, технології та матеріалів, що сприяє виходу вітчизняної продукції на світовий рівень. Проект - це задум (завдання, проблема) та необхідні засоби його реалізації з метою досягнення бажаного економічного, технічного, технологічного чи організаційного результату.

Термін «проект «(від латинського «кинутий вперед») спеціалісти трактували донедавна як креслення, пояснювальна записка і кошториси, на основі яких можна збудувати літак, споруду чи завод; або це текст, що передує документу - плану, договору, угоді. Наведемо ще кілька варіантів визначення поняття «проект», які зустрічаються в літературі:

Проект - це окреме підприємство з конкретними цілями, які часто включають вимоги до часу, вартості та якості результатів, що досягаються; проект - це певне завдання з визначеними вихідними даними й встановленими результатами (цілями), що обумовлюють спосіб його вирішення.

Розвиваючи погляд традиційного менеджменту, Інститут управління проектами США розширює характеристику поняття «проекту» суттєвими ознаками, зокрема визначаючи, що проект - це відповідне завдання з визначеними вихідними даними і програмованими результатами (цілями), які зумовлюють шляхи та засоби вирішення цих завдань. Внесення до визначення поняття характерологічних ознак вказує на цілісність проекту та його розмежованість з проектами-підприємствами. Таке тлумачення підкреслює індивідуальний характер проекту на відміну від серійного виробничого, а, отже, вказує на ознаки новизни.

Значно об’ємніший аналіз поняття зустрічаємо в роботах сучасних авторів. В.Шапіро вважає суттєвою якістю проекту те, що він «змінює наш світ», оскільки знайшов застосування і в будівництві житла чи промислового об’єкту, і в розробці програми наукової роботи, і у створенні нової організації. Інші фахівці у галузі менеджменту В.Воропаєв та С.Налужний переконані, що концептуальна основа проекту полягає у змінах вихідного стану будь-якої системи, з передбачуваними затратами часу й засобів. Тому проект вони розглядають як обмежену в часі цілеспрямовану зміну окремої системи зі встановленими вимогами щодо якості результатів, визначеними межами витратних ресурсів та специфічною організацією. Ю.Н.Лапигін аналізує проект як сукупність дій та завдань, яким притаманні особливі відмінні риси: чітко визначені цілі, досягнення яких можливе одночасно з виконанням технічних, економічних та інших вимог; внутрішні та зовнішні операційні взаємозв’язки, завдання, ресурси, що потребують жорстокої координації у процесі виконання проекту; визначені терміни реалізації проекту, ресурсна обмеженість; відносна новизна цілей проекту, умов реалізації, неминучість конфліктних ситуацій тощо.

Проект – цілеспрямована практична діяльність, що використовується для вирішення проблем шляхом передбачення, задуму, складання плану та застосування в умовах, близьких до реальних. Кожен проект у своєму розвитку проходить певні фази: від вироблення стратегії до його завершення. Цей час називається життєвим циклом проекту (ініціація - розробка стратегії; планування - створення проекту; виконання - реалізація; вимірювання результатів). Проекти за своєю природою мають разовий характер. Вони створюються спеціально для вирішення конкретних проблем, які усуваються при виконанні проекту. Розкриваючи сутність поняття «проект», зосередимо увагу на тому, що у педагогічній науці немає єдиного його тлумачення. В освіті сучасне розуміння проекту має два напрями. По-перше, як результат діяльності, який було передбачено заздалегідь; «змістовно обґрунтована і документально оформлена ініціатива, яка спрямована на досягнення освітніх цілей у межах певного часу». По-друге, як форма побудови спільної цілеспрямованої діяльності людей як завершеного циклу продуктивної діяльності (як колективу, так і окремої людини). Так, У. Кільпатрик пояснює проект як будь-яку роботу, що виконана «від усього серця» і має певну цільову настанову. На різні категоріальні ознаки поняття «проект» вказують С.Кримський (систематична форма організації діяльності у взаємозв’язку її теоретичних і практичних аспектів), Ф. Бегьюлі (послідовність взаємопов’язаних подій, які відбуваються впродовж встановленого обмеженого проміжку часу та спрямовані на досягнення оригінального і водночас певного результату), Л.Ващенко (інноваційна форма організації освітнього середовища, в основі якої лежить комплексний характер діяльності тимчасового колективу спеціалістів в умовах активної взаємодії з навколишнім середовищем), А.Моїсеєв (форма побудови цілеспрямованої діяльності), Є. Полат (комплекс пошукових, графічних та інших видів робіт, що виконуються з метою практичного чи теоретичного розв’язання значущої проблеми), У.Чартерс (дія, яка виконується в природних умовах і містить вирішення порівняно складного завдання), О. Пометун (цільовий акт діяльності, в основу якого покладено інтереси людини).

Таким чином, під поняттям «проект» розуміють:

· результат діяльності - отриманий продукт (продуктивний аспект);

· інноваційну форму організації спільної роботи, спрямованої на досягнення певного результату (діяльнісний аспект).

У сучасній педагогіці проекти класифікуються відповідно до домінуючого методу чи виду діяльності, предметно-змістової спрямованості та за географією контактів.

Відповідно до домінуючого методу чи виду діяльності дослідники розрізняють:

- прикладні проекти відзначаються чітко визначеним результатом діяльності його учасників (наприклад, проект документа, словник, аргументоване пояснення будь-якого явища тощо), передбачають ґрунтовне осмислення структури, розподіл функцій між учасниками, оформлення результатів діяльності, їх подальшу презентацію та зовнішнє рецензування;

- інформаційні проекти скеровані на вивчення характеристик будь-яких процесів, явищ, об’єктів і передбачають аналіз та узагальнення виявлених фактів.

За географією контактів проекти можуть бути: - загальношкільними;

- позашкільними або міжшкільними; - мережевими або міжрегіональними;

- міжнародними.

Отже, як відзначають дослідники, проект - сукупність всіх пов’язаних процесів що ініціюються та протікають, за допомогою впливу на які, шляхом застосування методів управління, розв’язується завдання в досягненні поставленої цілі, як проміжних цілей, так і кінцевої, в заданих обмеженнях за часом, матеріальним, фінансовим та іншим ресурсам. Беручи це до уваги, ми вважаємо, що проект - це не тільки результат проектування, який було передбачено, але й низка послідовних дій, спланованих заздалегідь, яка спрямована на його досягнення. Зауважимо, що це можуть бути дії як окремого суб’єкта, так і групи суб’єктів і всього педагогічного колективу організацій різного рівня.

Аналіз літератури з теорії управління проектами в історичній ретроспективі свідчить про відсутність однозначного погляду на саме поняття «управління проектами». З одного боку, в межах загальної теорії управління відокремилося й успішно розвивається управління проектами як окремий науковий напрямок, що вивчає специфічну систему методів діяльності. З іншого боку, управління проектами вказує на їх прикладне значення, а отже, належить до практичної галузі й до сфери управлінської діяльності, для здійснення якої необхідно створювати відповідну систему управління.

Джерела багатьох починань, які, згідно сучасної термінології, можна віднести до управління проектами, сягають періоду давньої цивілізації. Посилаючись на досвід будівництва єгипетських пірамід та культових монастирів зарубіжні науковці наголошують, що ці монументальні архітектурні проекти розроблялися і будувалися багатьма поколіннями упродовж тисячоліть, удосконалюючи релігійні світоуявлення й накопичуючи знання та вміння емпіричним шляхом. Ті, хто брали участь у виконанні проектів, наслідували старших попередників і були здатні виконати поставлені цілі й досягти стандартів якості у визначений термін і в межах закладеного кошторису.

Натомість, сама історія управління проектами в її сучасному вигляді має досить молодий вік. У період післявоєнної відбудови керівництво багатьох країн зіткнулося з новими проблемами і труднощами, які вимагали нових підходів в управлінні. Традиційна лінійно-функціональна система організації виробництва не сприяла підвищенню різноманітності та якості продукції й послуг. Тому окремі компанії почали переорієнтуватися на децентралізований характер управління і здійснювати пошук принципово нових методів. Так, у 50-ті роки минулого століття сформувався системний підхід, а серед нових методів управління були розроблені системи сітьового планування та управління, що практично стали предтечею проектних методів.

У процесі становлення практики управління проектами сітьові та матричні організаційні структури поповнювалися іншими ознаками управління (ризик, якість, вартість, мотивація фахівців, організація роботи колективу, інформаційне забезпечення, конфліктні ситуації і т. ін.), і вже у 70-х роках як метод для формування колективів, прийняття рішень. Особливої популярності метод проектів здобув у практиці роботи великих міжнародних компаній. Пізніше з'явилися ідеї щодо необхідності введення до проекту системи організаційних заходів, управління ризиком та вартістю, урахування технічної координації; починає активно використовуватися обчислювальна техніка.

Виокремлення управління проектами як самостійного напрямку в теорії загального управління пов'язано з іменем німецького вченого Роланда В. Гутча, який об'єднав відомих фахівців Європи та США у галузі управління проектами (Відень, 1965) у міжнародну асоціацію INTERNET (назва не має нічого спільного з однойменною комп'ютерною мережею). Однак лише у 1977 р. там же, у Відні, відбувся Перший міжнародний конгрес з питань управління проектами, що зібрав близько 400 провідних фахівців з усього світу. Епохальною віхою в історії проектного менеджменту став Шостий міжнародний конгрес INTERNETу (Гермін, 1997), де було проголошено про міждисциплінарний характер проектів і необхідність у подальшому розглядати розвиток управління ними через пошуки загальних методів управління.

Так як, проект - це обмежений часовими рамками процес, що має визначений початок та кінець, зазвичай обмежений датою, але також може обмежуватися фінансуванням або досягненням результатів. Діяльність – специфічна людська форма ставлення до навколишнього світу, зміст якої становить доцільна зміна і перетворення в інтересах людей; умова існування суспільства. Діяльність включає в себе мету, засоби, результат і сам процес. Управління проектами - область знань з планування, організації та управління ресурсами з метою успішного досягнення цілей та завершення завдань проекту. Спираючись на визначення поняття «проект», «діяльність», «управління проектами», у педагогічній літературі поняття «проектна діяльність» трактується як: особливий тип інтелектуальної діяльності, суттєвою рисою якої є перспективне орієнтування, практична спрямованість дослідження, процес створення проекту – прототипу, прообразу передбаченого або можливого об’єкта; спеціальна, концептуально обґрунтована і технологічно забезпечена діяльність зі створення образу бажаної майбутньої системи. За словами П.Андруховець, воно складається з окремого набору операцій та процедур, які відповідають на питання як повинно бути? Г. Ісаєва зазначає, що, проектна діяльність - це особливий тип інтелектуальної діяльності, відмінною особливістю якої є перспективна орієнтація на практично спрямоване дослідження. Л. Забродська, Л. Хоружа, О. Онопрієнко, А. Цимбаларо розглядають проектну діяльність як самостійний вид діяльності, що передбачає наявність таких етапів як планування (визначенні плану діяльності, в процесі реалізації якого не передбачається отримати суттєвих змін та відкриттів), конструювання (створення реального об’єкта за певною моделлю з певним рівнем деталізації технологічного характеру діяльності в контексті результативного її виконання), моделювання (конструювання майбутнього розвивального середовища, створення моделі - ідеального образу реального об’єкта). Таким чином, під проектною діяльністю розуміють «новий тип миследіяльності, орієнтований на розробку програм, проектів, майбутніх станів об’єктів і систем на основі тенденції їх розвитку, факторів можливості використання перспективних цілей, аналізу стану об’єктивної дійсності.

У відповідності із сучасними методологічними, культурологічними положеннями проектна діяльність розглядається як соціокультурний феномен, основними характеристиками якого виступає: спрямованість цільових зусиль на перетворення, формування і вирощування нових способів діяльності;зверненість до обрисів майбутнього, яке народжується у мисленні і забезпечується завдяки рефлексії; націленість на розвиток об’єкта проектування.

Реалізація проектної діяльності в освіті передбачає:

- визначення концептуальних засад переведення педагогічної системи в якісно новий стан;

- розробку перспективних варіативних моделей досягнення нового якісного етапу розвитку середньої школи;

- означення основних напрямків дій і принципів їх координації, що дозволяє перетворити існуючий стан в очікуваному і бажаному напрямку;

- обґрунтування соціокультурних наслідків здійснення проекту і основні його результати;

- планування дій щодо реалізації проекту;

- вирощування життєздатних спільностей людей, яка включає й учасників розробки проектної ідеї і їх реалізаторів;

- організація формуючих експериментів щодо перевірки, реалізації варіативних проектних моделей;

- рефлексивне оформлення й експертиза наслідків реалізації проекту і співвіднесення його вихідним замислам і всіма проміжковими кроками на шляху втілення.

Проектна діяльність за визначенням науковців - це важлива галузь діяльності людства, спрямована на здійснення актів переходу від теорії до практики, від потенційного до актуального, від природного до штучного. Саме тому вона потужно увійшла в освітню сферу, стала її необхідним компонентом. У цілому, ми згодні з думкою науковців, що проектна діяльність - це специфічна діяльність, яка покликана забезпечити адекватну реакцію освіти на зміни соціокультурного та інформаційно-технологічного середовища. Проектна діяльність дозволяє перетворити освітню галузь на системоутворювальний чинник суспільного розвитку - суспільні процеси відбуватимуться так, як їх запроектують освіта й наука.

В педагогічній науці умовно розмежовують педагогічні проекти, які здійснює керівник школи у процесі власної професійної діяльності, та учнівські (навчально-виховні), які реалізуються школярами в навчально-пізнавальному процесі під керівництвом педагога. Під феноменом «метод проектів» розуміють систему навчання, коли учень набуває знань, вмінь та навичок у процесі планування та виконання певних складних завдань – проектів. Метод проектів визначається як метод планування цілеспрямованої діяльності учня у зв’язку з вирішенням якогось шкільного завдання в обставинах реального життя; як цільовий навчально-виховний процес, спрямований на виконання суспільно-корисних справ. Вчителі практики визначають метод проектів як засіб організації педагогічного процесу, в основу якого покладено взаємодію педагога і учня між собою та навколишнім середовищем, як таку організацію виховного процесу, коли поєднуються навчання з активною діяльністю,коли учень стає активним учасником навчання та виховання. Це робота над навчальним проектом. У сучасній педагогіці цей метод вважають педагогічною технологією (С. Сисоєва та ін.), або проектною технологією (І. Єрмаков та ін.), яка відображає реалізацію особистісно орієнтованого підходу в навчанні. Що сприяє формуванню уміння адаптуватися до швидко змінюваних умов життя людини у постіндустріальному суспільстві. Цей метод вважається першою спробою побудови навчального процесу в логіці проектного типу організації діяльності. Виходячи із вищевикладеного, слід зазначити, що для сучасної школи проектна діяльність є способом досягнення дидактичної мети, через детальну розробку проблеми, котра повинна завершитися цілком реальним, практичним результатом, оформленим тим чи іншим чином.

Сьогодні технологія проекту стала предметом дослідження багатьох науковців, педагогів. Наукові дослідження присвячено теоретичним аспектам застосування проектів у сучасних умовах, її функціям, психологічним аспектам проектної діяльності і обґрунтуванню умов їх реалізації та розробці методичних рекомендацій для їх впровадження.

Розвиваючий ефект проектної технології відчувається в активній допитливості, пізнавальному інтересі учасників проекту; формуванні свідомого і творчого вибору оптимальних засобів перетворювальної діяльності; вмінні мислити системно і комплексно, самостійно виявляти потреби в інформаційному забезпеченні діяльності, беззупинно опановувати нові знання й застосовувати їх як засіб перетворювальної діяльності.

Сьогодні в школі дедалі активніше використовується проектна технологія як одна з інноваційних технологій навчально-виховного процесу. Результатом впровадження проектної технології в навчальний заклад є інноваційно-розвивальне середовище, яке передбачає: мотивацію навчальної діяльності учасників проекту; проблемно-креативну спрямованість; формування нового досвіду та розвиток необхідних психологічних якостей; орієнтацію на особистісний та колективний успіх.

Натомість «проектна діяльність» трактується як набір необхідних операцій для реалізації педагогічного проекту. Таким проектом може бути створення будь-якої концепції, системи, технології, методу тощо. Під педагогічним проектуванням розуміють комплексне завдання, вирішення якого здійснюється з урахуванням соціокультурного контексту проблеми, яка розглядається і в якій взаємодіють і взаємодоповнюють один одного соціально-культурні, психолого-педагогічні, техніко-технологічні та організаційно-управлінські аспекти. Педагогічні проекти розглядаються як соціальні проекти. Виокремлюються такі форми педагогічного проектування, як концепція, план, технологія тощо.

Методикою здійснення проектної діяльності передбачено: - формулювання проблеми, мети проекту; - висування ідей, що сприятимуть вирішенню протиріч з даної проблеми; - побудова ідеальної моделі об’єкта управління; - встановлення способу вимірювання очікуваних результатів; - процес реалізації проекту з моніторинговим відстеженням (постійна діагностика, аналіз і коректування проектної діяльності); - узагальнення результатів, висновки.

Компонентами проектування є мета, об’єкт, суб’єкт, засоби, методи та його результат.

Аналіз літератури з практики застосування проектної діяльності свідчить що, проектну діяльність необхідно розглядати як розробку ідеальної моделі системи управління, де сконцентровані її пріоритетні напрями та основні характеристики. На користь такого підходу свідчать переваги до яких належать:

- мобільність реагування на зміни навколишнього середовища (досягнення у галузі інформаційних технологій, орієнтація на суб'єкт-суб'єктні взаємодії в освітньому процесі, ідеологічні зміни в суспільстві як потреба перегляду змістовного компоненту навчання тощо);

- концентрація зусиль професійно активних фахівців різних галузей наукового і практичного знання для одночасного "прориву" (досягнення оптимальних результатів) у пріоритетних напрямках;

- підвищення рівня особистої відповідальності кожного члена тимчасового колективу за досягненні результати;

- залучення та розподіл матеріально-технічних та фінансових ресурсів безпосередньо при реалізації окремого проекту.

Аналіз базових понять дозволяє визначити проектну діяльність як таку, що проходить в умовах активної взаємодії з оточуючим середовищем, спрямована на використання конкретно обґрунтованої мети та визначеного кінцевого результату, з планом конкретних дій та обмежена конкретним проміжком часу, яка полягає в мотивованому досягненні свідомо поставленої мети щодо створення творчого продукту. Але розглядаючи проектну діяльність як процес можемо зробити висновок, що це комплексна діяльність, що має специфічні ознаки та виступає засобом як соціального, так і інтелектуального творчого саморозвитку всіх суб’єктів освіти; вид цілеспрямованої діяльності групи людей, які вирішують конкретні завдання; тип мисленнєвої діяльності; реалізація алгоритмів з управління.

Таким чином, розглядаючи таке поняття, як «проектна діяльність» у контексті управлінської діяльності його слід розуміти як процес створення освітніх педагогічних проектів, а також як процес їхнього послідовного досягнення, впровадження, шляхи реалізації задуму. Передумовами застосування проектної діяльності в педагогіці є саме її комплексний характер, тобто можливість охоплення такою формою роботи широкого спектру різноманітних завдань, дій тощо, а також включення різних фахівців, створення тимчасових колективів для виконання поставлених завдань та реалізації визначених цілей, що потребують злагодженості й психологічного комфорту. Педагогічна проектна діяльність - це інноваційна форма організації освітнього середовища, в основі якої лежить комплексний характер діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу в умовах активної взаємодії з оточуючим середовищем. Проектна діяльність спрямована на виконання конкретно обґрунтованої мети та визначеного кінцевого результату (змін), плану конкретних дій, обмежених конкретним проміжком часу та матеріально-фінансовими ресурсами. Участь у проектній діяльності керівників загальноосвітніх навчальних закладів сприяє розвитку їх управлінської компетентності, вчить не тільки планувати, а й підводити підсумки, оцінювати виконання того чи іншого завдання, виховує активну, гнучку, творчу особистість, готову до співробітництва, а також може стати засобом соціального й інтелектуально-творчого саморозвитку всіх суб’єктів освіти.

Дата добавления: 2014-01-04