Зір водія. Недоліки зору, що негативно впливають на безпеку дорожнього руху

90% усієї інформації, що отримує водій під час керування ТЗ, є результатом його зорового сприйняття.

За допомогою зору водій визначає напрямок дороги, її якість, наявність перешкод, їх розміри, відстань до них, а також швидкість і напрямок їх переміщення. Око людини було й залишається складним сучасним апаратом, але й його можливості мають межі, а певні зовнішні чинники можуть різко погіршити зорове сприйняття.

Визначальною для зорового сприйняття є гострота зору. Гострота зору визначається найменшим кутом, під яким око розрізняє дві сусідні точки окремо. Нормальна гострота зору характеризується кутом, який дорівнює 1/60 градуса, або одній кутовій хвилині. За такої гостроти зору предмети розрізняють на великій відстані.

Можливість бачити дві сусідні точки окремо значною мірою залежить від освітленості предмета, тому гострота зору в присмерках і вночі значно нижча, ніж удень.

Гострота зору визначається під час медичного обстеження за таблицею Головіна — Сівцова. У разі недостатньої гостроти зору рекомендується за висновком лікаря користуватися окулярами.

На зорове сприйняття предмета витрачається певний час. У денну пору доби, наприклад, на сприйняття близь розміщених предметів витрачається не менше 0,18 с. Зі збільшенням відстані цей час збільшується.

Важливу роль у зоровому сприйнятті відіграє зорова адаптація, тобто пристосування очей до неоднакової освітленості. Цей процес потребує певного часу, інколи значного. Цим пояснюється, наприклад, те, що людина, по­трапляючи зі світлого місця в темне, деякий час нічого не бачить і тільки згодом починає розрізняти предмети.

Для водія особливо небезпечним є осліплення під час переходу від слабкої до інтенсивної освітленості. У цьому випадку світлочутливі елементи ока (аналізатори) виявляються перевантаженими, тому що зіниця ока не встигає одразу скоротитися, й у водія настає тимчасова сліпота. Це дуже небезпечний з погляду БДР стан водія, тому кожен водій повинен користуватися приладами освітлення так, щоб не осліплювати водіїв зустрічних ТЗ.

В умовах малої освітленості (у присмерках або вночі) водій працює з великим зоровим напруженням. Йому необхідно більше часу для розпізнавання численних предметів на дорозі. Це є однією з причин того, що в темний час доби треба їздити повільніше, ніж удень, і це є об'єктивною необхідністю, що зумовлена фізіологічними можливостями людини! Якщо, наприклад, у денну пору доби вантажний автомобіль можна легко розпізнати на відстані 1км, то в присмерках ця відстань зменшується до 300м. У темний час доби всі предмети, особливо темного кольору, зливаються з фоном проїзної частини й становлять дуже велику небезпеку.

Велике значення для оглядового сприйняття має колоризація. Не можна допускати до водіння людину, яка не розрізняє кольори й страждає на дальтонізм. Від кольору предмета залежить відстань, на якій ми можемо його сприймати. Автомобілі, пофарбовані в червоно-помаранчевий, яскраво-жовтий кольори, розрізняються на дорозі краще, ніж ті, що пофарбовані в темні кольори.

Від кольору предмета залежить поле зору. Наприклад розмір поля зору для зеленого кольору майже вдвічі менший, ніж для білого.

Під час керування ТЗ велике значення має зорове сприйняття швидкості руху й відповідно — оцінки відстані, що визначають як динамічний окомір. Він розвивається тільки в процесі тренування та набуття досвіду керування автомобілем. Добре розвинений окомір допомагає водієві правильно обрати дистанцію та інтервал, особливо при здійсненні об'їзду та обгону, при виїзді на зустрічну смугу руху. Тут може знадобитись також добре знання марок автомобілів та відповідних їх швидкісних характеристик (якщо по зустрічній смузі на максимальній швидкості рухаються ВАЗ-2106 та "Мерседес-600", швидкість останнього може бути удвічі вищою, відповідно він з'явиться перед вами удвічі швидше). У цьому сенсі слід було б учити водіїв розпізнавати марки ТЗ за виглядом їх фронтальної частини так, як, наприклад, зенітників-ракетників за малюнками вчать розпізнавати марки літаків.

Необхідно знати, що таке поле зору. Поле зору — це видимий простір за нерухомого стану очного яблука. Нормальне поле зору для ока людини має такі розміри: праворуч і ліворуч — 80 градусів, угору — 60, донизу — 90 градусів. Зорове сприйняття є нерівноцінним по всій площі поля зору. Зона найбільш ясної оглядовості обмежується в центрі поля зору конусом з кутом у 6 градусів. За його межами оглядовість стає менш чіткою.

Якщо людина дивиться обома очима, поля зору правого та лівого ока перекриваються. Бінокулярне поле зору, тобто поле зору обох очей, охоплює 120—160 градусів. Окомірна оцінка предметів і відстаней найточніше здій­снюється в зоні бінокулярного зору.

Зі збільшенням швидкості руху бінокулярне поле зору зменшується у зв'язку з тим, що водій на великій швидкості зосереджує свою увагу на віддалених об'єктах. Так, за швидкості 35 км/год воно становить близько 100 градусів, а за швидкості 100 км/год — лише 40 градусів. Цю обставину необхідно враховувати під час водіння автомобіля. Через обмеженість бінокулярного поля зору на великій швидкості водій може запізно помітити джерело небезпеки на дорозі (наприклад, відкритий каналізаційний люк). Зменшення бінокулярного поля зору на великій швидкості водій може компенсувати підвищенням уваги, а також тренуванням периферичного зору.

Експериментальними спостереженнями встановлено, що огляд водія 80 % часу спрямований прямо, а 20 % — в інших напрямках: праворуч, ліворуч, на дзеркало заднього огляду та прилади.

На переміщення огляду, щоб предмет було видно обома очима, тобто щоб він потрапив у зону бінокулярного зору, витрачається значний час, що дорівнює 0,8 с, включаючи фіксацію очима нового предмета. Водію необхідно враховувати час переміщення зору в усіх випадках коли треба оглядати широкий простір, наприклад при проїзді перехресть, під час обгону, на крутих поворотах доріг. Тому перед виконанням таких маневрів не можна фіксувати зір на якомусь окремому предметі. Експериментально встановлено, що водій для орієнтування на складному перехресті витрачає до 2,5 с.

Дуже велике значення має зорова фіксація за наявності одночасно двох і більше джерел небезпеки, що продивляються під великим кутом зору. У цьому випадку небезпечно фіксувати погляд на одній небезпеці, бо можна загубити іншу.

Досвідчені водії на переміщення погляду витрачають набагато менше часу, ніж початківці. Вважають, що останні страждають на транспортну хворобу. Проїзд перехресть, наприклад, вимагає від водія особливої уваги, скільки тут небезпека може виникнути раптово з усіх боків, тому не можна зосереджувати погляд на якомусь одному транспортному засобі — необхідно спостерігати за всіма, та ще й за знаками пріоритету, розміткою, сигналами світлофора або регулювальника. Безумовно, для початківця це дуже складно.

Окрім зорового сприйняття суттєвий вплив на водія чинять й інші види сприйняття та відчуттів: слухові, шкіряні, суглобо-м'язові, вестибулярні. Наприклад, змі­ни швидкості та напрямку руху сприймаються органом відчуття рівноваги — вестибулярним апаратом. Ці відчуття виникають при гальмуванні, розгоні, на крутих поворотах.

Шкіряні та суглобо-м'язові відчуття дають інформацію водієві про швидкість та правильність руху важелів і педалей при керуванні ТЗ.

Чималу роль відіграють слухові відчуття, що залежать від стану слухового апарату та гостроти слуху. Люди з поганим слухом до водіння автомобіля не допускаються. Слухові відчуття дають змогу водієві реагувати на звукові сигнали, визначати їх призначення та віддаленість, за характерними шумами виявляти несправності двигуна та трансмісії, що впливають на БДР.

Зір людини має низку недоліків, що негативно впливають на якість роботи водія та безпеку дорожнього руху: засліплюваність, адаптацію, акомодацію, периферійність, дальтонізм, зниження дальності видимості у темну пору доби зі зростанням швидкості руху.

Засліплення можливе не тільки від фар зустрічного ТЗ, а й за будь-якої швидкої зміни освітлення (наприклад, під час виїзду з тунелю у сонячний день). Засліплення може тривати від 10 с до 4 хв. Воно може відбуватися внаслідок дії на очі водія сонячних променів, особливо під час сходу сонця або на світанку. При цьому зір водія значно погіршується, водій не сприймає багато кольорів предметів. У таких умовах необхідно користуватися сонцезахисними окулярами та іншими протизасліплювальними засобами, якими обладнується автомобіль.

Чіткість обрисів предметів на різній відстані визначається акомодацією, тобто спроможністю кришталика ока змінювати свою форму, а з нею й фокусну відстань. Швидке пристосування кришталика ока до різних відстаней видимості — важлива для водія якість, що, на жаль, втрачається з роками.

Необхідно розрізняти такі поняття, як поле зору й поле центрального зору.

Поле зору — це видимий водієм простір за нерухомих очей. По горизонталі він становить 120—140 градусів, по вертикалі — 100—110 градусів. Але в полі зору водій розбірливо (чітко) бачить тільки ті предмети, що потрапляють у поле центрального зору, кут якого — лише 3— 6 градусів. Тому якщо водій периферичним (боковим) зо­ром зафіксував якийсь об'єкт, для отримання повної інформації про нього необхідно спрямувати в його бік центральний зір, тобто перевести погляд на об'єкт, сфокусувати кришталики (акомодація) й лише потім отримати чітке зображення. Цей процес займає 0,25—0,65 с, а за необхідності повороту голови в бік об'єкта — до 1—1,2 с. Отже, рух ТЗ за зазначений час водій не контролюватиме.

На дорогах зі штучним освітленням на кожні 16 км/год збільшення швидкості руху відстань видимості зменшується на 6м. Це пояснюється тим, що відстань видимості обмежується світлом фар. Зі збільшенням швидкості предмети менший час перебувають у полі зору, ніж удень, що може не забезпечити їх своєчасне сприйняття водієм.

Втомлюваність — ще один із недоліків зору водія. Якщо очі втомилися під час поїздки на далеку відстань, необхідно зупинитися на узбіччі з дотриманням вимог ПДР

Після цього треба зайняти зручну позу, заплющити очі та зробити їх масаж. Для цього треба вказівними та середніми пальцями рук, плавно натискуючи на закриті очі, робити кругові рухи за стрілкою годинника та проти неї. Масаж необхідно виконувати протягом 5—7 хв, після чого можна рушати далі.

5.3. Мислення та увага водія, їх роль у запобіганні ДТП. Надійність водія, схема його діяльності

Для подальшого засвоєння матеріалу цього розділу необхідно визначитись із понятійним апаратом, що дасть змогу сформувати правильне уявлення про реакцію водія та її складові.

Мислення — найвищий пізнавальний процес, завдяки якому у свідомості людини не тільки відображаються зовнішні особливості сприйнятих об'єктів та явищ, а й аналізується їх сутність. Воно дає можливість пізнати те, що приховане, передбачати хід процесів і явищ внаслідок власних дій і дій інших.

Оперативне мислення виникає під час практичної діяльності та спрямоване на досягнення найближчої цілі. У водія час для прийняття рішення здебільшого обмежений, а прийняте рішення повинно терміново виконуватись — це і є оперативне мислення.

Прогнозування передбачає, що водій подумки розвиває дорожню обстановку, приводить у рух усі її елементи, аналізує результати своїх майбутніх дій, враховуючи їхній вплив на дорожньо-транспортну ситуацію.

Умовивід — це найвища форма мислення, що дає змогу водієві передбачати зміни дорожньої обстановки та за допомогою цілеспрямованих дій попереджати виникнення небезпечних ситуацій.

Латентний період реакції — проміжок часу від моменту появи подразника до моменту виникнення відчуття (це перша фаза латентності).

Після закінчення дії подразника зорові відчуття зникають не одразу, а поступово (інерція зору = ОД—0,2 с). Тому час дії подразника та інтервал між появою подразників має бути не меншим, ніж час збереження відчуттів, тобто не менше ніж 0,2—0,5 с. Інакше гальмуються швидкість і точність реакції, оскільки під час надходження нового сигналу в зоровій системі ще буде залишатися образ попереднього.

Сприйняття — цілісне відображення предметів і явищ об'єктивного світу за їхнього безпосереднього впливу в цей момент на органи чуття.

Сприйняття передбачає видалення з комплексу діючих подразників найсуттєвіших, з одночасним відволіканням від несуттєвих.

Увага — це спрямування та зосередженість свідомості людини на визначених подразниках за одночасного відволікання від інших.

Якості уваги такі:

1)концентрація — ступінь зосередженості уваги на об'єкті;

2)об'єм — кількість об'єктів, що можуть бути охоплені увагою одночасно (4—6 об'єктів за умови не дуже складної ситуації);

3)переключення — свідоме переміщення уваги з одного об'єкта на інший;

4)стійкість — тривалість зосередження уваги на об'єкті.

Водіям зі слабкою нервовою системою додаткові подразники заважають зосередитись, а із сильною — навпаки, підвищують концентрацію уваги (закономірність Теплова — Небиліцина).

Отже, увага є важливою функцією психічної діяльності людини.

Увага — це активно спрямована свідомість людини на ті чи інші об'єкти та явища з метою їх аналізу, що зумовлена розумовою діяльністю (на відміну від деяких тварин, у яких увага обумовлена переважно інстинктами). Увагу можуть викликати різні подразники: звукові, зорові та ін.

Мозок людини постійно сприймає та обробляє велику кількість інформації. Увага дає змогу обрати з потоку інформації головне й відкинути зайве. Отже, увага є механізмом, що організовує психічну діяльність людини.

Увага гарантує водієві безпеку руху (наприклад мигаюче світло сигнальної лампочки попереджає його про виконання маневру іншим ТЗ і т. ін.).

З усієї великої кількості об'єктів під час руху водій може зосередити увагу тільки на одному, максимально — одночасно на двох об'єктах, якщо це досвідчений водій.

Увага водія може бути розподіленою та зосередженою. У звичайних умовах руху водій користується розподіленою увагою, оскільки повинен контролювати всю дорожню обстановку. Але побачивши небезпеку, водій концентрує на ній всю увагу, що стає зосередженою.

Швидке переміщення уваги називається обачністю.

Уважність та обачність дають змогу завчасно визначати місце важливої небезпеки та готуватися до неї.

Відволікання водія на сторонні об'єкти є негативним боком уваги. Тому водієві, особливо початківцю, не можна відволікати увагу на розглядання споруд, рекламо-носіїв та ін.

Хворобливий стан, стомленість та алкоголь різко знижують увагу. Тому в цих станах сідати за кермо не можна.

Кожна навичка в ідеалі є рефлексом, тобто реакцією на подразнення.

Рефлекси є безумовні (природжені) та умовні (набуті внаслідок тренування). На умовних рефлексах ґрунтуються всі навички, виховання та дисципліна людини.

Процес формування навички має декілька етапів:

—осмислення прийому;

—свідоме невміле виконання прийому;

—багаторазове повторення прийому;

—відпрацювання автоматизації прийому, тобто навички.

Останній етап є найважливішим у підготовці водія.

Вміння швидко оцінювати небезпеку й вживати необхідних дій із запобігання ДТП — одна з найважливіших якостей водія. Складна обстановка або аварійна ситуація не викликають у тренованого водія розгубленості, а на­впаки, мобілізують всі його можливості на запобігання ДТП.

Здібність водія не піддаватися переляку в складній ситуації називається емоційною стійкістю. Велике емоційне збудження, що виникає у недосвідченого водія в критичних ситуаціях, призводить до послаблення конт­ролю за своїми діями й помилок у виконанні навіть набутих у процесі навчання навичок.

Емоційна стійкість водія багато в чому залежить від набуття ним навичок керування автомобілем у різноманітних складних ситуаціях.

Емоційна стійкість водія також відображається в його реакції на неправильні дії інших водіїв і пішоходів, співробітників ДАІ, дорожніх служб та ін. Якщо це викликає в нього емоційне збудження, то це свідчить про від­сутність емоційної стійкості або зниження її. Водій повинен вміти психологічно налаштовувати себе на емоційну стійкість.

Для впевненого керування автомобілем водій повинен мати цілу низку психофізіологічних якостей:

—добру гостроту зору, як удень так і за малої освітленості;

—добру колоризацію;

—здібність сприймати короткі проміжки часу;

—добрий розподіл та швидке переключення уваги;

—швидку реакцію в складній обстановці;

—високу емоційну стійкість.

Велике значення в набутті перелічених якостей мають виховання та самовиховання. Виховання — це цілеспрямований процес формування в людини необхідних якостей та навичок. Самовиховання — це процес, що дає змогу людині позбутися власних недоліків з одночасним розвитком у неї необхідних позитивних якостей.

Вивчаючи та знаючи свій характер, темперамент, об'єктивно оцінюючи власні навички водіння, водій повинен шляхом систематичного тренування позбавлятися негативних рис характеру та навичок, систематично займатися самовихованням. З цією метою використовуються такі прийоми:

—самонавіювання;

—самокритика;

—самопереконання;

—самопримушування.

Усіх водіїв відповідно до вимог безпеки руху поділяють умовно на три категорії:

—дисципліновані;

—необережні та недисципліновані;

—агресивно налаштовані.

Водіям, що належать до другої та третьої категорій, необхідно виховувати в собі волю та вміння утримувати себе від спалахів гніву та дратівливості, виховувати в себе дисциплінованість та врівноваженість.

Основними причинами ДТП у психологічному аспекті є:

—обмежені психофізіологічні можливості водія;

—погана професійна підготовка;

—недисциплінованість;

—погана організація праці, що призводить до перевтоми та хворобливого стану;

—погана інформативність на дорозі.

Підготовлений, дисциплінований водій працює безаварійно в будь-яких дорожніх умовах, у різній обстановці. Дисципліна водія перш за все виявляється у безумовному дотриманні ПДР, повазі до інших учасників руху, підвищенні уважності та обережності.

Останніми дослідженнями вчених-психологів встановлено, що депресивність та схвильованість — це ті психологічні якості, що супроводжують людину тисячоліттями. Саме ці психологічні якості допомагали й допомагають людству виживати. Водії зі стійкою психікою, впевнені в собі й своїх діях, мають більше шансів потрапити в ДТП. Водії з депресивною психікою, які постійно перебувають "на сторожі", рідше потрапляють у ДТП, ніж ті, котрі "нічого не бояться". Тобто обережний водій, який постійно піддає критиці свої дії і пильнує за діями інших учасників дорожнього руху, рідше за інших потрапляє у ДТП.

Надійність водія — це його спроможність протягом визначеного проміжку часу працювати без ДТП.

Надійність водія має чотири основних складові:

1)медична надійність — відсутність захворювань, що можуть призвести до втрати контролю над автомобілем під час руху або виникнення аварійної ситуації;

2)психофізіологічна надійність — це особисті якості водія (стан нервової системи, пам'яті, час реакції, увага та ін.), недоліки яких викликають втрату зайвого часу в умовах аварійної ситуації;

3)професійна надійність — наявність досвіду та навичок керування автомобілем, що дають змогу уникати аварійних ситуацій;

4)соціально-психологічна надійність — сукупність особистих якостей водія як людини (рівень загальної культури, дисциплінованість, поміркованість та ін.).

У психологічному аспекті діяльність водія доцільно розглянути у вигляді такої схеми:

1)отримання інформації;

2)оцінювання інформації;

3)прийняття рішення;

4)дії органами керування автомобілем. Розглянемо цю схему детальніше.

1. Отримання інформації.

Водій, який отримав завдання на виїзд, вивчає маршрут майбутньої поїздки (відстань, стан дороги, наявність небезпечних ділянок, пунктів технічного обслуговування), підраховує необхідну кількість пального і т. ін.

На шляху прямування інформацію про дорожню обстановку водій сприймає за допомогою органів чуття, й перш за все за допомогою оглядового сприйняття.

Правильне сприйняття дорожньої обстановки під час керування автомобілем — одна з найважливіших психічних функцій водія. У функції сприйняття дорожньої обстановки чільне місце посідає такий психологічний фактор, як пам'ять.

Сприйняття формується на основі комплексу відчуттів від предметів того чи іншого типу, що неодноразово виникають. Зв'язок цих відчуттів закріплюється в пам'яті. Якщо в пам'яті водія вже закріплена певна ситуація дорожньої обстановки, то реагування на неї буде здійснюватися швидше, ніж на ситуацію, що виникла вперше. Джерелами інформації, що діють на аналізатори людини, може бути дорога, дорожня інфраструктура, пішоходи, транспорт, світлофори, регулювальники, панель приладів та ін.

2. Оцінювання інформації.

Кожну інформацію в дорожній обстановці водій повинен швидко оцінити. Вміння правильно та своєчасно оцінювати дорожню обстановку залежить від знання водієм ступеня впливу її елементів на безпеку водіння. Якщо, наприклад, водій добре знатиме залежність величини гальмівного шляху від швидкості ТЗ і стану дорожнього покриття, йому буде легше визначити момент включеная гальм. Водій повинен уміти швидко оцінювати напрямок і швидкість руху об'єкта на проїзній частині, й відповідно коригувати швидкість руху власного ТЗ.

3. Прийняттярішення.

Оцінивши на основі отриманої інформації обстановку, водій приймає рішення, відповідно до якого виконує визначені дії органами керування автомобілем, що спрямовані на забезпечення безпеки руху. Залежно від дорож­ньої обстановки він може прийняти рішення про обгін, зменшення або збільшення швидкості, зупинку й т. ін.

Правильні оцінювання дорожньої обстановки та прийняття рішення — найвідповідальніші моменти в роботі водія. Вони вимагають твердих знань і навичок, відповідних психофізіологічних якостей. Від психічних і фізіо­логічних якостей водія, перш за все як людини, залежать точність і швидкість дій, тобто від майстерності керування багато в чому залежить безпека дорожнього руху.

і. Дії органами керування.

Дії органами керування включають навички, що формуються у водія внаслідок навчання та вдосконалення професійного досвіду. У водія повинні бути стійкі навички щодо дій органами керування ТЗ у складних дорожніх умовах, де часто виникає необхідність виключати звичайні для водія й автоматичні дії, та використовувати зовсім інші, залежно від обставин. Наприклад, звичайне гальмування заміняти на гальмування без виключення зчеплення (за екстреної зупинки, або під час дощу, оже­ледиці і т. ін.) або виконувати всі дії органами керування в дуже швидкому темпі під час аварійної ситуації і т. ін.

Темперамент, характер, здібності, майстерність, відчуття відповідальності входять до основи характеристики водія, визначають його морально-психологічний стан, суттєво впливають на його дії органами керування, а отже, й на безпеку дорожнього руху в цілому.

Дата добавления: 2014-01-04