Соціально-етнічні процеси в Україні: стан і проблеми

За етнічним складом населення Україна належить до поліетнічних кра­їн. На її території проживають представники понад 130 національностей, всього близько 49 млн. осіб. Серед них 72,6% (37,4 млн.) становлять етніч­ні українці, 22,1% (11,4 млн.) — росіяни; з-поміж 5,3% представників ін­ших національностей (за переписом 1989 р.) — євреї (486 тис), білоруси (440 тис), молдавани (325 тис), болгари (234 тис), поляки (210 тис), угор­ці (136 тис), румуни (135 тис.) греки (99 тис), татари (88 тис), вірмени (54 тис), цигани (48 тис), кримські татари (47 тис), німці (44 тис), азер­байджанці (37 тис), гагаузи (32 тис). Близько 7 млн. українців проживає у країнах СНД, а понад 4 млн. — у традиційному зарубіжжі.

Характерно, що корінне населення нашої країни диференційоване за ступенем етнічного розвитку. Так, більшість його самоідентифікується як українці, частина — як росіяни, а дехто усвідомлює себе русинами. Така неоднорідність підсилюється регіональною етнографічною специ­фікою (поліщуки, слобожанці, волиняни, галичани, буковинці, подоляни, гуцули, лемки, бойки та ін.). Звичайно, така диференціація вимагає фор­мування виваженої державної національної політики, врахування та уз­годження соціально-етнічних інтересів різних спільнот. Досягненню та­кої мети сприяє законодавча база, що створюється в незалежній Україні, основи якої закладено в Конституції України, Декларації про державний суверенітет та Декларації прав національностей України. Приділяючи го­ловну увагу національно-культурному відродженню українського наро­ду, держава гарантує всім етнічним спільнотам і окремим громадянам рівні політичні, економічні, соціальні та культурні права.

Разом з тим в умовах соціально-економічної та політичної нестабіль­ності, кризових явищ у різних сферах суспільного життя процеси кон­солідації народу України, національного відродження проходять досить складно, супроводжуються суперечностями, труднощами, що породжує певні проблеми, в тому числі і соціально-етнічного характеру. До них слід у першу чергу віднести суперечності між принципом рівності усіх націй і народностей та неоднаковими можливостями задоволення їхніх потреб; між утвердженням державної мови і конституційною рівністю усіх інших; між загальносуспільним патріотизмом і патріотизмом окре­мих етнічних груп тощо. Дають себе знати і деформації в міжнаціональ­них відносинах колишнього СРСР (унітарність держави, депортація окре­мих народів, ігнорування регіональних умов, штучний, подекуди територіально-етнічний розподіл етносів між союзними та автономними республіками тощо).

Для вирішення цих та інших проблем національного відродження Укра­їни слід спиратися на соціологічний аналіз соціально-етнічних тенден­цій, що впливають на процес державотворення та консолідації українсь­кої нації. Серед них визначаються наступні тенденції:

1. Скорочення питомої ваги українців у складі населення (якщо у се­редині 20-х років XX ст. українці становили 80,6% населення, то напри­кінці 80-х — на початку 90-х років — лише 72,7%.

2. Зростання кількості росіян, що проживали і проживають в Україні, з 3 млн. у 20-х роках до 11 млн. наприкінці 80-х років.

3. Звуження сфери вживання української мови (якщо 1959 р. 93,5% вважали рідною українську мову, то через 40 років їх стало 87,7%, і від­повідно 12,3% українців у 1989 році назвали рідною мовою російську; відсоток останніх за 10 років не зменшився, а зріс на 1,4%).

4. Поділ населення України на три великі лінгвістичні групи: україно­мовних українців (40%), російськомовних українців (33-34%) та росій­ськомовних росіян (20-21%). Навіть серед тих, хто вважає себе українця­ми, більше третини — російськомовні.

5. Наявність різного ставлення до проблем державного суверенітету: прихильників входження України до міжнаціонального утворення на зра­зок Співдружності Незалежних Держав на чолі з Росією є значно більше у східних, південних і частково в центральних регіонах, натомість у захід­них регіонах переважає прагнення до існування України як самостійної і незалежної держави.

6. Наявність різних політичних симпатій населення у цих регіонах: коли на Сході традиційно підтримують політичні партії лівої орієнтації, то на Заході — радикальних і поміркованих націоналістів і демократів.

Як бачимо, складність соціального управління процесом консолідації української нації полягає у переплетінні етнічних проблем із соціальними, політичними, регіонально-демографічними, що й надає їм особливої гостро­ти у період радикальних перетворень у суспільстві. Отже, важливого пріори­тету в державній політиці України набуває лінія на створення умов для фор­мування в країні єдиної політичної нації, тобто такої соціально-етнічної спільноти, всі представники якої усвідомлювали б себе українцями незалеж­но від своєї етнічної, лінгвістичної, регіональної чи політичної належності.

Орієнтиром у досягненні цієї мети мають бути принципи гармонізації міжнаціональних відносин: право націй на самовизначення; реальна рів­ність прав та обов'язків соціально-етнічних суб'єктів міжнаціональних відносин; визрівання та еволюційний розвиток етнічних процесів; демо­кратична і гнучка національна політика держави та інші.

На соціологію етносу при цьому покладається функція соціологічно­го моніторингу стану і тенденцій соціально-етнічних відносин у країні та її регіонах, виявлення зон соціального напруження на етнічній основі, аналіз громадської думки щодо міжнаціональних відносин і проблем дер­жавотворення. Дослідження цих та інших аспектів соціально-етнічних відносин має стати підґрунтям для вироблення виваженої політичної лінії української держави, а також дієвим засобом зворотного зв'язку в процесі реалізації державної національної політики.

Резюме:

1. Соціологія етносу — це спеціальна соціологічна теорія, що досліджує походження, сутність і функції різних етносів (плем'я, народність, на­ція, народ) з метою виявлення закономірностей їх взаємодії та пізнан­ня механізмів інтеграції в систему існуючих соціальних відносин.

2. Об'єктом соціології етносу є люди, що утворюють різноманітні со­ціально-етнічні спільноти, які представлені у різних соціально-етніч­них організаціях та інститутах та виступають дієвими суб'єктами в подіях, явищах і процесах соціально-етнічного характеру.

3. Предметом соціології етносу є сукупність соціально-етнічних відно­син, що виникають між представниками різних соціально-етнічних груп і спільнот в процесі їх утворення, життєдіяльності та розвитку.

4. Основні категорії та поняття соціології етносу: етнос, нація, плем'я, народність, народ, соціально-етнічна спільнота, інтереси, цінності, від­носини, процеси, конфлікти, національна свідомість, самовідчуття, ет­нічна ідентифікація, асиміляція тощо. Через сутність і взаємозв'язок цих категорій та понять розкривається власне і зміст етносоціології.

5. Методологічні підходи соціології етносу базуються на розумінні етносу як усталеної сукупності людей, що історично склалася на певній тери­торії, має спільні риси (в тому числі й расові), стійкі особливості куль­тури (включаючи мову) та психологічного складу, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших єдностей (самосвідомість). Етнос має свої закономірності виникнення, розвитку та занепаду (процес етно­генезу). В межах етносу співіснують різні його форми: плем'я, народ­ність, нація, народ, які є етапами розвитку етносу. Розуміння закономір­ностей етногенезу та особливостей їх прояву в різних соціальних умо­вах — необхідна передумова ефективного управління соціально-етніч­ними процесами, яка закладається у національну політику держави.

Рекомендована література

1. Арутунян Ю.Н. Этносоциология: цели, методы и некоторые результаты исследования. – М.: Политиздат, 1984.

2. Гайнутдинов Р.И. Методологические аспекты проблемы этнического сознания. – Л.: ЛГУ, 1990.

3. Гумилёв Л.Н. География этноса и исторический период. – М.: Наука, 1990.

4. Жмыр В.Ф. На пути к себе (история становления и развития украинского национального сознания) // Философская и социологическая мысль. – 1991. - № 1.

5. Захарченко М.В., Погорілий О.І. Історія соціології від античності до початку XX ст. – К.: Либідь, 1993.

6. Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії. – К.: Політвидав України, 1993.

7. Лукашевич М.П., Туленков М.В. Спеціальні та галузеві соціологічні теорії: Навчальний посібник. – К.: МАУП, 2004.

8. Статистика населения с основами демографии. – М.: Наука, 1990.

9. Фольц У. Этнический конфликт и вмешательство: некоторые международные аспекты // Кентавр. – 1992. - № 2.

10. Черниш Н. Соціологія: Курс лекцій. - К.: Кальварія, 2003. – 540 с.

Дата добавления: 2014-01-04