Екологія і моральність. Цивілізоване використання природних угідь

Екологічна криза XX століття засвідчує, що біосфера та її компоненти є досить ламкими структурами. Вони почали інтен­сивно руйнуватися під впливом глобального антропогенезу і втра­чати сприятливі для людини властивості. Оскільки якість життя людини визначається сукупністю не лише матеріальних, духов­них, соціальних, демографічних, але й екологічних компонентів, то в умовах екологічної кризи вона почала знижуватися. В інте­ресах збереження людської цивілізації виникла необхідність у перегляді традиційно прийнятих у виробництві пріоритетів.

ЕКОЛОГІЧНА КОНВЕРСІЯ – АКТУАЛЬНА ПРОБЛЕМА ЦИВІЛІЗОВАНОГО ЛЮДСТВА.

Екологічна конверсія – актуальна проблема цивілізованого людства.

Тема № 6: “ Екологія і її прогнози майбутнього, екологічні проблеми в Україні”.

Тема № 6: “ Екологія і її прогнози майбутнього, екологічні проблеми в Україні”.

ЛЕКЦІЯ

з дисципліни “Екологія”

Метод: лекція

Час: 2 години (90 хв.)

Місце: навчальна аудиторія.

План лекції:

I. Вступна частина – 5 хв.

ІІ. Основна частина - 70 хв.

2. Екологія і моральність. Цивілізоване використання природних угідь.

3. Охорона природи на державному та міждержавному рівнях.

4. Соціально-організаційні та правові основи охорони природи.

5. Загальний стан біосфери України.

6. Програма екологічної конверсії народного господарства України

ІІІ. Заключна частина – 5 хв.

Література:

1. Білявський Г. Основи екологічних знань. - К.: Либідь, 1993.

2. Білявський Г. Падун М. Фурдуй Р.Основи загальної екології. - К., Либідь, 1993.

3. Злобін Ю.А. Основи екології. - К.: Лібра, 1998.

4. Корсак К.В. Основи екології. Навчальний посібник. - К., МАУП, 2002.

5. Ален Р. Как спасти Землю. - М.: Мысль, 1983.

6. Биологический энциклопедический словарь. - М. Сов. Энциклопедия, 1983.

7. Мельников Н.И Пестициды и окружающая среда // Агрохимия. - 1990

8. Биологический энциклопедический словарь. - М. Сов. Энциклопедия, 1983.

9. Яблоков А.В. Уровни охраны живой природы. - М.: Наука, 1985.

Усі види виробництва для пом'якшення їх несприятливої дії на навколишнє середовище необхідно екологізувати. Екологізація - це поширення екологічних принципів і підходів на природничі та гуманітарні науки, на виробничі процеси й соці­альні явища. У сфері матеріального виробництва, на думку М. Пура (Рооге, 1982), екологізація природокористування складається з трьох компонентів:

1) максимальна ефективність користування ресурсами;

2) відтворення ресурсів і охорона від виснаження;

3) найбільш доцільні способи використання ресурсів.

Конкретних можливостей екологізації досить багато. В га­лузі виробництва це перехід на безвідходні технології, бережне використання не відновлюваних ресурсів, економія енергії, від­новлення лісів, повне знешкодження всіх видів відходів до над­ходження їх у навколишнє середовище. Така зміна виробництва отримала назву екологічної конверсії. Екологічна конверсія є умовою забезпечення невід'ємного права кожної людини на ви­користання екологічно чистого навколишнього середовища.

Але така точка зору на екологічну кризу XX століття та шляхи виходу з неї поки не є загальноприйнятою. Окремі технократично налаштовані спеціалісти й політики вважають, що ма­теріальне виробництво не несе відповідальності за розвиток кри­зових ситуацій. Неоднозначна й думка щодо глибини екологіч­ної конверсії.

Деякі фахівці вважають, що людство має тільки один вихід: повністю повернутися до гармонії відносин «людина - природне середовище», яка була характерною для доіндустріального етапу розвитку цивілізації. Інші вважають, що технічна потужність людства, яка викликала екологічну кризу, забезпечить і подо­лання її наслідків.

Засновником течії «назад до природи» є Ж.Ж. Руссо; К. Стоун і А. Леопольд розробили особливий напрямок - енвайронменталізм як осучаснений варіант уявлень Ж.Ж. Руссо. П. Берг та Р. Дасманн заснували течію біорегіоналізм, що базується на зв'яз­ку природних та культурних факторів. Існує особлива течія гли­бинна екологія (Б. Діволл, А.Дренгсон, В. Фокс), яка виходить з того, що технічний прогрес неминуче зруйнує природне середо­вище, а збереження біосфери можливе тільки за умови відмови від технологічних досягнень і технічного прогресу. Але всі ці течії не враховують умов реального життя. Людство не може і не хоче рухатися назад. Розвиток цивілізації варто орієнтувати не на гасло назад до природи, а на рух уперед до екологічного господарювання.

Технократичні утопісти вбачають вихід із кризи в приско­ренні розвитку технічних компонентів цивілізації. Так, А.Д. Сахаров (1974) у статті «Світ через півстоліття» пропонував розді­лити територію планети на робочі й заповідні зони і вважав, що робочі зони, займаючи тільки 30% суходолу, зможуть забезпечи­ти всі потреби людства, тундра і пустелі завдяки атомній енерге­тиці перетворяться на квітучий сад. Прихильники технократи­чного способу мислення пропонують, наприклад, знизити сіль­ськогосподарський антропогенез шляхом заміни бавовни син­тетичними волокнами, промисловий антропогенез — заміною ме­талів пластмасою. Але не підраховано, що спричинює більше за­бруднення навколишнього середовища — бавовництво чи проми­словість, яка виробляє штучні волокна. Подібний шлях розвит­ку так само нереальний, як і спроба повернути людство «назад до природи».

У широкому розумінні вихід зі стану екологічної кризи мож­ливий тільки при вирішенні комплексу соціальних, економічних і технологічних проблем на основі концепції екологічної конверсії виробництва, яка відкриває найбільш реальний шлях до загаль­ної екологічної рівноваги. Екологічна рівновага - це баланс при­родних і антропогенних процесів, що забезпечує максимальний еколого-соціально-економічний ефект протягом необмеженого часу. Метою екологічної конверсії є досягнення екологічної рів­новаги в регіональному, а потім і в глобальному масштабі.

Підходи людського суспільства до вирішення комплексу про­блем екологізації соціальних і виробничих процесів іноді назива­ють екологічною революцією за визначенням Л. Брауна (1992), маючи на увазі «переведення світової економіки на екологічно стій­кий шлях розвитку, що забезпечує захист економіки, більш здоро­вий спосіб життя й поліпшення умов існування людини на Землі».

Шлях до екологічної рівноваги в системі «природне середо­вище - суспільство» вимагає поєднання рішень різного типу. У випадку створення наперед відомих неврівноважених систем, які мають високу відходність виробництва (це в основному промис­лові підприємства), необхідне повне відмежування від них сусід­ніх природних угруповань і агро екосистем. Такі підприємства повинні мати тільки один «вхід» для ресурсів, що споживають­ся, і один «вихід» для готової продукції. Там, де це можливо, варто перетворювати не рівноважні системи в екологічно рівно­важні (це здебільшого агро екосистеми). Одночасно людству до­водиться брати на себе турботу про підтримку природної еколо­гічної рівноваги в екосистемах, які його поки зберегли (це при­родні екосистеми) внаслідок раціоналізації використання чи повної охорони (заповідники й національні парки).

У сучасний історичний період найбільшу актуальність має переведення виробництва на маловідходні та безвідходні техно­логії. Безвідходною технологією називають такий спосіб вироб­ництва продукції, при якому найбільш раціонально й комплекс­но використовуються сировина і енергія - так, щоби будь-які впливи на навколишнє середовище не порушували його нормаль­ного функціонування. У безвідходних технологіях уся сировина перетворюється в продукцію, технологічний процес не дає відхо­дів і всі компоненти сировини знаходять собі застосування. Ва­жкість переходу ряду підприємств на безвідходну технологію допускає як тимчасовий компроміс перехід спочатку на маловід­ходні технології.

Маловідходна технологія - це такий спосіб виробництва про­дукції, при якому шкідливий вплив на навколишнє середовище не перевищує рівень, що допускається санітарно-гігієнічними норма­ми, а відходи направляються на тривале збереження чи переробку.

Однією з форм екологічної конверсії є ренатуралізація. Цим терміном, що був запропонований Т. Кічинським і А. Жбіковським у 1986 році, називають ліквідацію негативних наслідків господарської діяльності інженерними засобами. Основними видами ренатуралізації є:

1) відновлення колишніх русел річок, де вони були штучно випрямлені в інтересах судноплавства;

2)ліквідація протиповіневих валів біля русел річок;

3)ліквідація зрошувальних та осушувальних меліоративних систем і т.п.

Головна мета ренатуралізації полягає у відновленні природ­них екосистем на деградованих і спустошених у результаті гос­подарської діяльності територіях.

Людству потрібна стійка цивілізація, а такою вона може бути тільки у випадку відповідності законам екології, за якими існує біосфера планети. Шлях до стійкої екологічної цивілізації вимагає прийняття і реалізації глобальних рішень, які мають бути й ефек­тивними. Так, наприклад, в Європейському Союзі та ряді інших розвинених держав розпочалося введення екологічних етикеток на товари, що мають високий і гарантований рівень «екологічної» чистоти. В Європейському Союзі таким знаком є поєднання шес­терні з квіткою маргаритки. У Німеччині екологічна етикетка то­варів давно має вигляд «блакитного ангела». У сучасному урбанізованому світі було б корисним замість зведень погоди, які для жителів міста несуттєві, щоденно передавати екологічні зведення, що характеризують стан навколишнього середовища.

Екологічна конверсія всіх видів виробництв є одним із найва­жливіших компонентів прогресивного і стійкого розвитку циві­лізації. Концепція стійкого розвитку як міжнародний документ була прийнята в 1972 р. на конференції ООН щодо навколиш­нього середовища й розвитку. За А. Урсулом (1997), стійкий розвиток визначається як така форма взаємодії і коеволюції сус­пільства і природи, при якій зберігається біосфера планети і за­безпечується невизначено тривале існування людства.

Концепція стійкого розвитку людської цивілізації - це за­вдання XXI ст., яке вкрай непросте і важке. Його сутність суперечить багатьом традиційним поглядам на саму ідею і суть розвитку цивілізації. Прийняття концепції стійкого розвитку вимагає зміни самого типу розвитку економіки, веде до зміни політичних і соціальних пріоритетів. Стійкий розвиток людської цивілізації є зовсім новою моделлю суспільства, в якій першорядно важливими виявляються екологічне мислення, цін­ності науки і мистецтва, освіта. Одночасно концепція стійкого розвитку людської цивілізації вимагає тотальної екологізація всіх промислових і сільськогосподарських технологій.

Справа в тому, що у фазу перед стійкого розвитку цивілізації природа розглядалась як ресурс для одержання різноманітних благ, причому ресурс невичерпний і начебто навічно переданий людству. XX століття з усією ясністю показало, що це не так. Природа вразлива і може легко зазнати руйнування, та водночас природне середовище є необхідною умовою існування людської цивілізації, рівноправним партнером прогресу. Таким чином, XXI століття виявляється періодом кардинальної зміни суспіль­но-економічних пріоритетів у розвитку.

У реалізації моделі стійкого розвитку за А.Урсулом (1997) можна виділити три основні етапи.

Перший етап - зрощування економіки й екології, усунення всіх екологічних проблем, пов'язаних із безгосподарністю й еко­логічно забрудненими виробництвами, суворе виконання держа­вного й міжнародного екологічного законодавства.

Другий етап - жорсткість екологічних нормативів і повний перехід від національних до міжнародних екологічних стандар­тів. Екологізація фінансової та податкової політики.

Третій етап, що припадає вже на другу половину XXI ст., має полягати в різкому зниженні всіх видів антропогенних впливів на природу, значному зростанні розміру територій, вилучених з го­сподарського користування. На цьому етапі повинне сформувати­ся інформаційно-екологічне суспільство, ноосферний розум. У цей період людство цілком відмовиться від усіх технологій, що чинять руйнівний вплив на природне середовище. Екологічні закони на­будуть зверхності над законами соціально-економічними.

Правові аспекти стійкого розвитку вже в даний час дуже важливі. Вони покликані забезпечити засобами національного і міжнародного права: а) пріоритет благополуччя всього людства над особистим благополуччям тієї чи іншої людини, б) право людини користуватися якісним здоровим природним середо­вищем, в) умови, необхідні для збереження якості природного середовища і його поліпшення, г) перехід від технократичного до ноосферного мислення і д) придушення всіх антигромадсь­ких проявів, несумісних зі стійким розвитком цивілізації — наркоманії, алкоголізму, паління, індивідуального і групового тероризму та ін. З багатьох позицій сьогодні весь цей комплекс ще нереальний, але реалізувати його необхідно, тому що він єди­ний здатен запобігти повному краху людської цивілізації.

Реалізація моделі стійкого розвитку людської цивілізації вимагає не тільки рішень у сфері політики й економіки. її здій­снення можливе тільки за розумного керування демографічни­ми процесами. Від нинішньої густоти народонаселення планети в 37,5 чол./км² суші до кінця XXI ст. необхідно досягти середньої густоти населення не більше 6-7 чол./км².

Ще на початку XVII ст. англійський філософ Ф. Бекон у «Новій Атлантиді» писав, що головним завданням науки є за­безпечення панування людини над природою. Технократична стра­тегія розвитку цивілізації протягом XVII—XX ст. посилила уявлення про те, що людина начебто «мірило всіх речей» і центр всесвіту. Проблема формування екологічної культури постала, по суті, ще наприкінці XX ст., коли в 1992 р. конференція ООН визначила формування екологічної культури населення пла­нети як головне пріоритетне завдання людства.

Екологічна культура - це внутрішня суть людини і людсько­го суспільства, що знаходиться «всередині нас» і проявляється в певних діях щодо природи. На відміну від цього існує немовби «зовнішня культура» як сукупність цінностей, створених протя­гом розвитку людської цивілізації. Наша епоха - час великої дисгармонії між зовнішньою культурою, що проявляється в здат­ності людини створювати видатні твори мистецтва, і внутрішньою культурою, дефіцит якої викликав глобальну екологічну кризу.

Існує чимало й інших підходів до розуміння поняття «еколо­гічна культура». Відомий філософ Л.М. Гумільов (1992) вважав, що екологічна криза є результатом етногенезу, який у своїх фі­нальних фазах характеризується зниженням рівня етносоціальної пасіонарності й веде до хижацького знищення живої природи. Концепція ексцентричної екологічної етики А. Леопольда ( 1933-1943)заснована на наступному принципі: дії, пов'я­зані з впливом на навколишнє середовище, тільки тоді вірні, коли в результаті їх реалізації зростає інтегрованість і стабільність біологічних угруповань. Роджер Ладен (1992) формулює ідею біоцентризму, відповідно до якої існує два центри моральної відпо­відальності - відповідальність за людину та відповідальність за природу. А неоантропоморфічна етика розглядає природу як самостійну «річ у собі» з власною моральною значущістю.

Виходячи з категоричного імперативу Е. Канта як сукупно­сті правил, завдяки яким випадковий вчинок робиться законо­мірним, слід ввести поняття екологічного імперативу як загаль­ного обов'язкового морального закону, якому повинні підкоря­тися люди у взаєминах із живою та неживою природою.

У наш час багато екологічних принципів і вимог не діють, оскільки вони чужі технократичному суспільству, а в людей не вироблено звички до дій, що випливають з екологічного імпера­тиву. Дефіцит екологічних знань і екологічної культури прояв­ляє себе в тому, що екологічна інформація не включається в спо­живацьку сферу особистості. Люди розуміють, що промислове і сільськогосподарське виробництво забруднює середовище життя, але не хочуть відмовитися від екологічно небезпечних вироб­ництв та їхньої продукції. Хоча ще в 1913 р. Л. Толстой писав: «Питання полягає в тому, що визначити добробутом - або покращання шляхів сполучення, поширення книгодрукуван­ня, освітлення вулиць газом, розмноження будинків притулку для бідних і т.д., або первісне багатство природи - ліс, дичина, риба, сильний фізичний розвиток, чистоту звичаїв і т.п.».

Моральне ставлення до природи включає три взаємопов'яза­ні аспекти:

1) релігійний, що спирається у своїх рекомендаціях про бажаний тип взаємовідносин людини з природою на принципи тієї чи іншої релігії;

2) гуманістичний, що має у своїй основі розуміння того, що шкода, заподіяна навколишньому середовищу, рівноцінна шкоді, заподіяній майбутнім поколінням людей;

3) моральний, що допускає рівноцінність усього живого.

Ключовим моментом є їх функціонування в одному напрямку, до цього докладаються певні зусилля. У 1986 р. була на­друкована спільна Декларація п'яти світових релігій про духов­ну відповідальність віруючих за стан природного середовища. У 1988 р. в спільній заяві Папи Римського і Далай Лами знову була підтверджена орієнтація християнства і буддизму на розв'язання та вирішення природоохоронних проблем. У цілому, сучасна церква чітко визначила свою позицію у сфері охорони природи, визнавши, що Бог створив людину як частину природи, і запропонувала віруючим керуватися заповіддю: «Борони й обе­рігай Землю і все на Землі».

Екологічна криза має не тільки техногенні причини, вона ви­пливає з низької екологічної культури населення. Забезпечити екологізація суспільної свідомості може тільки система екологіч­ної освіти і виховання. Особливу небезпеку становить розрив між екологічними знаннями і можливістю керівників приймати управ­лінські рішення. До початку 1990-х рр. цій сфері приділялося мало уваги. У наш час навчальні екологічні програми розробля­ються багатьма міжнародними організаціями. Вони є в Австралії, Канаді, США, Японії. Серйозну орієнтацію на створення системи сучасної екологічної освіти прийняла Україна. У країнах Євро­пейської Ради до останнього часу існувало 776 навчальних еко­логічних програм, розрахованих на термін від 2 до 72 год.

Однак логічно чіткої та ефективної системи екологічної осві­ти і виховання немає, по суті, у жодній країні світу. Для забезпе­чення результативності екологічної освіти, як підкреслювали К. Хайлов і А. Зоренко (1991), необхідний міждисциплінарний синтез і вивчення екології разом з іншими науками про приро­ду, потрібна опора екологічних знань на закони природи і зако­ни розвитку соціуму.

Біосфера Землі і частина прилеглого до неї космічного прос­тору є не тільки цариною реалізації технічних можливостей людини. Це ще й об'єкт застосування певних етичних ідей.

Досвід свідчить, що моральна зрілість громадського суспіль­ства багато в чому визначається рівнем освіти. У взаєминах із природою пріоритет має екологічна освіта. У примітивних люд­ських суспільствах екологічна освіта здійснювалася шляхом прямої передачі способу життя і поведінки від батьків до дітей. Епікур учив, що «не слід силувати природу, варто коритися їй». У сучасному суспільстві, відчуженому від природного середови­ща, ці заповіді забуті. Екологічна освіта втратила ефективність. Потрібен докорінний перегляд принципів екологічної освіти від дошкільної сімейної до вищої професійної. Вона має дієво пра­цювати на одну мету формування біосферної етики. І «зелені класи» на зразок школи В. Сухомлинського, і природоохорон­не краєзнавство, і екскурсії, і туризм, і дієва участь у різних еко­логічних громадських рухах - усе має знайти в ньому своє розумне місце. Зокрема, в Україні з 1947 р. працює Українське суспі­льство охорони природи, з 1987 р. функціонує асоціація «Зе­лений світ».

Проте формування біосферної етики не можна звести до са­мої лише екологічної освіти. Тут необхідне поєднання раціональ­них і емоційних впливів. Без формування соціально-екологіч­ного ідеалу як загальнолюдської цінності не можна розв'язати проблеми біосферної етики.

Безумовно, наші предки вели своє господарство більш екологіч­ними методами порівняно з технологіями XX ст. Незримі нитки, що зв'язують людину з природним середовищем були більш чисельними і міцними. Народні звичаї всіх націй були націлені на збереження живої природи і її багатств. І тепер, як ніколи раніше, стають актуальними слова Ж-Ж. Руссо, сказані їм ще два сторіччя тому: «Найменша зміна звичаїв, нехай навіть вигідна в певному відношенні, завжди на шкоду моралі, тому що звичаї є мораллю народу, і, як тільки він припиняє дотримуватись їх, у нього залишається лише одне правило - його власні пристра­сті, лише одне гальмо - закони. Утім, як тільки філософія на­вчить народ нехтувати звичаї, він невдовзі відкриє секрет, як обхо­дити закони. Тому я кажу, що традиції народу - це його честь, це скарб, який треба берегти і який, втративши один раз, уже більше не знайдеш». Сучасне суспільство вже чимало втратило з еколо­гічних звичаїв і традицій. Залишається зберегти те, що поки збе­рігається, і відродити екологічну мораль наших предків, що на­дійно служила їм упродовж багатьох сторіч.

Дата добавления: 2014-01-04