Охорона природи на державному та міждержавному рівнях

Природоохоронні концепції. Ідею охорони природи висловив уперше Ж. Ж. Руссо, але загаль­не визнання вона отримала після 1-го Міжнародного з'їзду з охо­рони природи, який відбувся в 1913 р. у Швейцарії. У 1980 р. була проголошена Всесвітня стратегія охорони природи та приро­дних ресурсів. У 1982 р. на пленарному засіданні ООН було прийнято Світову хартію охорони природи, яка стала докумен­том світового значення. У наш час під охороною природи розумі­ють систему наукових знань і практичних підходів до раціональ­ного використання природних ресурсів, захисту природного сере­довища від антропогенної деградації та збереження видів флори і фауни від знищення. Охорона всіх природних систем і об'єктів стала особливо актуальною у 80-90-х рр. XX ст.

Стратегія охорони природи включає в себе: а) збереження біо­логічного різноманіття в природних біомах, б) вирощування рос­лин і розведення тварин у ботанічних садах і зоопарках, в) реінтродукцію рослин і тварин у місцях їх попереднього проживання, г) тривале збереження генетичної інформації у формі кріобанків - глибоко заморожених статевих або соматичних клітин.

Швидка антропогенна зміна природного середовища приве­ла до необхідності збереження його еталонів, які по можливості ще не зазнали таких впливів. Основи теорії еталонів природи заклав В. Докучаєв у книзі «Російський чорнозем», що ви­йшла друком у 1883 р. На основі цієї теорії сформувалася система створення заповідних територій різних рангів. Новим підходом в охороні природи є створення так званих місць про­живання видів. Це раціональний метод, оскільки в багатьох ви­падках види вимирають не в результаті прямого знищення лю­диною, а в результаті руйнування їх місць проживання.

Території, що охороняються, мають бути досить великими, їх розчленування, так звана інсуляризація, веде до втрати потріб­них живим організмам місць існування. У дрібних резерватах природне середовище швидко погіршується, тут мало екотонів, неможлива міграція тварин. Розробка теорії охорони природи привела до висновку, що на локальному рівні неможлива охоро­на місць проживання або окремих видів живих організмів від забруднення глобального характеру. Заповідники та інші тери­торії, що охороняються, так само, як і ті, що не охороняються, чутливі до впливу кислотних дощів, забруднення ґрунту і ґрун­тових вод.

Природно-заповідна мережа України є основною ланкою охо­рони біорізноманіття і ландшафтного різноманіття нашої дер­жави. За роки утворення і становлення української держави кількість природно-заповідних територій невпинно зростає. Цей показник уже наближається до відповідного співвідношення в центральноєвропейських країнах.

Особливого значення набуває природно-заповідна мережа Укра­їни як основа екологічної мережі держави. Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологіч­ної мережі України на 2000-2015 рр.» передбачає відповідно до рекомендацій Всеєвропейської стратегії збереження біологічного і ландшафтного різноманіття (1995 р.) формування екологічної мережі як частини єдиної просторової системи території країн Європи з природним або частково зміненим станом ландшафту. Території та об'єкти природно-заповідного фонду є основними природними елементами екологічної мережі і складають її при­родні ядра, входять до інших елементів цієї мережі.

Нині спостерігається значне пожвавлення міжнародних зв'яз­ків у питаннях заповідної справи. Україна приєдналася до ряду важливих міжнародних конвенцій і взяла певні зобов'язання, для виконання яких була прийнята низка урядових документів - про концепцію збереження біологічного різноманіття, про вод­но-болотні угіддя загальнодержавного значення тощо. Посилив­ся обмін міжнародним досвідом, звичними стали проведення спільних досліджень, у тому числі й зі створення транскордон­них природоохоронних об'єктів, приєднання до міжнародних природоохоронних акцій.

Значення природно-заповідних територій нині зростає у всьо­му світі. В п'ятнадцяти країнах Європейського Союзу прийнята програма «NATURA 2000». Рада міністрів Євросоюзу в межах цієї програми надає великого значення створенню мережі терито­рій, що охороняються, на території країн, які входять до складу Союзу. Ця мережа має відігравати ключову роль в охороні природ­них комплексів країн Союзу в XXI ст., а в поєднанні з екологічною мережею (Еmеrаld) буде знаряддям для охорони біорізноманіття всієї Європи. Кожна держава може вибрати ме­тоди, способи та механізми, які буде застосовувати для охорони природи на своїй території з розв'язанням наукових, економіч­них, суспільних, культурних проблем. Формування мережі приро­дно-заповідних територій є інтегральною частиною раціонального використання землі, вона повинна функціонувати в рівновазі з багатьма напрямами господарства і соціального життя. Основни­ми напрямами формування природоохоронної мережі «NATURA 2000» є охорона місцезнаходжень (біотопів) рідкісних рослин і тварин, рідкісних рослинних угруповань, насамперед, характерних для регіонів Європи альпійських, атлантичних тощо - усього бли­зько 200 типів біотопів. Особливої охорони в Європі потребують місця поселення птахів, із яких 181 вид в Європі знаходиться під загрозою і потребує спеціальної охорони.

Одним із найбільш важливих завдань охорони природи є збереження біологічного різноманіття. У прийнятті концепції охорони біологічного різноманіття велику роль відіграла Конвен­ція про біологічне різноманіття, схвалена на Конференції ООН з навколишнього середовища і розвитку в 1992 р. До кінця 1993 р. Конвенцію про біологічне різноманіття підписали 167 держав світу.

Починається охорона біологічного різноманіття зі збережен­ня генофонду живих організмів планети. Збереження має стосу­ватися всіх живих істот планети. Кількість їх видів, до речі, ще точно не визначена і лежить між 5 і 80 мільйонами, що пов'яза­но з різним трактуванням спеціалістами обсягу видів вірусів і бактерій. На території України проживає 45 тисяч видів тварин, у тому числі 17 видів земноводних, 20 - плазунів, близько 400 видів птахів, 200 - риб. Флора вищих рослин налічує 4997 ви­дів. В охороні загального біологічного різноманіття, за справед­ливим зауваженням В.Тихомирова (1990), ключову роль ві­діграє збереження рослинного покриву, який здійснює первин­ний синтез органічних речовин та є їжею для тварин. Без збере­ження рослин і рослинності неможливо зберегти види тварин.

Види живих організмів, що потребують охорони, звичайно поділяються на п'ять категорій: зникаючі, ті, що знаходяться під загрозою знищення, рідкісні, повністю зниклі та з невизначеним ще статусом.

Міжнародний Союз охорони природи запропонував близь­кий, але більш детальний поділ видів на вісім категорій:

1) вимерлий;

2) вимерлий у дикому стані, зберігається тільки в куль­турі (рослини) або одомашненому вигляді (тварини);

3) зазнає критичної небезпеки; вид знаходиться в стані надзвичайного ризику повного вимирання через скорочення кожного місцеперебування до площі менше 10 км² при фрагмен­тації популяції, а також популяції, що складаються менш ніж з 50-250 особин;

4) зазнає небезпеки; вид не знаходиться в критичному стані, але його популяція за останні десять років має тенденцію до зменшення на 50%, а також види з кожним місцеперебуванням не більше 500 км²;

5) вразливий; чисельність виду скорочується за останні 10 років приблизно на 20%;

6) таксон низького ризику; поділяється на три під категорії:

а) залежний від збереження; вид, що активно охороняється і при знятті режиму охорони переходить в одну з вищих категорій;

б) знаходиться в стані, близькому до загрозливого;

в) викликає найменше занепокоєння;

7) недостатньо даних;

8) неоцінений.

Анахронізмом, не сумісним із сучасними екологічними знан­нями, є поділ живих організмів на корисні та шкідливі. У трофіч­них мережах і екосистемах усі вони «корисні», а, головне, неза­мінні, виконують кожен свою специфічну біосферну функцію.

Перелік видів рослин і тварин, що потребують охорони, наво­дять у так званих Червоних книгах. Перша Червона книга була видана в 1966 р. з ініціативи Міжнародного союзу охорони природи і природних ресурсів (МСОП). Червоні книги видають у багатьох державах. У Червоній книзі України знаходиться 429 видів судинних рослин, 28 видів мохів, ЗО видів грибів, 27 видів лишайників і 17 видів водоростей та 382 види тварин. Ство­рення Червоних книг є одним із методів зниження темпів антро­погенного вимирання живих організмів. Але не можна допусти­ти, як писав А. Яблоков ще в 1989 р., щоб вони перетворилися в «надмогильні плити» знищеним видам рослин і тварин.

Види живих істот можуть охоронятися методом біотехнологій. Тут існує два основні прийоми.

1. Збереження сперми, ембріонів або ДНК у стані глибокого охолодження. У рослин може зберігатися насіння. Така техноло­гія глибокого заморожування сперми, яйцеклітин та ембріонів в рідкому азоті була розроблена ще в 1960-ті рр. Ембріони мож­на потім імплантувати в матку особин близьких видів і отримати потрібні особини в бажаній кількості. Так, на Кубанській станції Інституту рослинництва ім. Н. Вавилова під землею за постійної температури + 4,5°С зберігається більше 400 зразків насіння. У ФРН із 1985 р. створюється банк зразків навколишнього сере­довища, що зберігаються при температурі рідкого азоту.

2. Трансплантація ембріонів рідкісних тварин, популяції яких стали такими малими, що в них не вистачає самиць для виношу­вання потомства.

Спеціальною формою охорони природи є переселення рослин, птахів і ссавців. Використовують два способи: акліматизацію та реакліматизацію. Акліматизація - це процес переселення рос­лин і тварин у нові умови існування. Реакліматизація - пересе­лення видів на ті території, де вони жили раніше, але потім були знищені. Прикладом реакліматизації є відновлення популяцій бобрів на території України. У період із 1973 р. в США, Австралії та Канаді було проведено переселення 93 видів тварин у нові місця.

ОХОРОНА ГЕНОФОНДУ. ЗЕЛЕНА КНИГА УКРАЇНИ. Зниження біологічного різноманіття на планеті пов'язане з деградацією біомів і, у першу чергу, угруповань рослин - фітоце­нозів. Деградація природних систем - це загальне явище, і тому ценози потребують охорони не менше, ніж окремі види. Більш того, така охорона більш актуальна, оскільки поза ценозами види існувати не можуть.

Відповідно до концепції, висунутої В. Кордюмом (1982), елементарними одиницями еволюції виступають не окремі види, а вся біосфера в цілому, невід'ємною частиною якої є рослинні угруповання. З уявлень В. Кордюма випливає, що зникнення і спрощення рослинних угруповань знижує загальну інформа­ційну ємність біосфери, знищує центри створення нової інформа­ції і в кінцевому результаті робить усю біосферу менш здатною до адаптаційної мінливості. Очевидний і ресурсо-економічний аспект зниження ценотичного різноманіття.

Проблема охорони рослинних угруповань пройшла три ета­пи. На першому етапі відбувалося вивчення особливостей рідкіс­них ценозів. На другому етапі почалась їх пасивна охорона шля­хом включення в території заповідників або національних пар­ків. І тільки на третьому етапі, етапі активної охорони, поставлено завдання зберегти фітоценофонд планети як сукупність фітоценотичних таксонів. Українські ботаніки першими у світі поставили питання про необхідність охорони рослинних угру­повань і розробили методологічну основу їх реєстрації у вигляді продромусів і Зеленої книги. Перший список рідкісних рослин­них угруповань Карпат, які потребують охорони, був надрукова­ний у 1977 р. С. Стопко, а перша Зелена книга України була видана в 1987 р.

Зелена книга України виділяє як рідкісні та зникаючі цено­зи (усього - 127), що потребують охорони, так і типові ценози різного рангу. Серед них лісових угруповань - 51, степових — 26, лугових - 16, водних - 16, болотних - 12 і чагарникових - 5. Охорона рідкісних ценозів може здійснюватися тільки як час­тин відповідних екосистем і ділянок біосфери.

ОХОРОНА ЕКОСИСТЕМ. Охорону екосистем, включаючи всі їхні живі компоненти, покликані здійснювати так звані охоронні території. За даними Дж. Раулі, на 1992 р. у світі під різного виду охороною знахо­дилося приблизно 5% площі суходолу. У XXI ст. передба­чається довести цю величину до 10-12%, тобто подвоїти. Це не просте завдання, оскільки його розв'язання потребує вилучення з використання частини земель сільськогосподарського та лісо­вого фонду.

Чітка класифікація категорій охоронних природних об'єк­тів у світі відсутня. Так, у Канаді під національним парком розуміють територію, що достатньо велика для підтримки існу­вання цілих екосистем; там заборонений рух будь-яких видів транспорту і є зони, повністю закриті для відвідування. А у Ве­ликобританії національний парк визначають як ландшафт, що охороняється і виділяється своєю красою та має охоронні об'єк­ти природи або історичні архітектурні пам'ятники; він вільний для відвідування населенням і частково використовується для сільськогосподарських потреб.

Розподіл за категоріями охоронних природних об'єктів і те­риторій розроблений у Законі України «Про природно-заповід­ний фонд». Ці об'єкти поділяються на природні та біосферні заповідники, національні природні парки, заказники, заповідні урочища, пам'ятники природи та ін.

Природний заповідник - це територія, яка виділяється для охорони в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усіма її компонен­тами. Статус природного заповідника передбачає повну заборону на його території господарської діяльності. У світі є понад 2 тисячі природних заповідників.

Біосферний заповідник - це територія міжнародного значен­ня, що виділяється для збереження в природному стані ділянок біосфери, проведення фонового моніторингу і вивчення природ­ного навколишнього середовища. Господарська діяльність у біосферних заповідниках не дозволяється. За станом на 1990 р. у 76 країнах світу було близько 300 біосферних заповідників. Площа кожного з них коливається від 300 га до 2 млн. га.

Національні природні парки створюються з природоохорон­ною, рекреаційною, культурно-просвітницькою та науково-дослід­ницькою метою для охорони й вивчення природних комплексів особливого значення в місцях, які мають природну, оздоровчу, культурну або естетичну цінність. У них виключена господарсь­ка діяльність. Концепція національного парку була вперше сфо­рмульована в 1872 році при організації в США Йеллоустонського національного парку.

Національний парк - це завжди велика територія, на якій охороняються ландшафти або їх ділянки разом з усіма природ­ними компонентами. У природних національних парках поєд­нується охорона природи із завданням відпочинку людей та їх екологічного виховання. Для цього в них створюються системи спеціальних доріг і стежок. До початку XX ст. в шести країнах світу вже було 19 національних парків загальною пло­щею 4,6 млн. га.

Регіональні ландшафтні парки створюються з природоохо­ронною та рекреаційною метою в місцях з унікальним або типо­вим ландшафтом. При організації таких парків господарська діяльність у межах їх кордонів не припиняється, їхнє завдання - зберегти ландшафт як комплекс екосистем. У світі налічується зараз близько 300 ландшафтних парків.

Заказник - це природна територія або акваторія, що виділе­на для збереження окремого природного комплексу або навіть окремого його компоненту. У них дозволяється господарська діяльність, що не завдає шкоди об'єкту, який охороняється. За­казники служать для охорони й відновлення чисельності окре­мих видів рослин або тварин. Залежно від об'єкту охорони, за­казники поділяють на ландшафтні, геологічні, гідрологічні, бота­нічні, зоологічні, палеонтологічні.

Пам'ятки природи — це окремі унікальні природні ділянки, які мають особливе наукове, естетичне або пізнавальне значен­ня. Пам'ятниками природи можуть бути об'єкти живої або не­живої природи: окремі водойми, скелі, печери, дерева і т.п.

Заповідні урочища - це ділянки лісу, болота, луків, степу та іншої рослинності, які мають наукове або естетичне значення та охороняються для збереження їх природного стану.

Ботанічні сади організують для вирощування, акліматиза­ції та вивчення рослин у спеціально створених умовах. В Європі налічується 540 ботанічних садів, а у світі 1600.

Дендрологічні парки служать для охорони і вивчення в спе­ціально створених умовах деревно-чагарникової рослинності з метою використання їх композиції для наукового, господарсь­кого та естетичного використання.

Зоологічний парк - це місце, де утримуються рідкісні, інозем­ні та місцеві види фауни з метою охорони їх генофонду та для організації наукової і просвітницької діяльності.

Пам'ятники садово-паркового мистецтва являють собою ді­лянки, що мають природну, естетичну або історичну цінність. В Україні прикладами пам'ятників садово-паркового мистецтва є «Софіівка» в м. Умань та «Олександрія» в м. Біла Церква.

Сучасна класифікація природно-заповідного фонду України відповідає міжнародним концепціям організації заповідної спра­ви. За класифікацією МСОП виділяється 6 категорій захище­них територій: І — природний резерват, що суворо охороняється; II - національний парк; III - пам'ятка природи; IV - резерват збереження природи; V - захищений ландшафт або захищена морська акваторія; VI - захищена територія як територія збала­нсованого використання природних екосистем (захищені тери­торії для менеджменту природних ресурсів з метою забезпечен­ня сталого розвитку використання природних екосистем).

Із зазначених вище міжнародних категорій МСОП за функ­ціональним значенням відповідають територіям і об'єктам природно-заповідного фонду України І—V категорії.

I категорія - природні резервати. До неї належать 16 заповідників, заповідні зони 4-х біосферних заповідників.

II категорія - національні парки. Сюди належать 11 національних природних парків, понад 30 регіональних ландшафтних парків.

Ш категорія - пам'ятки природи. Сюди належать пам'ятки природи загальнодержавного та місцевого значення.

IV категорія — об'єкти охорони біотопів і видів. їй відпові­дають дві категорії - заказники і заповідні урочища.

V категорія - об'єкти охорони ландшафтів. Сюди можуть біти віднесені ландшафтні заказники — одна з груп заказників України. В Україні немає такої категорії, як область охоронного ландшафту, екологічний коридор та ін.

На планеті зараз налічується близько 20 тисяч різноманіт­них охоронних природних територій, у тому числі 1200 великих заповідних територій. Одним із найбільших у світі є національ­ний парк Етоша, що знаходиться в Африці на території Намібії. Його площа становить 22 тис. м². Парк розташований у зоні напівпустель, у ньому багато антилоп, слонів, жирафів, багата там і орнітофауна. В Африці, крім Етоша є Центральнокалахарський резерват у Ботсвані. Гренландський національний парк за­ймає площу у 7 млн. га.

З метою зниження антропогенного впливу на охоронні тери­торії та ділянки природних екосистем для ознайомлення з ними населення створюються екологічні стежки. Ці стежки являють собою системи пішохідних доріжок, прокладених таким чином, щоб вони надавали можливість гарного огляду місцевості та ці­кавих природних об'єктів і знижували б неспокій, що завдають туристи. Екологічні стежки різко знижують витоптування та інше пошкодження рослинності. Прикладом добре продуманої екологічної стежки може служити стежка у Клавдієвському лісі (Київська область), яка розроблена Т. Андрієнко, О. Прядко та Л Якушиною в 1993 р.

З 1990р. розпочалася розробка стратегії заповідної спра­ви в незалежній Україні. Суттєвий внесок у справу охорони при­роди в Україні був зроблений учасниками семінару, що відбувся в 1992 р. На ньому був прийнятий важливий документ «Со­ціально-екологічні та економічно-правові аспекти розвитку за­повідної справи в Україні». З ініціативи уряду України здійс­нюється розширення її заповідного фонду: за останні роки він зріс на 42%. Створені нові заповідники та національні парки, розширена площа вже існуючих заповідників. До 1992 р. за­повідний фонд України включав 5602 території та об'єкти і мав загальну площу в 1 млн. 255 тис. га.

До кінця 2001 р. він складався вже з 6939 об'єктів із загальною площею в 2 млн. 500 тис. га. Частка природних охо­ронних територій становить уже 4,16%, що наближається до європейських стандартів.

Ряд охоронних територій України має високе наукове та еко­логічне значення. До них у першу чергу належать:

Сіверськодонецький національний природний парк, що має площу у 25 тис. га. Він розташований у межах заплави і борової тераси р. Сіверський Донець. Важливу роль в охороні природи відіграють національні парки Карпатський (площа 50,3 тис. га) і Шацький (площа 32 тис. га).

Поліський заповідник розташований на північному заході Житомирської області. Він заснований у 1968 році й зараз має площу у 20,1 тис. га.

Чорноморський природний біосферний заповідник поклика­ний зберегти унікальні причорноморські ландшафти та біоми. У ньому зареєстровано 22 види птахів, що занесені до Червоної книги України.

Степові угруповання охороняються в системі Українського природного степового заповідника. Він складається з чотирьох відділів: Хомутовський степ, Кам'яні могили, Михайлівський степ, Крейдяна флора (заснований у 1988 році). Загальна площа цьо­го комплексу складає 2756,1 га. У Хомутовському степу налічу­ється 588 видів рослин 73 родин.

Практика виділення охоронних територій недосконала, най­частіше під заповідники і заказники вилучаються ділянки, не­придатні для господарського використання. Науковий підхід виділення охоронних територій був витриманий тільки в краї­нах Західної та Центральної Європи, що входять до складу Єв­ропейського співтовариства. Тут за ініціативою ЮНЄСКО було виділено 11 біомів і складена карта їх територіального розмі­щення. Лише потім створювалися біосферні заповідники або національні парки з урахуванням того, щоб кожен біом охоро­нявся б принаймні в одному заповіднику.

Дата добавления: 2014-01-04